Рішення

від 31.10.2024 по справі 910/9263/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.10.2024Справа № 910/9263/24Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісмер" до Приватного акціонерного товариства "Холдингова Компанія "Київміськбуд" про стягнення 583 894,66 грн,

за участю представників:

позивача: Свербиус Н.В.;

відповідача: Варицького Є.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вісмер" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом посилаючись на те, що згідно з умовами укладеного 27 жовтня 2021 року між ним та Приватним акціонерним товариством "Холдингова Компанія "Київміськбуд" (далі - Компанія) договору поставки № 921/з позивач у період з січня 2022 року по лютий 2022 року поставив відповідачу товар на загальну суму 421 722,37 грн. Оскільки Компанія взяте на себе за вказаною угодою зобов`язання щодо оплати вартості цієї продукції виконала лише частково, заборгувавши таким чином позивачу 411 602,05 грн, останній, посилаючись на статті 11, 202, 509, 526, 610, 612, 626, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму основного боргу, а також 29 176,60 грн трьох процентів річних та 143 116,01 грн інфляційних втрат, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України в зв`язку з несвоєчасним проведенням розрахунків. У позові Товариство також просило про стягнення з відповідача суми понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

8 серпня 2024 року на адресу суду від позивача надійшли документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 серпня 2024 року відкрито провадження у справі № 910/9263/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12 вересня 2024 року.

27 серпня 2024 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 26 серпня 2024 року, у якому відповідач зазначив, що позивачем не було надано на підтвердження факту належної поставки спірного товару усіх документів, передбачених пунктом 5.4. договору, як і доказів його неоплати Компанією. Окрім того, відповідач зазначав, що неналежне виконання покладених на нього зобов`язань за договором зумовлене дією форс-мажорних обставин - введенням воєнного стану на всій території України. Також Компанія просила про зменшення розміру компенсаційних виплат, заявлених до стягнення позивачем, з огляду на їх надмірний розмір. Крім того, на думку відповідача, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю даної справи.

10 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшла заява від 9 вересня 2024 року про участь його представника в призначеному засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 11 вересня 2024 року залишено без розгляду в зв`язку з порушенням встановленого законом строку на її подання.

У підготовчому засіданні 12 вересня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 17 жовтня 2024 року.

10 жовтня 2024 року через систему "Електронний суд" від представника Товариства надійшла заява від цієї ж дати про його участь у призначеному засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 14 жовтня 2024 року задоволено.

14 жовтня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшли додаткові пояснення по справі від цієї ж дати, у яких позивач навів аргументи і доводи на спростування правової позиції відповідача, а також зазначив, що настання форс-мажорних обставин не звільняє боржника від виконання основного договірного грошового зобов`язання у строки, встановлені договором та чинним законодавством України. При цьому, Компанія не довела, що саме введення військового стану в Україні стало об`єктивною причиною неможливості виконання спірного грошового зобов`язання. У свою чергу, заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних є компенсаційними виплатами і не підлягають зменшенню судом на підставі приписів статті 551 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 31 жовтня 2024 року.

У судовому засіданні 31 жовтня 2024 року представник Товариства підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27 жовтня 2021 року між Компанією та Товариством укладено договір поставки № 921/з, за умовами якого останнє зобов`язалося в порядку і на умовах, передбачених даним правочином, протягом 2021- 2022 років поставити та передати у власність Компанії труби полімерні, фітінги, балансувальну та регулюючу арматуру і сантехнічні вироби для її об`єктів, а відповідач - прийняти та оплатити зазначену продукцію відповідно по умов цієї угоди.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

За умовами пункту 1.2. вказаного правочину кількість товару та його характеристики обумовлюються в заявках Компанії.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. договору його загальна ціна складає 10 000 000,00 грн з ПДВ. Ціна за одиницю товару обумовлюється в специфікації (додаток № 1 до договору) та відображається у видаткових накладних Товариства.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що Компанія здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на поточний рахунок Товариства в строк не пізніше 20-ти банківських днів після дати поставки партії товару на умовах, передбачених пунктом 5.4. даного правочину.

Поставка товару здійснюється Товариством за його рахунок протягом 1-ї доби з дати отримання заявки Компанії. Датою поставки товару вважається день, у який товар фактично був переданий Компанії на місце поставки, визначене останньою у заявці в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять: товарно-транспортна накладна; сертифікат (паспорт) якості виробника; видаткова накладна; гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого товару. Право власності на товар виникає у Компанії з дати поставки товару (пункти 5.1., 5.4. та 5.5. вказаного правочину).

