Рішення

від 12.11.2024 по справі 910/8423/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.11.2024Справа № 910/8423/24

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О, розглянувши без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ"

(03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32, літ. А;

ідентифікаційний код: 30859524)

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія

"ГАРДІАН"

(01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 96;

ідентифікаційний код: 35417298)

про стягнення 10 202,00 грн.

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН" (далі-відповідач) про стягнення виплаченого страхового відшкодування в розмірі 10 202, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 відкрито провадження у справі №910/8423/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

29.07.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому останній зазначає, що ТЗДВ «СК «ГАРДІАН» 20.01.2023 року було здійснено виплату страхового відшкодування за полісом № 90178785 в розмірі 11 730 грн 85 коп. на користь власника пошкодженого майна (обшивку колони, яка знаходиться на території автозаправного комплексу «WOG») Товариства з обмеженою відповідальністю «Гільдія Нерухомості».

29.07.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія Нерухомості" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

02.08.2024 позивачем подано заяву про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія Нерухомості" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2024 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Гільдія Нерухомості" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

08.11.2022 року о 09 год. 45 хв. в м. Київ, по проспекту Лобановського, на АЗС WOG, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «VAN», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням громадянина ОСОБА_1 . Під час цієї пригоди було пошкоджено обшивку колони, яка знаходиться на території автозаправного комплексу «WOG», який на праві приватної власності належить страхувальнику ТзОВ "Гільдія Нерухомості".

Постановою Голосіївського районного суду м. Київ від 08.12.2022 року у справі про адміністративне правопорушення № 752/16504/22, громадянина ОСОБА_1 було визнано винним та притягнуто до адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На момент спричинення матеріальної шкоди, діяв договір добровільного страхування майна № 10-0301-22-00030 від 01.08.2022 року, якій був укладений Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» (надалі Позивач) щодо майна страхувальника; (ТзОВ: "Гільдія Нерухомості"), згідно з яким Позивач прийняв на себе зобов`язання по відшкодуванні матеріальної шкоди заподіяної страхувальнику майна.

Страхувальник за договором добровільного страхування майна № 10-0301-22-00030 від 01.08.2022 року звернувся до Позивача з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 11.11.2022 року.

Заява було розглянуто, та на підставі Кошторису №82 від 21.11.2022 року та Страхового акту № МН-2017 від 02.01.2023 року, Позивач здійснив виплату страхового відшкодування за пошкоджене майно, відповідно до своїх зобов`язань за договором добровільного страхування майна № 10-0301-22-00030 від 01.08.2022 року в розмірі: 10 202 гривень 00 копійок (платіжна інструкція № 26 від 02.01.2023 року).

На момент настання ДТП цивільно - правова відповідальність щодо експлуатації автомобіля марки «VAN», державний номерний знак НОМЕР_1 була застрахована в ТДВ "СК "ГАРДІАН" (надалі Відповідач) згідно полісу № 90178785.

За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким законом, зокрема, є норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого деліктного зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 року в справі № 910/3165/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17.

Таким чином, суд зазначає, що у даному випадку до позивача, у зв`язку з виплатою страхового відшкодування, перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1 та 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Судом встановлено, що між Відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОЕКСПРЕС» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/209198285 (далі - Поліс ЕР/209198285). На умовах вказаного договору було застраховано цивільно-правову відповідальність будь-якої особи, яка правомірно володіє ТЗ «VAN HOOL» д.н.з. НОМЕР_1 . Страхова сума за договором за шкоду, завдану майну, становить 130 000 грн., франшиза - відсутня.

Правовідносини, що випливають із зазначеного договору, врегульовано Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV).

11.11.2022р. Відповідач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гільдія Нерухомості» в особі директора Комара С.І. повідомлення про подію, що містить ознаки страхового випадку, згідно якого 08.11,2022р. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем TЗ «VAN HOOL» д.н.з. НОМЕР_1 в м. Києві по пр-ту Лобановський, не дотримався безпечного бокового інтервалу, в результаті чого здійснив наїзд на обшивку стіни АЗК WOG, що призвело до її механічного пошкодження. Особою, винною у спричиненні ДТП визнано водія забезпеченого ТЗ -VAN HOOL» д.н.з. НОМЕР_1 - Ступку С.Г.

На виконання вимог п.34.2. ст. 34 Закону №1961-IV, Відповідачем було здійснено огляд пошкодженої обшивки стіни та зафіксовано перелік механічних пошкоджень, які утворились на ній внаслідок ДТП.

Відтак, з метою визначення розміру страхового відшкодування Відповідачем було замовлено у оцінювача Звіт про незалежну оцінку №G-21736, відповідно до якого розмір матеріального збитку завданий об`єкту оцінки без урахування ПДВ складає 11 730,85 гри.

23.12.2022р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гільдія Нерухомості» в особі директора Комара С.І. надало Відповідачеві заяву про страхове відшкодування, яка згідно ст. 35 Закону № 1961-IV покладає на Відповідача, як на страховика цивільно-правової відповідальності, обов`язок здійснити виплату страхового відшкодування не пізніше 90 днів з для отримання відповідної заяви.

20.01.2023р. Відповідачем було здійснено виплату страхового відшкодування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гільдія Нерухомості» у розмірі 11730,85 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 172630 від 20.01.2023р.

