Рішення

від 06.11.2024 по справі 202/6812/24

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/6812/24

Провадження № 2/202/3839/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Бєсєди Г.В.

за участю секретаря - Голєва А.А.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про стягнення матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Індустріального районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про стягнення матеріальної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з відповідачкою ОСОБА_3 він перебував у шлюбі, який був розірваний рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 29.01.2020. Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська 23.11.2000 року були стягнуті з нього аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дитини. На момент народження дитини та здійснення актового запису він був впевнений, що він є біологічним батьком. Втім, після розірвання шлюбу відповідачка наголошувала, що він не є батьком, тому ним було запропоновано провести генетичну експертизу, але відповідачкою було відмовлено. Тоді він звернувся із позовом про виключення з актового запису про народження дитини, відомостей про батька. На стадії апеляційного оскарження рішення суду, відповідачка подала заяву до суду, в якій не заперечувала щодо задоволення позовних вимог та виключення його, як батька дитини, з актового запису про народження дитини. До цього часу ним були сплачені аліменти на утримання дитини в розмірі 53 441, 93 грн. У зв`язку з фактичним відрахуванням за виконавчим провадженням суми в розмірі 53 441,93 грн з нього на користь відповідачки, на утримання дитини, батьком якої він не є, йому було завдано матеріальної шкоди. Просить суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь сплачені аліменти в розмірі 53 441,93 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 6 000 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача - адвокат Іваненкова Н.М. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову. Надала відзив на позов, який підтримала у судовому засіданні.

У відзиві на позов зазначила, що грошові кошти, які сплачувались позивачем витрачались на дитину, та стягнувши зазначені кошти відповідачка ОСОБА_3 буде поставлена у скрутне матеріальне становище, адже виховує та утримує сина. Процедура визнання батьківства або усиновлення дитини не проводилась. Грошові кошти стягувались з ОСОБА_1 на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, та не було скасовано. ОСОБА_3 діяла у спосіб і в межах, визначених законом, тобто її поведінка не була протиправною. Оскільки для складу цивільного правопорушення і необхідна наявність чотирьох складових елементів деліктного правопорушення, яких позивач не навів та не довів у своєму позові, позов задоволенню не підлягає.

Позивачем ОСОБА_1 було подано відповідь на відзив, в якому він наголошував, що сам факт подання позову про стягнення з нього аліментів, знаючи, що він не є батьком дитини, свідчить про протиправність дій відповідачки ОСОБА_3 . Сам факт визнання відповідачкою відсутності кровного споріднення позивача та її дитини у вказаній справі без з`ясування цієї обставини шляхом проведення судової генетично-молекулярної експертизи підтверджує її обізнаність про батьківство іншої особи. Звертає увагу, що дитина була забезпечена не тільки за рахунок аліментів, адже відповідачка працювала і отримувала заробітну плату. На теперішній час перебуває у шлюбі із ОСОБА_4 , який записаний як батько дитини. Також відповідачка має додатковий дохід, працює лікарем-косметологом.

Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що сторони були одружені з 22.03.2019 року, відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого Індустріальним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 105.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 15 липня 2021 року, виданого повторно Індустріальним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №310 від 11 вересня 2019 року, згідно якого батьками дитини є: батько - ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_6 .

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2021 року справа №202/6248/20, провадження №2/202/615/2021 у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, позов задоволено та шлюб розірвано.

23 листопада 2020 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, справа №202/6688/20, провадження №2-н/202/154/2020 було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання малолітнього сина: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 розмірів прожиткового віку для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 05.11.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2023 року у справі № 202/3235/22 провадження №2/202/229/2023 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , третя особа Індустріальний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.09.2023 року у справі № 202/3235/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , третя особа: Індустріальний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька, було виключено відомості про батьківство ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з актового запису №310 складеного 11 вересня 2019 року Індустріальним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2024 року звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів на користь ОСОБА_7 на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які стягуються за судовим наказом Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2020 року у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 05.11.2020 року і до досягнення дитиною повноліття, а також звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості за виконавчим документом № 202/6688/20, виданим Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська 23 листопада 2020 року, про стягнення з ОСОБА_1 на ОСОБА_8 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 05.11.2020 року до 30.09.2023 року

Як зазначено позивачем, розмір сплачених ним аліментів складає 53 441,93 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про стягнення грошових коштів в сумі 53 441,93 грн., позивач вважає їх матеріальною шкодою, яка була завдана йому безпідставним стягненням з нього аліментів на користь дитини, батьком якої він не являється та посилався на положення ст. 1166 ЦК України, яка передбачає цивільно-правову відповідальність за завдання матеріальної шкоди.

За загальним правилом цивільно-правова відповідальність настає при наявності таких умов (підстав): протиправність, шкода, вина, причинний зв`язок.

Тобто, у даному випадку стягнення грошових коштів, сплачених на підставі рішення суду, як аліменти на утримання дитини, не є шкодою, в розумінні положень ст. 1166 ЦПК України.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у статті 180 СК України, за змістом якої батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Правовий аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статтею 1215 ЦК України, безпідставно набуті аліменти не підлягають поверненню.

Аналіз частини першої статті 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Схожий за змістом висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та підтриманий сталою судовою практикою (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія "добросовісність" закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов`язків проголошується принципом міжнародного договірного права.

ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п`ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.

Відповідно до положень статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Водночас, вимога про повернення коштів, витрачених на забезпечення життєдіяльності дитини, не відповідає інтересам дитини.

Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, позивачем не доведено, що сплачені ним аліменти витрачались не на утримання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Враховуючи те, що відповідно до частини першої статті 179 СК України саме дитина є власником одержаних на її утримання аліментів, а концепція забезпечення найкращих інтересів дитини є провідною у вітчизняному та міжнародному сімейному праві, вимоги позивача про повернення добровільно сплачених на утримання дитини аліментів не ґрунтуються на вимогах закону, зокрема і статті 1215 ЦК України.

Позивачу було відомо, що в актовому записі про народження він був записаний батьком дитини, дитина народилась у шлюбі, позивач виконував щодо дитини батьківські обов`язки.

За відсутності достовірних доказів недобросовісного набуття аліментів, які є власністю дитини та якими розпоряджалась її мати в інтересах дитини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення їх з відповідача на користь позивача як безпідставно набутих.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Водночас, вимога про повернення коштів, витрачених на забезпечення життєдіяльності дитини, не відповідає інтересам дитини.

У даній справі, аліментні кошти витрачались на утримання дитини за відсутності будь-якої несумлінності з боку останньої, та зворотного позивачем не доведено. Дитина не має біологічно встановленого батька. Повернення отриманих за тривалий час аліментів може зашкодити інтересам дитини та поставити під загрозу її право на належний рівень життя та гармонійний розвиток її особистості.

Слід зауважити на тому, що той факт, що відповідачка визнала, що ОСОБА_1 не є батьком дитини шляхом подання відповідної заяви до Дніпровського апеляційного суду у справі за позовом про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька не свідчить про те, що ОСОБА_3 є недобросовісним набувачем аліментів з моменту їх сплати позивачем до моменту визнання нею зазначеного позову.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 677/876/21 провадження № 61-3352св22.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Так, оскільки судом відмовлено позивачу в задоволенні позову, а тому і стягнення витрат по сплаті судового збору за подання позивачем вказаного позову до суду та витрат на професійну правничу допомогу, також задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 179, 180 СК України, ст. ст. 1212, 1215 ЦК України, ст. ст. 4, 12,13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-268, 274-279, 289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про стягнення матеріальної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Г.В. Бєсєда