Рішення

від 06.11.2024 по справі 385/1112/24

ГАЙВОРОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 385/1112/24

Провадження № 2/385/473/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.11.2024 року Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Гришака А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Зеленко О.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Волощука В.В.,

представника служби у справах дітей Гайворонської міської ради - Поліщук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Гайворон Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Гайворонського районного суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що 27.07.2022 року між позивачем та відповідачем був укладений шлюб. В період шлюбу в сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 05.06.2024 року шлюб між сторонами розірвано.

06.05.2024 року Гайворонським районним судом Кіровоградської області винесено судовий наказ яким стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку й стягувати щомісячно до повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стягування розпочато з 22.04.2024 року.

Сторони фактично припинили сімейні відносини з 2023 року, через поведінку та спосіб життя матері, де позивач приходить до висновку, що відповідач при спілкуванні та вихованні дитини негативно впливає на моральний та духовний розвиток дитини.

Відповідач не цікавилася та не цікавиться життям дитини, його здоров`ям та вихованням. Жодного разу, фактично з дня після того як сторони припинили спільне проживання, не спілкувалася з сином, тобто фактично матері на даний час нічого не відомо про її дитину, де вона знаходиться та в якому фізичному, моральному та матеріальному стані перебуває. Жодного разу за цей період відповідач не з`являлася в дитячому садочку, школі, та не цікавилася успіхами дитини.

Останні 9 років відповідач зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя, постійно з дитиною бачиться в стані алкогольного сп`яніння, влаштовує сварки, притягувалася до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків, перебувала на лікуванні від зловживання спиртних напоїв, але це все результату на виправлення не надало.

Своїми діями проявляє бажання не виконувати обов`язок матері щодо малолітньої дитини, що визначений законом. Біологічна мати дитини не цікавиться також здоров`ям дитини.

Отже, внаслідок вищевикладеного вважає, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків, що виражається, зокрема, у тому, що матір не піклується про моральний, фізичний і духовний розвиток дитини, а саме: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування; не спілкується з сином взагалі, що порушує нормальне самоусвідомлення дитини про матір, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, свідомого нехтування матір`ю своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків та взагалі бажання бути матір`ю.

На підставі викладеного, позивач просить суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07.08.2024 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 11.10.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав з підстав зазначених у ньому. Додатково позивач вказав, що рішення про позбавлення відповідача батьківських прав приймав разом з дітьми. З грудня 2023 року ОСОБА_2 не проживає з дітьми, останній раз спілкувалася з нимим близько двох місяців тому. Відповідач зловживає алкогольними напоями, матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Позов подано аби ОСОБА_2 не мали відношення до дітей, оскільки для оформлення дітям будь-яких документів потрібен дозвіл матері.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав зазначених у ньому та вказав, що відповідач зловживає алкогольними напоями, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, судові повістки не отримувала, оскільки не проживає в зареєстрованому місці проживання, а тому, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, є такою, що належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. Відзив на позовну заяву не надіслала.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника органу опіки та піклування.

Опитаний в судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_3 суду пояснив, що відповідач вляється його рідною матір`ю. Мати вживає алкогольні напої. Два місяці тому він спілкувався з матір`ю та вона йому погрожувала, що буде розбиратися. Вказав, що не дуже хоче спілкуватися з матір`ю та вважає, що позбавити її батьківських прав буде правильно.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні вказав, що позивач являється його вітчимом. Мати ОСОБА_2 зловживає алкогольними напоями, вдома досить часто були скандали, крики. Коли мати йшла з дому, то молодший брат ОСОБА_3 залишався з ним. Мати не бере участі у вихованні брата, ніякої допомоги не надає. Останній раз він з братом ОСОБА_3 спілкувалися з матір`ю ранньої весни цього року. Коли мати дзвонить до брата, то завжди йому погрожує.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, неповнолітнього ОСОБА_3 , свідка, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи та на підставі пояснень позивача та представника позивача, свідка. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 08.09.2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Гайворонського районного управління юстиції Кіровоградської області, ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_3 , батьком зазначений - ОСОБА_1 , мати вказана ОСОБА_2 (а.с. 7).

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 05.06.2024 року по справі №385/513/24, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 9-10).

