Рішення
від 11.11.2024 по справі 922/3039/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3039/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індичка" (42323, Сумська обл., Сумський р-н, с. Кровне, вул. Гірська, 39; код ЄДРПОУ: 34362966) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційно-логістична компанія "Пілот" (61093, м. Харків, пров. Володимира Усенка, 2; код ЄДРПОУ: 43094673) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

28.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Індичка" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційно-логістична компанія "Пілот", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційно-логістична компанія "Пілот" заборгованість за договором поставки №18/06-2 від 18.06.2020 у загальному розмірі 51 865, 55 грн. з яких: основна заборгованість у розмірі 43 162,64 грн., пеня у розмірі 6 530,14 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 257,71 грн., 3% річних у розмірі 1 007,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №18/06-2 від 18.06.2020 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару, отриманого згідно видаткових накладних №8298 від 13.10.2023 та №8921 від 17.11.2023.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.08.2024 позовну заяву (вх.№3039/24 від 30.08.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Індичка" залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.

03.09.2024 на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 30.08.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх.№21993 від 03.09.2024).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.09.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Індичка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційно-логістична компанія "Пілот" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/3039/24. Вирішено розгляд справи №922/3039/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу відповідно до статті 251 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 06.09.2024 в той же день було доставлено відповідачу до його Електронного кабінету, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Однак, відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 11.11.2024 від відповідача будь-яких заяв по суті спору та/або з процесуальних питань до суду не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

18.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Індичка (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДЛК Пілот (покупець) було укладено договір поставки №18/06-2 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору постачальник відповідно до умов цього Договору зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у видаткових накладних, що виписуються на кожну партію продукції та вважаються невід`ємною частиною даного Договору.

Під поняттям продукція розуміється: м`ясо та м`ясна продукція індика (надалі - продукція), що поставляється від постачальника покупцю на умовах цього Договору (п.1.2.Договору).

Постачальник та покупець відповідно підтверджують, що укладання цього Договору та його виконання для постачальника та покупця не суперечить нормам чинного законодавства України, у відповідності до якого здійснюється господарська або інша діяльність сторін, а також, відповідно, підтверджують те, що укладання цього Договору та його виконання не суперечить цілям діяльності сторін, положенням їхніх установчих документів чи інших локальних актів сторін (п.1.3.Договору).

Загальна сума цього Договору складається із сум конкретних поставок продукції, що здійснені протягом терміну дії цього Договору (п.2.1.Договору).

Загальна сума Договору визначається виходячи з цін на продукцію і загальної кількості продукції всіх партій (згідно з видатковими накладними), проданої відповідно до умов даного Договору (п.2.2.Договору).

Ціна по кожному найменуванню і на кожну партію продукції визначається на підставі прайс-листів постачальника, вказується у видаткових накладних на кожну партію продукції та містить у собі податок на додану вартість (п.2.4.Договору).

У разі встановлення нової ціни на продукцію, що відображається в новому прайс-листі на продукцію. Постачальник попереджає про такі зміни покупця протягом 1 (одного) робочого дня шляхом надсилання нового прайс-листа на продукцію. Повідомлення про зміну цін та новий прайс-лист на продукцію надсилаються постачальником покупцю електронною поштою на електронну адресу покупця, вказану в даному Договорі. Покупець підтверджує, що зазначена в Договорі електронна адреса є робочою, тобто через неї здійснюється регулярне отримання та відправлення кореспонденції в електронній формі. Повідомлення про зміну ціни та новий прайс-лист на продукцію вважаються отриманими покупцем з моменту їх відправлення постачальником. Покупець зобов`язується забезпечувати безперебійну роботу електронної пошти (електронної адреси) (п.2.5.Договору).

Ціна, вказана в новому прайс-листі, стає чинною для покупця через 3 (три) календарні дні від дня відправлення постачальником покупцю повідомлення про зміну ціни та нового прайс-листа на продукції у порядку, встановленому п.2.5. цього Договору. Днем відправлення повідомлення про зміну цін та нового прайс-листа на продукцію вважається день, в який постачальник повідомив покупця про зміну нової ціни у порядку, встановленому п.2.5. цього Договору, що підтверджується фіксуванням в електронній пошті постачальника часу та дати відправлення повідомлення (п.2.6.Договору).

Якщо покупець не згоден з новою ціною на продукцію, він повинен протягом 3 (три) календарних днів з моменту отримання повідомлення про зміну ціни та нового прайс-листа, письмово повідомити про це постачальника. Повідомлення вважається отриманим постачальником від покупця з моменту надіслання підтвердження на електронну адресу(си) покупця про отримання повідомлення. В цьому випадку постачальник має право припинити, а покупець має право відмовитись від наступних поставок продукції (п.2.7.Договору).

В разі неповідомлення покупцем про свою незгоду з новою ціною, нова ціна вступає в дію у строки, зазначені п.2.6. цього Договору (п.2.8.Договору).

Згідно з п.3.1. Договору продукція поставляється окремими партіями відповідно до замовлень покупця, що складаються покупцем в електронній формі або в системі В2В (термін, що визначає вид інформаційного та економічної взаємодії, класифікованого за типом взаємодіючих суб`єктів, в даному випадку це юридичні особи, які працюють не на кінцевого рядового споживача, а на такі ж компанії, тобто на інший бізнес).

Поставка продукції здійснюється постачальником до складу покупця своїм транспортом, або транспортом третіх осіб або самовивіз продукції покупцем за допомогою власного транспортного засобу або транспортним засобом третіх осіб (п.4.1.Договору).

Продукція поставляється на умовах DDP (згідно правил Інкотермс у редакції 2020 р.) за адресою, погодженою сторонами, а при самовивозі продукції - на умовах EXW (згідно правил Інкотермс у редакції 2020 р.) за адресою: Сумська область, Сумський район, село Кровне, вул. Гірська, 39 (п.4.2.Договору).

Вартість доставки продукції включається в ціну продукції (п.4.3.Договору).

Датою поставки партії продукції вважається дата підписання видаткової накладної на партію продукції обома сторонами, що засвідчує приймання продукції покупцем від постачальника (п.4.4.Договору).

При передачі продукції постачальник зобов`язаний передати всю необхідну документацію на продукцію, а покупець зобов`язаний прийняти продукцію і підписати всі необхідні документи, що підтверджують передачу продукції (п.4.5.Договору).

Відповідно до п.4.10. Договору право власності на продукцію переходить після підписання представником покупця або покупцем видаткової накладної, що свідчить про приймання продукції по якості та кількості.

Оплата кожної партії продукції здійснюється в безготівковій формі на підставі видаткових накладних, що підписані уповноваженими представниками сторін. Розрахунки також можуть здійснюватись шляхом внесення готівкових коштів в касу постачальника (п.8.1.Договору).

Покупець проводить оплату за партії продукції протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання сторонами видаткової накладної на відповідну партію товару (п.8.2.Договору).

Відповідно до п.8.5. Договору постачальник проводить звірку розрахунків з покупцем за поставлену продукцію до 10 числа кожного місяця який іде за періодом щодо якого здійснюється звірка, шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків. Акт звірки взаєморозрахунків надсилається постачальником на електронну пошту покупця, вказану в даному Договорі. Акт звірки взаєморозрахунків вважається отриманим покупцем з моменту його відправлення постачальником, що фіксується в електронній пошті постачальника як "відправлено". Покупець зобов`язаний протягом 5 (п`яти) календарних днів, після отримання акту звірки взаєморозрахунків, підписати його та направити на електронну пошту постачальника сканкопію або в той же строк, направити мотивовану відмову від підписання та скоригований акт звірки взаєморозрахунків у випадку не направлення покупцем постачальнику належним чином оформленого акту звірки взаєморозрахунків у визначений строк, вважається, що акт звірки взаєморозрахунків погоджений покупцем.

Покупець вважається таким, що виконав зобов`язання по оплаті партії продукції тоді, коли грошові кошти були перераховані покупцем та зараховані на розрахунковий рахунок постачальника (п.8.6.Договору).

У випадку невиконання сторонами своїх обов`язків по цьому Договору вони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п.9.1.Договору).

За прострочення оплати партії продукції, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення а також відшкодовує збитки нанесені постачальнику простроченням оплати (п.9.4.Договору).

