Рішення

від 07.11.2024 по справі 607/13383/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.11.2024 Справа №607/13383/24 Провадження №2/607/2912/2024

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Кузьменкової О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Експрес Кредит Юніон» про стягнення коштів та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Кредитної спілки «Експрес Кредит Юніон» про стягнення коштів та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що 01.03.2021 між ним та відповідачем укладено договір № 39/03-21/В5 про залучення строкового внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, за умовами якого він вніс на депозитний рахунок 274000,20 грн. на строк до 01.04.2022 із виплатою 13,5 % річних. По завершенню строку договору звернувся до відповідача з заявою про повернення суми вкладу та нарахованих процентів, однак відповіді не отримав. Станом на даний час за договором сума заборгованості становить 648800,36 грн., з яких 272000,20 грн.сума неповернутого вкладу, 93730,45 грн., сума втраченої вигоди, 20343,49 грн. три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 01.03.2022 по 01.04.2024, 85035,84 грн.сума інфляційних нарахувань від простроченої суми заборгованості за період з 01.03.2022 по 01.04.2024, та моральну шкоду.

У зв`язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути з Кредитної спілки «Експрес Кредит Юніон» на його користь грошові кошти в розмірі 648800,36 грн.

Позивач у судове засідання не з`явився, однак подав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує та просить його задовольнити з підстав та обґрунтувань, викладених у ньому.

Представник відповідача Кредитної спілки «Експрес Кредит Юніон» у судове засідання не з`явився, не повідомив суду про причини своєї неявки, хоча про день та час слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Правом на подання відзиву відповідач не скористався та не подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 1ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

З урахування викладеного вище, суд, вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, через неявку всіх учасників справи.

При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов до наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 таКредитною спілкою «Експрес Кредит Юніон» укладено договір про залучення строкового внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (вклад з періодичною виплатою процентів та поповнення) № 39/03-21/В5 від 01.03.2023 вбачається, що предметом договору визнано внесення строкового внеску вкладу на депозитний рахунок до спілки в сумі 274000,020 грн., на період з 01 березня 2021 по 01 квітня 2022, під 13,5 відсотків річних.

Згідно із бухгалтерської довідки 565 від 01.03.2021, від ОСОБА_1 прийнято вклад на депозитний рахунок згідно договору № 39/03-21/В5 від 01.03.2023 на суму 274000,20 грн.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача про повернення вкладу, однак відповіді не отримав і йому не повернуто вклад, внаслідок чого він звернувся в правоохоронні органи.

Разом з тим, Договором визначено, що дострокове повернення вкладу не передбачається, сторонами узгоджено пролонгацію лише за Законом, тобто на умовахВкладу на вимогу, зі ставкою яка діє на день повернення вкладу,при пролонгації, проценти нараховуються з дня пролонгації (п.п.1.4, 2.8, 8.3.1, ).

Крім того, Договором передбачено дострокове припинення дії Договору, однак в даному випадку такі умови не застосовані.

Таким чином, аналізом положень договору укладеного між сторонами позову, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли договірні зобов`язання щодо вкладу, розміщеного на депозитному рахунку останнього.

З цього слідує, що в силу ч.4ст. 1060 ЦК України, сторони узгодили, що після закінчення строку дії договору, а саме 01.04.2022, договір вважається продовженимна умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Суд звертає увагу, що сторони договорилися про те, що у випадку пролонгації, строк дії договору після 01.04.2022 обумовлюється вимогою позивача про повернення вкладу. При цьому, на день повернення вкладу, відповідач застосовує ставку, яка діє на цей день.

При цьому, при вирішенні позову, суд бере до уваги, що відповідач у порядку та спосіб визначений розділами 5 та 7 Договору позивача про форс-мажорні обставини чи зміну процентної ставки не повідомляв, оскільки, докази з даного приводу до справи не долучені.

За таких обставин, встановлено, що договірні відносини між сторонами тривають на умовах узгоджених договором.

Також, позивач повідомив суд, що відповідач повернув йому 2000 грн за депозитним договором.

