Рішення

від 07.11.2024 по справі 501/1897/24

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 07.11.2024

Справа № 501/1897/24

2/501/1137/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом ОСОБА_1

до

відповідача ОСОБА_2

треті особи:

1 служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області

2 служба у справах дітей Кілійської міської ради Одеської області

предмет та підстави позову: про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

ОСОБА_1 03.05.2024 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, служба у справах дітей Кілійської міської ради Одеської області), згідно якого просить суд:

- позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с.Яструбинове Вознесенського району Миколаївської області, громадянку України відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м.Одеса;

- стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менш 50% прожиткового мінімуму відповідної категорії громадян, починаючи стягнення з дня подачі позову до суду з 03.05.2024 до повноліття доньки до ІНФОРМАЦІЯ_5.

Позов обґрунтовано тим, що він (позивач) перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 29.08.2017.

У шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач вказує в позові, що донька проживає разом з ним, так як матір не має бажання займатися її вихованням та утриманням, дитина знаходиться на повному утриманні та самостійному вихованні позивача.

Також, позивач стверджує, що дитина весь час проживає разом з ним, відповідачка ухиляється від своїх батьківських обов`язків, не піклується про доньку, не бере участі в її вихованні та матеріальному забезпеченні. Дитина перебуває на повному утриманні позивача, він самостійно займається її вихованням, тощо.

На підставі викладеного, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

В судовому засіданні позивач просив суд задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на те, що з відповідачкою він розлучився на початку 2024 року, але не проживають разом більше 4 років, з того часу дитина проживає разом з ним, він самостійно здійснює догляд та виховання дитини. Відповідачка свідомо ухиляється від своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини. Відповідачка жодної участі у вихованні їх дитини не приймає, матеріально не забезпечує, до лікарів та навчального закладу, гуртків не приходить, не цікавиться здоров`ям, навчанням та потребами дитини.

Позивач 30.09.2024 надав до суду пояснення (а.с.98-104), згідно яких вказує на те, що відповідачці неодноразово надавалась можливість виправити ситуацію щодо її відношення до дитини, але вона нехтувала цим та свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, змінити поведінку матерів неможливо.

Позивач зазначає, що у нього відсутні повноваження одноособового виконання дій щодо замовлення, отримання та підписання будь-яких заяв і документів щодо виїзду за кордон, в`їзду з-за кордону, реєстрації місця проживання, подачі документів до навчальних закладів відносно своєї дитини, тощо.

Відповідач відзиву на позов не надала, була належним чином сповіщена про судовий розгляд справи. Надала до суду заяву про визнання позову та розгляд справи без її участі (а.с.59), позов визнала у повному обсязі (а.с.61, 66) та надала копію нотаріально засвідченої заяви про згоду на позбавлення її батьківських прав (а.с.60).

Представники третіх осіб були належним чином сповіщені про судовий розгляд справи, однак до суду не з`явилися.

Представник служби у справах дітей Кілійської міської ради Одеської області надав до суду заяву про неможливість надання висновку щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав та розгляд справи без його участі (а.с.118-121, 127).

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 03.05.2024 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.16).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 13.05.2024 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (а.с.22-23).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 15.07.2024 залучено до участі у справі у якості третьої особи службу у справах дітей Кілійської міської ради Одеської області (а.с.73-74).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 15.07.2024 закрито підготовче судове засідання, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.75).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.08.2019 (а.с.14).

У сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с.15).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 21.05.2024 у справі за №501/1698/24 шлюб між сторонами розірвано (а.с.137-138).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13.05.2024 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що: ОСОБА_1 самостійно виховує, здійснює догляд та утримує неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без участі матері - ОСОБА_2 (а.с.138-140).

Відповідач надала до суду нотаріально посвідчену заяву про її згоду на позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.60).

Згідно письмових пояснень свідків ОСОБА_5 (а.с.44-46, 148-149), ОСОБА_6 (а.с.48-49, 145-146), ОСОБА_7 (а.с.51-53, 143), ОСОБА_8 (а.с.55-57) вбачається, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з батьком ОСОБА_1 , який піклується про дитину та створює належні умови для повноцінного розвитку дитини та самостійно повністю матеріально забезпечує і виховує дитину. Відповідачка свідомо ухиляється від виховання дитини, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками. Позивач з серпня 2021 року не проживає з відповідачем, дитина з того часу проживає разом з батьком, позивач неодноразово намагався домовитись з відповідачкою про встановлення графіку спілкування з дитиною, але відповідачка жодного разу не бачилася з дитиною, не намагалась спілкуватись з нею, не надає дитині матеріальної допомоги, тощо.

Договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М. від 01.08.2024 підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за домовленістю сторін:

- місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визначено з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

- батько самостійно здійснює виховання дитини і одноособово приймає стосовно неї всі необхідні рішення, які будуть пов`язані з його перебуванням, проживанням, навчанням, лікуванням і оздоровленням, виїзду за кордон, тощо (а.с.79-84).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона є сестрою позивача по справі, сторони були в шлюбі, але розлучились, проживають окремо, племінниця проживає разом з позивачем, який самостійно доглядає, виховує та здійснює утримання дитини. Вона часто приїздить до брата додому за його проханням та сидить з дитиною, так йому приходиться працювати. Відповідачка не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, мала намір виїхати за кордон. Дитина ніколи при зустрічі не говорить про мати, яка свідомо ухиляється від виконання своїх материнських обов`язків.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що знає позивача більше трьох років, знає сторони по справі, у них спочатку все було добре, вони інколи разом проводили вільний час, останні півроку взагалі не бачив відповідачку по справі, не знає як мати відноситься до виховання та утримання дитини.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що з позивачем вони разом працюють біля двох років. Свідок бачив відповідачку біля двох разів, потім бачив тільки позивача без дружини, який займається дитиною самостійно.

Факт проживання дитини з батьком та перебування дитини на його утриманні не спростований відповідачем, відповідач позов визнала (а.с.61, 66) та надала копію нотаріально засвідченої заяви про згоду на позбавлення її батьківських прав (а.с.60).

ІV. Оцінка Суду.

Щодо позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 7 ст.7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

В даній ситуації Суд звертає увагу, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

При цьому, відповідно до статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права і особливості даної ситуації свідчать про необхідність врахування наведених міжнародних стандартів, які знаходяться у тісному взаємозв`язку із національним правовим регулювання описуваних правовідносин.

Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Важливим є те, що виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя. (див. пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»).

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).

Застосування вказаних принципів в даній справі.

1). Чи здійснювалось втручання «згідно із законом».

Досліджуючи питання чи „передбачено втручання у право відповідача «законом» Суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК (статті 164-167).

Зокрема, відповідно до статті 164 СК батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).

Тому, для Суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування (п.1); ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (п.2); жорстоко поводяться з дитиною (п.3); є хронічними алкоголіками або наркоманами (п.4); вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва (п.5); засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (п.6).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Отже, тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України свідчить про те, що позбавлення батьківських прав за цією підставою, може бути лише за наявності винної поведінки, в даному випадку, батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками.

Разом з цим, слід зазначити, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою і надзвичайним способом впливу на недобросовісних батьків, яке тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків так і для дітей (ст.166 СК України). Вказаний захід впливу підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку у кращу сторону, в даному випадку матері, неможливо, і лише при наявності вини в діях останньої.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі №461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі №409/1865/17-ц.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

2) Чи відповідало втручання цілям передбаченим в пункті 2 статті 8 Конвенції.

Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідача «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) Суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» неповнолітньої дитини і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8.

Позивач 30.09.2024 надав до суду пояснення (а.с.120-131), в яких зазначив мету позбавлення відповідача батьківських прав та стягнення аліментів стосовно дитини Єви, в яких зазначено, що позбавленням батьківських прав припиняються сімейні правовідносини між матірю і дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надається сім`ям з дітьми, не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності; втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

В судовому засіданні позивач пояснив, що у нього відсутні повноваження одноособового виконання дій щодо замовлення, отримання та підписання будь-яких заяв і документів щодо виїзду за кордон, в`їзду з-за кордону, реєстрації місця проживання, подачі документів до навчальних закладів відносно своєї дитини, тощо.

Отже, аналізуючи вказані обставини, наведені позивачем, суд доходить до висновку про обгрунтоване доведення позивачем мети звернення до суду з відповідною вимогою до відповідача.

3) Чи було втручання «необхідним в демократичному суспільстві» (пропорційним).

Визначаючи, чи був захід по втручанню у право відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві», Суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти «інтереси дитини», є дуже важливим у таких справах (пункт 53 згадуваного вище рішення у справі «Хант проти України»).

Суд наголошує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що «основні інтереси дитини» є надзвичайно важливими. Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 згадуваного вище рішення у справі «Мамчур проти України»).