Пеня, визначена п.9.4. та 9.5. договору, підлягає нарахуванню протягом 3 календарних років (п.9.6.Договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2020 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Якщо за 20 (двадцять) календарних днів до дати закінчення строку дії Договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про розірвання (припинення) Договору, Договір вважається продовженим (пролонгованим) на тих же умовах на 1 (один) календарний рік. Даний строк продовження строку дії (пролонгації) Договору, є вичерпним (п.10.1.Договору).

В цей же день, сторонами було підписано протокол узгодження розбіжностей до договору поставки №18/06-2 від 18.06.2020 (надалі - Протокол узгодження розбіжностей).

Згідно дп.2.5. Протоколу узгодження розбіжностей у разі встановлення нової ціни на продукцію, що відображається в новому прайс-листі на продукцію. Постачальник попереджає про такі зміни покупця протягом 1 (одного) робочого дня шляхом надсилання нового прайс-листа на продукцію. Повідомлення про зміну цін та новий прайс-лист на продукцію надсилаються постачальником покупцю електронною поштою на електронну адресу покупця, вказану в даному Договорі. Покупець підтверджує, що зазначена в Договорі електронна адреса є робочою, тобто через неї здійснюється регулярне отримання та відправлення кореспонденції в електронній формі. Повідомлення про зміну ціни та новий прайс-лист на продукцію вважаються отриманими покупцем з моменту надходження від покупця постачальнику повідомлення про одержав прайс-листа від останнього. Покупець зобов`язується забезпечувати безперебійну роботу електронної пошти (електронної адреси) (п.2.5.Договору).

Ціна, вказана в новому прайс-листі, стає чинною для покупця через 3 (три) календарні дні від дня отримання покупцем повідомлення про зміну ціни та нового прайс-листа на продукції у порядку, встановленому п.2.5. цього Договору та з урахуванням п.2.7. Договору. Днем отримання повідомлення про зміну цін та нового прайс-листа на продукцію вважається день, в який покупець направив повідомлення постачальнику про одержання нового прайс-листа, згідно п. 2.5. цього Договору, що підтверджується фіксуванням в електронній пошті покупця часу та дати відправлення повідомлення (п.2.6.Протоколу узгодження розбіжностей).

Покупець повинен протягом 3 (три) календарних днів з моменту отримання повідомлення про зміну ціни та нового прайс-листа, письмово повідомити постачальника про згоду з новою ціною або у той самий строк надіслати повідомлення про незгоду з новою ціною на продукцію. У разі незгоди покупця з новими цінами постачальник має право припинити, а покупець має право відмовитись від наступних поставок продукції. Зміна цін на вже узгоджену до поставки продукцію не допускається. У разі виявлення покупцем під час приймання продукції цін, відмінних від тих, які були чинні на момент узгодження замовлення, покупець має право відмовитись від приймання продукції у повному обсязі і це не буде вважатися порушенням з боку покупця. (п.2.7. Протоколу узгодження розбіжностей).

Пункт 2.8. виключено з Договору.

Поставка продукції здійснюється за рахунок та транспортом постачальника до складу покупця або транспортом третіх осіб за рахунок постачальника (п.4.1. Протоколу узгодження розбіжностей).

Продукція поставляється на умовах DDP (згідно правил Інкотермс у редакції 2020 р.) за адресою, зазначеною покупцем у замовленні (п.4.2. Протоколу узгодження розбіжностей).

Постачальник в момент передачі кожної партії продукції надає покупцю наступні документи: товаро-транспортну накладну; видаткову накладну; документи, що посвідчують якість товару, декларацію виробника та/або інформацію про декларування відповідності технічним регламентам та/або інформацію про сертифікацію (в разі, якщо їх необхідність передбачена вимогами чинного в Україні законодавства або цим Договором); інші документи, визначені цим Договором.

