Рішення

від 31.10.2024 по справі 131/1195/23

ІЛЛІНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/1195/23

Провадження № 2/131/433/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 р.м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Шелюховського М.В.,

за участю секретаря судового засідання Задорожної Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Іллінці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» про визнання відсутнім права користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

26.09.2023 ОСОБА_1 звернулася до Іллінецького районного суду Вінницької області з позовом до СТОВ «Авангард» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказала, що являється власником земельної ділянки загальною площею 1,5313 га кадастровий номер 0521281600:03:000:0428 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

26.03.2012 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Авангард» укладено договір оренди землі № б/н за змістом якого СТОВ «Авангард» отримало у користування Земельну ділянку строком на 10 років.

28.08.2012 року Договір зареєстровано у Відділі Держкомзему у Іллінецькому районі Вінницької області за № 052120004007916.

30.08.2012 року на виконання умов Договору, Позивач передала Відповідачу земельну ділянку, про що сторонами складено акт приймання-передачі об`єкта оренди.

15.06.2022 року ОСОБА_1 надіслала на адресу СТОВ «Авангард» заяву, якою повідомила про своє рішення не продовжувати Договір після його завершення та бажання самостійно здійснювати обробіток земельної ділянки.

З урахуванням умов Договору, строк дії договору мав завершитися 28.08.2022 року.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 року № 2145-ІХ було внесено зміни до Земельного кодексу України.

Так, відповідно до п.п. б) пп. 1 п. 27 Перехідних положень ЗК України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення приватної власності.

Отже строк дії договору оренди землі продовжився ще на 1 рік, тобто до 28.08.2023.

28.07.2023 року Позивач знову направила на адресу Відповідача повідомлення про небажання продовжувати орендні відносини.

Відповідач після завершення строку дії договору продовжує утримувати земельну ділянку в своєму користуванні чим порушує право власності Позивача.

З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Позивач довідалася, що на підставі додаткової угоди № б/н від 28.05.2022 року до договору оренди землі №б/н від 26.03.2012 року продовжено строк дії договору на 10 років (до 28.08.2032 року).

Зазначені вище відомості внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 63998394 від 27.06.2022 року державного реєстратора Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області Чубатюк О.Р.

Проте, Позивач стверджує, що не підписувала та не надавала довіреності третім особам на підписання додаткової угоди про продовження строку дії Договору, походження додаткової угоди про продовження строку дії Договору їй невідоме.

З метою з`ясування походження додаткової угоди якою продовжено строк дії Договору, на адресу Відповідача було направлено адвокатський запит про надання інформації та копії додаткової угоди.

В свою чергу Відповідач не надав жодної інформації та відповіді на запит.

Надалі, звернувшись до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, Позивач отримала копію додаткової угоди та пересвідчилася, що підпис у ній вчинено не нею, а іншою особою. Крім того було повідомлено, що реєстраційна справа ведеться лише в електронній формі таким чином єдиний оригінал додаткової угоди наявний лише у Відповідача.

З урахуванням всіх наведених обставин, Відповідач безпідставно набув (подовжив) право користування Земельною ділянкою на підставі додаткової угоди № б/н від 28.05.2022 року, яку Позивач не підписувала, тому вона звернулася до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 28.09.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та витребувано у відповідача оригінал додаткової угоди № б/н від 28.05.2022 до договору оренди землі від 26.03.2012.

09.11.2023 представником Відповідача адвокатом Щавінським К.С. подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому він вказав, що після реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі, якою було змінено строк дії договору оренди та розмір орендної плати ОСОБА_1 отримувала орендну плату за користування належно їй земельною ділянкою в розмірі, визначеному в додатковій угоді, чим прийняла її виконання від іншої сторони. Наведене на думку представника Відповідача свідчить про недобросовісність дій Позивача і є зловживанням цивільним правом на шкоду СТОВ «Авангард», що є самостійною підставою для відмови судом в захисті цивільного права/інтересу. За таких обставин представник Відповідача просив відмовити у задоволенні цивільного позову у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог.

На підставі ухвали Іллінецького районного суду Вінницької області від 09.11.2023 у справі призначено судову почеркознавчу експертизу.

14.11.2023 на ухвалу про призначення експертизи представником Відповідача подано апеляційну скаргу.

01.12.2023 до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, у якій представник позивача заперечив обставини викладені у відзиві на позовну заяву та вказав, що позивач не була обізнана про існування додаткової угоди до договору оренди землі, примірник цієї угоди нею не підписувався та їй не надсилався, відповідач на адвокатський запит з вимогами надати копію додаткової угоди відповіді не надав, відтак на думку представника позивача саме поведінка відповідача є недобросовісною. Водночас він зазначив про те, що отримання Позивачем орендної плати мало місце на виконання договору оренди, який діяв з 26.03.2012 по 28.08.2023, відтак, приймаючи орендну плату позивач усвідомлювала, що отримує її на підставі договору, але ніяк не на підставі додаткової угоди до нього, чого представник Відповідача не спростував.

Окрім того, прийняття орендної плати позивачем не є поведінкою, яка засвідчує його волю до настання відповідних правових наслідків, так як конклюдентними діями може підтверджуватись лише укладення договору в усній формі.

Також представник позивача звернув увагу на те, що орендна плата отримана в 2022 році не є збільшеною, а у порівнянні з 2020 роком навіть нижчою, що підтверджує сам Відповідач у наданій ним довідці зі сплати орендної плати.

26.12.2023 Постановою Вінницького апеляційного суду скасовано ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 09.11.2023 про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

01.02.2024 ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області у справі призначено судову почеркознавчу експертизу.

23.02.2024 на зазначену ухвалу суду відповідачем СТОВ «Авангард» подано апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18.03.2024 апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.

04.06.2024 до суду направлено висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи та ухвалою від 04.06.2024 року провадження у справі поновлено.

23.07.2024 представник позивача подав заяву про зміну предмету позову у якій просив визнати відсутнім у відповідача права оренди земельної ділянки, яка належить на праві власності позивачу.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 23.07.2024 прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову.

Відзив на позовну заяву після зміну предмету позову не надходив.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Пустовіт О.Ю. не з`явилися, при цьому представник позивача ОСОБА_2 подав до суду заяву в якій просив проводити розгляд справи по суті без участі позивача та його представника та ухвалити рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача СТОВ «Авангард» Щавінський К.С. в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Cуд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши усі зібрані у справі докази окремо та в їх сукупності встановив.

Позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 1,5313 га кадастровий номер 0521281600:03:000:0428 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 631001 виданого 30.03.2011 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, реєстраційний № 2921, від 20.10.2010 ВРВ №875720, приватним нотаріус Нікітчук Н.А. (а.с.4).

26.03.2012 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Авангард» укладено договір оренди землі №б/н, який зареєстровано 28.08.2012 у Відділі Держкомзему у Іллінецькому районі Вінницької області за № 052120004007916, що підтверджується його копією (а.с.15,16).

За умовами даного договору СТОВ «Авангард» отримало у користування земельну ділянку, належну ОСОБА_1 строком на 10 років.

За змістом п. 8. Договору після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно п.п. 18, 20 Договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відновлення у 5 (п`ятиденний) термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

15.06.2022 позивач ОСОБА_1 звернулася до орендаря СТОВ «Авангард» із заявою в якій повідомила своє небажання продовжувати договірні відносини та просила повернути земельну ділянку після збору врожаю 2022 року (а.с.20). Зазначену заяву Відповідачем отримано 22.06.2022 про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.21).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 року № 2145-ІХ було внесено зміни до Земельного кодексу України, зокрема до п.п. б) п.п. 1 п. 27 Перехідних положень ЗК України де зазначено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення приватної власності.

Відтак договір оренди в силу Закону було продовжено на один рік, тобто до 28.08.2023.

28.07.2023 позивач повторно звернулася до орендаря СТОВ «Авангард» із повідомленням про небажання продовження договірних відносин та повернення земельної ділянки (а.с.22, 23).

Як вбачається з наданої позивачем інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22.06.2022 на підставі додаткової угоди № б/н від 28.05.2022 за відповідачем зареєстровано право оренди належної позивачу земельної ділянки (а.с.25), проте позивач заперечує підписання нею додаткової угоди та вважає, що таким чином порушено її право власності на земельну ділянку.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначив Верховний Суд, для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про оренду землі», укладання договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до положення ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із ч. 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис (відповідно до ст. 205, 207 ЦК України) є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц Верховний Суд зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/-ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Згідно з частинами 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 792/24-21 від 30.05.2024 з додатками (а.с.184-189) підпис в додатковій угоді № б/н від 28 травня 2022 року до договору оренди землі № б/н від 26.03.2021, яка укладена між ОСОБА_1 та СТОВ «Авангард» у графі «Орендодавець» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Таким чином суд вважає встановленою обставину, що позивач не підписувала спірну додаткову угоду, а відповідно не погоджувала її умов, таким чином оспорювана додаткова угода є неукладеною.

Заперечуючи позовні вимоги ОСОБА_1 відповідач стверджує те, що позивач прийняла умови даної додаткової угоди, отримуючи орендну плату у 2022 році, а відтак діє недобросовісно.

Проте, суд критично оцінює зазначену відповідачем обставину з наступних підстав.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі зазначеної доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці, за умови, що інша сторона, діючи собі на шкоду, розумно покладається на них (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Як вбачається з поведінки позивача ОСОБА_1 , остання не бажаючи продовження договірних відносин, зверталася до орендаря із заявами про припинення договірних відносин від 15.06.2022 та від 28.07.2023 (а.с.20, 22), проте відповіді на свої заяви не отримала.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 року № 2145-ІХ було внесено зміни до Земельного кодексу України.

Так, відповідно до п.п. б) пп. 1 п. 27 Перехідних положень ЗК України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення приватної власності.

У зв`язку із зазначеним договір оренди було продовжено ще на 1 рік, тобто до 28.08.2023.

Таким чином позивач мала право на отримання орендної плати у 2022 році згідно договору оренди землі.

Як вбачається з довідки про сплату орендної плати (а.с.74) відповідач сплатив у 2019 році - 7580,00 грн., у 2020 10580,00 грн., у 2021 10000 грн., у 2022 10000 грн.

Таким чином, сплата збільшеної орендної плати мала місце і в попередні періоди (з 2019 по 2022 роки), отже відповідач добровільно сплачував орендну плату у розмірі більшому ніж визначено договором. Тобто, сплата орендної плати у 2022 році у розмірі 10000 грн. відповідала попереднім заявам орендаря, тому отримання позивачем орендної плати у 2022 році та заперечення нею укладання додаткової угоди не свідчить про недобросовісність та суперечливу поведінку позивача.

Суд звертає увагу, що відповідач не надав доказів надсилання позивачеві проекту додаткової угоди на виконання умов договору та ст. 33 ЗУ «Про оренду землі», не пояснив суду походження додаткової угоди, наявність в її змісті незастережених виправлень в даті укладання, не надавав відповіді на заяви та звернення позивача, та на адвокатський запит.

З відповіді державного реєстратора на адвокатський запит вбачається, що реєстраційні дії щодо реєстрації права оренди на підставі додаткової угоди до договору оренди землі вчинено за заявою директора СТОВ «Авангард» (а.с.35,36), при цьому примірник оригіналу додаткової угоди був наданий лише на виконання ухвали суду про витребування доказів, що в сукупності свідчить про прояв недобросовісної поведінки щодо обставин виникнення даної додаткової угоди саме в діях відповідача.

Оцінюючи спірні правовідносини суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є його вимога до особи за якою зареєстровано право оренди про визнання відсутнім такого права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) вказала, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди.

Відповідно до п. у 9 ч. 1ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

У свою чергу Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 за вимогою орендодавця до орендаря, зокрема, про повернення земельної ділянки, дійшов висновку, що належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 136/2517/18 за вимогою орендодавця до орендаря про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом витребування земельної ділянки від орендаря.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання відсутнім права оренди, зареєстрованого за СТОВ «Авангард» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис про інше речове право номер 4717513 від 22.06.2022, на земельну ділянку площею 1,5313 га, кадастровий номер 0521281600:03:000:0428 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. статті 89 ЦПК України суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Зазначений підхід також узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах законне вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи позивачем понесено судові витрати зі сплати судового збору на суму 1073,60 грн. та за проведення у справі почеркознавчої експертизи у розмірі 8330,08 грн.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 (однієї тисячі сімдесят трьох гривень 60 копійок) грн. та 8330,08 (вісім тисяч триста тридцять гривень 08 копійок) грн. понесених судових витрат за проведення у справі почеркознавчої експертизи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141,203, 205, 207 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України 319, 321, 391 ЦК Кодексу України суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задоволити повністю.

Визнати відсутнім право оренди, зареєстроване за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Авангард» (код ЄДРПОУ 03733163) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис про інше речове право номер 4717513 від 22.06.2022, на земельну ділянку площею 1,5313 га, кадастровий номер 0521281600:03:000:0428, що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» (код ЄДРПОУ 03733163) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 (однієї тисячі сімдесят трьох гривень 60 копійок) грн. та 8330,08 (вісім тисяч триста тридцять гривень 08 копійок) грн. понесених судових витрат за проведення у справі почеркознавчої експертизи.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення через Іллінецький районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11 листопада 2024 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Пустовіт Олександр Юрійович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2736 від 09 квітня 2019 року, адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард», ЄДРПОУ: 03733163, адреса: 22753, вул. Шкільна,1, с. Городок Вінницького району Вінницької області.

Представник відповідача: адвокат Щавінський Костянтин Станіславович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №000551 від 29 серпня 2019 року, адреса: 22500, провул. Коцюбинського, 2, м. Липовець Вінницького району Вінницької області.

Суддя: