Рішення

від 02.10.2024 по справі 761/33623/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/33623/23

Провадження № 2/761/3476/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

02 жовтня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Саадулаєва А.І.,

за участі секретаря: Лишняк А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову: Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», про усунення перешкод у володінні, розпорядженні земельної ділянки, припинення права власності, знесення об`єкта нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Київська міська рада звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову: Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», про усунення перешкод у володінні, розпорядженні земельної ділянки, припинення права власності, знесення об`єкта нерухомого майна, в якій просить суд:

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису внесеного до реєстрової книги Комунального підприємства Київської міської Ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за реєстровим № 13109, про державну реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 за ОСОБА_1 , з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на нього, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005;

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва: гараж № НОМЕР_1 , орієнтовною площею 20 кв.м. та повернути Київській міській раді земельну ділянку під зазначеним об`єктом нерухомого майна, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 з приведенням її у придатний для використання стан.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.11.2023 року відкрито провадження у справі.

В судовому засіданні, яке відбулось 12.02.2024 року, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів «КИЯНІВСЬКИЙ» (адреса: Україна, 04053, місто Київ, провулок Киянівський, будинок 19 , ЄДРПОУ: 22875743).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08.05.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до інформації, отриманої від Комунального підприємства Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації» встановлено, що згідно з даними реєстрових книг за ОСОБА_1 проведена державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , орієнтовною площею 20 кв.м., яка зареєстрована в Бюро за реєстровим № 13109, що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 . Підставою внесення даного реєстраційного запису є: довідка ГБК «Киянівський» № 55 від 03.10.1993. Зазначений Об`єкт нерухомого майна розташований у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво ні ОСОБА_1 , ні іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування не приймала. Ураховуючи викладене, у зв`язку з тим, що Київська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі Земельної ділянки ні ОСОБА_1 , ні іншим фізичним чи юридичним особам, вбачається, що державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, яка зареєстрована в Бюро за реєстровим № 13109, може призвести до незаконного набуття прав на Земельну ділянку, а отже підлягає скасуванню. Ні відповідач, ні інші фізичні чи юридичні особи не оформлювали належним чином права власності (користування) земельною ділянкою, на якій знаходиться спірний об`єкт нерухомого майна, і, яка, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва. Так, в результаті дій відповідача, за ним зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці, яка належить Київській міській раді, то такі його дії спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою, яка належить територіальній громаді міста Києва, що по суті своїй є правочином, який порушує публічний порядок. У зв`язку з відсутністю у ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, незаконно набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, він не має права розпоряджатись ним, зокрема, законно володіти або користуватись майном. Існування вказаної реєстрації на об`єкт нерухомого майна перешкоджає Київській міській раді у реалізації від імені територіальної громади правомочностей володіння і розпорядження земельною ділянкою через незаконне розміщення на ній майна, яке є предметом вказаної реєстрації. Механізм захисту прав територіальної громади шляхом скасування рішення, припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, який знаходиться на земельній ділянці комунальної власності з одночасним знесенням зазначеного об`єкта самочинного будівництва не призведе до непропорційності втручання у права відповідача, оскільки захист землі, яка на праві власності належить територіальній громаді міста Києва, створення належних умов для реалізації прав громадян і забезпечення населенню доступу до землі, превалюють над індивідуальними права окремих осіб. Також, варто зазначити, що довідка ГБК «Киянівський» не є тим документом, який у розумінні чинного чи чинного на момент виникнення даних правовідносин законодавства надають відповідачу право на користування спірною земельною ділянкою, а зазначена довідка не може породжувати право на користування земельною ділянкою, оскільки за своєю правовою природою не є документом, який би надавав особі будь-яких правомочностей щодо неї. Ураховуючи викладене та зважаючи на те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, земельна ділянка підлягає звільненню, приведенню у придатний для використання стан шляхом знесення об`єкту нерухомого майна та поверненню позивачу.

У судове засідання 02.10.2024 представник позивача не з`явився, до суду подав заяву з проханням розглянути справу без його участі, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився повторно, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надсилав, про причину неявки суд не повідомив, відзив та інші заяви з процесуальних питань від нього до суду не надходило.

Треті особи пояснень суду не надали, в судове засідання не з`явились, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалося.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено наступні обставини справи.

Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих прийнято рішення від 07.06.1976 № 545/22 «Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для машин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів боксів», площею земельної ділянки приблизно 0,3 га по АДРЕСА_1.

