Рішення

від 11.11.2024 по справі 177/1648/24

КРИВОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/1648/24

Провадження № 2/177/900/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 листопада 2024 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Орел А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Руденко Ю.В., звернулася 19.07.2024 до суду з указаним позовом, уточнивши який 23.07.2024, просила визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,96 га, кадастровий номер 1221881200:03:001:0782, розташованої на території Веселівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача, ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається з земельної ділянки площею 2,96 га, із кадастровим номером 1221881200:03:001:0782, розташованої на території Веселівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, що належала померлому на підставі Державного акта на право власності на вказану земельну ділянку від 22.07.2004. Позивач з 18.08.1997 зареєстрована та проживала з померлим, а тому, як спадкоємиця за законом, на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України, звернулася 30.05.2024 до приватного нотаріуса Дацка Я.О. із заявою про прийняття спадщини, який відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки не зміг встановити коло спадкоємців після смерті ОСОБА_3 . Так, за адресою проживання померлого: АДРЕСА_1 , також зареєстрований син ОСОБА_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який фактично за вказаною адресою не проживає більше 10 років та до нотаріуса з відповідною заявою після смерті батька не звертався. Таким чином, враховуючи наявність відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, позивач позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права та вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав з даним позовом.

Ухвалою суду від 24.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 01.10.2024 закрито підготовче провадження, справа призначена до розгляду по суті, задоволено клопотання представника позивача про виклик свідків.

У судовому засіданні 31.10.2024 позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 , кожен окремо, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, зазначених у позові. У судове засідання 11.11.2024 позивач та представник не з`явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання, однак до суду повторно не з`явився, про причини неявки не повідомив.

На електронну адресу суду від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи без його участі та про визнання позову.

Відповідно до ч. 8 ст. 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи.

Згідно з ч. 8 ст. 14 ЦПК України, особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пп. 15.1 п. 1 розд. ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Альтернативою звернення учасників справи до суду з позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи та подання такого документа через електронний кабінет.

Відносини, які виникають у разі застосування ЕЦП та електронного документообігу, врегульовані Законом України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003, Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 та іншими підзаконними нормативно-правовими актами.

Положення зазначених законодавчих актів надають ЕЦП статус аналогу власноручного підпису, створюють правову основу для застосування ЕЦП і здійснення юридично значущих дій шляхом електронного документообігу. Тобто, електронний підпис засвідчує, що підписаний документ надходить від особи, яка його підписала; є гарантією того, що підписаний документ не зазнав корегування з боку третіх осіб; позбавляє особу, яка підписала документ, можливості відмовитися від зобов`язань, викладених у цьому документі.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Статтею 6 вказаного Закону встановлено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Згідно зі ст. 7 цього ж Закону, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З огляду на вищевикладене, заява відповідача про розгляд справи за його відсутності та визнання позову без скріплення власним кваліфікованим електронним підписом свідчить про те, що такий документ не підписаний у визначений законом спосіб, а тому, не приймається судом.

Оскільки підстав для відкладення судового розгляду, передбачених ст. 223 ЦПК України, судом не встановлено, із огляду на належне повідомлення відповідача, відсутності від останнього заяв та клопотань з процесуальних питань, зокрема, про відкладення судового розгляду з поважних причин, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності учасників процесу, які не з`явилися.

Допитані в судовому засіданні за клопотання представника позивача в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , кожен окремо, надали пояснення про те, що тривалий час проживають по сусідству з ОСОБА_1 . Вказували, що ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_3 та сином ОСОБА_2 проживали за адресою: АДРЕСА_1 . У сім`ї були доброзичливі відносили. ОСОБА_3 взимку 2023 помер. Його похованням займалася дружина, ОСОБА_1 ОСОБА_2 ще до смерті батька, а саме, наприкінці 2019 року, виїхав до російської федерації і з того часу додому не повертався, на похованні батька останній присутнім не був. Про те, що батько помер, ОСОБА_2 було відомо, оскільки він спілкується з матір`ю, між ними добрі відносини. Також підтвердили, що посвідчували акт від 12.07.2024 про не приживання ОСОБА_2 за вищевказаною адресою з 2013 року. Інших дітей у подружжя ОСОБА_7 не було.

Вислухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши письмові матеріали справи, допитавши свідків, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 21.05.1988 укладено шлюб, зареєстрований Веселівською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області, актовий запис № 07 (а.с.18).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 (а.с.17).

Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 2,96 га, кадастровий номер 1221881200:03:001:0782, із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Веселівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП № 003342, виданого 22.07.2004 на підставі розпорядження голови Криворізької районної державної адміністрації №756-р від 26.08.2003 (а.с.21-24, 89-90).

Позивач 30.05.2024 звернулася до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дацка Я.О. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , оскільки проживала разом зі спадкодавцем за однією адресою на час відкриття спадщини, згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, на підставі чого приватним нотаріусом заведено спадкову справу № 6/20245, номер у Спадковому реєстрі 72510302 (а.с.85, 127).

На звернення ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, приватним нотаріусом Дацком Я.О. 30.05.2024 видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки нотаріус не може встановити коло спадкоємців, закликаних до спадкування після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.25).

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутись до суду за захистом своїх прав за правилами позовного провадження в рамках вирішення цивільно-правового спору.

Як визначено ст.ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно дост.1223ЦК України,право наспадкування маютьособи,визначені узаповіті. Уразі відсутностізаповіту,визнання йогонедійсним,неприйняття спадщиниабо відмовивід їїприйняття спадкоємцямиза заповітом,а такожу разіне охопленнязаповітом усієїспадщини правона спадкуванняза закономодержують особи,визначені уст.ст.1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. ст. 1268-1269 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні висновки щодо застосування ч. 3 ст. 1268 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2020 у справі № 355/832/17, від 21.10.2020 у справі № 569/15147/17 від 02.04.2021 у справі № 191/1808/19, від 19.05.2021 у справі № 937/10434/19.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Така заява, відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України, має бути подана протягом шести місяців з часу відкриття спадщини.

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, за життя ОСОБА_3 заповіту не складав, а тому, спадкування після його смерті здійснюється за законом, у порядку черговості.

Як визначено п. 1.2, 4.14 гл. 10 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Міністерством юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини та при видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, наявність спадкового майна, його склад та місце знаходження. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_2 сином померлого (а.с.18, 88 зворот, 95-96, 97).

Інших спадкоємців за законом, які б належали до першої черги спадкування, під час судового розгляду судом не встановлено.

Як слідує з матеріалів спадкової справи № 6/2024, після смерті ОСОБА_3 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, окрім позивача ОСОБА_1 , ніхто не звернувся.

У заявіпозивача до приватного нотаріуса Криворізького міського округу Дацка Я.О. зазначено, що після смерті чоловіка вона приймає спадщину за законом на підставі ст. 1268 ЦК України, за фактом проживання зі спадкодавцем за однією адресою (а.с.85).

Старостою Веселівського старостинського округу Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області надано довідку, що на день своєї смерті ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 разом з дружиною ОСОБА_1 та сином ОСОБА_2 . Також, за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які не є родичами померлого (а.с.88).

Так, ОСОБА_2 , який на день смерті був зареєстрований за однією адресою з померлим ОСОБА_3 , до нотаріуса не звертався, заяву про прийняття або відмову від спадщини не подавав, жодного документа, що підтверджує його особу та родинні відносини зі спадкодавцем, не надав, тому постановою від 30.05.2024 ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.25, 98).

Згідно з акта від 12.07.2024, мешканці с. Новий Шлях Криворізького району Дніпропетровської області (а.с.27), а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , підтвердили, що ОСОБА_2 з кінця 2013 року і по теперішній час, не проживає за адресою: АДРЕСА_1

Державною прикордонною службою України надано витяг з бази даних про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території, де зазначено, що ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 05.10.2019 виїхав з території України та кордон у зворотному напрямку не перетинав (а.с.58, 144).

Як визначено ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення ст. 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у ст. 33 Конституції України, відповідно до якої, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановленосудом, на день смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як позивач, так і відповідач були зареєстровані за місцем фактичного проживання спадкодавця: АДРЕСА_1 . Водночас, фактичне місце проживання ОСОБА_2 було відмінним, з 2019 року (згідно з даних про перетин кордону) він не проживав з батьками за вказаною адресою.

Наведені обставини сторонами не заперечувалися, зокрема, відповідачем не надано доказів на їх спростування.

Отже, оскільки ОСОБА_2 у житловому будинку АДРЕСА_1 був зареєстрований, проте не проживав, а сама по собі реєстрація місця проживання не може вважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому ОСОБА_2 , як спадкоємець за законом першої черги, не прийняв своєчасно спадщину, що відкрилася після смерті батька, а отже, не набув права на спадкове майно.

Такі висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 27.02.2019 у справі № 471/601/17-ц від 10.04.2020 у справі № 355/832/17 та від 19.05.2021 у справі № 937/10434/19-ц.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Тобто, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Як вже зазначалося судом, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 30.05.2024, ОСОБА_1 відмовлено у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку, із підстав неможливості встановлення кола осіб, закликаних до спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Також, відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на викладені обставини, із метою захисту спадкових прав ОСОБА_1 , із урахуванням того, що остання в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України прийняла спадщину після смерті чоловіка, ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутності інших спадкоємців як за законом, так і за заповітом, після смерті останнього, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 2,96 га, із кадастровим номером 1221881200:03:001:0782, розташовану на території Веселівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яка належала померлому на підставі Державного акта на право власності на вказану земельну ділянку від 22.07.2004.

Керуючись ст. ст. 4-5, 13, 76, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , 1961 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 2,96 га, кадастровий номер 1221881200:03:001:0782, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Веселівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, що належала ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП № 003342, виданого на підставі розпорядження голови Криворізької районної державної адміністрації від 26.08.2003 № 756-р, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 22.07.2004 за № 010412105024.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання суддею.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: