Рішення

від 01.11.2024 по справі 464/8125/23

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/8125/23

пр.№ 2/464/437/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.11.2024 м. Львів

Сихівський районний суд м.Львова

у складі судді Мички Б.Р.

секретаря судового засідання Севери Ю.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу № 464/8125/23 за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олмар"</a>, третя особа Головне управління ДПС у Львівській області про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_4 27.11.2023 року звернулася до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою до ТзОВ "Олмар" у порядку цивільного судочинства, в якій просить стягнути з відповідача основний борг за договорами про надання поворотної фінансової допомоги від 15 червня 2021 року, від 18 червня 2021 року, 23 червня 2021 року укладеними між сторонами, а саме: інфляційні втрати у розмірі 340138, 19 грн. та річні проценти у розмірі 1029529, 32 грн. покликаючись на невиконання взятих на себе зобов`язань.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано на розгляд судді Мичка Б.Р.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 30.11.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

29.01.2024 року представаником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, у якому вказали, що не заперечують задоволенню позову просили розгляд справи проводити у їх відсутності.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 06.02.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд.

01.05.2024 року сторонами подано до суду заяву про затвердження мирової угоди від 24.04.2024 року.

Протокольною ухвалою без виходу до нарадчої кімнати від 20.06.2024 року ухвалено залучити до участі у справі третьою особою ГУ ДПС у Львівській області.

04.09.2024 року сторонами подано до суду заяву про затвердження мирової угоди у новій редакції.

19.09.2024 року предствником третьої особи подано до суду пояснення у яких вказали, що заперечують задоволенню позову. 31.10.2024 року представником третьої особи подано до суду додаткові пояснення у яких заперечили задоволенню позовних вимог.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 31.10.2024 року відмовлено у затвердженні мирової угоди.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги визнав, просив їх задовольнити.

Представник третьої особи у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків (постанова Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

У відповідності до ст.ст.1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові ) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Судом установлено, що між позивачем (позикодавцем) та відповідачем (позичальником) укладено договори про надання поворотної фінансової допомоги, за умовами яких позивач (кредитор) надає відповідачу (позичальнику) поворотну фінансову допомогу шляхом передачі позичальнику у власність на визначений строк грошових коштів, а позичальник зобов`язується повернути кредитору таку ж суму коштів, а саме: договір від 15 червня 2021 року - на суму 4500000 грн до 30 червня 2021 року; 18 червня 2021 року - на суму 3000000 грн до 30 червня 2021 року; від 23 червня 2021 року - на суму 1500000 грн до 30 червня 2021 року. Сторонами обумовлено, що кошти позичальнику надаються на поворотній основі без нарахування процентів або надання інших видів компенсації як плати за користування такими коштами (а.с. 10-12).

Відповідно до платіжної інструкції №1 від 24.06.2021 року ОСОБА_4 на виконання договору про надання повороту фінансової допомоги за договором від 15.06.2021 року перерахувала 763000 грн. відповідачу ТзОВ "Олмар".

Відповідно доквитанції №ПН3913від 22.06.2021року ОСОБА_2 ,діючи як представник ОСОБА_4 на підставі договору №299 від 22.06.2021 року, на виконання договору про надання повороту фінансової допомоги від 18.06.2021 року перерахувала 3000000 грн. відповідачу ТзОВ "Олмар". Однак, в судових засіданнях ОСОБА_2 приймала участь як представник ТзОВ "Олмар" на підставі ордеру та договору про надання правової допомоги №1 від 03.05.2024 року.

Відповідно доквитанції №ПН2637від 24.06.2021року ОСОБА_2 діючи як представник ОСОБА_4 на підставі договору №299 від 22.06.2021 року на виконання договору про надання повороту фінансової допомоги від 23.06.2021 року перерахувала 1500000 грн. відповідачу ТзОВ "Олмар". Однак, в судових засіданнях ОСОБА_2 приймала участь як представник ТзОВ "Олмар" на підставі ордеру та договору про надання правової допомоги №1 від 03.05.2024 року.