За умовами пункту 5.6. договору наявність виявлених на день поставки товару недоліків, причини і терміни їх усунення фіксуються двостороннім актом, підписаним між сторонами в день приймання товару. Товар оглядається уповноваженими представниками сторін. У разі виявлення недоліків та браку товару одержувач викликає представників сторін для фіксації зауважень у відповідному акті та встановлює терміни їх усунення на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до пункту 11.1. вказаного правочину останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе за цим договором зобов`язань.

У специфікації на поставку товару (додаток № 1 до договору) сторони погодили асортимент (найменування) товару, його кількість та ціну.

Судом також встановлено, що на виконання умов договору Товариство на підставі заявок Компанії поставило останній товар на загальну суму 421 722,37 грн з ПДВ, який без жодних заперечень та зауважень був прийнятий відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: видаткових накладних: від 24 січня 2022 року: № 163 на суму 89 500,42 грн, № 164 на суму 156 192,62 грн, № 165 на суму 13 143,10 грн, № 166 на суму 13 894,70 грн, № 167 на суму 13 113,91 грн, № 168 на суму 14 426,64 грн, № 170 на суму 12 387,96 грн; від 4 лютого 2022 року: № 310 на суму 10 592,64 грн, № 311 на суму 9 063,60 грн, № 330 на суму 64 364,54 грн, № 332 на суму 2 013,79 грн, № 334 на суму 5 586,72 грн, № 335 на суму 2 768,93 грн, № 307 на суму 4 007,80 грн, № 309 на суму 2 127,84 грн, № 331 на суму 2 013,79 грн, № 308 на суму 4 509,58 грн, № 333 на суму 2 013,79 грн, а також товарно-транспортних накладних: від 24 січня 2022 року №№ Р163, Р164, Р165, Р166, Р167, Р168, Р170, від 4 лютого 2022 року №№ Р307, Р308, Р309, Р310, Р311, від 7 лютого 2022 року №№ Р330, Р331, Р332, Р333, Р334, Р335. Вказані документи підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками вказаних юридичних осіб. Жодних заперечень щодо кількості, асортименту та якості переданого товару зазначені документи не містять.

Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність зауважень чи заперечень відповідача відносно поставленої продукції.

Проте Компанія лише частково сплатила вартість отриманої продукції, у зв`язку з чим в останньої перед позивачем виникла заборгованість у загальному розмірі 411 602,05 грн.

11 липня 2024 року Товариство направило Компанії претензію, у якій просило оплатити вказану заборгованість. Належні докази направлення претензії на поштову адресу відповідача наявні в матеріалах даної справи. Однак, зазначена вимога позивача була залишена Компанією без відповіді та задоволення.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Заперечуючи проти позову, Компанія вказувала на те, що позивач не передав у встановленому пунктом 5.4. договору всіх обумовлених документів, зокрема, сертифікатів якості виробника та гарантійних документів.

У свою чергу, позивач зазначив, що відповідні гарантійні документи та сертифікати якості були надані відповідачу з кожною партією товару в одному екземплярі. Крім того, вказані документи також знаходяться в загальному доступі в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Товариства.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 11 вересня 2020 року в справі № 910/16505/19.

У цьому контексті судом враховано, що відповідач, як покупець спірної продукції, починаючи з січня 2022 року (протягом тривалого часу) не заявляв у передбаченому пунктом 5.6. договору порядку про наявність недоліків поставленого товару, зокрема, недоліків відповідно до пункту 5.4. договору. Доказів звернення до позивача про виявлені Компанією недоліки товару, а також складання сторонами передбаченого пунктом 5.6. договору двостороннього акта, матеріали справи також не містять і відповідачем до суду подані не були.

Судом також враховано, що Компанія своїми конклюдентними діями у формі часткової оплати спірного товару фактично підтвердила належне та повне виконання Товариством своїх зобов`язань за договором.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів належними доказами факту неналежної поставки Товариством спірної продукції.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оскільки заявлена до стягнення сума основного боргу, яка складає 411 602,05 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і Компанія на момент прийняття рішення не надала документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Товариства до відповідача про стягнення цієї суми основного боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, Товариство просило суд стягнути з Компанії 143 116,01 грн інфляційних втрат та 29 176,60 грн трьох процентів річних, нарахованих на зазначену суму основного боргу за період з 14 березня 2022 року по 23 липня 2024 року згідно наданого позивачем розрахунку.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір вказаних компенсаційних виплат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаних сум також підлягає задоволенню.