Отже, на виконання вимог Закону №1961-IV Відповідач сплатив 11 730,85 грн. на користь потерпілої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Гільдія Нерухомості», яке звернулось до Відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України, - зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. 599 ЦК України, - зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В обґрунтування вимог, заявлених до Відповідача, Позивач зазначає, що останній уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Гільдія Нерухомості» Договір добровільного страхування майна № 10-0301-22-00030 від 01.08.2022р. (далі - Договір № 10-0301-22-00030). В подальшому, 01.01.2023р. на підставі Кошторису №82 від 21.11.2022р. Позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування за цим договором у розмірі 10 202 грн.

З огляду на вищезазначене та керуючись ст. 27 Закону №1961-IV, ст. 993 ЦКУ Позивач просить стягнути із Відповідача 10 202 грн. страхового відшкодування в порядку субрсгації.

За приписами частин 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відтак, Договором № 10-0301-22-00030 встановлено, що страхувальником за цим договором є Товариство з обмеженою відповідальністю «Гільдія Нерухомості», обов`язки якого регламентовані п. 4.2.1. -4.2.16. та п. 5.1. - 5.11. Договору № 10-0301-22-00030.

Зокрема, пунктом 4.2.16. Договору №10-0301-22-00030 встановлено, що Страхувальник зобов`язаний сприяти страховику в реалізації регресних вимог до осіб, причетних до настання страхового випадку. Для реалізації Страховиком цього права, Страхувальник зобов`язаний передати Страховику всі документи і докази, які він має, і виконати дії, необхідні для здійснення Страховиком права вимоги. Якщо здійснення права вимоги стане неможливим з вини Страхувальника, Страховик, у відповідному розмірі звільняється від обов`язку здійснити виплату страхового відшкодування. У випадку, коли страхове відшкодування вже було виплачено, Страховик має право вимагати від Страхувальника повернення виплаченої суми протягом 1 (одного) місяця з дня отримання Страхувальником обґрунтованої заяви Страховика з цього приводу.

Водночас, пунктом 5.11. Договору № 10-0301-22-00030 встановлено, що е разі відшкодування збитку (частини збитку) в будь-якій формі особами, причетними до страхового випадку, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання такого відшкодування, повернути Страховику отримане від нього страхове відшкодування / його частину в розмірі збитків, відшкодованих особами, причетними до настання страхового випадку, а в разі отримання такого відшкодування / компенсації від осіб причетних до настання страхового випадку, до виплати страхового відшкодування Страховиком, - протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня відшкодування збитку такими особами, повідомити про це Страховика для зменшення страхового відшкодування.

Матеріалами справи підтверджується, що Позивач здійснив виплату страхового відшкодування за Договором № 10-0301-22-00030 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гільдія Нерухомості» 02.01.2023р. (платіжна інструкція № 26 від 02.01.2023р.), в той час як Відповідач здійснив виплату страхового відшкодування за Полісом ЕР/209198285 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гільдія Нерухомості» 0.01.2023р. (платіжна інструкція № 172630 від 20.01.2023р.). Таким чином, Товариство обмеженою відповідальністю «Гільдія Нерухомості» отримало страхове відшкодування від Відповідача після отримання страхового відшкодування від Позивача.

Отже, згідно п. 4.2.16., п. 5.11. Договору № 10-0301-22-00030 саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Гільдія Нерухомості» зобов`язане повернути Позивачеві 10202 грн. сплаченого ним страхового відшкодування, а тому ТДВ «СК» ГАР ДІАН» є неналежним відповідачем у даній господарській справі.

Суд зауважує, що стягнення на користь Позивача з Відповідача заявленої суми коштів матиме наслідком стягнення з останнього страхове відшкодування у подвійному розмірі за Полісом ЕР/209198285, у зв`язку з настанням одного страхового випадку, що є прямим порушенням ст. 988 Цивільного кодексу України яка передбачає, що страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків, а також ст. 61 Конституції України, якою заборонено подвійне притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Із вищенаведеного випливає, що особою, яка має зобов`язання перед Позивачем з повернення страхового відшкодування є Товариство з обмеженою відповідальністю «Гільдія Нерухомості», як страхувальник за Договором № 10-0301-22-00030, який у порушення пункту 5.11. вказаної угоди протягом 5 робочих не повернув Позивачеві отримані ним кошти, а отже цей спір має вирішуватись між Позивачем та Товариство з обмеженою відповідальністю «Гільдія Нерухомості».

В контексті наведеного, суд також вважає за доцільне звернути увагу учасників судового процесу на те, що згідно ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, у даному випадку позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН" про стягнення виплаченого страхового відшкодування в розмірі 10202,00 грн. задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Суд зазначає, що відповідних клопотань позивачем під час підготовчого провадження не було подано.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

За таких обставин, оскільки позовні вимоги у даній справі заявлені до неналежного відповідача, суд дійшов висновку про відмову у позові Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ".

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

В контексті наведеного слід також зауважити, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частини перша та друга статті 48 Господарського процесуального кодексу України). Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11.09.2019р. по справі №910/7122/17.

Правовим наслідком визначення позивачем неналежного відповідача є відмова в задоволенні позову до такого відповідача. Вказану правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 26.11.2019р. по справі №905/386/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі № 523/9076/16-ц.

З огляду на викладене, системно проаналізувавши норми законодавства та встановивши, що позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову.

Отже, вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Суд зазначає, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

З огляду на викладене, беручи до уваги, що позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача (доказів протилежного позивачем суду не надано), господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" є такими, що задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов