Постанова

від 30.10.2024 по справі 178/1894/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 178/1894/22

провадження № 61-746св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у складі колегії суддів Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Халаджи О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на земельну ділянку.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що на підставі державного акта на право власності на землю серії ДП № 058642, виданого 23 червня 2005 року Криничанською районною державною адміністрацією, ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 6,8026 га, кадастровий номер 1222055100:01:002:0279, розташована на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

03 січня 2007 року сторони узгодили умови договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, а також домовилися, що протягом п`яти робочих днів вони нотаріально посвідчать цей правочин.

Цього ж дня, 03 січня 2007 року, на виконання договірних зобов`язань він сплатив ОСОБА_2 за земельну ділянку грошові кошти у сумі 50 000,00 грн, на підтвердження чого відповідач власноручно написала розписку та передала йому оригінал державного акта на право власності на землю серії ДП № 058642.

Однак в обумовлений період, а саме з 03 січня до 12 січня 2007 року, ОСОБА_2 через погане самопочуття не з`явилася до нотаріальної контори для підписання та посвідчення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Водночас, підтверджуючи досягнуту між сторонами домовленість, ОСОБА_2 08 серпня 2008 року склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чорною О. В., зареєстрований у реєстрі за № 1079, яким спірну земельну ділянку заповіла позивачу.

Крім того, 22 серпня 2011 року ОСОБА_2 видала нотаріально посвідчену довіреність на строк до 22 серпня 2014 року, якою надала йому повноваження підписувати від її імені договір оренди спірної земельної ділянки, отримувати орендну плату та замовляти витяги щодо цієї ділянки.

08 квітня 2014 року позивач, діючи на підставі вказаної довіреності, уклав від імені ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки № 8/14-к з орендарем Приватною виробничою фірмою «Агроцентр».

05 серпня 2015 року ОСОБА_2 знову видала нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила його отримувати орендну плату та підписувати договори оренди земельної ділянки площею 6,8026 га, кадастровий номер 1222055100:01:002:0279, з правом державної реєстрації та отримання витягів.

Отже, починаючи з 2007 року, він користується спірною земельною ділянкою та отримує за неї орендну плату. У зв`язку з тим, що підстави, які були перешкодою для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки, змінилися, у липні 2021 року він звернувся до ОСОБА_2 з приводу посвідчення цього правочину.

Однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення спірного договору, чим фактично порушує його права як покупця.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 6,8026 га, кадастровий номер 1222055100:01:002:0279, розташованої на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 03 січня 2007 року між ним та ОСОБА_2 ;

- визнати за ним право власності на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Криничанський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Цаберябого Б. М. заочним рішенням від 21 квітня 2023 року позов задовольнив.

Визнав дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 6,8026 га, кадастровий номер 1222055100:01:002:0279, яка розташована на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 03 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 6,8026 га, кадастровий номер 1222055100:01:002:0279, яка розташована на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував рішення тим, що сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та відбулося його повне виконання, однак нотаріально посвідчити договір неможливо, що є підставою для визнання договору дійсним відповідно до частини другої статті 220 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Дніпровський апеляційний суд постановою від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнив.

Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2023 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позивач не довів факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення нібито укладеного між ними договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки спірний правочин вчинено у формі розписки без дотримання всіх істотних умов договору, зокрема без зазначення кадастрового номера земельної ділянки та її грошової оцінки, тому підстави для визнання такого договору дійсним відсутні.

Апеляційний суд також врахував, що на час написання розписки, на яку посилається позивач, діяв мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення. Угоди, укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок, у тому числі на майбутнє, є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року, а рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2023 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що висновки апеляційного суду про недоведеність позовних вимог є помилковими, оскільки наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач безповоротно ухилилася від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

19 грудня 2006 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів», яким до 01 січня 2008 року введено в дію мораторій на відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Однак цей Закон набрав чинності 13 січня 2007 року, тобто до укладення 03 січня 2007 року спірного договору купівлі-продажу.

Втручання держави у право особи на мирне володіння майном (розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення) не є виправданим, а держава з часу введення в дію відповідної заборони не змогла забезпечити протягом багатьох років належного механізму реалізації права власності на землі сільськогосподарського призначення.

Вказує, що факт укладення договору купівлі-продажу та повного розрахунку за земельну ділянку підтверджується розпискою від 03 січня 2007 року, написаною власноручно відповідачем, та переданням оригіналу правовстановлюючого документа покупцеві, а отже, вказані дії свідчать про те, що сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та відбулося його повне виконання.

Аргументи інших учасників справи

У лютому 2024 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Криничанського районного суду Дніпропетровської області.

13 лютого 2024 року справу № 178/1894/22 передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 15 жовтня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Згідно з державним актом на право власності на землю серії ДП № 058642, виданим 23 червня 2005 року Криничанською районною державною адміністрацією, ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 6,8026 га, кадастровий номер 1222055100:01:002:0279, розташована на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 8).

З розписки від 03 січня 2007 року, складеної власноручно відповідачем, слідує, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено угоду купівлі-продажу земельної ділянки площею 6,8026 га, за що ОСОБА_2 отримала грошові кошти в сумі 50 000,00 грн. У розписці не зазначено кадастровий номер земельної ділянки та її грошова оцінка (а. с. 11).

Довіреністю від 09 липня 2008 року, посвідченою приватним нотаріусом Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чорною О. В. та зареєстрованою у реєстрі за № 873, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_6 передавати в оренду земельну ділянку, яка згідно з державним актом на право власності на землю серії ДП № 058642 розташована на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області, замовляти витяги щодо цієї земельної ділянки, підписувати договір оренди землі та отримувати орендну плату. Довіреність видана на строк до 09 липня 2011 року (а. с. 12).

08 серпня 2008 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким земельну ділянку площею 6,8026 га, що належить їй на підставі державного акта на право власності на землю серії ДП № 058642, заповіла ОСОБА_1 . Цей заповіт посвідчений приватним нотаріусом Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чорною О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1079 (а. с. 13).

Довіреністю від 22 серпня 2011 року, посвідченою приватним нотаріусом Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чорною О. В. та зареєстрованою у реєстрі за № 688, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 передавати в оренду земельну ділянку, яка згідно з державним актом на право власності на землю серії ДП № 058642 розташована на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області, замовляти витяги щодо цієї земельної ділянки, підписувати договір оренди землі та отримувати орендну плату. Довіреність видана на строк до 22 серпня 2014 року (а. с. 14).

08 квітня 2014 року ОСОБА_1 , діючи на підставі вказаної довіреності, уклав від імені ОСОБА_2 договір оренди спірної земельної ділянки № 8/14-к з орендарем Приватною виробничою фірмою «Агроцентр» (а. с. 15-17).

Довіреністю від 05 серпня 2015 року, посвідченою приватним нотаріусом Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чорною О. В. та зареєстрованою у реєстрі за № 1155, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 отримувати орендну плату та підписувати договори оренди земельної ділянки площею 6,8026 га, кадастровий номер 1222055100:01:002:0279, з правом державної реєстрації та отримання витягів. Довіреність видана на строк до 05 серпня 2018 року (а. с. 20).

01 січня 2017 року ОСОБА_1 , діючи на підставі вказаної довіреності, уклав від імені ОСОБА_2 з орендарем Приватною виробничою фірмою «Агроцентр» додаткову угоду № 3 до договору оренди земельної ділянки від 08 квітня 2014 року № 8/14-к (а. с. 18).

01 січня 2018 року ОСОБА_1 , діючи на підставі довіреності від 05 серпня 2015 року, уклав від імені ОСОБА_2 з орендарем Приватною виробничою фірмою «Агроцентр» додаткову угоду № 4 до договору оренди земельної ділянки від 08 квітня 2014 року № 8/14-к (а. с. 19).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частин першої та другої статті 209 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 03 січня 2007 року), правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», на вимогу замовника підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Згідно зі статтею 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України уразі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата другою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Під час розгляду справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме собою небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 334 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 03 січня 2007 року), право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 03 січня 2007 року), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

У статті 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 03 січня 2007 року), було встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

У постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-49цс13 вказано, що «при розгляді справи суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій на зазначені положення закону уваги не звернули та не врахували, що договір купівлі-продажу нежитлового будинку в силу статті 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не міг бути визнаний судом дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно».

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зазначено, що статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Суд встановив, що між сторонами договір купівлі-продажу частки квартири укладено 01 травня 2013 року, тобто після набрання чинності Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», яким державну реєстрацію договору купівлі-продажу нерухомого майна скасовано. З огляду на зазначене суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильних висновків про те, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується до спірних правовідносин у зв`язку з необхідністю державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) міститься висновок про те, що «до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Відтак особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності».

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати дійсним договір купівлі-продажу від 03 січня 2007 року, укладений між ним та ОСОБА_2 , предметом якого була земельна ділянка площею 6,8026 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1222055100:01:002:0279, розташована на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області.

Однак, відмовляючи у задоволенні позову через непідтвердження позивачем факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину, апеляційний суд не врахував, що за приписами статті 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не міг бути визнаний судом дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України, та, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, однак не може погодитися з наведеними цим судом мотивами для такої відмови, у зв`язку з чим оскаржувану постанову в цій частині належить змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 125/1211/21 (провадження № 61-3672св22).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржувану постанову апеляційного суду в частині наведених цим судом правових підстав для відмови в задоволенні позову необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині - залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки оскаржувану постанову по суті спору змінено тільки в частині наведених судом апеляційної інстанції мотивів для відмови у задоволенні позову, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький В. М. Ігнатенко І. В. Литвиненко В. В. Пророк