Рішенням виконкому Шевченківської райради депутатів м. Києва від 10.08.1976 № 1071, передано земельну ділянку по АДРЕСА_1 автокооперативу «Киянівський» для установки металевих гаражів, затвердив перелік членів автокооперативу, його керівні органи та склад ревізійної комісії.

Пунктом 12 рішенням Київської міської ради від 24.04.2003 № 411/571:

- припинено Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною відповідно до рішення виконкому Шевченківської райради депутатів м. Києва рішенням № 545/22 від 07.06.1976 «Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для автомашин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів-боксів» у зв`язку з добровільною відмовою від цих земель (лист-згода від 28.03.2003 р. № 01/37-1550).

- затверджено проект відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТНЕ ЖИТЛО" для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом у АДРЕСА_3 .

- передано товариству з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТНЕ ЖИТЛО", за умови виконання п. 12.1 цього рішення, у короткострокову оренду на 3 роки земельну ділянку площею 1,97 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом у АДРЕСА_3 , у тому числі: площею 1,70 га - за рахунок земель міської забудови; площею 0,27 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови;

- визнати таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07.06.76 № 545/22 "Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для автомашин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів-боксів".

Пунктом 8 рішення Київської міської ради 18.03.2004 № 125/1335:

- Договір оренди земельної ділянки від 21.10.2003 № 91-6-00177 товариству з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТНЕ ЖИТЛО" розірвати за згодою сторін (лист-згода від 03.02.2004 № 06) та перевести зазначену земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови.

- затверджено проект відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "МЕГАГРАД" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у АДРЕСА_4 .

- передано товариству з обмеженою відповідальністю "МЕГАГРАД", за умови виконання п. 8.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 5,58 га для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у АДРЕСА_4 , в тому числі: площею 1,97 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 3,61 ґа - за рахунок земель міської забудови.

- визнано таким, що втратив чинність, пункт 12 рішення Київської міської ради від 24.04.2003 № 411/571 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею".

У січні 2008 р. Автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів "Киянівський" (далі Автокооператив "Киянівський") звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, ТОВ "Мегаград", за участю третьої особи - Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про:

- визнання за Автокооперативом "Киянівський" права користування земельною ділянкою площею біля 0,3 га по АДРЕСА_1;

- визнання недійсним пункту 12 рішення Київської міської ради від 24.04.2003р. № 411/571;

- визнання недійсним пункту 8 рішення Київської міської ради від 18.03.2004р. № 125/1335;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки ВВК № 525312 від 09.11.2004 р., укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Мегаград".

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.07.2008 р. (суддя Ковтун С.А.) позовні вимоги задоволені частково.

За апеляційною скаргою ТОВ "Мегаград" Київський апеляційний господарський суд (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І. , Вербицька О.В. ), переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 14.07.2008 р. в апеляційному порядку, постановою від 27.11.2008 р. скасував його, та прийняв нове рішення, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Вищий господарський суд України у постанові від 07.04.2009 у справі № 6/76 встановив наступне:

«Статтею 141 Земельного кодексу України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (пункт а) вказаної норми).

Відповідно до пунктів 3,4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що добровільна відмова це припинення за власною волею права користування та права власності на земельну ділянку.

Зі змісту оскаржуваного рішення Київської міської ради № 411/571 від 24.04.2003 р. припинено Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною їй відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07.06.1976 р. від 545/22 у зв`язку із добровільною відмовою.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Зі змісту частини 3 цієї статті вбачається, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації забороняється.

Під час здійснення апеляційного провадження, судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач (Автокооператив "Киянівський") не був особою, наділеною правом користування земельною ділянкою у АДРЕСА_5 , отже його права не могли бути порушені внаслідок прийняття рішень Київської міської ради від 24.04.2003 р. та 18.03.2004 р.

Позивачем не надано доказів звернення відповідачем до компетентних органів з приводу отримання земельної ділянки та її оформлення у встановленому законом порядку.

Крім того, під час здійснення апеляційного провадження судом було встановлено, що майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці є рухомим майном.».

Відповідно до інформації, отриманої від Комунального підприємства Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації» встановлено, що згідно з даними реєстрових книг за ОСОБА_1 проведена державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , орієнтовною площею 20 кв.м., яка зареєстрована в Бюро за реєстровим № 13109, що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою внесення даного реєстраційного запису є: довідка ГБК «Киянівський» № 55 від 03.10.1993.

