Рішення

від 12.11.2024 по справі 917/777/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2024 р. Справа № 917/777/20(917/1230/24)

Суддя господарського суду Полтавської області Білоусов С. М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, матеріали

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтезоіл", вул. Конституційна, 15, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000, код ЄДРПОУ 24227085

до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", 36039, м. Полтава, вул. Чорновола, 22а, ідент. код 32017261

про стягнення грошових коштів

в межах справи про банкрутство № 917/777/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергобуд Україна", вул. Данила Щербаківського, 58, м. Київ, ідент. код 34014304

до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. Чорновола, 22а, м. Полтава, 36039, ідент. код 32017261

про відкриття провадження у справі про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Полтавської області перебуває справа № 917/777/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2023 року справу № 917/777/20 розподілено судді Білоусову С.М.

Ухвалою суду від 26.06.2023 року прийнято справу № 917/777/20 до свого провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Синтезоіл" через систему "Електронний суд" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою від 26.07.2024 року (вх. № 1291/24) до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості за Договором поставки (купівлі-продажу) товару (з доставкою) № 03/11-23М від 03.11.2023 року в загальному розмірі 529 865,41 грн., яка складається з: 500 000,00 грн. основного боргу, 21 299,50 грн. інфляційних втрат та 8 565,91 грн. 3 % річних.

Вказана позовна заява відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.07.2024 року приєднана судді Білоусову С.М. до справи.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд встановив, що вона подана з додержанням вимог ст. ст. 162, 164, 172 ГПК України; підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження відсутні.

Згідно п. 2 статті 7 Кодексу України з питань банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи зазначене, суд ухвалою від 02.09.2024 року прийняв справу № 917/777/20(917/1230/24) до свого провадження та постановив здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позивач, обгрунтовує позовні вимоги тим, що Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" не виконало умови визначені в Договорі поставки (купівлі-продажу) товару (з доставкою) № 03/11-23М від 03.11.2023 року, а тому має заборгованість на загальну суму 529 865,41 грн., з яких: 500 000,00 грн. - основна сума заборгованості, 21 299,50 грн. - інфляційні витрати та 8 565,91 грн. - 3% річних.

13.09.2024 року від відповідача надійшов відзив № 01-10/183-2 (вх. № 12103 від 13.09.2024 року), у якому останній проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що позивач не надав всіх документів, що підтверджують належну якість товару, а тому обов`язок оплати відстрочено.

10.10.2024 року від відповідача надійшли додаткові пояснення № 01-10/194-5 (вх. № 13457) де останній наголошує, що позивач невірно розрахував додаткові нарахування ігноруючи п. 7.1., 7.3.10., 7.3.11. укладеного Договору.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Синтезоіл" (далі - Постачальник) та Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Покупець) укладено Договір поставки (купівлі-продажу) товару (з доставкою) № 03/11-23М від 03.11.2023 року (далі - Договір). Предметом Договору була поставка нафти і дистиляти (паливо рідке промислове) згідно ДК 021:2015.

Позивач виконав свої зобов`язання стосовно поставки на адресу Відповідача товару, відповідно до Договору, що підтверджується підписаною уповноваженими представниками сторін Видатковою накладною № 00311 від 03.11.2023 року на суму 643 099,91 грн.

Відповідно до п. 4.3. Договору Відповідач повинен провести усі розрахунки з Позивачем за поставлений товар, протягом 30 (тридцяти) календарних днів, з моменту отримання документів, визначених у п. 4.1, 4.2. Договору, а саме: рахунку, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, сертифіката якості на товар, податкової накладної .

Однак, Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", порушуючи умови договору, свої обов`язки щодо оплати товару виконало лише частково.

З огляду на викладені обставини, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" заборгованості за Договором поставки (купівлі-продажу) товару (з доставкою) № 03/11-23М від 03.11.2023 року на загальну суму 529 865,41 грн., з яких: 500 000,00 грн. - основна сума заборгованості, 21 299,50 грн. - інфляційні витрати та 8 565,91 грн. - 3% річних.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Укладений між сторонами договір поставки (купівлі-продажу) товару (з доставкою) № 03/11-23М від 03.11.2023 року є підставою для виникнення господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно Господарського кодексу України та згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до п. 4.3. Договору Відповідач повинен провести усі розрахунки з Позивачем за поставлений товар, протягом 30 (тридцяти) календарних днів, з моменту отримання документів, визначених у п. 4.1, 4.2. Договору, а саме: рахунку, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, сертифіката якості на товар, податкової накладної .

Судом встановлено, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 643 099,91грн, що підтверджуються наступними документами:

- Видатковою накладною № 00311 від 03.11.2023 року;

- Рахунками на оплату № 00311 від 03.11.2023 року;

- Акт прийому-передачі № 1 до Договору № 03/11-23М від 03.11.2023 року;

- Товарно-транспортною накладною № 0311/23 від 03.11.2023 року;

- Паспортом № 03/11 Паливо рідке промислове (дата видачі 03.11.2023 року)

- Податковою накладною № 2 від 03.11.2023 року;

- Квитанцією про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 05.12.2023.

Вказані накладні підписані Покупцем без будь-яких зауважень.

Відповідно до вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

28.12.2023 року відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар в сумі 143 099,91 грн згідно платіжної інструкції № 955.

Станом на дату розгляду справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів повного та належного виконання зобов`язання за Договором поставки (купівлі-продажу) товару (з доставкою) № 03/11-23М від 03.11.2023 року.

Посилання відповідача на те, що позивачем не були надані документи, що підтверджують належну якість товару, судом відхиляються, оскільки останній прийняв товар без зауважень та в подальшому жодних зауважень, щодо якості товару від відповідача не надходило.

Тобто, суд встановив, що товар відповідачем був прийнятий у повному обсязі, без жодних зауважень, а тому потребує оплати у встановленому Договором порядку.

За викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 500 000,00 грн. боргу за поставлений товар відповідно до Договору поставки (купівлі-продажу) товару (з доставкою) № 03/11-23М від 03.11.2023 року.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач не сплатив всю суму за отриманий товар в обумовлений Договором строк, чим порушив зобов`язання за Договором (ст. 610 ЦК України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором вони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором. Передбачена законами України відповідальність застосовується з врахуванні положень цього Договору.

Пунктом 7.3.10., 7.3.11. Договору також встановлено, що нарахування будь-яких сум, щодо відповідальності Покупця за невиконання грошового зобов`язання за цим Договором припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов`язання. Сторони домовились на підтвердження, що загальний розмір відповідальності Покупця за цим Договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов`язань Покупця.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події з якою пов`язано його початок.

Відповідальність застосовується з наступного дня після настання строку виконання зобов`язання, якщо такий строк припадає на святковий, вихідний, неробочий день, то строк виконання переноситься на перший робочий день (вказане знайшло своє застосування у судовій практиці, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 року у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 року у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 року у справі № 814/4170/15, від 08.10.2018 року у справі № 927/490/18).

При перевірці здійсненого позивачем розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань судом було виявлено, що позивач рахує початком строку 29.12.2023 року як день прострочки та нараховує річні та інфляційні з цього періоду. Будь-якого обґрунтування того, що строк оплати сплив у цей день, і відповідно, обґрунтування того, що 29.12.2023 року є першим днем прострочки оплати позивач не навів. Крім того, судом виявлено, що в розрахунках додаткових нарахувань позивач не застосовує п. 7.3.10. та п. 7.3.11. Договору, де вказано, що нарахування будь-яких сум, щодо відповідальності Покупця за невиконання грошового зобов`язання за цим Договором припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов`язання. Загальний розмір відповідальності Покупця за цим Договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов`язань Покупця.

Стаття 204 ЦК України передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивачем не надано доказів оспорювання та визнання недійсним судом пунктів 7.3.10. та п. 7.3.11. Договору поставки (купівлі-продажу) товару (з доставкою) № 03/11-23М від 03.11.2023 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Таким чином, виходячи з умов пунктів 7.1, 7.3.7., 7.3.8., 7.3.9., 7.3.10., 7.3.11 Договору та норм чинного законодавства, з 04.12.2023 року у відповідача виникла прострочка з оплати товару, а у позивача виникло право на нарахування 3 % річних та інфляційних витрат в межах одного місяця, однак позивач в розрахунку додаткових нарахувань починає нарахування, як вже зазначалось вище, лише з 29.12.2023 року.

Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.02.2023 року, справа № 914/3203/21).

Здійснивши перевірку, наданого розрахунку, враховуючи зміну періоду нарахування з 29.12.2023 по 03.01.2024 року, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення лише 3% річних в сумі 246,24 грн. Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 21 299,50 грн. інфляційного збільшення задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суд справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені частково, суд приходить до висновку, що на відповідача слід покласти судовий збір у розмірі 7 503,69 грн.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (36039, м. Полтава, вул. Чорновола, 22а, ідент. код 32017261) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтезоіл" (вул. Конституційна, 15, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000, код ЄДРПОУ 24227085) 500 000,00 грн - основного боргу, 246,24 грн. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 503,69 грн.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено та підписано 12.11.2024 року.

Суддя Білоусов С. М.