Суд частково погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2статті 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 16 червня 2021 року у справі N 554/4741/19, постанову Верховного Суду ускладі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі N 520/1185/16-ц,постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі N 209/3085/20).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі N 753/8671/21 (провадження N 61-550св22).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 925/1265/16, провадження N 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18); від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц (провадження N 14-364цс19); від 06 квітня 2021 року у справі N 925/642/19 (провадження N 12-84гс20) та інших)).

Отже, зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 2ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ізст. 627 ЦК України, відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК Українивизначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно дост. 23 Закону України «Про кредитні спілки»внески (вклади) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності. Кошти, що належать членам кредитної спілки, обліковуються окремо. Кошти, що належать членам кредитної спілки, використовуються для надання кредитів членам кредитної спілки, а у разі наявності тимчасово вільних коштів членів кредитної спілки - можуть розміщуватися спілкою на депозитних рахунках в установах банків, які мають ліцензію на право роботи з вкладами громадян, і в об`єднаній кредитній спілці, а також у державні цінні папери, перелік яких встановлюється Уповноваженим органом, та облігації міжнародних фінансових організацій, що розміщуються на території України. Кожний член кредитної спілки має право одержати належні йому кошти, зазначені в частині першій цієї статті, у порядку і строки, які визначені відповідно до частини сьомоїстатті 10 цього Закону, статуту кредитної спілки або укладеними з членом кредитної спілки договорами.

За змістом ч.7ст. 10 Закону України «Про кредитні спілки»у разі припинення членства фізичної особи у кредитній спілці вступний внесок їй не повертається. Повернення обов`язкового пайового та інших внесків, крім вступного внеску, провадиться в порядку, передбаченому статутом кредитної спілки, але не пізніше ніж через один місяць після прийняття загальними зборами або спостережною радою кредитної спілки відповідного рішення. Повернення вкладів провадиться за взаємною згодою сторін або не пізніше строку, передбаченого відповідним договором.

За своєю правовою природою договір про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок має багато спільного з договором банківського вкладу. Тому допустимим є застосування аналогії закону щодо прогалин правового регулювання відносин за договорами про залучення внеску (вкладу), які укладаються кредитними спілками.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.03.2019 у справі №121/11524/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 07.04.2020 по справі № 753/4256/17 зазначив, що порядок надання депозитних послуг кредитними спілками визначений Правилами здійснення депозитних операцій для кредитних спілок, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 30 грудня 2011 року № 821, відповідно до яких операції кредитної спілки з внесками (вкладами) членів кредитної спілки на депозитні рахунки - операції, які здійснюються із внесками (вкладами) на депозитні рахунки та включають залучення і виплату грошових коштів, нарахування та виплату процентів за такими внесками (вкладами), що підлягають обов`язковій фіксації в комплексній інформаційній системі кредитної спілки.

Сума внеску (вкладу) на депозитний рахунок, строки дії договору залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, умови залучення та повернення внеску (вкладу) на депозитний рахунок, а також нараховані на такі внески (вклади) на депозитний рахунок проценти (плата) визначаються між кредитною спілкою та членом кредитної спілки на договірних умовах. Договір про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок укладається в письмовій формі. Нарахування процентів визначається умовами договору про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок. Кредитні спілки повертають внески (вклади) на депозитні рахунки та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок між вкладником і кредитною спілкою. Кредитна спілка виплачує вкладникові проценти на суму внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок в розмірі, який встановлюється в договорі про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок.

За змістом частини першоїстатті 1058 ЦК Україниза договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першоїстатті 1060 ЦК Українидоговір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частин першої, п`ятоїстатті 1061 ЦК Українибанк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом положеньстатті 526 ЦК України,зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України визначено,що порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннямистатті 611 цього Кодексупередбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зважаючи на те, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договорами про залучення строкового вкладу та не повернув позивачу внесені ним вклади, суд вважає, що слід стягувати з Кредитної спілки «Експрес Кредит Юніон» на користь ОСОБА_1 , грошові кошти в розмірі 272000,20 грн.

