Рішення

від 12.11.2024 по справі 394/822/24

НОВОАРХАНГЕЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У к р а ї н а

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

12.11.2024 2/394/370/24

394/822/24

Р І Ш Е Н Н Я

І МЕНЕМ У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого: судді - Запорожець О.М.

при секретарі: Лясковській О.М.

за участю адвокатів: Задорожнюк О.Б.

Мельник О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПП « ОСОБА_2 » про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Задорожнюк О.Б. в інтересах позивачки звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 ОСОБА_3 .

Відповідно досвідоцтва проправо наспадщину зазаконом від 30 липня 2020 року ОСОБА_1 перейшла у власність земельна ділянка площею 2,3924 та, що знаходиться в межах Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, кадастровий номер земельної ділянки 3523684200:02:000:0662.

Вказану земельну ділянку Беркатий отримав у спадщину від своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З копії договору оренди земельної ділянки слідує, що 10 травня 2011 року ОСОБА_4 було укладено договір оренди землі, терміном на 5 років, який зареєстровано у відділі Держкомзему в Новоархангельському районі 17 червня 2011 року за № 352360004000339.

30 грудня 2013 року було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 17 червня 2011 року № 352360004000339, якою внесені зміни до п. 10 договору та викладено його в такій редакції: «орендодавець ОСОБА_4 замінити на ОСОБА_3 пункт 8 договір укладено на 25 років, починаючи з державної реєстрації цієї додаткової угоди; п. 9 договору викласти в редакції орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі в розмірі 3 відсотків від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексаціїї ».

Після отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 підписала додаткову угоду від 10 березня 2021 року, якою знову внесені зміни до п. 8 договору та його викладено в такій редакції «договір укладено на 25 років, починаючи з державної реєстрації цієї додаткової угоди».

Також як вбачається з Форми ОК-5 про доходи ОСОБА_1 орендодавцем починаючи з 2021 року не сплачується орендна плата.

Зазначила, що договір та його державну реєстрацію здійснено вже після смерті ОСОБА_4 .

Крім того з інформації, отриманої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» відомо, що 23 лютого 2022 року укладено договір суборенди земельної ділянки між фізичною особою ОСОБА_2 і приватним підприємством « ОСОБА_2 ».

Вказані вище обставини є підставами для розірвання договору оренди та звернення до суду для захисті своїх прав.

Спадкоємець власника земельної ділянки має право розпорядитися своїм майном на власний розсуд.

Правовідносини сторін виникли внаслідок укладення договорів оренди землі і є такими, що випливають із земельних правовідносин.

За загальним правилом і з урахуванням статей 641 та 642 ЦК України моментом, з якого договір вважається укладеним, є момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, тобто повного і безумовного прийняття однією стороною пропозиції другої сторони укласти договір на визначених і добровільно погоджених ними умовах.

За таких обставин, укладення договору є певним процесом (від направлення оферти до моменту надання договору юридичної сили), а не моментальною, одноактною дією, та фактично складається з кількох стадій, що слідують послідовно одна за одною, а саме: подання однією стороною пропозиції щодо укладення договору, прийняття погодженої пропозиції другою стороною, надання договору необхідної форми (з урахуванням законодавчих вимог), а за необхідності - нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити положенням Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ч. 1ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п. 4. Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 Судам відповідно до статті 215 ЦК ( 43 5-15 ) необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009, відповідно до частини першої статті 215 ЦК ( 43 5-15 ) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв`язку з цим необхідно правильно визначати момент вчинення правочину.

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Відповідно до п. 27. Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред`являються відповідно до частини першої статті 114 ЦПК ( 1618-15) за місцезнаходженням майна або основної його частини. Кваліфікація об`єктів як нерухомого майна здійснюється відповідно до статей 181, 190 та 191 ЦК ( 435-15 ). При цьому за місцезнаходженням нерухомого майна повинні пред`являтися також позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому (щодо інвестиційних договорів про будівництво нерухомого майна, договорів про участь у фонді фінансування будівництва тощо).

За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частин і першій статті 58 Конституції України.

