Рішення

від 12.11.2024 по справі 927/458/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

12 листопада 2024 року м. Чернігівсправа № 927/458/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В., за участю секретаря судового засідання: Матюшенко Н.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: Керівника Чернігівської окружної прокуратури, код ЄДРПОУ 02910114, вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000,

в інтересах держави в особі

позивача: Міністерства освіти і науки України,

код ЄДРПОУ 38621185, просп. Берестейській, 10, м. Київ, 01135

до відповідача-1: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,

код ЄДРПОУ 43173325, просп. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039

до відповідача - 2: Фізичної особи - підприємця Рубан Юрія Григоровича,

ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до відповідача -3: Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту,

код ЄДРПОУ 02548860, вул. Реміснича, 56, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про визнання недійсним договору оренди державного майна, зобов`язання повернути нежитлові приміщення

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від прокуратури: прокурор Кравченко А.А.,

від відповідача 1: Помаз В.В.

У судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України звернувся до суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Фізичної особи-підприємця Рубан Юрія Григоровича та Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту, у якому прокурор просить суд:

- визнати недійсним Договір оренди №65-19 нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.10.2019, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Фізичною особою-підприємцем Рубан Юрієм Григоровичем, погоджений Чернігівським професійним ліцеєм залізничного транспорту з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 01.11.2022 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.10.2019 №65-19;

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Рубан Юрія Григоровича повернути Чернігівському професійному ліцею залізничного транспорту за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 132,1 кв.м на першому поверсі будівлі навчально-виробничого корпусу, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 56.

Ухвалою суду від 28.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання; сторонам встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

11.06.2024 до суду надійшли пояснення позивача по суті спору.

18.06.2024 від відповідача-1 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у тому числі доказами їх направлення іншим учасникам справи, що містить клопотання про продовження строку на подання відзиву

24.06.2024 прокурор подав до суду відповідь на відзив відповідача-1 з доданими до них документами, у тому числі доказами їх направлення іншим учасникам справи.

Суд долучив до матеріалів справи відзив відповідача-1 на позов, відповідь прокурора на цей відзив з доданими до них документами, як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

Інших клопотань та заяв до суду не надходило.

24.10.2024 суд розпочав розгляд справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, зокрема, положень Закону України "Про освіту", оскільки спірні нежитлові приміщення площею 175,04 кв.м на першому поверсі будівлі навчального корпусу, що перебуває на балансі Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту, передано в оренду відповідачу-2 для розміщення майстерні з ремонту взуття, тобто не за (освітнім) призначенням. Отже, за висновком прокурора, наявні обставини для визнання недійсним такого договору на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України та повернення об`єкта оренди його балансоутримувачу.

Відповідач-1 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:

- редакція Закону України "Про освіту" на момент укладення оспорюваного договору не містить конкретного визначення, яке використання об`єкта може кваліфікуватися як таке, що буде суперечити призначенню;

- сторонами договору оренди було дотримано процедуру, визначену законодавством для укладення договору оренди державного нерухомого майна;

- між відповідачем-2 та відповідачем-3 укладено договір про співпрацю у сфері професійної (професійно-технічної) освіти;

- прокурор звернувся до суду із цим позовом із пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У відповіді на відзив прокурор наполягає на укладенні оспорюваного договору з порушенням вимог законодавства, зокрема, положень Закону України "Про освіту", спірне приміщення використовується не за освітнім призначенням, а погодження договору оренди Міністерством освіти і науки України не може бути підставою для використання об`єкта освіти не за цільовим призначенням. Щодо строку позовної давності прокурор вважає, що цей строк не сплив, оскільки був продовжений на строк дії карантину та після його завершення є продовженим (зупиненим) на строк дії правового режиму воєнного стану.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 07.10.2015 власником приміщення 3-х поверхового навчального корпусу, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Комсомольська, 56, є держава в особі Міністерства освіти і науки України.

У п. 7.9 Статуту Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту зазначено, що майно професійного ліцею, у тому числі: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інші об`єкти є об`єктами державної власності, що закріплюються за професійним ліцеєм на праві оперативного управління. Функції управління майном, яке закріплюється за професійним ліцеєм, здійснює Міністерство освіти і науки України.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами економічної діяльності ФОП Рубан Ю.Г. є: КЕКВ 95.23 Ремонт взуття та шкіряних виробів.

Листом від 05.06.2019 №01-08/422 Ліцей повідомив Регіональне відділення про те, що він не заперечує проти передачі в оренду ФОП Рубану Ю.Г. приміщення загальною площею 175,04 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 56 (т. 1 а.с. 66).

Листом від 12.08.2019 Міністерство освіти і науки України повідомило Регіональне відділення про те, що ураховуючи пропозиції Комісії з майнових питань, за зверненням Регіонального відділення, прийнято рішення (протокол №8 від 27.06.2019) про надання дозволу на передачу в оренду в установленому порядку частини 1-го поверху навчально-виробничого корпусу загальною площею 175,04 кв.м за адресою м. Чернігів, вул. Ремаснича, 56), що знаходиться на балансі Ліцею, терміном до трьох років (т. 1 а.с. 67).

01.10.2019 між Регіональним відділенням (далі - Орендодавець) і ФОП Рубан Ю.Г. (далі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №65-19 (далі - Договір оренди) та підписано Акт прийняття-передачі майна (т. 1 а.с. 68-72).

Відповідно до п. 1.1 Договору оренди Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування без права передачі у суборенду та приватизації державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 175,04 кв. м, на першому поверсі будівлі навчально-виробничого корпусу, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 56, що обліковується на балансі Ліцею (далі - Балансоутримувач).

За умовами пунктів 1.2, 2.1 договору оренди майно передається в оренду для розміщення майстерні з ремонту взуття. Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 01.10.2019 до 29.09.2022 (пункт 10.1 договору оренди).

Договір підписаний орендодавцем та орендарем.

Нежитлові приміщення (предмет оренди) передано орендарю в оренду на підставі акта приймання-передачі від 01.10.2019, який підписаний сторонами договору.

26.01.2022 ФОП Рубан Ю.Г. звернувся із заявою про внесення змін до Договору оренди № 65-19 від 01.10.2019, щодо продовження строку дії договору.

Управління з питань державного майна та підприємств Міністерства освіти і науки України листом від 01.09.2022 № 11/381-22, у відповідь на лист Чернігівського професійного ліцею залізничного щодо продовження договору оренди від 08.08.2022 № 01-08-231, повідомило, що відповідно до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» договори оренди державного та комунального майна строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону.

03.08.2022 ФОП Рубан Ю.Г. звернувся із заявою про внесення змін до Договору оренди № 65-19 від 01.10.2019, щодо зменшення орендної площі на 42,94м2 та зміни мети використання орендованого майна.

Міністерством освіти і науки України листом від 02.09.2022 №1/10073-22, за результатами розгляду звернення Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту від 12.08.2022 № 01-08/235 щодо внесення змін до договору оренди, ураховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», п.п. 10, 15 та 38 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами комунальної власності», а також пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України (протокол № 15 від 31.08.2022), надано дозвіл на внесення змін до Договору оренди № 65-19 від 01.10.2019, щодо зменшення площі орендованого майна на 42,94 м2 та зміни мети використання, а саме: 116,6 м2 - для розміщення майстерні по ремонту взуття та 15,5 м - для розміщення буфету.

01.11.2022 сторонами укладено Додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №65-19 від 01.10.2019, згідно якої внесено зміни до Договору оренди, у зв`язку із чим п. 1.1. Договору оренди викладено в наступній редакції:

« 1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування без права приватизації та передачі в суборенду державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 132,1 м на першому поверсі будівлі навчально-виробничого корпусу, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 56, що обліковується на балансі Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту (Балансоутримувач) вартість якого визначена згідно з висновком про вартість оцінки на 30.06.2019 і становить за незалежною оцінкою 503 831,05 грн (без ПДВ)».

Відповідно до п. 1.2. Додаткової угоди від 01.11.2022, звільнені частково нежитлові приміщення площею 42,94 м2 на першому поверсі будівлі навчально- виробничого корпусу, Орендар повертає Балансоутримувачу у відповідності до п. 10.1. Договору оренди згідно з актом приймання-передачі.

Окрім того, п. 1.2. Договору оренди № 65-19 від 01.10.2019 викладено у наступній редакції:

« 1.2. Майно передається в оренду з метою: 116,6 м - для розміщення майстерні по ремонту взуття; 15,5 м2 - для розміщення буфету, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи».

Зміни та доповнення вступають в силу з дати підписання акту приймання- передачі майна з оренди, і діють до закінчення терміну дії Договору оренди (п. 4 Додаткової угод від 01.11.2022).

На виконання вимог Додаткової угоди від 01.11.2022 Орендар, Балансоутримувач та Орендодавець підписали Акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого Орендар передає, а Балансоутримувач, з відома Орендодавця, приймає із строкового платного користування, нерухоме визначене майно, що належить до державної власності загальною площею 42,94 м2.

Звертаючись з позовними вимогами прокурор стверджує, що Законом України "Про освіту" встановлено заборону використання майна не пов`язаним з освітнім процесом. Так, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами економічної діяльності ФОП Рубан Ю.Г. є: КЕКВ 95.23 Ремонт взуття та шкіряних виробів, що вказує на відсутність у Орендаря будь-яких ознак освітнього процесу.

Також прокурор вказує, що згідно листа від 05.04.2024 № 01-08/191, Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту повідомив, що орендар ФОП Рубан Ю.Г. участі у навчально-виховному процесі не приймає, у зв`язку із чим, ліцей не заперечує проти вжиття заходів представницького реагування Чернігівською окружною прокуратурою, щодо припинення вказаного договору.

Враховуючи наведене, прокурор вказує, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог Закону України "Про освіту", оскільки нежитлові приміщення використовуються орендарем не за освітнім призначенням, що є підставою для визнання його недійсним та повернення предмета оренди балансоутримувачу.

Стосовно наявності підстав для представництва у суді прокурором інтересів держави в особі Міністерства, то прокурор зазначав, що інтереси держави у даному випадку полягають у незаконному, нецільовому використанні орендарем приміщень освітнього закладу, власником яких є Міністерство, і балансоутримувачем цього майна є заклад освіти - Ліцей, який підпорядкований Міністерству.

Так, листом № 55-77-3284ВИХ-24 від 09.04.2024 прокурор звертався до Міністерства щодо виявлених порушень законодавства при укладенні договору оренди, а також просив повідомити чи будуть Міністерством вживатись заходи щодо захисту інтересів держави в суді.

У відповідь Міністерство листом № 1/7833-24 від 06.05.2024, зокрема, повідомило, що не є розпорядником інформації стосовно фактично укладених договорів, а як уповноважений орган надає пропозиції щодо погодження або відмови на укладення, продовження, внесення змін до таких договорів та повідомляє балансоутримувача про прийняте рішення. Також Міністерство просило вжити заходи щодо захисту інтересів держави у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій.

Листом № 55-77-4300ВИХ-24 від 08.05.2024 прокуратура повідомила Міністерство про звернення до суду з відповідним позовом.

З огляду на викладене, враховуючи обізнаність Міністерства про порушення інтересів держави, наявність у нього повноважень щодо захисту інтересів держави та невжиття відповідних заходів, прокурор зазначав про необхідність вжиття заходів з представництва інтересів держави в суді в особі визначеного органу.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України № 1697-VII від 14.10.2014 "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (частина 3).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4).

Системне тлумачення статті 53 ГПК України й абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У рішенні № 4-р(II)/2019 від 05.06.2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (пункти 45-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен здійснити оцінку не тільки виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову (апеляційної та/або касаційної скарги), а й наявних у справі інших доказів щодо обставин, які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом.

Водночас якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19.

З огляду на зазначене, наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства та щодо необхідності захисту інтересів держави.

Щодо визнання недійсним Договору оренди.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 16.10.2014, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності; здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

У даній справі, як зазначалося раніше, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства, яке хоч і не є учасником спірного договору, але виконує функцію державного органу та власника майна, у зв`язку з чим є заінтересованою особою щодо спірних правовідносин.

Таким чином, відповідне звернення щодо недійсності правочину і наслідків його недійсності є правомірним.

Судом також враховано, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 912/1550/22, від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 10.09.2021 у справі № 909/207/20.

Враховуючи наведене, звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства з даними позовними вимогами до відповідачів відповідає суб`єктному складу, оскільки сторонами оспорюваного договору оренди є орендодавець (Регіональне відділення), орендар (ФОП Рубан Ю.Г.) та балансоутримувач (Ліцей).

При цьому, вимоги щодо захисту прав та інтересів держави у спірних правовідносинах фактично спрямовані до орендаря який, за твердженням прокурора, використовує приміщення Ліцея не за його цільовим призначенням усупереч законодавчій забороні (пункт 68 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17).

Судом встановлено, що строк Договору оренди визначений до 29.09.2022, отже термін дії спірного договору оренди закінчився 29.09.2022, тобто у період дії воєнного стану, в матеріалах справи відсутні повідомлення про непродовження договору оренди.

Разом з тим, 27.05.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану".

Відповідно до пункту 5 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абзац 6 пункту 5 Постанови КМУ № 634 від 27.05.2022).

Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов:

- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;

- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

- рішення про продовження договорів оренди не прийнято на аукціоні, який оголошено до дати набрання чинності цією постановою.

Отже, вказаними положеннями нормативно-правового акта, який набув чинності 01.06.2022, на орендодавця державного та комунального майна покладено обов`язок забезпечити продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022. Тобто має місце надання зворотної сили нормативно-правовому акту в часі (ретроактивна дія) шляхом прямої вказівки про це в такому нормативно-правовому акті, і такий темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України, оскільки ретроактивна дія вказаної Постанови уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану, який запроваджено в Україні з 24.02.2022.

Враховуючи те, що термін дії спірного Договору оренди закінчився 29.09.2022, тобто у період дії воєнного стану, і в матеріалах справи відсутні повідомлення про непродовження договору оренди, то договір оренди вважається продовженим, починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти на час укладення договору оренди від 01.10.19 регулювалися положеннями Закону України "Про освіту".

Приписами ч. 1 ст. 10 Закону України «Про освіту» передбачено, що до невід`ємних складників системи освіти входять, зокрема повна загальна середня освіта та професійна (професійно-технічна) освіта

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про освіту» метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону України «Про освіту» метою професійної (професійно-технічної) освіти є формування і розвиток професійних компетентностей особи, необхідних для професійної діяльності за певною професією у відповідній галузі, забезпечення її конкурентоздатності на ринку праці та мобільності і перспектив кар`єрного зростання впродовж життя.

Положення ч. З ст. 22 Закону України «Про освіту» передбачають, що заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про професійну (професійно- технічну) освіту» заклад професійної (професійно-технічної) освіти - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійній (професійно- технічній) освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я.

Згідно ст. 49 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» засновник закріплює за закладами професійної (професійно-технічної) освіти державної або комунальної форми власності та установами професійної (професійно-технічної) освіти об`єкти права власності, які належать засновнику на праві власності або орендовані ним у інших власників.

Об`єкти права власності закріплюються засновником за закладом професійної (професійно-технічної) освіти державної або комунальної форми власності або установою професійної (професійно-технічної) освіти на праві оперативного управління.

Заклади освіти та установи професійної (професійно-технічної) освіти несуть відповідальність перед засновником за збереження та використання за призначенням закріпленого за ними майна. Контроль за використанням цього майна здійснюється засновником.

Відповідно до інформації із ЄДРПОУ, засновником Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту є Міністерство освіти і науки України. Основним видом діяльності закладу освіти є 85.32 професійно- технічна освіта, додатковим - 85.31 загальна середня освіта.

Згідно Реєстру суб`єктів освітньої діяльності, Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, форма власності - державна (https://registry.edbo.gov.ua/university/1811/).

Відповідно до п. 1.1. Статуту Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки

України від 30.01.2017 № 111 (далі - Статут Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту), Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття професійно-технічної та повної загальної середньої освіти.

Згідно із п. 1.4. Статуту Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту, головним завданням професійного ліцею є забезпечення права громадян України на професійне навчання відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей з метою задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках.

Положення п. 7.8. Статуту Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту передбачають, що для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів професійний ліцей використовує навчально-матеріальну базу та земельну ділянки відповідно до паспортів, технічної документації, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, актів на право постійного користування землею, інших правовстановлюючих документів.

Відповідно до п. 7.9. Статуту Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту, майно професійного ліцею, у тому числі: навчально- виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, комунікації) обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інші об`єкти є об`єктами державної власності, що закріплюються за професійним ліцеєм на праві оперативного управління.

Функції управління майном, яке закріплюється за професійним ліцеєм, здійснює Міністерство освіти і науки України.

Майно та земельні ділянки, що закріплюються за професійним ліцеєм, не можуть бути предметом застави, а також: не підлягають вилученню або передачі у власність, оренду (суборенду) юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України, крім передбачених законодавством випадків.