Згідно актів звірки взаєморозрахунків за період 15.06.2021 - 01.08.2023 за вищевказаними договорами ОСОБА_4 має заборгованість у розмірі 763000 грн. за договором від 15.06.2021 року, 3000000 грн. за договором від 18.06.2021 року, 1500000 грн. від 23.06.2021 року. У судовому засіданні представник відповідача підтвердила наявність вказаної заборгованості перед позивачем, представник позивача ствердив, що з позовами про стягнення з відповідача основної суми заборгованості за вищевказаними договорами позивач до суду не зверталася.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб власником ТзОВ "Олмар" є ОСОБА_5 , яка зареєстрована за тією ж самою адресою.

Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення (пп.14.1 ст.257 Податкового кодексу України).

Правовою підставою для отримання поворотної фінансової допомоги є договір позики, а сам договір про надання поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики (постанова Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 140/125/17).

За ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України).

Разом з тим, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Водночас, варто вказати, що у нерозривному взаємозв`язку з процесуальними правами, якими наділяються сторони, є матеріальні права.

Норми матеріального права мають на меті визначення змісту прав та обов`язків, суб`єктів права, завданням яких є вирішення питання для реалізації прав та обов`язків.

Норму матеріального права можна визначити як норму права, яка регулює суспільні (матеріальні) відносини шляхом їх прямого правового регулювання за допомогою визначення для їх учасників змісту прав, обов`язків і заборон.

Так, стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства

При цьому, зі змісту ст. 4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів у порядку, встановленому законом.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, саме порушене, невизнане або оспорюване право або охоронюваний законом інтерес особи, яка звернулася з таким позовом.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2019 року у справі №911/792/18, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач ОСОБА_4 визначає зміст свого порушеного права та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення своїх прав, а також обирає відповідний спосіб захисту такого права.

Однак, при перевірці судом доводів позивача, в ході розгляду справи встановлено наступне: місце проживання позивача в позовній заяві зазначено: АДРЕСА_1 , що є місцем реєстрації власника ТзОВ "Олмар" ОСОБА_5 ; згідно пояснень представників сторін, такі є близькими родичами, а саме ОСОБА_4 є невісткою ОСОБА_5 ; при перерахуванні коштів ОСОБА_2 є одначасно представником позивача та представником відповідача в суді. З пояснень представника позивача в суді його довірителька з позовом про стягнення основої суми заборгованості не зверталася. З пояснень представника відповідача в судовому засіданні така визнавала як умови мирової угоди, так і позов в цілому, вказала, що ТзОВ "Олмар" не перебуває у стані неплатоспроможності та у такого немає труднощів у добровільному погашенні як основного боргу так і нарахованих процентів, інфляційних втрат, але бажає здійснити такі платежі на підставі судового рішення.

З пояснень представника третьої особи вбачається, що відповідно до п.п. 6,20 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" до інших операційних витрат включаються, зокрема визнані штрафи, пеня, неустойка, та датою визнання та віднесення таких до витрат буде дата відповідного рішення суду про їх стягнення.

Відтак , позивачем створено спір, що має вочевидь штучний характер, є безпідставним та не спрямованим на реальний захист прав, адже це можна розцінити, як зловживання своїм правом на судовий захист, при відсутності порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч. 2-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч. 2-5 ст. 13 цього Кодексу (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №318/89/18 міститься положення про те, що наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті права та інтересу.

В іншій постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, Верховний Суд вказав, що зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

За наведеного такий спосіб захисту прав позивача, який він обрав може порушити права чи охоронювані законом інтереси держави в особі Головного управління ДПС у Львівській області.

Виходячи із вищенаведеного, в діях позивача вбачається певне зловживання матеріальними (цивільними) правами, що може мати негативні наслідки для держави в особі Головного управління ДПС у Львівській області, оскільки можуть призвести до завищення валових витрат, а відтак, заниження нарахування та сплати до бюджету податку на прибуток, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено у повному обсязі, судовий збір до стягнення з відповідача не підлягає.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 265, 352, 354, 355 ЦПК України суд -,

у х в а л и в:

відмовити в позові повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття судом апеляційної інстанції постанови за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Олмар"</a>, код ЄДРПОУ 22411887, м. Львів, вул. Зелена, 204.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління ДПС у Львівській області, код ЄДРПОУ 43968090, м. Львів, вул. Стрийська, 35.

Повний текст рішення складено 07.11.2024 року.

Головуючий Б.Р. Мичка