08.04.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні (а.с. 8). Даний договір укладено батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . В разі зміни адреси проживання батько зобов`язаний попередити матір про її зміну. Батько та матір зобов`язуються: піклуватися про стан здоров`я дитини, піклуватися про фізичний, духовний та моральний розвиток, про одяг, їжу та інші необхідні речі для нормального розвитку дитини, брати участь у вихованні, забезпечити дитині достатній рівень освіти та дозвілля. Сторони визначили участь матері у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши наступний порядок: матір має право, за попередньою домовленістю з батьком, зустрічатися та без перешкод спілкуватися, в тому числіз правом забирати дитину за місцем свого проживання; батько зобов`язується не чинити матері перешкоди у спілкуванні з дитиною у дні та періоди визначені даною угодою; батько і матір мають право безперешкодно в будь-який час, не порушуючи режиму дня дитини, спілкуватися з дитиною в телефонному режимі та за допомогою відеозв`язку, соціальних мереж, тощо; сторони спільно приймають рішення стосовно виховання, навчання, розвитку, лікування дитини, узгоджують між собою усно або у письмовому вигляді навчальні та лікувальні заклади для дитини, спортивні та інші заклади для відпочинку і розвитку здібностей дитини; сторони зобов`язалися не чинити один одному перешкоди щодо спілкування, проживання, навчання та з інших питань участі у вихованні дитини, виховувати дитину з повагою до батька та до матері, не тручатися в особисте життя один одного та не підбурювати дитину один проти одного; сторони зобов`язуються належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання, а також своєчасно повідомляти один одного про зміну свого місця проживання та будь-які інші обставини, що мають суттєвє значення для своєчасного виконання своїх зобов`язань за даним договором; батьки порівну зобов`язані купувати речі та брати участь у додаткових витратах на дітей, що викликані особливими обставинами. У разі виникнення серйозних проблем із здоров`ям дітей, витрати по лікуванню бере на себе батько.

06.05.2024 року Гайворонським районним судом Кіровоградської області по справі №385/623/24 видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стягування розпочато з 22.04.2024 року (а.с. 12).

Постановою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28.05.2020 року по справі №385/473/20 ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП у зв`язку з ухиленням від виконання нею батьківських обов`язків щодо забезпечення необхідних умов проживання та виховання своїх двох неповнолітніх дітей 2004 та 2009 року народження. На ОСОБА_2 накладено адміністративне стягнення у виді попередження (а.с. 45).

Згідно листа ВП №1 (м. Гайворон) Голованівського РВП ГУНП в Кіровоградській області №8238/112-1-2024 від 27.09.2024 року відносно ОСОБА_2 жодних адміністративних матеріалів не складалось та до адміністративної відповідальності остання не притягувалась (а.с. 66).

Згідно листа КНП «Центральна міська лікарня» Гайворонської міської ради від 20.09.2024 року №2296, ОСОБА_2 перебуває на обліку в кабінеті нарколога поліклінічного відділення КНП «ЦМЛ» з приводу F 10.2 (розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, форма вживання запійна). З 25.08.2021 по 26.08.2021 року лікувалась в психіатричному відділенні КНП «ЦМЛ» (а.с. 72).

З висновку Органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради по питанню позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 23.08.2024 №03-26/145/1 вбачається, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 не відповідає інтересам дитини (а.с. 30-32).

Норми права та мотиви їх застосування.

Згідно статті 8 Європейської конвенції з прав людини кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою ВРУ від 27.02.1991 року №789-ХІІ (далі - Конвенція), держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

В свою чергу, в Конвенцією про контакт з дітьми, яка ратифікована Україною 20.09.2006 (частина перша та друга ст. 4, п. «с» ст.7) передбачено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У частині 4 ст.10 ЦПК України зазначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (п.54) зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

В п. 53 рішення «Хант проти України», Європейський суд вказав про те, що беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти інтереси дитини, є дуже важливим у таких справах. Більше того, необхідно зважити, що зазвичай державні органи мають перевагу у безпосередньому спілкуванні з особами, яких стосується справа. Виходячи з цих міркувань, завдання Суду полягають не в виконанні обов`язків національних органів щодо визначення питань опіки чи доступу до дитини, а в дослідженні рішень, які виносились державними органами, здійснюючи свої дискреційні повноваження, на предмет їх відповідності Конвенції.

В іншому своєму рішенні від 18.12. 2008 (справа «Савіни проти України», Заява №39948/06, п.п. 47, 48) Європейський суд з прав людини вказав на те, що: «право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. the United Kingdom) від 24.02.1995, п. 86, серія A, N 307-B).

Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві» (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).

Визначаючи, чи було конкретне втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи «Кутцнер проти Німеччини» (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та «Зоммерфельд проти Німеччини» (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).

Також, при вирішенні переданого на розгляд суду позову, слід врахувати те, що в Декларації прав дитини, яка проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, одним з принципових положень визначено те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Дитина для повного гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша ст. 151 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини першої ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позов про позбавлення батьківських прав позивачем заявлений на підставі п. 2, 4 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України. Відповідно до вказаних норми права, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; є хронічними алкоголіками або наркоманами.