Зазначений Об`єкт нерухомого майна розташований у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 за адресою: АДРЕСА_1 .

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для зобов`язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

З урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (стаття 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Положення статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Зокрема, статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 зареєстровано за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Відповідна реєстрація з внесенням відповідного запису здійснена 02.01.2023 індексний номер: 66006176.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельної ділянки комунальної власності на території міста Києва, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Києва.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

З метою врегулювання процедури реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, що визначає особливості землекористування у місті Києві як столиці України у відповідності до Конституції України, Земельного кодексу України, законів України «Про Державний земельний кадастр», «Про оренду землі», «Про землеустрій» «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ» та інших нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини.

Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво ні ОСОБА_1 , ні іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування не приймала, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим порушено право комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Зазначене також підтверджує відсутність рішень та проєктів рішень Київської міської ради на офіційному веб-сайті https://kmr.gov.ua/ на вкладці нормотворчої діяльності.

Водночас, відомості про речові права на земельну ділянку ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Київська міська рада, що здійснює розпорядження земельними ділянками на території міста Києва, підтвердила, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 у власність чи користування не передавала.

Спірні правовідносини безпосередньо врегульовані статтею 376 Цивільного кодексу України. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до правових висновків, зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, "знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі" (пункт 84 постанови).

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача і зазначає, що в результаті незаконної реєстрації права власності на гараж (гаражний бокс) № НОМЕР_1 , загальною площею 20 кв. м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 , порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Києва, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяження не містить відомостей про набуття права власності чи користування на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , за жодною юридичною чи фізичною особою, окрім як за Київською міською радою.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Разом з цим, аналізуючи судову справу № 6/76 учасником якої був, зокрема, Автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів «КИЯНІВСЬКИЙ» (місце розташування спірного гаража), де вирішувалось питання щодо наявності у останнього права користування та володіння земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_5 , суд зазначив наступне.

Як встановлено з описової частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2008 у судовій справі № 6/76, виконавчий комітет Київської міської ради депутатів трудящих прийняв рішення від 07.06.1976 № 545/22 «Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для машин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів боксів», площею земельної ділянки приблизно 0,3 га по АДРЕСА_1.

Надалі, виконком Шевченківської райради депутатів м. Києва прийняв рішення від 10.08.1976 № 1071, яким передав земельну ділянку по АДРЕСА_1 автокооперативу «Киянівський» для установки металевих гаражів, затвердив перелік членів автокооперативу, його керівні органи та склад ревізійної комісії.

Київською міською радою 24.04.2003 прийнято рішення № 411/571, пунктом 12 якого припинено Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною відповідно до рішення виконкому Шевченківської райради депутатів м. Києва рішенням № 545/22 від 07.06.1976 «Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для автомашин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів-боксів» у зв`язку з добровільною відмовою від цих земель (лист-згода від 28.03.2003 № 01/37-1550)

Водночас, зазначеним рішенням відбулась передача зазначеної земельної ділянки ТОВ «Елітне житло» у короткострокову оренду строком на 3 роки для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом у АДРЕСА_6 та визнано таким, що втратило чинність рішення виконкому № 545/22 від 07.06.1976.

У подальшому, пунктом 8 рішення № 125/1335 від 18.03.2004 р. Київська міська рада вирішила:

- договір оренди земельної ділянки № 91-6-00177 від 21.10.2003 р. товариству з обмеженою відповідальністю «Елітне житло» розірвати за згодою сторін та перевести зазначену земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови;

- затвердити проект відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Мегаград» для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у АДРЕСА_5 .

- передати товариству з обмеженою відповідальністю «Мегаград» в довгострокову оренду строком на 10 років земельну ділянку загальною площею 5,58 га для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у АДРЕСА_5 , у тому числі: - площею 1,97 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; - площею 3,61 га - за рахунок земель міської забудови.

На виконання п. 8 рішення Київської міської ради № 125/1335 від 18.03.2004 р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаград» було укладено договір оренди земельної ділянки від 09.11.2004 р.

Договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів за № 91-6-00370 від 15.11.2004 р.

Наявні матеріали справи свідчать, що 07.06.1976 р. Київська міська рада депутатів трудящих в особі її виконавчого комітету відвела виконавчому комітету Шевченківської районної Ради трудящих м. Києва земельну ділянку площею 0,3 га по АДРЕСА_1 , під влаштування відкритої автостоянки з встановленням металевих гаражів-боксів.

