Рішення

від 06.11.2024 по справі 910/8792/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2024Справа № 910/8792/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Жалоби С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергостандарт-СП», м.Київ

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Баштанюк Ірини Миколаївни, м. Київ

про стягнення 20 000 грн,

За участю представників сторін:

від позивача: Гірій Г.І., Селюк В.М.

від відповідача: Сироткіна А.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергостандарт-СП» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Баштанюк Ірини Миколаївни про стягнення 20 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором субпідряду на виготовлення паспорта водного господарства, що укладений у спрощений спосіб, в частині своєчасного виконання попередньо оплачених робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що фактично позивачем у відповідача було замовлено послуги із консультування з питань комерційної діяльності, а долучений позивачем до позовної заяви рахунок №12 від 31.08.2023 на оплату робіт із виготовлення паспорта водного об`єкта по вул.Глибочицька, 44, м.Київ за своїм змістом не відповідає тому, що дійсно був виставлений Фізичною особою - підприємцем Баштанюк Іриною Миколаївною на оплату послуг із консультування з питань комерційної діяльності на суму 20 000 грн.

Позивач у відповіді на відзив вказав, що рахунок було передано спочатку засобами телефонного зв`язку через Viber, а згодом у паперовому вигляді. Саме такий рахунок і було оплачено Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостандарт-СП».

Ухвалою від 19.09.2024 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін; судове засідання у справі на 09.10.2024.

У судовому засіданні 09.10.2024 представниками позивача було надано усні пояснення по справі, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

09.10.2024 судом було оглянуто оригінал рахунку на оплату №12 від 31.08.2023 на суму 55 000 грн, зроблено копію означеного доказу, яку долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 09.10.2024 було оголошено перерву до 06.11.2024.

В судовому засіданні 06.11.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається зі змісту позовної заяви та зазначено представниками позивача під час розгляду справи у судових засіданнях, 31.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостандарт-СП» (замовник) та Фізичною особою - підприємцем Баштанюк Іриною Миколаївною (виконавець) у спрощений спосіб було укладено договір субпідряду на виготовлення паспорта водного господарства.

Як вказує позивач, на оплату послуг на виготовлення паспорта водного господарства засобами телефонного зв`язку через месенжер Viber було виставлено рахунок №12 від 31.08.2023, згідно змісту якого вартість виготовлення паспорта водного об`єкта по вул.Глибочицька, 44 м.Київ, складає 55 000 грн.

Згідно платіжної інструкції №3722 від 11.09.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостандарт-СП» було перераховано на рахунок Фізичної особи - підприємця Баштанюк Ірини Миколаївни грошові кошти в сумі 20 000 грн із призначенням платежу «оплата послуг згідно рахунку №12 від 31.08.2023, без ПДВ».

Проте, як вказує позивач, відповідачем послуги з виготовлення паспорта водного господарства надано не було, що стало підставою для направлення вимоги - претензії про повернення грошових коштів.

Однак, Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостандарт-СП» наголошено, що вимоги про повернення коштів виконано не було, поштовий конверт з претензією було повернуто на адресу відправника.

Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем наголошено, що фактично позивачем у відповідача було замовлено послуги із консультування з питань комерційної діяльності, а долучений позивачем до позовної заяви рахунок №12 від 31.08.2023 на оплату робіт із виготовлення паспорта водного об`єкта по вул.Глибочицька, 44, м.Київ за своїм змістом не відповідає тому, що дійсно був виставлений Фізичною особою - підприємцем Баштанюк Іриною Миколаївною на оплату послуг із консультування з питань комерційної діяльності на суму 20 000 грн.

У судовому засіданні 09.10.2024 представником відповідача було надано для огляду суду оригінал рахунку №12 від 31.08.2023, в якому зазначено, що останній виставлено на оплату послуг із консультування з питань комерційної діяльності на суму 20 000 грн.

Одночасно, позивачем у судовому засіданні 09.10.2024 зазначено про відсутність оригіналу рахунку, з огляду на те, що відповідний рахунок було отримано представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергостандарт-СП» засобами телефонного зв`язку через месенжер Viber. При цьому, як пояснив представник позивача, відповідний рахунок було отримано не безпосередньо від відповідача, а від іншої фізичної особи.