Ще більш змістовний підхід для реалізації принципу «якнайкращих інтересів дитини» було вироблено Комітетом ООН з прав дитини на підставі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Так, згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.

Розкриваючи зміст даного принципу і підходи по його реалізації Комітет ООН з прав дитини в своїх Зауваженнях загального порядку №14 (2013) про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3) сформулював такі підходи:

«Найкраще забезпечення інтересів дитини» - це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, в конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку:

по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них в співвідношенні з іншими;

по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечує юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.

Комітет вважає за доцільне скласти невичерпний, не субпідпорядкований перелік елементів, які могли б розглядатися при проведенні оцінки найкращих інтересів будь-якою особою, відповідальною за прийняття рішень, якій належить визначати найкращі інтереси дитини. Невичерпний характер переліку елементів означає, що можна вийти за його рамки і розглянути інші фактори, що мають відношення до конкретних обставин, в яких знаходиться та чи інша дитина або група дітей. Всі фігуруючи у переліку елементи повинні бути прийняті до уваги і зважені з урахуванням обставин кожного випадку. Перелік повинен служити конкретним керівництвом, забезпечуючи при цьому гнучкість (пункт 50).

У світлі цих міркувань Комітет вважає, що стосовно ситуації, яка розглядається доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини є такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе положення; право дитини на здоров`я; право дитини на освіту.

Слід підкреслити, що базова оцінка найкращих інтересів - це загальна оцінка всіх відповідних елементів, що визначають найкращі інтереси дитини, зі зваженою оцінкою значимості кожного з них в порівнянні з іншими. Не всі елементи актуальні в кожному випадку, і в різних випадках різні елементи можуть використовуватися по-різному. Зміст кожного елемента неминуче буде неоднаковим залежно від конкретної дитини і конкретного випадку, в залежності від виду рішення і конкретних обставин; те саме стосується і значущості кожного елемента в контексті загальної оцінки.

Отже, повертаючись до обставин даної справи Судом встановлено, що відповідачу, як матері неповнолітньої дитини в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК), про що зазначив позивач в позовній заяві.

Основним твердженням позивача в судовому засіданні є те, що відповідачка свідомо ухиляється від своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини. Дитина перебуває на повному утриманні позивача, він самостійно займається її вихованням. Відповідачка жодної участі у вихованні їх дитини не приймає, матеріально не забезпечує, до лікарів та навчального закладу не приходить, не цікавиться здоров`ям, навчанням та потребами дитини.

Оцінюючи процес вирішення питання про позбавлення батьківських прав відповідача, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (див. пункт 51 згадуваного раніше рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

Згідно з вимогами статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Представники третіх осіб були належним чином сповіщені про судовий розгляд справи, однак до суду не з`явилися.

Представник служби у справах дітей Кілійської міської ради Одеської області надав до суду заяву про неможливість надання висновку щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав та розгляд справи без його участі (а.с.118-121, 127).

Отже, до повноважень суду в контексті розгляду даної цивільної справи входить дослідження обставин ухилення матері від виконання своїх обов`язків та чи дійсно мати хоче почати належно виконувати свої батьківські обов`язки, чи вчинялись нею реальні спроби спілкування з дитиною, чи сплачувались або почали сплачуватись аліменти, чи зверталась мати в орган опіки, або суд щодо створення їй перешкод у спілкуванні із дитиною, тощо.

Постановою КЦС ВС від 26 квітня 2022 року у справі №520/8264/19 зроблено висновок, що поведінка особи, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дитини, свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні ст.164 СК України, і може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Розширене тлумачення ухилення від обов`язків щодо виховання дитини надав Верховний Суд України: ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:

- не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання;

- не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;

- не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей;

- не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі;

- не виявляють інтересу до її внутрішнього світу;

- не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені чинники, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Досліджуючи вказані чинники по даній цивільній справі, судом встановлено, сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.08.2019 (а.с.14).

У сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с.15).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 21.05.2024 у справі за №501/1698/24 шлюб між сторонами розірвано (а.с.13).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13.05.2024 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що: ОСОБА_1 самостійно виховує, здійснює догляд та утримує неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без участі матері - ОСОБА_2 (а.с.).

Відповідач надала до суду нотаріально посвідчену заяву про її згоду на позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.60).

Згідно письмових пояснень свідків ОСОБА_5 (а.с.44-46, 148-149), ОСОБА_6 (а.с.48-49, 145-146), ОСОБА_7 (а.с.51-53, 143), ОСОБА_8 (а.с.55-57) вбачається, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з батьком ОСОБА_1 , який піклується про дитину та створює належні умови для повноцінного розвитку дитини та самостійно повністю матеріально забезпечує і виховує дитину. Відповідачка свідомо ухиляється від виховання дитини, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками. Позивач з серпня 2021 року проживає з відповідачем, дитина з того часу проживає разом з батьком, позивач неодноразово намагався домовитись з відповідачкою про встановлення графіку спілкування з дитиною, але відповідачка жодного разу не бачилася з дитиною не намагалась спілкуватись з нею, не надає дитині матеріальної допомоги, тощо.

Договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М. від 01.08.2024 підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за домовленістю сторін:

- місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визначено з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

- батько самостійно здійснює виховання дитини і одноособово приймає стосовно неї всі необхідні рішення, які будуть пов`язані з його перебуванням, проживанням, навчанням, лікуванням і оздоровленням, виїзду за кордон, тощо (а.с.79-84).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона є сестрою позивача по справі, сторони були в шлюбі, але розлучились, проживають окремо, племінниця проживає разом з позивачем, який самостійно доглядає, виховує та здійснює утримання дитини. Вона часто приїздить до брата додому за його проханням та сидить з дитиною, так йому приходиться працювати. Відповідачка не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, мала намір виїхати за кордон. Дитина ніколи при зустрічі не говорить про мати, яка свідомо ухиляється від виконання своїх материнських обов`язків.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що знає позивача більше трьох років, знає сторони по справі, у них спочатку все було добре, вони інколи разом проводили вільний час, останні півроку взагалі не бачив відповідачку по справі, не знає як мати відноситься до виховання та утримання дитини.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що з позивачем вони разом працюють біля двох років. Свідок бачив відповідачку біля двох разів, потім бачив тільки позивача без дружини, який займається дитиною самостійно.

Суд визнає покази свідків достовірними і приймає їх в якості доказів.

З урахуванням наведеного, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Дані про їхню заінтересованість в результаті розгляду справи - відсутні, їх показання об`єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Факт проживання дитини з батьком та перебування дитини на його утриманні не спростований відповідачем, відповідач позов визнала (а.с.61, 66) та надала копію нотаріально засвідченої заяви про згоду на позбавлення її батьківських прав (а.с.60).

Судом враховано, що відповідач не з`явилася на жодне з судових засідань у справі про позбавлення її батьківських прав, що свідчить про відсутність у неї зацікавленості у результатах розгляду цієї справи та можливого позбавлення її батьківських прав.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що у судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідачка вихованням та утриманням своєї малолітньої доньки не займається, ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, її матеріального утримання та розвитку, позивач неодноразово здійснював дії щодо зміни відношення відповідача до виховання дитини, але вона свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а тому є всі підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.

Відповідачка не надала доказів, що вона вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, цікавиться її станом здоров`я, виявляє будь-яку турботу про дитину, надає матеріальну підтримку, бере участь у вихованні дитини, навпаки в своїх заявах від 18.06.2024, 28.06.2024 (а.с.61, 66-67) особисто підтвердила вказані обставини. Відповідач не спростувала висновків судів щодо позбавлення її батьківських прав стосовно доньки, не надала доказів створення позивачем перешкод у спілкуванні з дитиною, тощо.

Проте, в цій ситуації Суду залишається дослідити найважливіше і найскладніше питання наскільки позбавлення батьківських прав буде відповідати інтересам малолітньої дитини і чи не має в даному випадку підстав для попередження відповідача щодо зміни свого відношення до виховання дитини без позбавлення батьківських прав (пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").

Отже, згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.

Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (наприклад див. пункт 100 рішення у справі „Мамчур проти України".

Повертаючись до обставин даної справи та оцінюючи проблему забезпечення як найкращих інтересів неповнолітньої ОСОБА_3 , Суд підкреслює, що з огляду на те, що розлучення з батьками надає тяжкий вплив на дітей, таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках; розлучення не повинно проводитися, якщо дитина може бути огороджена від розлучення за допомогою менш радикальних заходів. Перш ніж вдатися до розлучення, держава повинна надати батькам сприяння у виконанні ними своїх батьківських обов`язків і відновити або зміцнити здатність сім`ї піклуватися про свою дитину, за винятком тих випадків, коли розлучення необхідне в інтересах захисту дитини. Матеріальна скрута не може служити виправданням для розлучення дитини зі своїми батьками.