При ненаданні постачальником відповідно до умов цього Договору товаросупровідних документів на партію товару одночасно з передачею товару, покупець має право на власний вибір:

- відмовитись від прийняття партії товару в повному обсязі, що не буде вважатися порушенням умов Договору з боку покупця. В такому разі поставка вважатиметься не здійсненою, а зобов`язання постачальника по поставці невиконаними;

- прийняти партію продукції, при цьому постачальник зобов`язаний надати документи, яких бракує протягом одного календарного дня з моменту поставки такої продукції. У разі ненадання, у вказані в цьому пункті Договору строки, необхідних документів на прийняту партію продукції, покупець має право притримати оплату такої партії продукції на строк пропорційний строку надання необхідних документів, при цьому такі дії покупця не будуть вважатися простроченням покупця (п.4.5. Протоколу узгодження розбіжностей).

Відповідно до п.8.5. Протоколу узгодження розбіжностей постачальник проводить звірку розрахунків з покупцем за поставлену продукцію до 10 числа кожного місяця, який іде за періодом щодо якого здійснюється звірка, шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків. Акт звірки взаєморозрахунків надсилається постачальником на електронну пошту покупця, вказану в даному Договорі. Акт звірки взаєморозрахунків вважається отриманим покупцем з моменту направлення повідомлення постачальнику про отримання відповідного Акту. Покупець зобов`язаний, протягом 5 (п`яти) календарних днів, після отримання Акту звірки взаєморозрахунків, за умови надання постачальником всіх необхідних документів за попередніми поставками, підписати його та направити на електронну пошту постачальника сканкопію та в той же строк надіслати та/або передати через представника постачальника оригінали підписаних зі свого боку Актів звірки взаєморозрахунків або в той же строк, направити в електронному вигляді мотивовану відмову від підписання та скорегований Акт звірки взаєморозрахунків. При цьому постачальник зобов`язаний повернути один примірник оригіналу підписаного зі свого боку Акту звірки взаєморозрахунків протягом 3 календарних днів з моменту його отримання від покупця.

Покупець вважається таким, що виконав зобов`язання по оплаті партії продукції грошові кошти були перераховані покупцем та зараховані на розрахункова постачальника, з урахуванням п.8.4. цього Договору (п.8.6.Договору).

За прострочення оплати партії продукції, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення (п.9.4.Договору).

Пункт 9.6. виключно з Договору.

Також сторони погодили Додатки 1-4 до Договору.

Додатковою угодою б/н від 30.12.2021 до договору сторони змінили п.10.1 Договору, згідно якого Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2024 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Якщо за 20 (двадцять) календарних днів до дати закінчення строку дії Договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про розірвання (припинення) Договору, Договір вважається продовженим (пролонгованим) на тих же умовах на кожен наступний календарний рік.

Як стверджує позивач, на виконання замовлень покупця постачальником на вказану покупцем адресу - м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 140 поставлено товар за видатковими накладними:

- №8298 від 13.10.2023 - тушку індика 1 категорії в кількості 206,4 кг, загальною вартістю 19 814,40 грн.;

- №8921 від 17.11.2023 - гомілку індика (пакування під вакуумом) в кількості 97,3 кг, плечову частину крила індика (пакування під вакуумом) в кількості 67,152 кг, стегно з кісткою індика (пакування під вакуумом) в кількості 60,32 кг, загальною вартістю 23 348,23 грн.,

а разом - 43 162,63 грн., які підписано покупцем без застережень, а продукцію прийнято в дні поставки за видатковими накладними.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи видаткової накладної №8298 від 13.10.2023 та товарно-транспортної накладної №Р8298 від 13.10.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "Індичка" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційно-логістична компанія "Пілот" товар (тушку індика 1 категорії) в кількості 206,4 кг загальною вартістю 19 814,40 грн.

Видаткової накладної №8921 від 17.11.2023 на суму 23 348,23 грн. матеріали справи не містять.

Згідно наданого позивачем Акту звірки взаємних розрахунків за 4 квартал 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційно-логістична компанія "Пілот" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Індичка" за договором поставки №18/06-2 від 18.06.2020 (надалі - Акт), станом на 31.12.2023 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційно-логістична компанія "Пілот" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індичка" становить 43 162,64 грн.

У вказаному Акті зазначено:

- 13.10.23 надходження (№8298 від 13.10.2023), кредит становить 19 814,40 грн.;

- 17.11.2023 надходження (№8921 від 17.11.2023), кредит становить 23 348,23 грн.

