Рішення

від 12.11.2024 по справі 211/5067/24

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/5067/24

Провадження № 2/211/2409/24

РІШЕННЯ

іменем України

12 листопада 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання Данилової О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, Акціонерного товариства «Кривбасзалізрудком» про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

встановив:

позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до відповідачів Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, Акціонерного товариства «Кривбасзалізрудком» про визнання права власності в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позову зазначили, що на підставі договору про отримання приватизованої квартири від 22 червня 1994 року, укладеного між шахтою імені Валявко виробничого об`єднання «Кривбасруда» в особі директора ОСОБА_3 , з однієї сторони, та робітника шахти ОСОБА_4 , з іншої сторони, ОСОБА_4 була надана у користування безоплатно приватизована квартира АДРЕСА_1 . Згідно укладеного договору, ОСОБА_4 був зобов`язаний відпрацювати на шахті 20 років з урахуванням вже відробленого часу. ОСОБА_4 виконав умови цього договору, оскільки добросовісно відпрацював на підприємстві понад 20 років, а саме згідно запису у трудовій книжці з 13 вересня 1982 року по 03 вересня 2012 року. Крім того, у договорі було зауважено, що до спливу цього терміну (20 років), ОСОБА_4 не має права на передання, продаж, дарування, складання заповіту іншій особі, що підтверджується даним договором. Таким чином, виконавши умови договору, у ОСОБА_4 виникли підстави для набуття права власності на вказану квартиру. Замовником на будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 виступало проектно-виробниче об`єднання «Домобудівельник», що підтверджується рішенням Виконкому Криворізької міської Ради народних депутатів Дніпропетровської області №318 від 14 липня 1993 року. Так, згідно додатку №1 до зазначеного рішення проектно-виробничому об`єднанню «Домобудівельник» було передано зокрема 9-ти поверховий житловий будинок АДРЕСА_3 на 45 квартир. 08 червня 1994 року було зареєстровано ВАТ «Криворізький Домобудівельник» шляхом перетворення в нього Криворізького проектно-виробничого об`єднання «Домобудівельник». 01 липня 1994 року Криворізьким міським бюро технічної інвентаризації квартира АДРЕСА_1 на підставі рішень виконкому Криворізької міської Ради народних депутатів Дніпропетровської області №318 від 14 липня 1993 року і №459 від 13 жовтня 1993 року та акту передачі зареєстрована за ВО «Кривбасруда». Разом з тим, згідно рішення Криворізької міської ради №305 від 28 грудня 1999 року «Про прийняття до комунальної власності міста будинків, збудованих та введених в експлуатацію ВАТ «Криворізький домобудівельник»», житловий будинок АДРЕСА_2 переданий до комунальної власності міста. Однак, оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за територіальною громадою міста Кривого Рогу після його прийняття не здійснювалось. Спірна квартира не була витребувана з володіння ОСОБА_4 , ані Департаментом розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, ані АТ «Кривбасзалізрудком». На час виконання умов договору про отримання приватизованої квартири від 22 червня 1994 року ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі не перебував. З ОСОБА_5 шлюб було розірвано у судовому порядку. Оскільки ОСОБА_4 працював на підприємстві з 13 вересня 1982 року, то 20 років, які він на виконання умов договору про отримання приватизованої квартири від 22 червня 1994 року, повинен був відпрацювати на підприємстві, спливли 14 вересня 2002 року, а тому, враховуючи вимоги ст. 344 ч. 3 ЦК України, п`ятнадцять років з часу спливу позовної давності спливли 14 вересня 2020 року. Отже, на підставі договору про отримання приватизованої квартири від 22 червня 1994 року ОСОБА_4 за набувальною давністю, у відповідності до вимог ст. 344 ч. 3 ЦК України, набув право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 є: дружина померлого ОСОБА_1 та діти від першого шлюбу ОСОБА_2 й ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . У передбачений законом шестимісячний строк до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лосінця С.М. із заявами про прийняття спадщини звернулися позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Спадкоємець ОСОБА_6 , у відповідності до вимог ст. 1274 ч. 2 ЦК України, відмовився від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 на користь своєї сестри ОСОБА_2 . Спадкоємець ОСОБА_7 заявив, що не претендує на спадщину, а тому до нотаріуса у передбачений ст. 1270 ЦК України строк не звертався та, крім того, підстави для прийняття останнім спадщини, відповідно до вимог ст. 1268 ч. 3 ЦК України, відсутні. Таким чином, з урахуванням тієї обставини, що ОСОБА_6 відмовився від спадщини на користь ОСОБА_2 , частка позивача ОСОБА_1 у спадщині складає 1/3, а частка позивача ОСОБА_2 складає 2/3. Враховуючи викладене, позивачі просять суд визнати, що за життя ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за набувальною давністю на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 98,70 кв.м., житловою площею 67,00 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 98,70 кв.м., житловою площею 67,00 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 12 серпня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2024 року підготовче судове засідання закрите та справу призначено до судового розгляду.