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на наявність підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання покладених на нього зобов`язань за договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Разом із цим, за умовами пунктів 9.1.- 9.4. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даною угодою у випадку настання форс-мажорних обставин, а саме: стихійного лиха, військових дій, терористичних актів, блокад і страйків тощо за умови, що ці обставини безпосередньо вплинули на виконання зобов`язань за цим договором. Сторони також не відповідають за наслідки прийняття рішень органами законодавчої, виконавчої влади, іншими державними органами, які роблять неможливими для сторін виконання своїх зобов`язань за цим правочином. Якщо виконання зобов`язань за цією угодою стає неможливим через форс-мажорні обставини, сторони повинні негайно повідомити одна одну про виникнення форс- мажорних обставин та про припинення їхньої дії. У цьому випадку строк виконання зобов`язань за договором відкладається пропорційно до часу дії форс-мажорних обставин обставин. Початок та період дії вказаних обставин підтверджує довідкою відповідного органу сторона, яка підпала під дію таких обставин.

Частиною 1 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте в порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.

У свою чергу, повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили в розумінні вищевказаних приписів чинного законодавства.

Крім того, судом встановлено, що всупереч вказаних пунктів договору в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин.

Слід також зазначити, що за частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Крім того, за змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відбувається незалежно від вини боржника.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.

Відповідач у своєму відзиві також заявив клопотання про зменшення розміру нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Водночас суд звертає увагу на те, що інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16-ц.

З огляду на зазначене, три проценти річних та інфляційні втрати не відносяться до неустойки, а тому до цих компенсаційних виплат не застосовуються положення статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

За таких обставин суд відмовляє в задоволенні клопотання Компанії про зменшення суми нарахованих позивачем трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову Товариства.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Товариства підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача суми понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 червня 2024 року між Товариством та Адвокатським об`єднанням "Фундатор" (далі - Об`єднання) було укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого останнє зобов`язалося за дорученням позивача надавати правову допомогу, що полягає в ознайомленні з документами, підготовки позовної заяви та інших документів правового характеру для подачі позовної заяви до суду від імені Товариства. За дорученням клієнта Об`єднання може надати також інші узгоджені сторонами послуги, зокрема: від імені Товариства підписувати позовні заяви та інші процесуальні документи, завіряти копії документів, необхідні для суду, ознайомлюватись з матеріалами справи, подавати документи для суду, отримувати інформацію про процес розгляду справи та реалізовувати інші права, передбачені законодавством України.

Пунктами 4.1., 4.2., 4.6., 4.7. та 4.9. договору визначено, що гонорар - це винагорода Об`єднання за надану правову/правничу допомогу на умовах і в порядку, що визначені договором. Гонорар складається з суми вартості наданої правової/правничої допомоги, тарифи яких узгоджені сторонами. Клієнт сплачує гонорар протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку. Гонорар сплачується у безготівковому порядку на рахунок Об`єднання. Розмір винагороди за послуги, визначені в пункті 1.1. договору, зазначається в рахунках.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2024 року.

Разом із цим, у порушення умов вищевказаного правочину, рахунок на оплату наданих Товариству послуг на професійну правничу допомогу за цим договором у матеріалах даної справи відсутній і позивачем наданий не був. Відтак, суд позбавлений можливості встановити зміст, обсяг та вартість наданих позивачу послуг за вказаною угодою.

У свою чергу, наявний у матеріалах справи рахунок від 8 липня 2024 року № 15 на суму 20 000,00 грн (який оплачений позивачем за платіжною інструкцією від 9 липня 2024 року № 3538 на вищевказану суму) виставлений Об`єднанням за іншим договором від 8 липня 2024 року № 0807-пд, який у матеріалах даної справи відсутній взагалі.

Крім того, з наданого позивачем акта наданих послуг від 11 липня 2024 року № 15 на суму 20 000,00 грн не вбачається, що вказані у ньому послуги (ознайомлення з матеріалами справи, підготовка та подача позовної заяви до суду) надані Товариству саме в рамках даної справи № 910/9263/24.

Інші докази на підтвердження обсягу, вартості та реальності понесених Товариством судових витрат на професійну правничу допомогу матеріали даної справи не містять і позивачем надані не були.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що вказані витрати позивача не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в зв`язку з їх необґрунтованістю.

Керуючись статтями 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова Компанія "Київміськбуд" (01010, місто Київ, вулиця Омеляновича-Павленка, будинок 4/6; ідентифікаційний код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісмер" (03061, місто Київ, вулиця Пост-Волинська, будинок 5; ідентифікаційний код 38638775) 411 602 (чотириста одинадцять тисяч шістсот дві) грн 05 коп. основної заборгованості, 143 116 (сто сорок три тисячі сто шістнадцять) грн 01 коп. інфляційних втрат, 29 176 (двадцять дев`ять тисяч сто сімдесят шість) грн 60 коп. трьох процентів річних та 8 758 (вісім тисяч сімсот п`ятдесят вісім) грн 42 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення 11 листопада 2024 року.

СуддяЄ.В. Павленко