В ситуації, що розглядається, розлучення відповідача з дитиною відбулось ще до подачі позову до суду з серпня 2021 року. В період розгляду справи, відповідач жодним чином не продемонструвала Суду свого бажання в поновленні сімейних стосунків з дитиною і в такій ситуації на думку Суду без бажання відповідача держава позбавлена можливості посприяти їй у виконанні нею своїх батьківських обов`язків.

Також, важливим для Суду є те, що при позбавленні батьківських прав відповідача, відносини, які склались між нею і дитиною не зміняться в бік розлучення матері з донькою, які разом не проживають.

В той же час, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Аналогічна правова позиція мститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2021 року у справі №331/8310/15, провадження № 61-4879св20.

В свою чергу, позбавлення батьківських прав змінить ситуацію в бік поліпшення піклування про неповнолітню дитину, що як наслідок буде сприяти захисту інших прав дитини.

Отже, Суд зауважує, що в даних правовідносинах позбавлення батьківських прав буде сприяти інтересам малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і в подальшому зможе гарантувати повну та ефективну реалізацію прав дитини.

Крім того, Суд звертає увагу, що взаємовідносини між дитиною та матір`ю склались таким чином, що дитина протягом значного періоду свого життя проживає окремо від матері, а тому в даній ситуації Судом будуть враховані "інтереси дитини" в широкому розумінні на поняття сім`ї (включаючи біологічних батьків) (стаття 5 Конвенції про права дитини).

Суд повторює, що важливим в даній ситуації є те, що позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини у матері, оскільки вона з нею не проживає протягом тривалого часу, так само даний захід не виключає можливість побачення матері зі своєю дитиною.

Тобто, позбавлення батьківських прав відповідача фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію між матір`ю та дитиною.

Окремо Суд наголошує, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідач має право у випадку зміни своєї поведінки на поновлення батьківських прав в порядку передбаченому СК (стаття 169) поновити себе у батьківських правах.

В даних правовідносинах Судом були створені передумови для дотримання процедури вирішення питання про втручання в право відповідача в її сімейне життя та при визначенні „як найкращих інтересів дитини".

Зокрема, враховуючи складність питання, що розглядається було призначено підготовче судове засідання, в яке були викликані всі сторони, була забезпечена участь в розгляді справи органів опіки та піклування, які мали можливість перевірити умови проживання дитини, питання вирішувалось з наданням можливості відповідачу, як висловити свою думку, так і змінити своє відношення до виховання дитини.

Отже, зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, Суд розцінює як ухилення від виховання дитини відповідачем, свідомого нехтування нею своїми обов`язками і не бажанням виконувати їх, що є підставою для позбавлення батьківських прав.

Таким чином, в даній конкретній ситуації існують виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлена батьківських прав, що не суперечить статті 9 Конвенції і в такому випадку Судом на перше місце ставляться „якнайкращі інтереси дітей", оцінка яких включала в себе оцінку і знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення в даному випадку стосовно даної особи.

Отже, в даній справі позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення її батьківських прав.

Щодо стягнення аліментів.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менш 50% прожиткового мінімуму відповідної категорії громадян, починаючи стягнення з дня подачі позову до суду з 03.05.2024 до повноліття доньки.

Положеннями частини другої статті 51 Конституції України закріплено обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Норми національного та міжнародного права вказують на те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні стояти понад усе, дитині має забезпечуватись такий захист, який є необхідним для її благополуччя.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За змістом частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом частини третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно з частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч.2 ст.182 СК України).

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Зважаючи на те, що відповідач є працездатним, має задовільний стан здоров`я, суд вважає можливим стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на дитину у розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Стаття 191 СК України передбачає, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Отже, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом 07.05.2024, тому у відповідності до положень ч.1 ст.191 СК України, аліменти підлягають стягненню з цієї дати.

За таких обставин, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, у зв`язку з тим, що за вимогу про стягнення аліментів позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до вимог ст.5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір на користь держави компенсується за рахунок відповідача у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області, служба у справах дітей Кілійської міської ради Одеської області) про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с.Яструбинове Вознесенського району Миколаївської області, громадянку України відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м.Одеса.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менш 50% прожиткового мінімуму відповідної категорії громадян, починаючи стягнення з дня подачі позову до суду з 03.05.2024 до повноліття доньки до ІНФОРМАЦІЯ_5.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Іллічівського міського суду

Одеської області М.І.Петрюченко