24 вересня 2024 року представником відповідача АТ «Криворізький залізорудний комбінат» Каретною Є.В. було надіслано до суду відзив на позов, з якого вбачається, що на виконання Постанови Кабінету Мiнiстрiв України вiд 02 березня 1998 року «Про спеціальний режим реструктуризації гірничорудних підприємств Кривбасу», наказами Мiнiстерства промислової політики України вiд 29 червня 1998 року №262, №263 на базi виробничого об`єднання «Кривбасруда» були створені «Криворізький державний залізорудний комбінат» та «Криворізьке державне гірничорудне управління гідрозахисту». З липня 1999 року згідно з наказом Мiнiстерства промислової політики України вiд 12 липня 1999 року №248 «Про реорганiзацiю Криворізького державного залізорудного комбінату», «КДЗРК» перетворено у дочірнє підприємство державної акціонерної компанії «Укррудпром». Спільним наказом Державного комiтету промислової політики України та Фонду державного майна України №66 від 19 лютого 2001 року та №245 вiд 19 лютого 2001 року «Про реорганiзацiю дочірнього підприємства «Криворізький залізорудний комбінат» з липня 2001 року ДП «КДЗРК» перетворене у відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», засновником якого стала державна акціонерна компанія «Укррудпром». АТ «Кривбасзалізрудком» є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат». За даними бухгалтерії АТ «Кривбасзалізрудком» до Статутного фонду товариства спірна квартира не увійшла, на балансі підприємства також не знаходиться. З огляду на це вбачається, що квартира залишилася у державній власності. Тому АТ «Кривбасзалізрудком» вважає, що він є неналежним відповідачем у даній справі. Підставою для набуття спірної квартири за набувальною давністю за померлим ОСОБА_4 позивачі зазначають ч. 3 ст. 344 ЦПК України, але приписи цієї правової норми не можуть застосовані до спірних правовідносин. Представник звертає увагу, що строк дії договору не зазначений, а також не передбачені умови та порядок повернення квартири з безоплатного користування. Позивачі безпідставно ототожнюють строк, який зазначений у п. 3 договору, як строк дії договору. Фактично за умовами даного договору спірна квартира була надана ОСОБА_4 у безстрокове безоплатне користування. Фактично рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року у справі №211/4524/17 визнається, що ОСОБА_4 був основним наймачем спірної квартири та квартира перебуває у державному житловому фонді. Після закінчення строку, який зазначений у п. 3 договору, ОСОБА_4 мав право на власний розсуд реалізувати право на приватизацію державного житлового фонду згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Але ОСОБА_4 не реалізував своє право на приватизацію державного житлового фонду або іншим чином (наприклад, у судовому порядку) визнати право власності за собою. ОСОБА_4 за життя звертався до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, але справа №211/4409/16-ц не була розглянута по суті позовних вимог через неодноразову неявку позивача до суду. Таким чином, вбачається, що ОСОБА_4 за своє життя, маючи цивільну правоздатність та дієздатність, не здійснив дії, які передбачають перехід права власності на квартиру до нього, що, у свою чергу, означає, що перехід права власності до спадкоємців за законом не відбувається. Водночас визнання права власності за померлою особою є неналежним способом захисту права особи відповідно до положень ст. 16 ЦК України, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності. З огляду на викладене вище представник відповідача просить відмовити позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, Акціонерного товариства «Кривбасзалізрудком» про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

30 жовтня 2024 року представником позивачів - адвокатом Масловою В.Л. до суду скеровано відповіді на відзив, в якому представник просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з огляду на наступне. Позивачі вважають, що АТ «Кривбасзалізрудком» є належним відповідачем, оскільки договір про отримання приватизованої квартири від 22 червня 1994 року, укладався між робітником шахти імені ОСОБА_8 та шахтою імені Валявко виробничого об`єднання «Кривбасруда», правонаступником якого є саме акціонерне товариство «Кривбасзалізрудком». Представник відповідача стверджує, що приписи ч.3 ст.344 ЦПК України не можуть застосовані до спірних правовідносин, оскільки не зазначений строк дії договору про отримання приватизованої квартири від 22 червня 1994 року, а також не передбачені умови та порядок повернення квартири з безоплатного користування. Позивачі вважають, що строк дії зазначеного договору встановлений настанням певної події, а саме відпрацюванням робітником ОСОБА_4 на підприємстві 20 років. Тому це твердження, що відсутній строк дії договору, є хибним. Позивачі наполягають, що та обставина, що в договорі не передбачено питання повернення квартири підприємству, не спростовує обґрунтованості позову, а навпаки ця обставина підкреслює, що спірна квартира була передана померлому остаточно, та він зобов`язувався відпрацювати 20 років для набуття на неї права власності, а в разі якщо не відпрацює цей строк, вчинити за неї певні розрахунки з підприємством. Представник відповідача стверджує, що фактично рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 27 лютого 2018 року у справі №211/4524/17 визнається, що ОСОБА_4 був основним наймачем спірної квартири та квартира перебуває у державному житловому фонді. Однак, згідно вимог ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Крім того, позивачі звертають увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові по справі №761/29966/16-ц від 18 грудня 2019 року, в якій ВС вказав, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Учасниками справи щодо визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою були ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . У ході судового розгляду досліджувались докази та встановлювались фактичні обставини саме щодо права користування квартирою. АТ «Кривбасзалізрудком» до участі у справі залучено не було. Крім того, з договору про отримання приватизованої квартири від 22 червня 1994 року безумовно вбачається, що ОСОБА_4 була передана приватизована квартира, а отже твердження представника відповідача, що квартира перебуває у державній власності є необґрунтованим. Позивачі вважають, що твердження представника відповідача про те, що померлий ОСОБА_4 мав можливість приватизувати спірну квартиру також є хибним, оскільки ця квартира була приватизована раніше та, відповідно до змісту укладеного 22 червня 1994 року договору, перейшла у його особисту власність. Також позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертають увагу представника відповідача на те, що у своєму позові вони просять визнати право власності саме за кожним з них у відповідних частках, а не за померлою особою. Підсумовуючи викладене представником відповідача у своєму відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , слід зазначити, що зі змісту відзиву вбачається, що АТ «Кривбасзалізрудком» взагалі не претендує на квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, позивачі ще раз зауважують, що померлий ОСОБА_4 набув в особисту власність спірну квартиру, а тому це право повинно бути захищено судом.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивачів адвокат Маслова В.Л. звернулася до суду із заявою, згідно якої просила проводити розгляд справи за її відсутності та відсутності позивачів, на вимогах наполягала та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Повноважні представники відповідачів Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради та Акціонерного товариства «Кривбасзалізрудком» до суду не з`явились, заяв/клопотань про відкладення розгляду справи не подали.

Враховуючи вимоги частин першої та третьої статті 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних у справі доказів, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши письмові докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд доходить таких висновків.

Згідно із частиною 1 статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З огляду на вимоги ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічне положення міститься й у статті 321 ЦК України.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Судом встановлено, що замовником на будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 виступало проектно-виробниче об`єднання «Домобудівельник», що підтверджується рішенням Виконкому Криворізької міської Ради народних депутатів Дніпропетровської області №318 від 14 липня 1993 року (а.с. 51, 51). Так, згідно додатку №1 до зазначеного рішення проектно-виробничому об`єднанню «Домобудівельник» було передано зокрема 9-ти поверховий житловий будинок АДРЕСА_3 (17) на 45 квартир.

08 червня 1994 року було зареєстровано ВАТ «Криворізький Домобудівельник» шляхом перетворення в нього Криворізького проектно-виробничого об`єднання «Домобудівельник» (а.с.48).

01 липня 1994 року Криворізьким міським бюро технічної інвентаризації квартира АДРЕСА_1 на підставі рішень виконкому Криворізької міської Ради народних депутатів Дніпропетровської області №318 від 14 липня 1993 року та №459 від 13 жовтня 1993 року, та акту передачі зареєстрована за ВО «Кривбасруда» (а.с.31, 32, 46).

На підставі Договору про отримання приватизованої квартири від 22 червня 1994 року, укладеного між шахтою імені Валявко виробничого об`єднання «Кривбасруда» в особі директора ОСОБА_3 , з однієї сторони, та робітника шахти ОСОБА_4 , з іншої сторони, ОСОБА_4 була надана у користування безоплатно приватизована квартира АДРЕСА_1 (а.с. 33). Згідно п. 3 Договору ОСОБА_4 був зобов`язаний відпрацювати на шахті 20 років з урахуванням вже відробленого часу. Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_4 виконав п. 3 Договору, відпрацювавши на підприємстві понад 20 років з 13 вересня 1982 року по 03 вересня 2012 року, що підтверджується записами 9 та 25 у трудовій книжці (а.с. 25-27).

Крім того, у п. 3 Договору є застереження, що до спливу цього терміну (20 років) ОСОБА_4 не має права на передання, продаж, дарування, складання заповіту іншій особі.

Таким чином, з огляду на викладене вище, суд вважає доведеним, що ОСОБА_4 виконав умови Договору в повному обсязі та відповідно у останнього виникли підстави для набуття у право власності спірної квартири та даний факт не заперечується відповідачем Акціонерним товариством «Кривбасзалізрудком».

Також, як встановлено судом, на виконання Постанови Кабінету Мiнiстрiв України вiд 02 березня 1998 року «Про спеціальний режим реструктуризації гірничорудних підприємств Кривбасу», наказами Мiнiстерства промислової політики України вiд 29 червня 1998 року №262, №263 на базi виробничого об`єднання «Кривбасруда» були створені «Криворізький державний залізорудний комбінат» та «Криворізьке державне гірничорудне управління гідрозахисту». З липня 1999 року згідно з наказом Мiнiстерства промислової політики України вiд 12 липня 1999 року №248 «Про реорганiзацiю Криворізького державного залізорудного комбінату», «КДЗРК» перетворено у дочірнє підприємство державної акціонерної компанії «Укррудпром».

Згідно рішення Криворізької міської ради №305 від 28 грудня 1999 року «Про прийняття до комунальної власності міста будинків, збудованих та введених в експлуатацію ВАТ «Криворізький домобудівельник»», житловий будинок АДРЕСА_2 переданий до комунальної власності міста (а.с. 44, 45). Однак, оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за територіальною громадою міста Кривого Рогу після його прийняття не здійснювалось (а.с. 43, 47).

При цьому суд зауважує, що спірна квартира не була витребувана з володіння ОСОБА_4 ані Департаментом розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, ані АТ «Кривбасзалізрудком».

У подальшому спільним наказом Державного комітету промислової політики України та Фонду державного майна України №66 від 19 лютого 2001 року та №245 вiд 19 лютого 2001 року «Про реорганiзацiю дочірнього підприємства «Криворізький залізорудний комбінат» з липня 2001 року ДП «КДЗРК» перетворене у відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», засновником якого стала державна акціонерна компанія «Укррудпром». АТ «Кривбасзалізрудком» є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат». За даними бухгалтерії АТ «Кривбасзалізрудком» до Статутного фонду товариства спірна квартира не увійшла, на балансі підприємства також не знаходиться.

З огляду на те, що рішенням Криворізької міської ради №305 від 28 грудня 1999 року «Про прийняття до комунальної власності міста будинків, збудованих та введених в експлуатацію ВАТ «Криворізький домобудівельник»», житловий будинок АДРЕСА_2 переданий до комунальної власності міста, та відповідно за даними бухгалтерії АТ «Кривбасзалізрудком» до Статутного фонду товариства спірна квартира не увійшла, на балансі підприємства не знаходиться, суд погоджується із запереченням АТ «Кривбасзалізрудком», викладеним у відзиві на позов, та вважає, його неналежним відповідачем у даній справі.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

У статті 8 Конвенції закріплено право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків з конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії», заява №58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Відповідно до статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном..

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17, у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №755/16913/16-ц та у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №552/1354/18.

З огляду на викладене, суд вважає, що ОСОБА_4 добросовісно заволодів чужим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , яка на час передачі йому у користування була приватизована та належала ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є АТ «Кривбасзалізрудком», яке, у свою чергу, 28 грудня 1999 року передало житловий будинок АДРЕСА_2 до комунальної власності міста, і з невстановлених судом підстав будинок не був прийнятий на баланс міста. ОСОБА_4 , у свою чергу, з 22 червня 1994 року відкрито, безперервно володів спірним нерухомим майном, тобто більше десяти років, та виконав у повному обсязі умови Договору про отримання приватизованої квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с. 20).

Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 є: дружина померлого ОСОБА_1 (а.с. 17) та діти від першого шлюбу ОСОБА_2 й ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (а.с. 16).

Відповідно до ст. ст. 1218, 1220, 1221, 1223, 1233,1234Цивільного кодексуУкраїни спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні такого майна, або вимоги кредиторів. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.1268Цивільного кодексуУкраїни спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

За змістом ч. 1 ст. 1270Цивільного кодексуУкраїни для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

У п. 23 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від30.05.2008№ 7"Просудову практикуу справахпро спадкування" роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

У передбачений законом шестимісячний строк до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лосінця С.М. із заявами про прийняття спадщини звернулися позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Спадкоємець ОСОБА_6 , у відповідності до вимог ст. 1274 ч. 2 ЦК України, відмовився від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 на користь своєї сестри ОСОБА_2 . Спадкоємець ОСОБА_7 заявив, що не претендує на спадщину, а тому до нотаріуса у передбачений ст. 1270 ЦК України строк не звертався та, крім того, підстави для прийняття останнім спадщини, відповідно до вимог ст. 1268 ч. 3 ЦК України, відсутні.

Таким чином, приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лосінцем С.М. були визначені частки спадкоємців: частка ОСОБА_1 у спадщині складає 1/3, а частка ОСОБА_2 - 2/3. Однак, постановою від 02 травня 2024 року приватний нотаріус відмовив ОСОБА_2 (а.с. 22), та постановою від 03 травня 2024 року ОСОБА_1 (а.с. 24), у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом у зв`язку із неподанням документів, що підтверджують право власності спадкодавця на квартиру АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, суд вважає встановленим, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на законних підставах володів за правом набувальної давності спірною квартирою, але від незалежних від нього підстав не зміг за життя оформити належним чином правовстановлюючі документи на нерухоме майно. Тому суд вважає за необхідне визнати за позивачами право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 в частках, визначених приватним нотаріусом Лосинцем С.М. Оскільки іншого шляху для захисту прав позивачів немає, позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.

Згідно із частиною першою статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки позивачами вимога про відшкодування судових витрат не заявлялася, суд вважає за необхідне судові витрати віднести за рахунок позивача.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд-

ухвалив:

позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати, що за життя ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за набувальною давністю на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_5 ) право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 98,70 кв.м., житловою площею 67,00 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_6 ) право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 98,70 кв.м., житловою площею 67,00 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 12 листопада 2024 р.

Суддя Д.М. Ніколенко