Акт підписано зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційно-логістична компанія "Пілот" бухгалтером Зайцевою І.В., а зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Індичка" - головним бухгалтером Ковальовою В.Є.

За твердженнями позивача, строк виконання грошового зобов`язання відповідача за видатковими накладними №8298 та №8921 сплив 18.10.2023 та 22.11.2023 відповідно. Станом на момент подачі цієї позовної заяви відповідач не здійснив оплату поставленого товару, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутися за захистом свого порушеного права до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Як було встановлено судом, 18.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Індичка (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДЛК Пілот (покупець) було укладено договір поставки №18/06-2, відповідно до п.1.1. якого постачальник відповідно до умов цього Договору зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у видаткових накладних, що виписуються на кожну партію продукції та вважаються невід`ємною частиною даного Договору.

Також сторони підписали Протокол узгодження розбіжностей до Договору.

Вказана видаткова накладна містить підпис представника відповідача, скріплений відбитком печаткиТовариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційно-логістична компанія "Пілот".

В свою чергу відповідач отримання ним товару на підставі видаткової накладної №8298 від 13.10.2023 на суму 19 814,40 грн. не спростував.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до п.8.1. Договору оплата кожної партії продукції здійснюється в безготівковій формі на підставі видаткових накладних, що підписані уповноваженими представниками сторін. Розрахунки також можуть здійснюватись шляхом внесення готівкових коштів в касу постачальника.

Відтак, остаточний платіж за видатковою накладною №8298 від 13.10.2023 відповідач повинен був здійснити у строк до 20.10.2023 включно.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, як було встановлено судом, ані в строк до 20.10.2023, ані станом на день прийняття судом цього рішення відповідач не здійснив оплату товару, отриманого згідно з видатковою накладною №8298 від 13.10.2023 на суму 19 814,40 грн. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати за товар, отриманий на підставі видаткової накладної №8298 від 13.10.2023 на суму 19 814,40 грн., керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 19 814,40 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, як стверджує позивач, останнім на виконання замовлень відповідача було поставлено також товар за видатковою накладною №8921 від 17.11.2023 на загальну суму 23 348,23 грн.

Позивач вказану видаткову накладну №8921 від 17.11.2023 суду не надав та зазначив, що його підприємство знаходиться на території Миколаївської сільської територіальної громади (код UA59080150000013842) Сумської області на відстані близько 13 кілометрів від державного кордону з РФ, і наявні реальні підстави вважати руйнування майна позивача можливим, частина первинної документації евакуйована та не може бути подана з позовною заявою, а час, який витратив би позивач на пошуки необхідних документів не є співмірним з заявленими вимогами.

Частиною 1 статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статях Господарського процесуального кодексу України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Визначений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності та принцип рівності сторін, визначений статтею 7 ГПК, які пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її в явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Зазначені вище принципи змагальності та рівності сторін, норми процесуального права вимагають від позивача переконати суд в обґрунтованості його вимог (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 по справі №920/153/18).

Крім того, на позивача та на відповідача покладено обов`язок доказування тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи з положень частин 1, 3, 4 статті 74 ГПК України, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Враховуючи викладене, позивач на підтвердження своїх вимог про стягнення заборгованості повинен довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на наявність такої заборгованості, а відповідач повинен надати докази, які спростовують доводи позивача про невиконання відповідачем грошових зобов`язань.

У відповідності до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.76 ГПК України).

Згідно з ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ГПК України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо) (ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку (ч.7 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, відповідно до п.2.3. ст.2 якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вирішуючи питання стосовно доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у визначенні прав та обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Водночас, належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1998 та у справі «Тейшейра ді Кастру проти Португалії» від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості інших осіб перед боржником, можуть бути первинні документи, зокрема такі, як видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти приймання товарів.

З урахуванням наведеного, позивач повинен, зі своєї сторони, надати первинні документи, на підтвердження виконання свого обов`язку щодо передання (поставки) на користь покупця товару, та, відповідно, невиконання покупцем свого зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар.

У відповідності до п.8.2. Договору покупець проводить оплату за партії продукції протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання сторонами видаткової накладної на відповідну партію товару.

Отже, умови Договору прямо пов`язують виникнення у покупця обов`язку щодо оплати за отриманий товар саме з моментом підписання сторонами видаткової накладної.

Відтак, єдиним належним доказом на підтвердження наявності заборгованості за товар у сумі 23 348,23 грн., отриманий згідно видаткової накладної №8921 від 17.11.2023, є саме вказана видаткова накладна.

Однак, видаткової накладної №8921 від 17.11.2023 на суму 23 348,23 грн. матеріали справи не містять.

Доказів руйнування майна позивача, у тому числі знищення первинної документації, зокрема видаткової накладної №8921 від 17.11.2023, матеріали справи не містять.

Одне лише посилання позивача на наявність реальних підстав вважати руйнування майна позивача можливим не доводить факт руйнування такого майна та не дає підставу суду вважати такі доводи встановленими.

Доказів на підтвердження вжиття позивачем всіх можливих заходів, спрямованих на отримання вказаних доказів, суду не надано, що також було встановлено в ухвалі господарського суду у цій справі від 06.09.2024.

При цьому, надання/не надання тих чи інших доказів на підтвердження обґрунтування своїх позовних вимог є виключно правом позивача. За наведених в позовній заяві обставин, не вчинення позивачем жодних дій необхідних для отримання таких доказів є суб`єктивними причинами останнього, а не об`єктивними перешкодами. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Водночас, відповідно до п.8.5. Протоколу узгодження розбіжностей постачальник проводить звірку розрахунків з покупцем за поставлену продукцію до 10 числа кожного місяця, який іде за періодом щодо якого здійснюється звірка, шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків. Акт звірки взаєморозрахунків надсилається постачальником на електронну пошту покупця, вказану в даному Договорі. Акт звірки взаєморозрахунків вважається отриманим покупцем з моменту направлення повідомлення постачальнику про отримання відповідного Акту. Покупець зобов`язаний, протягом 5 (п`яти) календарних днів, після отримання Акту звірки взаєморозрахунків, за умови надання постачальником всіх необхідних документів за попередніми поставками, підписати його та направити на електронну пошту постачальника сканкопію та в той же строк надіслати та/або передати через представника постачальника оригінали підписаних зі свого боку Актів звірки взаєморозрахунків або в той же строк, направити в електронному вигляді мотивовану відмову від підписання та скорегований Акт звірки взаєморозрахунків. При цьому постачальник зобов`язаний повернути один примірник оригіналу підписаного зі свого боку Акту звірки взаєморозрахунків протягом 3 календарних днів з моменту його отримання від покупця.

У вказаному Акті зазначено:

- 13.10.23 надходження (№8298 від 13.10.2023), кредит становить 19 814,40 грн.;

- 17.11.2023 надходження (№8921 від 17.11.2023), кредит становить 23 348,23 грн.

У постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №916/1727/17.

Суд констатує, що у наданому позивачем Акті звірки взаємних розрахунків відсутні підписи керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання. Доказів того, що відповідними повноваженнями було наділено бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційно-логістична компанія "Пілот" Зайцеву І.В. та головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю "Індичка" Ковальову В.Є. матеріали справи не містять.

Відтак, наданий позивачем Акт звірки не має юридичної сили документа, яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційно-логістична компанія "Пілот" визнає суму заборгованості.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

З огляду на зазначене, оскільки позивач не надав суду доказів, які б підтвердили наявність у відповідача заборгованості з оплати за товар у сумі 23 348,23 грн., зокрема видаткову накладну №8921 від 17.11.2023, беручи до уваги принцип змагальності сторін, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 23 348,23 грн. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 6 530,14 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 9.4. Договору та Протоколу узгодження розбіжностей.

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як було встановлено судом, остаточний платіж за видатковою накладною №8298 від 13.10.2023 на суму 19 814,40 грн. відповідач повинен був здійснити у строк до 20.10.2023 включно, оскільки п.8.2. Договору сторони погодили строк оплати товару - 5 банківських днів з дати підписання видаткової накладної.

З огляду на зазначене, період часу, за який може бути нараховано пеню на вказану заборгованість становить з 21.10.2023 по 21.04.2024.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Судувід 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично не вірно. Зробивши перерахунок пені суд встановив, що сума, яка підлягає стягненню, становить 3 009,70 грн.

Позовні вимоги про стягнення суми пені, нарахованої на суму заборгованості за товар у розмірі 23 348,23 грн. не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основної вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 23 348,23 грн., в задоволенні якої було відмовлено.

Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2 257,71 грн. та 3% річних у розмірі 1 007,76 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що розрахунки 3% річних нарахованих на суму заборгованості у розмірі 19 814,40 грн. здійснено арифметично не вірно. Зробивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що сума яка підлягає стягненню становить: інфляційні втрати у розмірі 1 092,70 грн. та 3% річних у розмірі 489,18 грн.

Позовні вимоги про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за товар у розмірі 23 348,23 грн. не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основної вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 23 348,23 грн. в задоволенні якої було відмовлено.

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог статті 4 Закону України «Про судовий збір» та подання позивачем до суду позовної заяви у цій справі в електронній формі, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у сумі 1139,89 грн., а в іншій частині - покладаються на позивача.

Разом з цим, суд зазначає, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Згідно з ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Критерій розумності строку розгляду справи визначений у листі Верховного Суду України від 25 січня 2006 року №1-5/45 "Щодо перевищення розумних строків розгляду справ", в якому зазначено, що критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Авторії"). Таким чином, у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України", no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, "Папазова та інші проти України", no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року).

У статті 6 Конвенції закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Великої Британії").

Ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл міста Харкова. Зокрема, 28 жовтня 2024 року внаслідок чергового ракетного удару було пошкоджено приміщення Господарського суду Харківської області. Як наслідок, в приміщенні суду тривалий час було відсутнє електропостачання та інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребувало додаткового часу.

Разом з цим, у місті Харкові періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

Оповіщення про загрозу або виникнення таких надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України, Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв`язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 № 733, зокрема шляхом уривчастого звукового попереджувального сигналу "Увага всім" та трансляції відповідного повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації (далі - сигнал "повітряна тривога").

Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05.08.2022 № 23).

Відповідно до наведених приписів судами запроваджено локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал "повітряна тривога" та реагування задля збереження життя і здоров`я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переходу до укриття.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, у якій на початок судового засідання оголошено сигнал "повітряна тривога" господарський суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров`я людини, а обов`язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з`явився в судове засідання з об`єктивних і поважних причин, за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності. При цьому обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими що не потребують доказування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі №910/2116/21 (910/12050/21).

За таких обставин, враховуючи поточну обстановку, що склалася, суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Індичка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційно-логістична компанія "Пілот" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційно-логістична компанія "Пілот" (61093, м. Харків, пров. Володимира Усенка, 2; код ЄДРПОУ: 43094673) на користьТовариства з обмеженою відповідальністю "Індичка" (42323, Сумська обл., Сумський р-н, с. Кровне, вул. Гірська, 39; код ЄДРПОУ: 34362966) заборгованість за договором поставки №18/06-2 від 18.06.2020 у розмірі 19 814 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот чотирнадцять) грн. 40 коп., пеню у розмірі 3 009 (три тисячі дев`ять) грн. 70 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 092 (одна тисяча дев`яносто дві) грн. 70 коп. та 3% річних у розмірі 489 (чотириста вісімдесят дев`ять) грн. 18 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1139 (одна тисяча сто тридцять дев`ять) грн. 89 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "11" листопада 2024 р.

СуддяТ.О. Пономаренко


Суд	Господарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення	11.11.2024
Оприлюднено	14.11.2024
Номер документу	122956911
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Судовий реєстр по справі —922/3039/24

Рішення від 11.11.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Пономаренко Т.О.

Ухвала від 06.09.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Пономаренко Т.О.

Ухвала від 30.08.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Пономаренко Т.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 11.11.2024 по справі 922/3039/24ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —922/3039/24

Рішення від 11.11.2024

Ухвала від 06.09.2024

Ухвала від 30.08.2024

Рішення
від 11.11.2024 по справі 922/3039/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