В такому разі вважала, що способом захисту прав позивачки є звернення до суду з позовною заявою про визнання договору оренди недійсним з моменту підписання.

Просила визнати недійсним договір оренди землі від 11 травня 2011 року ( він же використовується назва договір оренди земельної ділянки № 352360004000339 від 17 червня 2011 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Судові витрати віднести за рахунок відповідача /а.с.1-5/.

Представник відповідача скористалася своїм правом та надіслала суду відзив, в якому зазначила, що свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . Після смерті чоловіка, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 липня 2020 року позивачці перейшла у власність земельна ділянка площею 2,3924 га, що знаходиться в межах Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, кадастровий номер земельної ділянки 3523684200:02:000:0662, яку ОСОБА_3 успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . В позовній заяві вказує, що з копії договору оренди земельної ділянки слідує, що 10 травня 2011 року ОСОБА_4 було укладено договір оренди земельної ділянки терміном на 5 років, який зареєстровано у відділі Держкомзему в Новоархангельському районі 17 червня 2011 року за №352360004000339.

10 травня 2011 року ОСОБА_5 було укладено договір оренди землі, терміном на 5 років, тобто після смерті ОСОБА_4 , смерть якої настала ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тобто державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки проведено після смерті ОСОБА_4 , Крім того, позивач зазначає, що орендної плати з 2021 року не отримує.

Відповідач ОСОБА_2 вчасно здійснював оплату за оренду земельної ділянки, підтвердженням цього є копії квитанцій про сплату орендної плати (копії додаються). Отже, позивач ОСОБА_1 отримувала орендну плату, що є беззаперечним доказом того, що вона погоджується з укладеним договором оренди земельної ділянки.

Щодо посилання позивачки в позовній заяві про те, що державна реєстрація договору оренди земельної ділянки проведена після смерті ОСОБА_4 .

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 10 травня 2011 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 терміном на 5 років, який зареєстровано у відділі Держкомзему в Новоархангельському районі 17 червня 2011 року за №352360004000339, на сторінці 5 в графі «підписи сторін» секретарем Підвисоцької сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області 29 грудня 2009 року за №194 було засвідчено справжність підпису орендодавця земельної ділянки ОСОБА_4 , про що було засвідчено секретарем Підвисоцької сільської ради відповідно до Наказу Міністерства юстиції України, від 25.08.1994 № 22/5 Глави 5 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України. Посадова особа виконавчого комітету засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Посадова особа виконавчого комітету, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблено певною особою (Додаток 21).

Отже, волевиявлення ОСОБА_4 відбулось 29 грудня 2009 року на укладення зазначеного договору оренди земельної ділянки, оскільки вказаний правочин підписаний самим орендодавцем до настання смерті.

Таким чином, відповідач користується земельною ділянкою законно, на підставі договору оренди, який було укладено на підставі волевиявлення сторін, а тому такий договір не підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з правовою позицією, викладеної у постанові Верховного Суду України від 18.12.2013 у справі № 6-127цс13, вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене ст. 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.06.2018 у справі № 151/117/17.

Крім того, у іншій постанові Верховного Суду України у справі № 6-162цс13 від 19.02.2014, вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі N 704/1551/16-ц зроблено висновок про те, що сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору, тому немає підстав для визнання договору оренди землі недійсним з тих підстав, що реєстрація договору була здійснена після смерті орендодавця, зазначене не впливає на недійсність договору.

Друга судова палата Касаційного цивільного суду вважає, що питання наявності підстав для визнання договору оренди недійсним пов`язується не з його укладенням, а з його вчиненням, а відтак і підстави для визнання його недійсним потрібно встановлювати протягом здійснення сторонами договору усіх дій спрямованих не на укладення договору, а на його вчинення. Смерть особи, а саме припинення здатності мати права і обов`язки та здійснювати дії на їх виникнення. Зміну та припинення, виключає узгодженість дій учасників двостороннього правочину, яким є договір оренди, виключає її волевиявлення на здійснення дій щодо вчинення договору, а значить і не можна вважати, що смерть особи не впливає на недійсність договору, оскільки її волевиявлення здійснено у момент його укладення.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто в схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Просила в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , «ПП ОСОБА_2 » про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовити повністю.

Представник позивачки та позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача ПП «Пульвас В.І.» в судове засідання не з`явився, але надав суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності, просив відмовити в позові /а.с.58-59/.

Заслухавши учасників цивільного провадження, дослідивши матеріали справи в сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Ч. 1 ст. 4 ЦПК України наголошує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У ч. 1 ст. 5 ЦПК України законодавець закріпив, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Ч. 1 ст. 30 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Даний позов підсудний Новоархангельському районному суду, оскільки нерухоме майно (земельна ділянка) розташоване на території Голованівського району (до зміни адміністративного поділу Новоархангельського району) Кіровоградської області.

Ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п. 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Предметом спору в даній справі є правовідносини щодо договірних зобов`язань, які регулюються Законом України «Про оренду землі», Земельним Кодексом України та Цивільним Кодексом України.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.07.2020 року позивачці у справі належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 2,3924 га, розташована на території Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області (до зміни адміністративного поділу Новоархангельського району) /а.с.9/.

10.05.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки № 862 для ведення товарного с/г виробництва, яка знаходиться на території Підвисоцької сільської ради, терміном на п`ять років, зі сплатою орендної плати у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки, щороку не пізніше 1 грудня (пункти 1,8,9 та 11 договору) /а.с.12-17/.

В п. 15 договору оренди земельної ділянки зазначено, що земельна ділянка передається в оренду для виробництва с/г продукції, ведення товарного с/г виробництва.

П. 21 договору оренди земельної ділянки визначає, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Договір було зареєстровано 17.06.2011 року у відділі Держкомзему Новоархангельського району, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 352360004000339 /а.с.16/. Тобто дія договору, враховуючи строк на його було укладено, спливала 17.06.2016 року.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (світлокопія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 /а.с.8/.

30.12.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 17.06.2011 року.

Відповідно до умов додаткової угоди сторони вирішили викласти пункти 8 та 9 в іншій редакції.

П. 8 договору договір укладено на двадцять п`ять років, починаючи від дня його державної реєстрації додаткової угоди.

П. 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі трьох відсотків від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням коефіцієнта індексації.

Тобто сторони правочину збільшили строк дії договору.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 16.01.2014 року проведено державну реєстрацію зазначеної додаткової угоди /а.с.20-21/.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (світлокопія свідоцтва про смерть від 10.09.2019 року серії НОМЕР_2 /а.с.7/.

10.03.2021 року між позивачкою та відповідачем було укладено додаткову угоду до основного договору оренди земельної ділянки .

Відповідно до умов додаткової угоди сторони вирішили викласти п.п. 8, 30, 37 в іншій редакції. П. 8 договору договір укладено на двадцять п`ять років, починаючи від дня його державної реєстрації додаткової угоди. П. 30 орендар має право укладати договір суборенди на земельну ділянку без згоди орендодавця /а.с.22/.

Тобто сторони правочину збільшили строк дії договору .

Відповідно до додатку «Реєстр нерухомості» між відповідачем та ПП «Пульвас В.І.» було укладено 23.02.2022 року договір суборенди, що не є порушенням, оскільки обумовлено сторонами в додатковій угоді до основного договору /а.с.22/.

Вирішуючи виниклий спір, суд застосовує норми, які діяли на момент схвалення правочинів та звертає увагу на наступне.

Так, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі стаття 2 Закону України «Про оренду землі».

Спеціальним законом, що регулює орендні відносини щодо земельних ділянок єЗакон України «Про оренду землі».

Ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (далі Закон) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендодавцями землі відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Ст. 13 Закону вказує, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається в письмовій формі й за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14 Закону).

Зі змістуст.15 істотнимиумовами договоруоренди земліє: об`єкторенди (місце розташування та розмір земельноїділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної

ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження

або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесеннядо статутногофонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ст. 19 Закону).

