Ухвала

від 04.11.2024 по справі 760/16870/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №760/16870/24 Слідчий суддя ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/6438/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №72023110300000018 від 13 листопада 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 28, частиною третьою статті 204 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року частково задоволено клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, яке виявлено та вилучено 19 липня 2024 року під час проведення обшуку в будівлі немайнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , повний перелік згідно резолютивної частини ухвали, в іншій частині клопотання - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, адвокат ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить її скасувати в частині накладеного арешту та постановити нову ухвалу, якою повністю відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що арештоване майно не відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, вилучені речі ОСОБА_7 не мають жодного відношення до незаконної діяльності та обставин, за якими здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні.

Апелянт зазначає, що під час обшуку приміщення не виявлено та не вилучено незаконно виготовлених підакцизних товарів, до клопотання не додано жодного документу, який би свідчив про виготовлення підакцизних товарів - рідин, що використовуються в електронних цигарках, що становлять загрозу для життя і здоров`я людей.

Апелянт наголошує на тому, що клопотання не містить жодних доказів щодо причетності ОСОБА_7 до кримінального провадження та здійснення ним незаконної діяльності.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній підстав та просила поновити строк на апеляційне оскарження ухвали, думку прокурора ОСОБА_9 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п`яти днів з дня її оголошення.

З урахуванням наведеного, оскільки повний текст ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 12.09.2024 станом на момент подання апеляційної скарги не отримано, а апеляційну скаргу подано до суду 20.09.2024, тому колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається із матеріалів судового провадження, детективами Підрозділу детективів (на правах самостійного Управління) Територіального управління БЕБ у Київській області розслідується кримінальне провадження №72023110300000018 від 13 листопада 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28 частиною третьою статті 204 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлені особи за попередньою змовою групою осіб, у невстановлений період часу, на території м.Києва та Київської області здійснюють незаконне виготовлення підакцизних товарів - рідин, що використовуються в електронних сигаретах торгової марки «CHASER», що становлять загрозу для життя і здоров`я людей.

Крім того, встановлено, що незаконне виробництво підакцизних товарів, вищевказані особи здійснюють без отримання ліцензії на право виготовлення підакцизних товарів, використовуючи реєстраційні документи ТОВ «ЧЕЙСЕР ЛАБ» (ЄДРПОУ 44182550), за яким зареєстрована торгова марка « CHASER LAB ».

19 липня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року було проведено обшук складського приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ТОВ «ПРОЕКТНА ЛОГІСТИКА» (ЄДПОУ 43066599) яке використовує у своїй діяльності ТОВ «ЧЕЙСЕР ЛАБ» (ЄДРПОУ 44182550), в ході якого було виявлено та вилучено майно на яке прокурор просив накласти арешт.

Постановою старшого детектива Територіального управління БЕБ у Київській області ОСОБА_10 від 20 липня 2024 року вищевказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №72023110300000018 від 13 листопада 2023 року.

Згідно з договором оренди № 16/05 від 16 травня 2023 року, укладеним між ТОВ «ПРОЕКТНА ЛОГІСТИКА» та ОСОБА_7 , останній орендує частину майнового комплексу, складське приміщення площею 355 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року частково задоволено клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, яке виявлено та вилучено 19 липня 2024 року під час проведення обшуку в будівлі немайнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , повний перелік згідно резолютивної частини ухвали, в іншій частині клопотання - відмовлено.

Слідчий суддя виходив з того, що прокурором доведено наявність підстав вважати, що вилучені в ході обшуку палети з коробками, в яких міститься рідина, можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам, зазначеним в статті 98 КПК України, що дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою збереження. Водночас, прокурором в клопотанні не обґрунтовано, яким чином вказані електронні носії інформації мають відношення до кримінального провадження, які саме сліди вчинення кримінального правопорушення могли залишитись на них та чи можна взагалі їх використовувати як речовий доказ у кримінальному провадженні, тобто не доведено їх відповідність критеріям речових доказів.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Так, до матеріалів клопотання долучено постанову старшого детектива Територіального управління БЕБ у Київській області ОСОБА_10 від 20 липня 2024 року, якою вищевказане майно визнано речовими доказами у цьому кримінальному провадженні.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказане майно, вилучене під час обшуку, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення клопотання та накладення арешту на вказане в резолютивній частині ухвали вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Посилання апелянта на невідповідність вилученого майна критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.

Окрім того, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

А відтак, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що клопотання не містить жодних доказів щодо причетності ОСОБА_7 до кримінального провадження та здійснення ним незаконної діяльності, як безпідставні.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Поновити адвокату ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року.

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

---

ОСОБА_2

Судді

: ОСОБА_3

---

ОСОБА_4

---