Способи та методи ухилення від обов`язку з виховання та утримання дитини зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 в п.16: «Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Відповідно до п.п. 15, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на цей орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, від 28 липня 2021 року в справі № 554/9586/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 640/12266/16-ц.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

В п. 61 рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини» встановлено існування родинного зв`язку, держава має, в принципі, діяти у такий спосіб, щоб уможливлювати розвиток такого зв`язку. Здійснення заходів із роз`єднання сім`ї є втручанням надзвичайно серйозного характеру. Рішення про вжиття такого заходу має спиратися на достатньо переконливі та зважені аргументи, що враховують інтереси дитини (рішення у справі «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії» (Scozzari Giunta v. Italy) [ВП], заяви №39221/98 і №41963/98, п. 148, ECHR 2000-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

По відношенню до спірної по справі ситуації слід зазначити, що одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної правової процедури.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються ст. 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Під час розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено гострої необхідності позбавлення відповідачки батьківських прав, а також стороною позивача не обґрунтовано, чому таке позбавлення буде в інтересах дитини.

Судом встановлено, на підставі наданих позивачем та досліджених доказів, пояснень свідків в їх сукупності, що відповідачка неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки, фактично самоусунулась від їх виконання, переклавши тягар виховання, забезпечення, догляду та створення умов для розвитку, навчання та відпочинку дитини на позивача - батька дитини.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки відповідачки, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виховання дитини, також не встановлено, що до відповідачки раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини тому, виходячи із якнайкращих інтересів дитини, дійшов висновку про відсутність безумовних підстав для задоволення позову про позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.

При цьому суд звертає увагу, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд зауважує, що він має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч. 2, 3 ст. 171 СК України).

Тому слід вказати, що в даному випадку суд не пов`язаний думкою неповнолітнього ОСОБА_3 . Більш того, слід вказати, що на думку суду його висловлювання про можливість позбавлення відповідачки батьківських прав щодо нього навпаки суперечить правав та інтересам дитини.

Слід зазначити, що судом не встановлено, що наявність батьківського зв`язку дитини з відповідачкою становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, чи передбачатиме її розвиток у неблагополучному середовищі. Більш того, суд зауважує, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 разом з позивачем, також даним договором було визначено умови утримання дитини та участі батьків, зокрема матері, у вихованні ОСОБА_3 . Укладення відповідачем даного договору свідчить, що вона цікавиться життям власної дитини, має намір приймати участь у вихованні та утриманні сина.

З відповідача стягуються аліменти на утримання сина, відомостей про те, що ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів суду не надано. Слід зауважити, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з матері аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання матері до надання дитині належного утримання, що узгоджується із правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі №204/1199/16-ц.

Лист КНП «Центральна міська лікарня» Гайворонської міської ради від 20.09.2024 року №2296 щодо перебування ОСОБА_2 на обліку в кабінеті нарколога поліклінічного відділення КНП «ЦМЛ» з приводу F 10.2 (розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, форма вживання запійна), суд оцінює критично, оскільки такий не містить інформації чи страждає ОСОБА_2 на даний час алкогольною залежністю, чи проходила курс лікування від алкогольної залежності за час перебування на обліку в кабінеті нарколога у разі потреби та, якщо проходила такий курс, його результати, ставлення відповідача до такого лікування.

Суд також не бере до уваги постанову Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28.05.2020 року по справі №385/473/20 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, так як відповідно до положень ст. 39 КУпАП ОСОБА_2 ввжається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд приймає до уваги висновок органу опіки та піклування, який визначив не доцільним позбавлення батьківських прав відповідачки щодо її дитини, так як це не відповідає інтересам самої дитини. Мати дитини, ОСОБА_2 , стверджує, що дуже любить свого сина. Не зважаючи на те, що на даний час проживає в Миколаївській області, постійно спілкується з сином та цікавиться його життям.

У спірній по справі ситуації, суд, передусім, виходить з положень ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 21.02.1991, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Таким чином, суд в оцінці обставин даної справи виходить з того, що на перше місце суд ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення матері до дитини.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», п. 49 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (ст. 142 СК України), в тому числі й на рівне виховання батьками.

Беручи до уваги всі встановлені судом обставини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, враховуючи викладені норми законів, суд приходить до висновку про необхідність попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , поклавши при цьому на Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради, контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази з урахуванням наведених правових норм, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав слід відмовити, у зв`язку з відсутністю підстав застосовування до відповідачки такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

Разом з тим, слід зазначити, що позивач не позбавлений можливості повторно звернутись до суду із аналогічним позовом про позбавлення батьківських прав, якщо відповідачка не змінить свого ставлення до дитини та при наданні належних, допустимих та достатніх доказів умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші доводи сторін судом не аналізуються та не спростовуються, оскільки не впливають на висновки суду по вказаному спору.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 та піклування про нього та покласти на Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Гайворонської міської ради контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.11.2024 року.

Суддя: А. М. ГРИШАК

Дата документу 06.11.2024