Позивачем не було заявлено вимоги про стягнення нарахованих відсотків за договором № 39/03-21/В5 від 01.03.2023, однак заявлено вимогу про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних від простроченої суми.

Зокрема,статтею 625ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулюваннястатті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінніположеньстатті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18),від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18),від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставістатті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім цього, у своїй постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставістатті 625 ЦК Українивиникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Судом встановлено, що відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем у розмірі 272000,20 грн, оскільки відповідачі порушили вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що з 01.03.2022 по 01.04.2024 втрати від інфляції становлять загальну суму за всі роки 85035,84 грн.; три проценти річних становлять 20343,49 грн.

Однак з таким розрахунком суд не погоджується, оскільки за період 01.03.2022 по 01.04.2024 втрати від інфляції становлять 17052,13 грн, а три проценти річних становлять 83833,70 грн.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачами не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача в частині застосування наслідків такого порушення грошового зобов`язання, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 11 Цивільного кодексу України(далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що в даному випадку мають місце порушення з вини відповідачів прав позивача щодо грошового зобов`язання, відповідачі відзиву не подали та не спростували доводи позивача, а тому вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 372885,83 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що відповідно до частини першоїстатті 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові Великої Палати ВС від 15 грудня 2020 року № 752/17832/14-ц суд висловив позицію, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з людьми, які його оточують, інших негативних наслідків морального характеру.

Одночасно, ВС у постанові від 28.10.2019 (справа № 554/1583/16-ц), роз`яснив, що суд, вирішуючи спір про стягнення моральної шкоди повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Окрім цього, ОП КЦС ВС у справі № 214/7462/20 (постанова від 05.12.2022) прийшла до переконання, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатомморальною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування.Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

За правилами ч.1, 6ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч.1, 3статті 13 ЦПК УкраїниСуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В силу ч.1ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Статтею 89 ЦПК Українивстановлено, порядок оцінки доказів судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши викладені позивачем доводи в цій частині, суд приходить до висновку, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, понесених моральних страждань, не доведено наявність причинного зв`язку між шкодою і діяннями відповідача. Одночасно, не доведено, що бездіяльність останнього була протиправною.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення упущеної вигоди, суд зазначає, що вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі N 127/16524/16-ц (провадження N 61-22106св18)).

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

Окрім того, позивач повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, такаупущена вигодане підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі N 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі N 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі N 910/14341/18).

Враховуючи, що в справі не наявні належні та достатні докази на підтвердження обставин щодо заподіяння позивачам збитків у вигляді недоотриманої вигоди в результаті незаконних дій відповідача, та недоведення позивачем фактів вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів, суд вважає, що слід відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення упущеної вигоди.

Щодо інших доводів позивача у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для відповідного висновку.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд звертає увагу на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Згідноіз ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1)на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 1, 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позовні вимоги до відповідача задоволено частково на загальну суму 372885,83 грн, в іншій частині відмовлено. Отже, розмір задоволених позовних вимог у пропорційному відношенні становить 57,47 % (372885,83*100/648 800,36).

Отже, підлягає розподілу судовий збір в сумі 6488,00 грн, які слід розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема, 6488,00 * 57,47/100 = 3728,85 грн.

За таких обставин, суд вважає, що позивач звільнений від сплати судового збору, а тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави в розмірі 3728,85 грн.

На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Експрес Кредит Юніон» про стягнення коштів та моральної шкоди.

Стягувати з Кредитної спілки «Експрес Кредит Юніон» на користь ОСОБА_1 , грошові кошти в розмірі 372885,83 грн (триста сімдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят п`ять гривень 83 копійок).

Стягнути з Кредитної спілки «Експрес Кредит Юніон» на користь держави судовий збір в розмірі 3 728,85 грн (три тисячі сімсот двадцять вісім гривень 85 копійок).

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Відповідачам направити копію заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивачу ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ;

відповідачу Кредитній спілці «Експрес Кредит Юніон»,унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 39045012,місцезнаходження вул. Галицька, буд. 32, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область.

Повний текстрішення суду складено тапідписано 12листопада 2024року.

Головуючий суддяО. М. Вийванко