Постанова

від 12.11.2024 по справі 932/7187/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9697/24 Справа № 932/7187/24 Суддя у 1-й інстанції - Карягіна Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Барильської А.П.,

суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Дніпровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 серпня 2024 року по справі за заявою Дніпровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за послуги з розподілу природного газу, з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, з ОСОБА_1 , -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року, за допомогою підсистеми «Електронний суд», Дніпровська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (далі - ДФ ТОВ «Газорозподільні мережі України») звернулася до суду із заявою про стягнення заборгованості за послуги з розподілу природного газу, з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, з ОСОБА_1 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 серпня 2024 року відмовлено ДФ ТОВ «Газорозподільні мережі України» у видачі судового наказу.

Не погодившись з такою ухвалою суду, ДФ ТОВ «Газорозподільні мережі України» звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 серпня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ними при зверненні із заявою про видачу судового наказу судовий збір було сплачено у розмірі, передбаченому чинним законодавством та висновок суду є хибним.

Відзив на апеляційну скаргу не надано.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Згідно ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ДФ ТОВ «Газорозподільні мережі України» на ухвалу про відмову у видачі судового наказу підлягає розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу судового наказу суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року становить 3028 грн. і судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу становить 0,1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 302,80 грн., а заявником сплачений судовий збір у сумі 242,24 грн.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина першастатті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп (справа за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55,64,124 Конституції України) зазначено, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції Українине може бути обмежене.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року та «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України, встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження; 3) окремого провадження.

Відповідно до ч.1ст.160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 160 ЦПК України з заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості (п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.

У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (ч. 2 ст. 163 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст.ст. 163, 164 ЦПК України за подання заяви про видачу судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом і документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви про видачу судового наказу.

Згідно вимог діючого цивільного процесуального законодавства України та Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який відповідно до сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України і суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року становить 3028 грн., і судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу становить 0,1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 302,80 грн.

Колегія суддів наголошує на тому, що заява про видачу судового наказу була подана через підсистему «Електронний суд» до заяви про видачу судового наказу долучено платіжне доручення № 9086501166 від 25 липня 2024 року про сплату судового збору у сумі 242,24 грн.

Згідно з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 916/228/22 особи, які після 04 жовтня 2021 року подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір». При цьому надані Державною судовою адміністрацією України в листі від 29 жовтня 2021 року № 10-19326/21 та Вищою радою правосуддя в листі від 30 листопада 2021 року № 28581/0/9-21 роз`яснення щодо того, що вказана норма (частина третя статті 4 Закону України «Про судовий збір») не набрала чинності в порядку, встановленому Законом, не змінюють встановленого порядку та умов набрання чинності нормативно-правовим актом.

Таким чином, з урахуванням зазначених положень та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 16 листопада 2022 року у справі №916/228/22, з огляду на обставини подання заяви про видачу судового наказу у цій справі через підсистему «Електронний суд» судовий збір у розмірі 242,24 грн., який було сплачено ДФ ТОВ «Газорозподільні мережі України» при звернення із заявою про видачу судового наказу, є повною сумою судового збору.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала на підставі п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 353 ЦПК України, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК.

Таким чином, розподіл судових витрат, сплачених заявником за подання апеляційної скарги, має бути здійснено судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-383 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» задовольнити.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 серпня 2024 року про відмову у видачі судового наказу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: М.О. Макаров

І.Ю. Ткаченко