Орендна платаза землю- це платіж, який орендар вноситьорендодавцеві закористування земельноюділянкою. Розмір,форма і строки внесення орендної плати за землювстановлюються за згодою сторін удоговорі оренди(крімстроків внесення орендної плати за земельні ділянки державної такомунальної власності, які встановлюються відповідно доПодаткового кодексуУкраїни. Обчисленнярозміру орендноїплати за землю здійснюється з урахуванняміндексів інфляції, якщоінше непередбачено договороморенди. У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається (ст. 21 Закону).

Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та

відробітковій (наданняпослуг орендодавцю)формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.Орендна платаза земельніділянки,що перебуваютьу державнійі комунальнійвласності,справляється виключноу грошовійформі. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як

правило, у грошовій формі. За добровільним рішеннямвласника земельноїчастки (паю)орендна платаза земельнічастки (паї)може встановлюватисяу натуральнійформі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи (ст. 22 Закону).

Орендна платаза земельніділянки,що перебуваютьу власностіфізичних таюридичних осіб,переглядається зазгодою сторін. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не з його вини (ст. 23 Закону).

В ст. ст. 24 та 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця та орендаря.

Спори, пов`язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку, на що вказує ст. 35 Закону України «Про оренду землі».

Частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі повинні своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

За змістом ч. 1, 2 п. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 13 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину, однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частинами 1,2,3,4та 5ст.203ЦК Українивизначено,що зміст правочину неможе суперечитицьому Кодексу,іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави ісуспільства,його моральнимзасадам. Особа, якавчиняє правочин,повинна матинеобхідний обсягцивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідатийого внутрішнійволі. Правочинмає вчинятисяу формі,встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановленозаконом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (ст. 205 ЦК України).

У ч.2ст.207ЦК Українинаголошується,що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент

вчинення правочину стороною (сторонами)вимог, яківстановлені частинамипершою -третьою, п`ятоюта шостою статті 203 цьогоКодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого

правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди(ч. 1 ст. 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивачка звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що договір підписано після смерті орендодавця.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.Разом із тимсуд констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушенимшляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Як встановлено в судовому засіданні між ОСОБА_4 (правонаступником прав та обов`язків якої за договором оренди землі стали в подальшому ОСОБА_3 , а після його смерті позивачка) та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки, дію якого в подальшому додатковими угодами було пролонговано на 25 років.

Суд, детально досліджуючи основний договір оренди укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (відповідачем у справі) вказує, що укладений договір є двохстороннім правами та обов`язками наділені обидві сторони; оплатним обов`язок орендаря у грошовій формі здійснити оплату за користування земельною ділянкою; консенсуальним який набуває сили з моменту досягнення згоди між сторонами /а.с.12-17/.

Стосовно дати укладення оспорюваного договору суд вказує, що днем його укладання між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є 25.12.2009 року, тобто дата що вказана на сторінці договору «Реквізити сторін» в графі підписи сторін /а.с.16/, оскільки підпис орендаря в зазначеному договорі засвідчено секретарем сільської ради в межах її повноважень обумовлених у ст. ст. 7, 37 Закону України «Про нотаріат», ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п.п. 1, 2, 3, 5, 10, 69 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів, сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України затвердженої наказом Міністерства юстиції України 25.08.1994 року за № 22/5.

Стосовно реєстрації означеного вище договору оренди земельної ділянки після смерті орендодавиці суд зазначає, що якщо договір оренди укладено до смерті орендодавця, тобто договір було укладено (підписано) особисто власником земельної ділянки, а право оренди зареєстровано після його смерті, то такий договір не є недійсним (є дійсним), а позов про визнання його недійсним задоволенню не підлягає.

Суд виходить з того, що своє волевиявлення на укладення договору особа виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в той час як реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору (зазначену позицію викладено у постановах ВСвід 14.02.2019 р. у справі № 709/1658/17-ц, від 23.05.2018 р. у справі № 704/1551/16-ц).

