Рішення

від 31.10.2024 по справі 910/6204/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2024Справа № 910/6204/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Олексюк О. В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0810"

до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

про стягнення 1 939 360,00 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Ступак Т.О.

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" (далі - ТОВ "АТП-0810", позивач) до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі - Державне підприємство, відповідач) про стягнення грошових коштів у сумі 1 939 360,00 грн за договором відповідального зберігання № 306/2018 від 03.06.2018.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/17369/21 було визнано недійсним договір відповідального зберігання № 306/2018 від 03.06.2018, укладений між ДП "Укрекоресурси" та ТОВ "АТП-0810", у зв`язку з чим позивач, на підставі ст. 216 ЦК України, просить застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення на свою користь вартості наданих відповідачу послуг зі зберігання майна у сумі 1 939 360,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2024 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, відзиву не надав, його позиція щодо заявлених вимог суду невідома. Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Ураховуючи, що відповідач не скористався наданим йому правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 підготовче провадження у справі було закрите, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.

Представник відповідача до суду не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, клопотань про відкладення або про розгляд справи без його участі до суду не подав.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, враховуючи положення ч. 3 ст. 202 ГПК України, за змістом яких суд розглядає справу за відсутності учасника справи у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення про причини неявки.

Отже, розглянувши позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Установлено, що 03.06.2018 між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" (зберігач) був укладений договір відповідального зберігання № 306/2018, за яким поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку дії цього договору майно згідно з додатком № 1.

Відповідно до п. 1.2 договору майном є велика сортувальна лінія (цілісний комплекс) до складу якої входить: ВЛ-прес по металу Avermann Maschine typ Avos 88(60210S), 1 шт., вартість 285000 грн, стан - неробочий, потребує ремонту; ВЛ-сепаратор кольорових металів ESC 1500, 1 шт., вартість 822 776 грн, стан - неробочий, потребує ремонту; ВЛ-сепаратор чорних металів SM 100/140, 1 шт., вартість 412 739 грн, стан - неробочий, потребує ремонту; ВЛ-кабіна відбору та сортування вторинної сировини, 1 шт., вартість 3 036 179 грн, потребує ремонту; ВЛ-конвеєр з бункером відсортованих фракцій (8 бункерів), 1 шт., вартість 1 260 941 грн, потребує ремонту; ВЛ-конвеєр завантаження пресу, 1 шт., вартість 425959 грн., потребує ремонту; ВЛ-конвеєр приймальний для транспортування змішаних відходів в сито барабанне, 1 шт, вартість 571 134 грн, потребує ремонту; ВЛ-конвеєр транспортування баласту, 1 шт., вартість 353 736 грн, потребує ремонту; ВЛ-сито барабанне для сортування змішаних побутових відходів, 1 шт., 3 749 061 грн, потребує ремонту. Загальна вартість майна складає 10 917 525 грн. Зберігач здійснює зберігання товару за наступною адресою: м. Київ, вул. Вакуленчука, 4 (п. 1. 3 договору).

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що передача товару на відповідальне зберігання здійснюється за актом приймання-передачі товару, який є додатком до накладної.

Згідно із п. 4.1 договору послуги зберігача по зберіганню всього товару складають 35 500 грн. Зберігач щомісяця виставляє поклажодавцю для оплати рахунок та акт прийому-передачі передачі наданих послуг. Поклажодавець повинен підписати та направити зберігачу акт прийому-передачі наданих послуг протягом 3 днів з моменту отримання або направити обґрунтовані заперечення в той же строк (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 4.3 договору поклажодавець щомісяця здійснює оплату наданих збepiгачем послуг протягом 5 календарних днів після отримання рахунка та підписання стoронами акта наданих послуг шляхом перерахування коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок зберігача.

Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 03.06.2019 року, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Якщо жодна із сторін не виявляє наміру розірвання договору, то він вважається автоматично пролонгованим (п. 9.1, 9.3 договору).

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору Державне підприємство передало на зберігання, а ТОВ «АТП-0810» прийняло на зберігання майно (цілісний комплекс), що підтверджується актом приймання-передачі від 03.06.2018.

Також встановлено, що протягом дії договору ТОВ «АТП-0810» надало Державному підприємству послуги відповідального зберігання на загальну суму 624 800,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів надання послуг № 76 від 02.06.2019 на суму 426 000,00 грн та № 210 від 21.11.2019 на суму 198 800,00 грн.

Проте відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань оплату наданих позивачем послуг по зберіганню майна не здійснив, у зв`язку із чим у Державного підприємства виникла заборгованість перед ТОВ «АТП-0810» у сумі 624 800,00 грн. за актами надання послуг № 76 від 02.06.2019 борг та № 210 від 21.11.2019.

У подальшому - 21.11.2019 сторони підписали додаткову угоду № 1 до договору відповідального зберігання № 306/2018 від 03.06.2018, в якій стороні дійшли згоди розірвати цей договір з 21.11.2019.

Разом з цим встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 по справі № 910/17369/21, яке набрало законної сили, договір відповідального зберігання № 306/2018 від 03.06.2018, укладений між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП-0810", був визнаний недійсним.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Отже у даному випадку факти, встановлені рішенням суду у справі № 910/17369/21, повторного доведення не потребують.

У зв`язку з визнанням договору відповідального зберігання № 306/2018 від 03.06.2018 недійсним позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача несплачених коштів за вказаним договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 208 ГК України якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Також у статті 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з частиною другою статті 216 ЦК України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частиною першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17).

Таким чином, у зв`язку із визнанням недійсним договору відповідального зберігання № 306/2018 від 03.06.2018, укладеного сторонами, та у зв`язку із неможливістю повернути сторонами всього одержаного за таким договором в натурі, виходячи із його предмету та природи, - у позивача виникло право на відшкодування вартості наданих відповідачу послуг за вказаним договором за цінами, які існують на момент відшкодування, з підстав та у порядку, передбачених ст. 208 ГК України та ст. 1212 ЦК України.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до звіту про експертну грошову оцінку майна, здійсненого оцінювачем Броніним А.О. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача серія МФ №7325 від 19.12.2009), ринкова вартість послуги відповідального зберігання майна (складові частини великої сортувальної лінії (цілісний комплекс) в загальній кількості 8 шт.), що перебувало на зберіганні за адресою: м. Київ. вул. Вакуленчука, 4, і знаходиться на відповідальному зберіганні позивача, станом на 21.08.2023 становить 114 080,00 грн на місяць.

При цьому рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/17369/21 встановлено, що позивач надав послуги відповідачу послуги відповідального зберігання за період з червня 2018 року по жовтень 2019 (включно) на загальну суму 624 800,00 грн (акти надання послуг № 76 від 02.06.2019 та № 210 від 21.11.2019), відтак, вартість зберігання майна буде становити 1 939 360,00 грн (17 місяців*114 080,00 грн).

За таких обставин та з урахуванням наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ "АТП-0810" про стягнення 1 939 360,00 грн підлягають задоволенню з підстав та у порядку, передбачених ст. 208 ГК України та ст. 1212 ЦК України.

Згідно зі ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, заявлених позивачем у вигляді витрат на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн, суд виходить з такого.

Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 15 000 грн. заявник долучив до матеріалів справи:

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого Ступак Т.О. серія ПТ № 2960 від 25.07.2019;

- копію ордера про надання правничої (правової) допомоги серія ВІ № 1122548 від 13.01.2023 на представництво адвокатом Ступак Т.О. інтересів ТОВ «АТП-0810» в суді;

- копію договору про надання правової допомоги № 01-11-2021 від 01.11.2021;

- копії додаткової угоди від 15.10.2024 до вказаного договору про надання правової допомоги;

- копію опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат для надання правничої допомоги по справі № 910/6204/24 на суму 15 000,00 грн.

Наведені вище докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У той же час при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховним Судом у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, за якою при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У даному випадку суд враховує наступні критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: категорію справи, яка має невисокий ступінь складності; ціну позову, яка перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; невеликий обсяг часу, необхідний для підготовки даного позову; розгляд справи у загальному позовному провадженні з викликом учасників справи; відсутність у даній справі інших заяв позивача, крім позовної заяви; кількість судових засідань (3) та присутність у них представника позивача; відсутність відзиву відповідача на позовну заяву, а також будь-яких процесуальних заяв та клопотань з його боку; наявність судової практики та аналогічних позовів між тими ж сторонами з аналогічним предметом спору.

Отже, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне встановити розмір судових витрат ТОВ «АТП-0810» на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

При цьому суд приймає до уваги висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19, про те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Також суд враховує висновок Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно з яким витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

За таких обставин, відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, а також судовий збір у сумі 23 272,32 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення 1 939 360,00 грн задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, буд. 23-В, ідентифікаційний код 20077743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0810" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 31, ідентифікаційний код 41735509) вартість наданих послуг за недійсним договором у сумі 1 939 360 (один мільйон дев`ятсот тридцять дев`ять триста шістдесят) 00 коп., судовий збір у сумі 23 272 (двадцять три тисячі двісті сімдесят дві) грн. 32 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, його вступна та резолютивна частини оголошені в судовому засіданні 31 жовтня 2024 року.

Повний текст рішення складений 11 листопада 2024 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.