Відповідно до п. 7.11. Статуту Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту, професійний ліцей несе відповідальність перед Міністерством освіти і науки України за збереження та використання за призначенням закріпленого за ним майна.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.04.2024 № 374319901, за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 56, зареєстрований об`єкт нерухомого майна - приміщення учбово-виробничого корпусу, загальною площею 606,4 м2. Власником об`єкта нерухомого майна є держава в особі Міністерства освіти і науки України.

Уповноваженим органом управління вказаним майном є Міністерство освіти і науки України, яке закріпило його за Чернігівським професійний ліцей залізничного транспорту на праві оперативного управління, з метою здійснення останнім своєї статутної діяльності.

Таким чином, Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту є державним професійно-технічним закладом освіти, підпорядкованим Міністерству освіти і науки України, за яким на праві оперативного управління закріплюються навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інші об`єкти державної власності, з метою виконання закладом освіти покладених на нього завдань щодо забезпечення права громадян на здобуття професійно- технічної та повної загальної середньої освіти.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права громадян на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України «Про освіту».

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Виходячи з вимог законодавства про освіту об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (подібний правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 15.06.2018 у справі М 906/164/17 та постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17, від 10.01.2024 у справі № 924/391/23).

Відповідно до ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» (в редакції Закону від 20.12.2018 № 2661-VIII, що діяла на момент укладення Договору оренди № 65-19 від 01.10.2019) об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

На момент укладення Додаткової угоди від 01.11.2022 до Договору оренди № 65-19 від 01.10.2019, набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо ефективного управління майном закладів вищої освіти державної і комунальної форми власності» від 17.06.2021 № 1557- IX, згідно якого ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» викладено в такій редакції: «Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами. крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти. пов`язаних із забезпеченням освітнього проиесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства».

Відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту» спеціальні закони - Закони України «Про дошкільну освіту», «Про повну загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту».

Тобто, норма Закону України «Про освіту» (ч. 4 ст. 80) є імперативною та прямо встановлює заборону на використання об`єктів освіти не за цільовим (освітнім) призначенням.

Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001, передбачено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов`язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

У пункті 27 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, зазначено, що вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти. Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 статі 61, частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом приміщень для навчального процесу не надає права передавати їх в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Так, за змістом частини 1 статті 79 Закону України "Про освіту" джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть, зокрема, бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Враховуючи, що орендовані приміщення знаходяться на балансі Ліцея, який є об`єктом освіти, та передавались у строкове платне користування для здійснення орендарем ремонту взуття та шкіряних виробів, що не може вважатися використанням приміщень за цільовим призначенням, тобто суперечить ст. 63 Закону України "Про освіту". При цьому саме по собі невикористання Ліцеєм приміщень для навчального процесу не надає права передавати їх в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу.

Заперечуючи доводи прокурора відповідач-1 зазначав, що за інформацією ФОП Рубан Ю.Г. між ним та балансоутримувачем (Ліцеєм) укладено договір про співпрацю у сфері професійної (професійно-технічної) освіти.

Як вбачається із умов оспорюваного договору, останній не містить положень щодо форми використання спірних приміщень одночасно в навчальних (освітніх) цілях, доступу викладачів чи студентів закладу освіти до орендованого майна в процесі освітньої діяльності, про взаємовідносини та співпрацю орендаря із закладом освіти.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21.

Із договору оренди також не вбачається, що діяльність орендаря спрямована виключно на здійснення освітньої діяльності чи обслуговування учасників освітнього процесу, а не для здійснення власної господарської діяльності.

Отже, укладаючи спірний договір сторони не дотрималися вимог ст. 80 Закону України «Про освіту», не обмежили мету використання приміщень закладу освіти, яка мала б бути пов`язана з навчально-виховним процесом чи обслуговуванням учасників освітнього процесу саме з метою забезпечення освітнього процесу.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 927/400/23.

Також, згідно листа від 05.04.2024 N2 01-08/191, Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту повідомив, що орендар ФОП Рубан Ю.Г. участі у навчально-виховному процесі не приймає, у зв`язку із чим, ліцей не заперечує проти вжиття заходів представницького реагування Чернігівською окружною прокуратурою, щодо припинення вказаного договору.

Окрім того, відповідно до листа від 07.05.2024 № 06-08/285, заклад освіти вказав, що Орендар використовує нежитлові приміщення на першому поверсі будівлі навчально- виробничого корпусу, які розташовані за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 56, виключно для розміщення майстерні з ремонтувзуття. Орендоване майно не використовується з метою надання послуг, які неможуть бути забезпечені безпосередньо Чернігівським професійним ліцеєм залізничного транспорту, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Орендоване майно площею 15.5 кв.м, яке згідно договору оренди призначено для розміщення буфету, використовуєтьсядля власних потреб ФОП Рубан Ю.Г. та у цілях обслуговування учасників освітнього процесу не використовується, так як в навчальному корпусі ліцею є власний буфет. Між ФОП Рубан Ю.Г. та закладом освіти, договір про співпрацю у сфері професійної (професійно-технічної) освіти не укладався.

Таким чином, твердження відповідача-1 про використання Орендарем майна закладу освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а також укладення між орендарем та закладом освіти договору про співпрацю у сфері професійної (професійно-технічної) освіти є безпідставними, нічим не підтвердженими та таким, що спростовуються інформацією закладу освіти від 05.04.2024 № 01-08/191 та від 07.05.2024 № 06-08/285.

Також, судом враховано, що згідно офіційних даних, розміщених на сайті Міністерства в реєстрі суб`єктів освітньої діяльності не містяться будь-які відомості про здійснення освітньої діяльності орендарем ФОП Рубан Ю.Г., отже орендар в розумінні Закону України "Про освіту" не є суб`єктом освітнього процесу та не надає освітні послуги.

Враховуючи зазначене, при укладенні спірного договору оренди порушено норми ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", оскільки предмет оренди використовувався не за визначеним законодавством цільовим призначенням навчального закладу, а з метою господарської діяльності відповідача-2, пов`язаної з ремонтом взуття та шкіряних виробів.

Отже, зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, наявні правові підстави для визнання договору № 65-19 нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.10.2019, укладений між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, правонаступником якого є Регіональним відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Фізичною особою-підприємцем Рубаном Юрієм Григоровичем, погодженого Чернігівським професійним ліцеєм залізничного транспорту, з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 01.11.2022 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 65-19 від 01.10.2019, недійсним відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладено такі висновки:

"За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)".

За умовами п. 10.10 Договору оренди у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів Орендар повертає Балансоутримувачу (або юридичній особі, яку вкаже Орендодавець).

Тобто наслідком визнання недійсним Договору оренди є повернення Орендарем спірного майна Балансоутримувачу (або юридичній особі, яку вкаже Орендодавець).

Оскільки договір № 65-19 нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.10.2019 є недійсним, вимога прокурора про зобов`язання орендаря повернути балансоутримувачу за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна нежитлові приміщення площею 132,1 м2 на першому поверсі будівлі навчально-виробничого корпусу, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 56, також підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідача-1 щодо пропуску позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Судом встановлено, що відповідачем-1 у мотивувальній частині відзиву на позовну заяву зазначено, що строки позовної давності щодо визнання правочину недійсним пропущені, проте прохальна частина відзиву не містить клопотання про застосовання судом позовної давності в даній справі.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь Чернігівської обласної прокуратури в рівних частинах.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними Договір оренди № 65-19 нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.10.2019, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Фізичною особою-підприємцем Рубаном Юрієм Григоровичем, погоджений Чернігівським професійним ліцеєм залізничного транспорту, з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 01.11.2022 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 65-19 від 01.10.2019.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Рубана Юрія Григоровича повернути Чернігівському професійному ліцею залізничного транспорту за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 132,1 м2 на першому поверсі будівлі навчально-виробничого корпусу, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 56.

4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325, просп. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача - иА248201720343140001000006008, призначення платежу - повернення судового збору (судових витрат)) сплачений судовий збір у сумі 2018,67 грн.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Рубана Юрія Григоровича (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача - иА248201720343140001000006008, призначення платежу - повернення судового збору (судових витрат)) сплачений судовий збір у сумі 2018,67 грн.

6. Стягнути з Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту (код ЄДРПОУ 02548860, вул. Реміснича, 56, м. Чернігів, 14000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача - иА248201720343140001000006008, призначення платежу - повернення судового збору (судових витрат)) сплачений судовий збір у сумі 2018,67 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 12.11.2024 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ засоби зв`язку - тел.099 420 54 50