Ухвала

від 11.11.2024 по справі 910/2592/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2592/19

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.

перевіривши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.09.2022

та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023

у справі № 910/2592/19

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрофрут"

до Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ"

про банкрутство

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 зокрема задоволено клопотання ліквідатора банкрута про основну грошову винагороду з урахуванням уточнення до клопотання; встановлено розмір основної грошової винагороди ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Куліченка М.В. з 19.06.2019 за кожний місяць виконання повноважень ліквідатора банкрута у справі № 910/2592/19, у розмірі 50 000 грн.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції АТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернулося з апеляційною скаргою в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу суду в частині задоволення клопотання ліквідатора банкрута про основну грошову допомогу та щодо встановлення розміру основної грошової винагороди ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Куліченка М.В. з 19.06.2019 за кожен місяць виконання повноважень ліквідатора банкрута у справі №910/2592/19 у розмірі 50 000 грн, відмовити у задоволенні клопотання ліквідатора банкрута про основну грошову допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі №910/2592/19 (в частині задоволення клопотання ліквідатора Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" арбітражного керуючого Куліченка М.В. про затвердження основної грошової винагороди та встановлення основної грошової вимоги ліквідатора Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" арбітражного керуючого Куліченка М.В. з 19.06.2019 у розмірі 50 000 грн за кожен місяць виконання повноважень ліквідатора банкрута у справі №910/2592/19) залишено без змін.

29.10.2024 до Верховного Суду подано касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 у справі № 910/2592/19, в якій просить суд витребувати до Верховного Суду матеріали справи до відкриття касаційного провадження; скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині задоволення клопотання ліквідатора банкрута про основну грошову винагороду та щодо встановлення розміру основної грошової винагороди ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Куліченка М.В. з 19.06.2019 за кожний місяць виконання повноважень ліквідатора банкрута у справі № 910/2592/19, у розмірі 50 000 грн.; скасувати рішення суду апеляційної інстанції; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні клопотання ліквідатора банкрута про основну грошову винагороду.

З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Розглянувши касаційну скаргу, Суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 293 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Суд зазначає, що ч. 4 ст. 293 ГПК України передбачені два виключні випадки, за відсутності яких, суд касаційної інстанції незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Таким чином, встановлене процесуальним законодавством обмеження права на касаційне оскарження відповідає вимогам вищевказаної ст.129 Конституції України.

Статтею 288 ГПК України визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 повний текст якої складено 20.01.2023 (оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 24.01.2023).

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ГПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Таким чином останній день строку за приписами частини четвертої статті 293 ГПК України, настання якого зумовлює відмову у відкритті касаційного провадження на оскаржувану постанову у цій справі, припадає на 20.01.2024 включно.

Однак, касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 подано 29.10.2024, тобто після спливу більше 1 року після останнього дня строку на касаційне оскарження, що свідчить про пропуск процесуального строку.

Відповідно до частини 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Звернення з касаційною скаргою є суб`єктивною дією скаржника, який зацікавлений у касаційному перегляді судового рішення, та залежить від його волевиявлення.

Згідно з частинами 3,4 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Однак, колегія суддів зауважує, що касаційна скарга не містить жодного обгрунтування наявності виключних випадків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 293 ГПК України, пропуску строку на звернення з касаційною скаргою після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та цим Кодексом.

Законодавцем у ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено особливості застосування правил оскарження судових рішень, що ухвалюються місцевими та апеляційними господарськими судами в процесі провадження у справі про банкрутство.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства (в редакції, чинній на момент звернення Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" з касаційною скаргою - після набрання чинності з 15.04.2023 змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 2971-IX від 20.03.2023) у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).

Наведений перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню окремо, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (які відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

Предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 прийнята за результатом апеляційного перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 щодо задоволення клопотання ліквідатора банкрута про основну грошову допомогу та щодо встановлення розміру основної грошової винагороди, можливість касаційного оскарження якої не передбачена ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Враховуючи те, що касаційну скаргу було подано поза межами строку встановленого частиною 4 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, а доводів та доказів існування виключних випадків пропуску строку на звернення з касаційною скаргою, зазначених у частині четвертій статті 293 ГПК України, скаржник не навів, колегія суддів прийшла до висновку, що у прийнятті касаційної скарги слід відмовити на підставі частини 4 статті 293 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 3, 234, 235, 288, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 у справі № 910/2592/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Картере В.І.