Суд звертає увагу, що у постанові Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2008 у судовій справі № 6/76, яка залишена без змін Вищим господарським судом України у постанові від 07.04.2009 у мотивувальній частини суд дійшов висновку, позивачем, тобто автокооперативом по будівництву та експлуатації особистих гаражів "Киянівський", не надано доказів звернення до компетентних органів з приводу отримання земельної ділянки, а так само не може бути прийнято за належний доказ рішення виконавчого комітету Шевченківської районної Ради депутатів трудящих м. Києва № 1071 від 10.08.1976, оскільки даним рішенням спірна земельна ділянка була передана авто кооперативу «Киянівський», тоді як чинним на той час законодавством було передбачено надання земельних ділянок у вторинне користування, в порядку передбаченому чинним законодавством, докази якого в матеріалах справи відсутні, а так само не надані позивачем під час здійснення апеляційного провадження.

Подані позивачем статут Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» (зареєстрований в 1992 році), вказують що позивач був створений як юридична особа 06.02.92 року, а отже відповідно до норм статті 26 Цивільного кодексу УРСР міг набути права користування земельною ділянкою тільки після 06.02.92 року, що спростовує твердження про існування у позивача права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_4 з 1976 року.

Не вбачається правовий зв`язок Автокооперативу «Киянський», створеного в 1976 році з правами позивача - Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський», який зареєстрований в 1992 році. Статут Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» не містить інформації про правонаступництво Автокооперативу «Киянський». Вказаний факт підтверджує і подана в матеріали справи довідка ЄДРПОУ Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський».

Також, судова колегія не погодилась з твердженням позивача про наявність у нього права користування спірною земельною ділянкою, оскільки позивач не був особою, наділеною правом користування земельною ділянкою у АДРЕСА_5 , отже його права не могли бути порушені внаслідок прийняття рішень Київської міської ради від 18.03.2004 р. та 24.04.2003 р.

Колегією суду взялось до уваги, що позивач не є організацією споживчої кооперації, а отже посилання позивача на норми Закону України «Про споживчу кооперація» є неправомірними, положення рішення Конституційного суду України від 11.11.2004 року на нього не поширюються.

Так, відповідно до статті 19 Закону України, від 10.07.2003, № 1087-IV «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси.

Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Стаття 27 Закону України «Про кооперацію» встановила, що члени кооперативу відповідають за зобов`язаннями кооперативу в межах внесеного ними паю, якщо інше не передбачено статутом кооперативу або законом. Кооператив не несе відповідальності за зобов`язаннями своїх членів.

В силу ч. 1 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте позивачем не надано доказів внесення членами кооперативу свого нерухомого майна (гаражів) як пай або внески до кооперативу. Статут позивача не передбачає внесення в пай нерухомого майна. Статут позивача в п.16, 45 спростовує твердження про те, що майно членів кооперативу належить самому кооперативу.

Частиною четвертою статті 82 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють дотриманню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з погляду процесуальної економії

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальні частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості і преюдиціальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22.02.2017 у справі № 927/788/16.

Принцип правової визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України № 24465/04 від 19.02.2009, Пономарьов проти України» № 3236/03 від 03.04.2008).

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Одночасно з цим преюдиціальні акти необхідно відрізняти від оцінки судом певних обставин. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Тобто помилковим є надання преюдиціального значення оціночним судженням, що зроблені судом при вирішенні іншої справи, ототожнення фактів, що встановлені цим судом, з їх юридичною оцінкою.

Суд наголошує, що обставини, встановлені у справі № 6/76 мають преюдиційне значення, оскільки питання приналежності зазначеної земельної ділянки Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» та рішення Київської міської ради від 24.04.2003 № 411/571, пунктом 12 якого передбачалось припинення Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною відповідно до рішення виконкому Шевченківської райради депутатів м. Києва рішенням № 545/22 від 07.06.1976, що було предметом спору, прийняте за однакових обставин та підтверджено всіма належними доказами.