Суд вказує, що смерть власника земельної ділянки (орендодавця) не припиняє дії договору оренди, а тому орендар земельної ділянки може продовжувати користуватись земельною ділянкою і після смерті орендодавця (навіть якщо строк дії договору закінчився) до повідомлення його (орендаря) про перехід права власності на земельну ділянку до спадкоємця. Втім, щоб не втратити оренду в подальшому, після прийняття спадкоємцем спадщини, орендарю потрібно належно виконувати умови договору та сплачувати орендну плату, інакше договір оренди може бути розірвано судом.

Суд вважає, що після зміни власника земельної ділянки договір не припинив свою дію, натомість ОСОБА_1 , в силу вимог закону, набула статусу орендодавця у триваючих правовідносинах оренди разом із належними орендодавцю за спірним договором оренди правами та обов`язками.

Суд вказує, що зазначення дати в договорі «10.05.2011 року» є механічною помилкою допущеною особою, яка заповнювала договір оренди землі, і ніяк не може вказувати на те, що договір не міг бути укладений між відповідачем та ОСОБА_4 , оскільки після смерті останньої спадкоємець ОСОБА_3 та в подальшому позивачка схвалили його, підписавши додаткові угоди.

Визнання правочину недійним насамперед є способом відновлення положення, що існувало до порушення права.

Укладений правочин за своєю правовою природою є юридичним фактом, що являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов`язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Під недійсним правочином слід розуміти дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам закону. Тобто недійсний правочин не в змозі викликати правові наслідки, наступу яких бажають сторони, однак може викликати наслідки, наступу яких сторони не передбачали і не бажали.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи та оспорюваний договір, не знаходить підстав для визнання основного договору оренди земельної ділянки недійсним, і враховує, що сторони на момент підписання правочину були дієздатними (відсутній дефект суб`єктного складу); правочин відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі укладено в письмовій формі» (відсутній дефект форми правочину); схвалений правочин відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі» (відсутній дефект змісту правочину); правочин вчинено сторонами виходячи з їх внутрішньої волі, яка сформувалася правильно (відсутній дефект волі).

Окрім того суд вказує, що відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин не була істотною умовою - дата укладання договору.

Істотні умови договору цеумовипро предметдоговорутаумови, які визначені законом, якістотніабо є необхідними длядоговорівданого виду, а також усі тіумови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Істотними умовами в розумінні ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності - одні з керівних засад цивільно-правового регулювання суспільних відносин, які визначають характер поведінки учасників з точки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов`язків, а також права та інтереси інших учасників з метою недопущення їх порушення, закріплення можливості адекватного захисту порушеного права або інтересу.

На переконання суду, при укладенні договору оренди з первісним власником досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Окрім того, суд окремо звертає увагу, що позивачка використовуючи свою правову поведінку, яка повинна створювати правові (юридичні) наслідки, повинна була безпосередньо звернутись до відповідача з відповідним листом або особисто з приводу повернення успадкованої земельної ділянки та, отримавши відмову, захищати свої права в судовому порядку.

Стосовно посилання позивачки про несплату їй орендної плати суд звертає увагу на наступне.

Позивачка набула права власності на земельну ділянку 30.07.2020 року, саме з цього часу у неї виникло право вимагати у відповідача сплати орендної плати.

Згідно ст. 1481 ЗКУкраїни доособи,яка набулаправо власностіна земельнуділянку,що перебуваєу користуваннііншої особи,з моментупереходу прававласності наземельну ділянкупереходять правата обов`язкипопереднього власниказемельної ділянкиза чиннимидоговорами оренди,суперфіцію,емфітевзису,земельного сервітутущодо такоїземельної ділянки. Уразі переходуправа власностіна земельнуділянку,що перебуваєу постійномукористуванні,від державидо територіальноїгромади абовід територіальноїгромади додержави донабувача земельноїділянки переходятьправа таобов`язки власниказемельної ділянкиза правовідносинамипостійного користуваннянею. Особа,яка набулаправо власностіна земельнуділянку,протягом одногомісяця здня набуттяправа власностіна неїзобов`язана повідомитипро цеїї користувачівіз зазначенням: кадастровогономера (занаявності),місця розташуваннята площіземельної ділянки; найменування(дляюридичних осіб),прізвища,ім`я,по батькові(дляфізичних осіб)нового власника; місцяпроживання (знаходження)нового власника,його поштовоїадреси; платіжнихреквізитів (уразі,якщо закономабо договоромпередбачена платаза користуванняземельною ділянкоюу грошовійформі). Повідомленнянадсилається користувачуземельної ділянкирекомендованим листомз повідомленнямпро врученняабо вручаєтьсяйому особистопід розписку. Повідомленняпро перехідправа власностівід державидо територіальноїгромади абонавпаки підлягаєопублікуванню удрукованих медіамісцевої сферирозповсюдження іззазначенням кадастровогономера,місця розташуваннята площіземельної ділянки. Внесеннязмін додоговорів оренди,суперфіцію,емфітевзису,земельного сервітутучи заставиіз зазначеннямнового власниказемельної ділянкине вимагаєтьсяі здійснюєтьсялише зазгодою сторіндоговору. Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.

З огляду на зазначені положення, суд констатує, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів звернення до відповідача та надання йому документів, визначених у ст. 1481 ЗК України.

Разом з тим в період користування земельної ділянкою відповідач, як титульний володілець своєчасно та у встановленому розмірі протягом користування земельною ділянкою сплачував орендну плату позивачці, про що надав відповідні відомості, які не викликають сумніву у суду. В судовому засіданні позивачка заперечувала факт отримання орендної плати в натуральній формі і їй не відомо, про наявні відомості, але після отримання судом в судовому засіданні зазначених документів не скористалась своїм правом та не заявила перед судом клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, а тому за таких обставин суд приходить до висновку, що наданні представником відповідача документи є належними та допустимими доказами.

На погляд суду, в період дії договору оренди землі факт отримання позивачкою орендної плати в натуральній формі виразився у пасивній на той час (до часу звернення до суду) поведінці поєднаною з мовчазною згодою.

Матеріали справи не містять інформації, щодо сплати орендної плати попереднім власникам земельної ділянки.

Окрім того суд вказує, що позивачка не заявляла перед судом матеріально-праву вимогу про розірвання договору оренди землі з підстав невиплати орендної плати та укладання договору суборенди, а вказала за змістом позову, як підставі для визнання правочину недійсним, дана позиція є невірною та не позбавляє права позивачки звернутись до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки за підстав несплати орендної плати та укладення договору суборенди.

Суд вказує, що представником позивачки заявлено матеріально-правову вимогу визнання недійсним договору оренди землі від 11.05.2011 року, але матеріали справи не містять правочину вчинено з вказаною датою.

Судзазначає,що розгляд цивільної справи проводився в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Окрім того, враховуючи підстави позову, наведені представником позивачки у позовній заяві та в поясненнях, а також заперечення відповідача, позивачка у даній справі просить визнати недійсним укладений договір, вказуючи, що земельна ділянка перебуває у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від28 листопада 2018 року у справі№ 504/2864/13-ц(пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Враховуючи вмотивоване, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Судові витрати по справі суд на підставі ст. 141 ЦПК України відносить за рахунок позивачки.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 1, 6, 11, 13, 15, 16, 202, 203, 204, 205, 207, 215, 216, 627, 638 ЦК України, ст.ст. 93, 96, 124, 1481 ЗК України, ст. ст. 1,2, 4, 13, 14, 15, 19, 21, 22, 23, 24, 25, 35 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 2, 3, 4, 5, 30, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПП « ОСОБА_2 » про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити в повному обсязі.

Судові витрати по справі віднести за рахунок ОСОБА_1 .

Ідентифікаційні дані учасників:

ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 .

ОСОБА_2 ,місце реєстрації АДРЕСА_2 ,РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 .

ПП « ОСОБА_2 »,місцезнаходження АДРЕСА_2 ,код юридичноїособи вєдиному державномуреєстрі підприємстві організацій НОМЕР_7 .

Рішення може бути оскаржено до Кропивницького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .

Повний текст рішення виготовлено 12 листопада 2024 року.

Суддя: