Постанова

від 07.11.2024 по справі 606/1033/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/1033/23Головуючий у 1-й інстанції Ромазан Л.С. Провадження № 22-ц/817/757/24 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

з участю секретаря - Дідух М.Є.,

представника апелянта - адвоката Ярмуся В.Д.,

представника позивача - адвоката Алексенка С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №606/1033/23 за апеляційною скаргою приватно-орендного підприємства «Тернопільське» на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25 травня 2024 року, ухвалене суддею Ромазан Л.С., повний текст якого складено 04 червня 2024 року, в справі за позовною заявою ОСОБА_1 до приватно-орендного підприємства «Тернопільське», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державний реєстратор Бучацької міської ради Тернопільської області ЛЕСИК Василь Богданович, про скасування рішення про державну реєстрацію змін до іншого речового права та зобов`язання повернути земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2023 позивачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Алексенко С.Л., звернулась до суду із позовом до приватно-орендного підприємства «Тернопільське» (далі - ПОП «Тернопільське», відповідач, апелянт), про скасування рішення про державну реєстрацію змін до іншого речового права та зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що вона є власником земельної ділянки площею 0.9237 га, кадастровий номер - 6125082400:01:001:0454, яка розташована на території Дворічанської сільської ради Тернопільського (колишнього Теребовлянського) району Тернопільської області. 26.07.2016 між нею та відповідачем було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_2 передала вказану земельну ділянку ПОП «Тернопільське» в строкове платне користування терміном на 5 років, тобто до 26.07.2021. Відповідно до п.4 договору оренди землі від 26.07.2016 після закінчення строку його дії орендар має переважне право поновити договір на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 5 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Після закінчення строку дії вказаного договору позивачка не отримувала жодних письмових чи усних повідомлень від відповідача про намір продовжити строк дії договору оренди землі. Оскільки позивачка не бажала продовжувати договірні відносини із відповідачем, вона ще 19.11.2020 надіслала на адресу відповідача лист-повідомлення про те, що не має наміру продовжувати із ПОП «Тернопільське» орендні відносини щодо належної їй земельної ділянки площею 0.9237 га та по закінченню дії договору просила повернути належну їй земельну ділянку, проте такий лист-повідомлення залишився без розгляду. В той же час, у червні 2021 року позивач дізналась про те, що 11.11.2018 була укладена додаткова угода про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки та внесення змін до нього, яку вона не укладала та не підписувала (примірник додаткової угоди від 11.11.2018 у неї відсутній). На підставі цієї додаткової угоди державним реєстратором Бучацької міської ради Тернопільської області Лесиком В.Б. 13.02.2020 прийнято рішення №51123058 про реєстрацію іншого речового права та продовжено право оренди ПОП «Тернопільське» на належну позивачеві земельну ділянку до 11.11.2025. Отже, відповідач самовільно використовує належну їй земельну ділянку, порушуючи її право власності на вказане нерухоме майно.

Враховуючи наведене позивачка просила суд:

- скасувати рішення про державну реєстрацію змін до іншого речового права №51123058 від 13.02.2020, прийняте державним реєстратором Бучацької міської ради Тернопільської області Лесиком Василем Богдановичем на підставі додаткової угоди від 11.11.2018 про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки та внесення змін до договору оренди землі від 26.07.2016, укладеної між ОСОБА_2 та приватно-орендним підприємством «Тернопільське» на земельну ділянку площею 0.9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0454, яким змінено дату закінчення строку дії права оренди землі на 11.11.2025;

- зобов`язати приватно-орендне підприємство «Тернопільське» повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0.9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0454, що розташована на території Дворічанської сільської ради Теребовлянського (на даний час Тернопільського) району Тернопільської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25.05.2024 позов задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію змін до іншого речового права №51123058 від 13.02.2020, прийняте державним реєстратором Бучацької міської ради Тернопільської області Лесиком Василем Богдановичем на підставі додаткової угоди від 11.11.2018 про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки та внесення змін до договору оренди землі від 26.07.2016, укладеної між ОСОБА_2 та приватно-орендним підприємством «Тернопільське» на земельну ділянку площею 0.9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0454, яким змінено дату закінчення строку дії права оренди землі на 11.11.2025.

Зобов`язано приватно-орендне підприємство «Тернопільське» повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0.9237 га, кадастровий номер - 6125082400:01:001:0454, що розташована на території Дворічанської сільської ради, Теребовлянського (на даний час Тернопільського) району Тернопільської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стягнуто із приватно-орендного підприємства «Тернопільське» на користь ОСОБА_2 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп. сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить вказане вище рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вважає, що суд першої інстанції неповно та необ`єктивно з`ясував обставини справи та докази у ній, а тому воно підлягає скасуванню.

Зокрема зазначає, що між ПОП «Тернопільське» та ОСОБА_2 було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, в підтвердження чого Орендодавцем поставлено підпис. В подальшому під час укладання додаткової угоди від 11.11.2018 з позивачкою також було погоджено усі істотні умови договору, про що ОСОБА_2 особисто поставила підпис у додатковій угоді від 11.11.2018 та будь-яких зауважень не висувала, при цьому з 2016 року до укладання додаткової угоди від 11.11.2018 і по даний час позивачка отримувала орендну плату від ПОП «Тернопільське», що підтверджуються відповідними відомостями за 2019-2022 роки.

Також вказує, що оскільки позивачка отримувала орендну плату за додатковою угодою від 11.11.2018, а з позовною заявою звернулась лише 05.06.2023, тому остання пропустила трирічний строк звернення з позовною заявою.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки адвокат Алексенко С.Л. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Вказує, що після завершення дії договору оренди від 26.07.2016 позивачка не бажала продовжувати договірні відносини з відповідачем, у зв`язку з чим 19.11.2020 надіслала на адресу відповідача лист-повідомлення про те, що вона не має наміру продовжувати з ПОП «Тернопільське» орендні відносини щодо належної їй земельної ділянки площею 0.9237 га кадастровий помер 6125082400:01:001:0454 та по завершенні дії договору 26.07.2021 просила повернути належну їй земельну ділянку. Однак жодної відповіді на вказаний лист позивачка не отримала.

Вже у червні 2021 року, тобто за місяць до того часу, коли на думку позивачки мала завершитися дія договору оренди землі, який був укладений у липні 2016 року, позивачка звернулася до відповідача з усною вимогою щодо повернення належної їй земельної ділянки по завершенню дії договору оренди землі, а саме після 26.07.2021. Однак, у відповідь на дану вимогу відповідачем було повідомлено, що він продовжить користуватися належною позивачці земельною ділянкою на підставі додаткової угоди від 11.11.2018 до договору оренди землі від 26.07.2016, дію якого продовжено до 11.11.2025.

Вказує, що твердження відповідача про попереднє узгодження істотних умов додаткової угоди до договору оренди, в тому числі строку оренди, не відповідає дійсності, оскільки примірники додаткової угоди не надавалися позивачці та, відповідно, жодних підписів позивачки на оспорюваній додатковій угоді не має.

Також зазначає, що отримання орендної плати позивачкою за 2019-2021 роки не слід інтерпретувати як факт погодження позивачки із додатковою угодою від 11.11.2018 та, відповідно, з продовженням строку дії основного договору оренди. Такі виплати відповідають обов`язкам орендаря, передбаченим умовами основного Договору оренди землі від 26.07.2016, укладеного між відповідачем та позивачкою.

Таким чином, позивачка, не знаючи про існування додаткової угоди від 11.11.2018, отримувала орендну плату відповідно до умов Договору оренди землі від 26.07.2016, який діяв до 26.07.2021.

В судовому засіданні представник апелянта просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.

Представник позивачки просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

За приписами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п.п.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено наступні обставини.

Позивачка ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0.9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0454, що розташована на території Дворічанської сільської ради Теребовлянського (на даний час Тернопільського) району, Тернопільської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 04.11.2008 року державним нотаріусом Теребовлянської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі 1-2370, серія та номер: ВМА011920.

26.07.2016 між ОСОБА_2 та ПОП «Тернопільське» укладено договір оренди належної їй земельної ділянки, згідно з яким позивачка передала в оренду відповідачу в строкове платне користування терміном на 5 років зазначену земельну ділянку. За користування об`єктом оренди сторонами договору встановлена орендна плата в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки.

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.05.2023 у вказаному реєстрі міститься інформація про зміни іншого речового права, зокрема, 13.02.2020 року державним реєстратором Бучацької міської ради Тернопільської області Лесиком Василем Богдановичем було прийнято рішення про державну реєстрацію змін до іншого речового права №51123058 на підставі додаткової угоди від 11.11.2018 року про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки та внесення змін до договору оренди землі від 26.07.2016, укладеного між ОСОБА_2 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 0.9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0454, яким змінено дату закінчення строку дії права оренди землі на 11.11.2025.

Позивачка, як на підставу позову, вказує те, що вона не укладала та не підписувала додаткову угоду від 11.11.2018.

Відповідно до п.4 договору оренди землі від 26.07.2016 після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 5 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

19.11.2020 позивачка надіслала на адресу відповідача повідомлення (датоване нею 04.02.2020) про те, що не має наміру продовжувати із ПОП «Тернопільське» орендні відносини щодо належної їй земельної ділянки площею 0.9237 га та по закінченню дії договору просила повернути належну їй земельну ділянку.

07.07.2021 ОСОБА_2 направила ПОП «Тернопільське» вимогу від 25.06.2021 про надання примірника додаткової угоди від 11.11.2018.

Відповідачем разом із відзивом на позов подано копію додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки, який укладено 26.07.2016 між ПОП «Тернопільське» та ОСОБА_2 , а в подальшому на виконання ухвали суду про витребування доказів від 05.09.2023 і оригінал цієї додаткової угоди.

Рішення про державну реєстрацію змін до іншого речового права державним реєстратором приймалось із врахуванням додаткової угоди, яка укладалась 11.11.2018.

Представник позивачки вказав, що додаткову угоду позивачка не підписувала, необхідності укладати додаткову угоду у неї не було, оскільки на час її укладення термін дії основного договору ще не закінчувався та позивачка із листопада 2020 року повідомляла відповідача про те, що не має наміру на укладення договору оренди землі і продовження орендних відносин із ПОП «Тернопільське».

На обґрунтування позивачкою своїх вимог щодо непідписання нею додаткової угоди від 11.11.2018 про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки та внесення змін до нього від 26.07.2016 представником позивача 25.10.2023 заявлялось клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, на вирішення якої він просив поставити питання про те, чи виконано у додатковій угоді підпис у графі «Орендодавець» особисто ОСОБА_2 , однак в подальшому просив залишити клопотання без розгляду, оскільки провести зазначену експертизу неможливо через постійне проживання позивачки за межами України та відсутністю вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків її підпису.

Відповідач у судовому засіданні ствердив про те, що саме позивачкою укладено та підписано додаткову угоду від 11.11.2018 про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки та внесення змін до нього від 26.07.2016, сторони досягнули згоди щодо усіх істотних умов правочину, що засвідчено їх підписами у цій угоді.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що додаткова угода від 11.11.2018 про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки та внесення змін до договору оренди землі від 26.07.2016 позивачем не підписувалася та не укладалася, а після закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного між сторонами 26.07.2016, і на час постановлення рішення у справі земельну ділянку позивачу не повернуто.

Однак, колегія суддів з даним висновком суду не погоджується.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема Додаткової угоди про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 11.11.2018 та внесення змін до договору оренди землі від 26.07.2016, укладеної між ОСОБА_2 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 0.9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0454, яким змінено дату закінчення строку дії права оренди землі на 11.11.2025, вказаний договір підписаний сторонами, в тому числі ОСОБА_2 , про що свідчать підписи на цій Додатковій угоді.

В ході розгляду даної справи представником позивачки, як зазначалось вище, 26.10.2023 було заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки позивачка стверджувала, що підпис на вказаній угоді виконаний не нею.

Однак, в подальшому 18.01.2024 представником позивачки подано до суду заяву про залишення наведеного вище клопотання без розгляду.

Як було встановлено судом, представник позивачки зазначив, що експертиза не може бути проведена у зв`язку з відсутністю позивачки в Україні, а також відсутністю вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків її підпису.

Так, згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведені вище обставини справи, колегія суддів вважає, що позивачка, стверджуючи, що підпис на додатковій угоді виконаний не нею, повинна належними та допустимими доказами довести вказані доводи, оскільки тягар доказування за цих обставин лежить саме на позивачці.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б беззаперечно свідчили про те, що підпис на додатковій угоді було вчинено не ОСОБА_2 , при цьому колегія суддів не вважає ту обставину, що позивачка знаходиться за межами України непереборною та такою, що унеможливлює проведення почеркознавчої експертизи.

Твердження суду першої інстанції про те, що позивачка не підписувала спірну угоду та не укладала її є безпідставним та необґрунтованим, з огляду на те, що в силу вимог ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина третя статті 640 ЦК України у редакції, чинній на час підписання договору оренди).

За змістом частини другої статті 125 ЗК України у редакції, чинній на час підписання договору оренди, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (частина п`ята статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час підписання договору оренди).

Обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України (частина перша статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) у редакції, чинній на час підписання договору оренди).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина третя статті 3 Закону №1952-IV у вказаній редакції).

Державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом (пункт 1 частини першої статті 19 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на час підписання договору оренди).

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (стаття 20 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час підписання договору оренди).

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону № 161-XIV у вказаній редакції).

01.01.2013 набрав чинності Закон №1878-VI, згідно з яким з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключили положення про державну реєстрацію правочинів, а із Закону № 161-XIV - статті 18 і 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (пункт 9 частини першої статті 27 Закон № 1952-IV).

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі №50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі №922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)). Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. близький за змістом підхід щодо інших правовідносин у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14)).

Сама собою державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див. п.123 постанови ВП ВС від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, з огляду на державну реєстрацію право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Пред`явлення позивачами вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем не відновить прав позивачів, які вони вважають порушеними, оскільки залишається чинною підстава набуття особою права власності.

Таким чином, позивачка, заявляючи позовні вимоги саме про скасування рішення про державну реєстрацію обрала неналежний спосіб захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини та враховуючи вказані вище правові позиції Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25.05.2024 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають новому розподілу.

Керуючись ст.ст.141, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу приватно-орендного підприємства «Тернопільське» - задовольнити.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25 травня 2024 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до приватно-орендного підприємства «Тернопільське», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державний реєстратор Бучацької міської ради Тернопільської області ЛЕСИК Василь Богданович, про скасування рішення про державну реєстрацію змін до іншого речового права та зобов`язання повернути земельну ділянку, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) в користь приватно-орендного підприємства «Тернопільське» (ЄДРПОУ - 31422351) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3220.80 грн, сплачений згідно квитанції №1408 від 26.07.2024.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2024 року.

Головуючий

Судді