Оцінюючи доводи учасників судового процесу, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог виходячи з такого.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 Цивільного кодексу України ).

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України , є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Статтею 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З аналізу наведених норм вбачається, що укладення договору у спрощений спосіб, може мати місце за умови, зокрема виставлення позивачу рахунку на оплату, та оплату означеного рахунку саме позивачем, що б свідчило про прийняття позивачем такої пропозиції, шляхом здійснення конклюдентних дій з оплати.

Наразі, суд звертає увагу учасників судового процесу, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Оцінюючи докази, надані учасниками судового процесу, суд дійшов висновку, що сторонами не було досягнуто істотних умов договору про надання послуг, а отже, відсутні підстави вважати наявними зобов`язальні (договірні) відносини між позивачем та відповідачем.

В контексті означеного суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази виставлення саме відповідачем позивачу рахунку №12 від 31.08.2023 на оплату послуг із консультування з питань комерційної діяльності на суму 20 000 грн.

Одночасно, судом враховано, що примірник рахунку на оплату №12 від 31.08.2023, який надано позивачем, виставлено на оплату послуг з виготовлення паспорта водного об`єкта по вул.Глибочицька, 44 м.Київ на суму 55 000 грн. До того ж, судом враховано, що у судовому засіданні 09.10.2024 представником позивача було підтверджено, що рахунок на оплату було отримано засобами телефонного зв`язку через месенжер Viber від іншої особи, а не від Фізичної особи - підприємця Баштанюк Ірини Миколаївни.

До того ж, у судовому засіданні 06.11.2024 на запитання суду якими доказами підтверджується фактичне надання відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергостандарт-СП» послуг, представником Фізичної особи - підприємця Баштанюк Ірини Миколаївни було зазначено, що відповідні послуги надавадись у телефонному режимі, жодного акту не складалось.

За таких обставин, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів та пояснень учасників судового процесу у суду відсутні підстави вважати, що між сторонами виникли взаємні права та обов`язки з договору про надання послуг.

Щодо правових підстав повернення грошових коштів, суд зазначає таке.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, витребування майна власником із чужого незаконного володіння, повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок іншої особи поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, незалежно від того, чи було це результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України і змісту цього інституту цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.06.2018 у справі № 212/3593/16-ц (провадження 61-60св17); від 20.03.2019 у справі № 634/727/16-й (провадження № 61-21749св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Як було встановлено вище, сторонами не було погоджено всіх істотних умов договору про надання послуг, а отже, не укладено відповідний правочин у спрощений спосіб й між не виникли взаємні права та обов`язки з договору про надання послуг, що були б достатньою підставою для набуття й збереження відповідачем грошових коштів позивача в розмірі 20 000 грн.

За таких обставин, керуючись приписами ст.1212 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що грошові кошти, які було сплачено позивачем на рахунок позивача згідно платіжної інструкції №3722 від 11.09.2023 на суму 20 000 грн є такими, що набуті і збережені без достатньої правової підстави, а отже, підлягають поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергостандарт-СП».

Одночасно, щодо відсутності посилань позивача у позову на приписи ст.1212 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України).

У ч.ч.1-3 ст.11 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Відповідне положення містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 .

Тобто, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, адже саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05.09.2024 по справі №910/7897/20.

За таких обставин, посилання позивача на норми права, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, ніяким чином не виключає наявності підстав для здійснення судом вірної кваліфікації спірних правовідносин та задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергостандарт-СП» до Фізичної особи - підприємця Баштанюк Ірини Миколаївни про стягнення 20 000 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.

Згдіно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергостандарт-СП» до Фізичної особи - підприємця Баштанюк Ірини Миколаївни про стягнення 20 000 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Баштанюк Ірини Миколаївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергостандарт-СП» (01021, м.Київ, вул..Грушевського, 28/2, н.пр.43, ЄДРПОУ 33636841) грошові кошти в сумі 20 000 грн та судовий збір в розмірі 3028 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 11.11.2024.

Суддя В.В. Князьков