Так, суд дійшов висновку, що не вбачається правовий зв`язок Автокооперативу «Киянський», створеного в 1976 році з правами позивача - Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський», який зареєстрований в 1992 році. Статут Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» не містить інформації про правонаступництво Автокооперативу «Киянський». Вказаний факт підтверджує і подана в матеріали справи довідка ЄДРПОУ Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський»

Суд звертає увагу, що у зв`язку з відсутністю будь-якого речового права Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» на земельну ділянку, яка розташована за адресою: провулок Киянівський 19, у Шевченківському районі, наявність об`єкта нерухомого майна відповідача прямо порушує права власника зазначеної земельної ділянки в особі Київської міської ради на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження №14-104цс19).

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Фактично, звернення Київської міської ради до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом.

Суд також погоджується з висновком, який викладений у пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06), де зазначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 у справі «Полторацький проти України»).

Суд звертає увагу, що позовні вимоги Київської міської ради у даній справ не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.11.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення Київської міської ради до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Суд звертає увагу на те, що у відповідності до вищевикладеного, особа, яка не набула права власності на земельну ділянку, не може зазнавати втручання у приватну власність, оскільки відсутність власницьких прав перешкоджає визнанню її приватною власністю на зазначену земельну ділянку.

Таким чином, у відповідності до принципів правового демократичного суспільства, не є втручання у правову власність, коли таке втручання слугує легітимній меті, що підтримує загальний інтерес та нівелює негативні наслідки для суспільства.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Стосовно першого набувача права власності на спірний гараж, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 22 Земельного кодексу Української РСР від 1970 приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Також, згідно з приписами статті 22 Земельного кодексу Української РСР від 1990 право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Роз`ясненням Держгеокадастру від 03.06.2021 встановлено документи, які підтверджують наявність у громадянина права користування, зокрема: державні акти на право постійного користування земельними ділянками (стаття 23 ЗК України в редакції 1992 року, первісна редакція стаття 126 чинного ЗК України), державні акти на право володіння землею (стаття 23 ЗК УРСР 1990 року), записи в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій, записи в погосподарських книгах сільських рад, записи в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських і сільських рад (стаття 20 ЗК УРСР 1970 року).

Перш ніж власник - член гаражно-будівельного кооперативу зможе оформити документи на свій особистий гараж, кооперативом повинні бути оформлені відповідні документи, що свідчать про їх законне будівництво. Оформленням документів у гаражному кооперативі займається голова кооперативу, в нього повинна бути оформлена оренда на землю або право постійного користування нею і дозвіл на будівництво гаражів.

Умовами отримання права власності на гараж, розташований у гаражному кооперативі є: гаражний кооператив зареєстровано як юридичну особу; відомості про наявний гаражний кооператив внесені до Реєстру прав власності на нерухоме майно; зареєстроване речове право на земельну ділянку, на якій розташований кооператив; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; перелік фізичних та юридичних осіб, кошти яких залучалися для будівництва, або затверджений загальними зборами кооперативу список членів кооперативу; документ, що підтверджує прийняття об`єкта в експлуатацію.

Ці документи, потрібні для оформлення права власності автовласника на гараж.

Для реєстрації права власності на гараж члену кооперативу необхідно мати наступні документи: паспорт та ідентифікаційний код майбутнього власника гаража; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; належним чином завірена копія акта про передачу землі для використання гаражним кооперативом; документ, що підтверджує прийняття об`єкта в експлуатацію, у разі якщо будівництво об`єкта здійснювалося після 5 серпня 1992 року; довідку кооперативу про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі; технічний паспорт на гараж з Бюро технічної інвентаризації.

Водночас, суд вважає необхідним зазначити, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 02.10.1996 № 1563 «Про затвердження тимчасового Порядку видачі свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна» (далі - Розпорядження), особа, яка набула право власності на майно, а саме ОСОБА_1 , повинна була належним чином оформити свідоцтво про право власності на гараж, для подальшого (належного) розпорядження ним.

Відповідно до підпункту 2.5 пункту другого зазначеного Розпорядження, Об`єктами нерухомого майна, на які оформлюється право власності з видачею свідоцтв, є, зокрема, дачі, садові будинки, гаражі.

Пунктом 7 Розпорядження встановлено, що функцією структурних підрозділів місцевих органів державної виконавчої влади при видачі свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна, а саме Управління земельних ресурсів є: - оформлення свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна, підтверджує наявність існуючих документів про надання земельних ділянок в користування або власність та їх чинність; - у разі відсутності документів надає довідку про стан оформлення документів, які посвідчують право користування або власності земельними ділянками, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, або інформацію про реєстрацію земельної ділянки по матеріалах інвентаризації меж землекористувань в м. Києві; - присвоює ідентифікаційний код об`єкта нерухомого майна, виходячи з коду земельної ділянки згідно з земельно-кадастровою інформацією.

Згідно з пунктом 10.3 та 10.9 Розпорядження, серед документів які необхідні для видачі свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна є, зокрема: правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності заявника на зазначений об`єкт; належно оформлені міським бюро технічної інвентаризації не раніш, ніж 3 роки тому, технічний паспорт та поповерхові плани будинку; документи, які підтверджують право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт; рішення органу державної виконавчої влади про надання дозволу на будівництво або реконструкцію об`єкту; акт державної комісії про прийняття об`єкту в експлуатацію.

У випадку, якщо особа є членом гаражних і дачних кооперативів, колективів і індивідуальних забудовників малоповерхового і котеджного будівництва, які побудували гаражі, дачі та котеджі згідно з чинним законодавством, подається рішення або розпорядження органу державної виконавчої влади про відведення земельної ділянки.

За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , збудовано нерухоме майно, а саме гараж (гаражний бокс) № НОМЕР_1 , що є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.

Процедура присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна визначається відповідно до порядку, який затверджений рішенням Київської міської ради «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві» від 22.05.2013 № 337/9394.

Відповідно до пунктів 4.3, 4.4. даного рішення поштові адреси присвоюються об`єктам нерухомості, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Поштові адреси не присвоюються спорудам, які встановлені тимчасово без улаштування фундаменту, в тому числі пересувним та тимчасовим спорудам торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, малим архітектурним формам, а також об`єктам незавершеного капітального будівництва (крім присвоєння будівельної адреси об`єктам нового будівництва в установленому порядку) та приміщенням службового, допоміжного і технічного призначення, розташованим у житлових та нежитлових будинках, інженерним мережам.

Отже, виходячи зі змісту пунктів 4.3, 4.4 даного рішення Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394, поштова адреса, також, має бути присвоєна такому об`єкту нерухомого майна як гараж.

До того ж, згідно з пунктом п. 4.17 даного рішення до заяви про присвоєння поштової адреси додаються в тому числі, такий документ, як завірена в установленому порядку копія документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку чи право користування земельною ділянкою (за необхідності).

У відповідності до визначеного, листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомлено Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (лист-запит від 12.05.2023 № 05703-6144), що в реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться Департаментом містобудування та архітектури згідно з Положенням про реєстр адрес у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві» відсутні відомості про документ щодо присвоєння або зміни адреси об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна, в тому числі металевим гаражам у кількості 58-ми одиниць в Гаражному автокооперативі по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» на АДРЕСА_1 .

Також, листом Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.05.2023 № 05703-6145 звертався до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації з питанням чи приймалось останньою рішення про присвоєння або зміну адреси об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна, а саме на металеві гаражі у кількості 58-ми одиниць за фізичними особами, в Гаражному автокооперативі по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» за адресою АДРЕСА_1 на що остання дала відповідь, що нею не вирішувалось питання присвоєння або зміни поштової адреси гаражам за вищевказаним розташуванням.

Враховуючи викладене, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови в державній реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомого майна, проте ГБК «Киянівський» було прийнято рішення від 03.10.1993 №55, що суперечить приписам законодавства чинного на час виникнення даних правовідносин.

Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у редакції з 26.07.2022, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі №915/127/18.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові № 904/7803/21 від 19.04.2023, зазначив, що стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Ці висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 316/2082/19.

Тому посилання у статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встановленням приватно-правових способів захисту прав.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів зажиту, таких як поновлення права власності, за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2023 у справі №910/20036/20.

Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.07.2023 у справі № 756/9405/21).

Суд звертає увагу, що зважаючи на істотну зміну матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, а саме до 2013-го року (рік запровадження Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), реєстрацією прав власності на нерухоме майно займалися бюро технічної інвентаризації (БТІ) на певних адміністративних територіях, наявні всі правові підстави для скасування рішення державного реєстратора КП БТІ щодо державної реєстрації права власності на гараж.

При цьому, суд не порушує вимог закону щодо диспозитивності цивільного процесу та не виходить за межі заявлених позивачем позовних вимог, оскільки позивач просив: "…скасувати реєстраційний запис внесений до реєстрової книги за ОСОБА_1 ", а отже, враховуючи аксіому цивільного судочинства jura novit curia - "суд знає закон", суд дійшов висновку про скасування реєстраційного запису внесеного до реєстрової книги КП БТІ за реєстровим № 13109, про державну реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 за ОСОБА_1 , з огляду на те, що саме таке рішення суду є ефективним способом захисту порушених прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зроблено висновок, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Отже, належними вимогами, які може заявити позивач у даній справі, є також вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Суд у даній справі звертає увагу, що у випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку.

Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Так, судове рішення про задоволення позову має забезпечити відновлення порушеного або оспорюваного права чи інтересу, у позивача не має бути потреби повторно звертатися до суду з іншими вимогами, і таке судове рішення можна виконати. Згідно з принципом процесуальної економії судове рішення не має створювати передумов для іншого судового процесу, в якому відбуватиметься захист права чи інтересу позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункти 5.6, 5.9), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (п. 44), постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц; від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18.

Оскільки, побудований об`єкт нерухомого майна перешкоджає реалізації Київській міській раді права власності (володіння, розпорядження) зазначеною земельною ділянкою, суд вважає, що обрано вірний (ефективний) спосіб захисту порушеного права, а саме: усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом, зокрема, знесення самочинно збудованого майна та скасування державної реєстрації права власності на майно.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Київській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні також підстави для припинення володіння відповідача на самовільно збудоване нерухоме майно гараж (гаражний бокс) № НОМЕР_1 , загальною площею 20 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3 520/16-ц).

Суд наголошує, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до сталої правої позиції Верховного Суду у постанові від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 право на самочинне збудоване майно є неіснуючим не породжує прав щодо розпорядження майном.

У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України).

Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України), землекористувачі (стаття 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 123 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі - Пленум) визначено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Суд звертає увагу, що відповідно до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням КМР від 28.03.2002 № 370/1804 земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:91:157:0005) за функціональним призначенням належить до території громадських будівель та споруд (витяг з містобудівного кадастру, направлений листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.02.2022 № 00340338).

Водночас, територія громадських будівель та споруд - територія, яка підлягає облаштуванню будинками і приміщеннями, які призначені для розміщення закладів, підприємств, організацій, які надають послуги фізичним особам (населенню) або юридичним особам (громаді та державі). Тобто, зазначений фрагмент земельної ділянки не відноситься до територій житлових зон і має планувальні обмеження відповідно до Державних будівельних норм від 28.09.2018 ДБН В.2.2-9-2018 «Громадські будинки та споруди. Основні положення».

Враховуючи вищевикладене, будівництво, обслуговування та експлуатації гаража не відповідає містобудівній документації за функціональним призначенням.

Суд дійшов висновку, що за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , збудовано нерухоме майно, а саме гараж (гаражний бокс) № НОМЕР_1 , який є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.

Викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки шляхом розташування на ній самочинно збудованого майна за адресою: АДРЕСА_1 , чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.

Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об`єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зазначено, що "у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 зазначено, що "задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна".

При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проєкту або будівельних норм і правил.

У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 № 822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, суд вбачає найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , є також її повернення власнику з приведенням відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

При цьому, суд звертає увагу, що державна реєстрація не підтверджує наявність права власності на гараж. Як вже зазначалось вище сам по собі факт державної реєстрації не призводить до набуття права власності. Крім того, у справі 6/76 встановлено, що земельна ділянка зайнята металевими гаражами.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

Суд звертає увагу, що земля комунальної власності зайнята самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Також суд зазначає, що відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення вказаних об`єктів нерухомості, правовий режим будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

З огляду на викладені обставини справи, належним способом захисту порушених прав на земельну ділянку територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є повернення земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 (під зазначеним об`єктом нерухомого майна), та знесення самочинно збудованого нерухомого майна гаража (гаражного боксу) № НОМЕР_1 , загальною площею 20 кв.м.

В свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги Київської міської ради підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 259, 265, 268, 273, 280-282, 353-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Київської міської ради, про усунення перешкод у володінні, розпорядженні земельної ділянки, припинення права власності, знесення об`єкта нерухомого майна -задовольнити.

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстраційного запису внесеного до реєстрової книги Комунального підприємства Київської міської Ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за реєстровим № 13109, про державну реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 за ОСОБА_1 , з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на нього, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005.

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва: гараж № НОМЕР_1 , орієнтовною площею 20 кв.м. та повернути Київській міській раді земельну ділянку під зазначеним об`єктом нерухомого майна, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 з приведенням її у придатний для використання стан.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: