Ухвала

від 07.11.2024 по справі 917/1121/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 917/1121/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю: секретаря судового засідання Іщука В. В.,

представників учасників справи:

позивача Кременчуцького закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 58 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області - не з`явився,

відповідача Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», м. Полтава - Данілової Н. Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу позивача Кременчуцького закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 58 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 (головуючий - суддя Терещенко О. І., судді: Тихий П. В., Плахов О. В.)

та рішення Господарського суду Полтавської області від 25.04.2024 (суддя - Кльопов І. Г.)

у справі за позовом Кременчуцького закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 58 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області

до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», м. Полтава

про перерахунок вартості наданих послуг,

УСТАНОВИВ

У червні 2023 року Кременчуцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 58 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (далі - Кременчуцький ЗДО № 58, споживач, позивач) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», м. Полтава (далі - ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», відповідач), у якому просив зобов`язати здійснити перерахунок вартості наданих послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для споживача стосовно приміщення за адресою: 39610, м. Кременчук, проспект Лесі Українки, 8-А, за період з початку опалювального періоду 2022- 2023, а саме з 01.11.2022 і до дня ухвалення судом рішення у справі відповідно до рівня цін (тарифів) за послуги постачання тепла, що застосовувалися до позивача станом на 24.02.2022. Судові витрати просив стягнути з відповідача.

Господарський суд Полтавської області рішенням від 25.04.2024, залишеним без змін згідно з постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024, у позові відмовив повністю.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Кременчуцький ЗДО № 58 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, у справі ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Кременчуцький ЗДО № 58, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: норми Закону № 2479-IX від 29.07.2022 у редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення та «зеленої» трансформації енергетичної системи України» № 3220-ІХ від 30.06.2023 та Постанови КМУ від 29.04.2022 № 502 «Деякі питання регулювання діяльності у сфері комунальних послуг у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану», чим порушив норми процесуального права, а саме частину четверту статті 236 ГПК України, та не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.04.2024 у справі № 917/730/23.

Скаржник вважає, що процесуальна норма, а саме частина четверта статті 236 ГПК України відносно того, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес.

Крім того, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що відсутній висновок щодо застосування статті 1 Закону № 2479-IX до правовідносин, що виникли між суб`єктами господарювання у сфері постачання теплової енергії та надання послуг з постачання теплової енергії під час дії воєнного стану. Наведеною нормою встановлено заборону підвищення тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання), послуги з постачання гарячої води для населення, якщо протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після його припинення або скасування для споживача змінився постачальник теплової енергії і у постачальника, який здійснює ліцензовану господарську діяльність, тариф, який встановлюється іншим уповноваженим на це органом, є більшим ніж встановлений для іншого суб`єкта господарювання, який до цього був постачальником споживача.

01.10.2024 відповідач надіслав до Верховного Суду відзив на вказану касаційну скаргу, у якому погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій. Посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги, які зводяться до заперечення встановлених судами обставин та переоцінки доказів, просить у задоволенні касаційної скарги Кременчуцького ЗДО № 58 відмовити, а ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачу на праві оперативного управління належить приміщення за адресою: 39610, м. Кременчук, проспект Лесі Українки, 8-А.

До листопада 2022 року надавачем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води у м. Кременчуці було ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ».

Починаючи з опалювального періоду 2022- 2023, позивач є споживачем теплової енергії, постачальником якої є відповідач ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго».

Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області рішенням від 25.10.2021 року № 1421 «Про встановлення товариству з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для категорій споживачів» та рішенням від 30.12.2021 за № 1867 «Про встановлення товариству з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» скоригованих тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води для категорій споживачів з 01.01.2022» встановив та визначив відповідні тарифи на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для споживачів міста Кременчука.

Згідно з указаними рішеннями для ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» було встановлено для бюджетних установ одноставковий тариф, який складав з 25.10.2021 - 2 862,85 грн за 1 Гкал, а з 30.12.2021 - 3 281,22 грн за 1 Гкал.

Такий тариф застосовувався до позивача на момент введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, що підтверджується відповідним рахунком, направленим позивачу постачальником ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ».

Президент України Указом від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні ввів воєнний стан, який неодноразово був продовжений і діє зараз.

Через військову агресію росії проти України та в результаті неодноразових ракетних ударів по м. Кременчуку теплогенеруюче обладнання ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» було повністю зруйновано, через що товариство припинило виробництво, транспортування та постачання теплової енергії своїм споживачам.

Кабінет Міністрів України 29.04.2022 прийняв постанову № 502 «Деякі питання регулювання діяльності у сфері комунальних послуг у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану». Згідно з пунктом 1 вказаної постанови рекомендовано органам, уповноваженим встановлювати тарифи, протягом дії воєнного стану в Україні, але не раніше завершення поточного опалювального періоду, не підвищувати, зокрема, тарифи на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання), у тому числі тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням альтернативних джерел енергії, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для населення та застосовувати їх до споживача (населення) на рівні тарифів, що застосовувалися станом на 24 лютого 2022 року.

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», який набрав чинності 19.08.2022, запроваджено мораторій на підвищення цін (тарифів) у сфері теплопостачання. Зокрема, передбачено, що протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Полтавська обласна рада рішенням № 473 від 22.09.2022 «Про надання згоди на безоплатне прийняття з державної у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» надала згоду на безоплатне прийняття з державної у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» Державної установи «Навчально-методичний центр з газової безпеки».

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 року № 894-Р «Про передачу цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» Державної установи «Навчально-методичний центр з газової безпеки» у спільну власність територіальних громад Полтавської області» Полтавська обласна рада прийняла рішення від 14.10.2022 № 481 «Про прийняття цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу «Кременчуцька ТЕЦ» Державної установи «Навчально-методичний центр з газової безпеки» у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області».

Згідно з пунктом 4 вказаного рішення вирішено після затвердження акта приймання-передачі передати на баланс у господарське відання як внесок до статутного капіталу ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» майно, зазначене у додатку до цього рішення, а саме цілісний майновий комплекс відокремленого підрозділу ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ».

Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області рішенням від 20.10.2022 року № 1508 «Про визначення Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води», виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води по лівобережній частині міста Кременчука з покладанням відповідних обов`язків згідно з чинним законодавством визначив ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго».

Надалі виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області рішенням від 13.01.2023 № 86 вніс зміни до зазначеного вище рішення № 1508, та для виконання вимог статті 1 ЗУ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» зобов`язав ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» застосовувати до своїх споживачів у м. Кременчуці тарифи на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, розмір яких не перевищує рівень тарифів, що застосовувалися до них станом на 24.02.2022.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 31.10.2022 № 1574, опалювальний період 2022- 2023 для споживачів ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» у Кременчуцькій міській територіальній громаді розпочався з 01.11.2022.

01.11.2022 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 7085 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води (далі - Договір № 7085), та 25.01.2023 року - договір № 7085/2023 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді (далі - Договір № 7085/2023).

У пункті 1 Договору № 7085 встановлено, що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» (теплопостачальна організація) бере на себе зобов`язання постачати теплову енергію з метою забезпечення опалення приміщень Кременчуцького ЗДО № 58 (споживач) за адресою: проспект Лесі Українки, 8-А, м. Кременчук, Полтавська область, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати за теплову енергію в строки і на умовах, що визначені цим договором.

У пункті 33 Договору № 7085 сторони узгодили, що розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться відповідно до тарифів, встановлених уповноваженим органом. В разі зміни тарифів розрахунки здійснюються за новими тарифами. Тариф на теплову енергію для потреб бюджетних установ (без урахування витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів та без урахування витрат на утримання та ремонт індивідуальних теплових пунктів) становить: умовно-змінна частина двоставкового тарифу на теплову енергію - 2 197,08 грн/Гкал (без ПДВ); умовно-постійна частина двоставкового тарифу на теплову енергію (місячна абонентська плата на одиницю теплового навантаження) - 136 068,84 грн/Гкал/год (без ПДВ).

Відповідно до умов пункту 34 Договору № 7085 в рахунок на оплату включається вартість фактично спожитої теплової енергії за поточний місяць та вартість теплової енергії, що не врахована в рахунку за попередній місяць, і місячна абонентська плата за приєднане теплове навантаження (розрахована шляхом множення проєктного теплового навантаження (Гкал/год) на умовно-постійну частину двоставкового тарифу на теплову енергію (грн/Гкал/год (без ПДВ). Місячна абонентська плата за приєднане теплове навантаження сплачується споживачем щомісяця протягом року незалежно від обсягів споживання теплової енергії.

Згідно з пунктом 43 Договору № 7085 сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін та поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.11.2022. Договір діє в частині постачання теплової енергії до 31.12.2022 (згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України), а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде заявлено однією із сторін (пункт 44 Договору № 7085).

Сторони погодили, що у разі зміни тарифу теплопостачальна організація повідомляє про це споживача і розрахунок проводиться з моменту набуття чинності нових тарифів (пункт 46 Договору № 7085).

Як встановили суди попередніх інстанцій, вказаний договір підписали представники сторін та скріпили їх печатками.

Згідно з пунктом 1.1. Договору № 7085/2023 ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» (учасник за договором) зобов`язується з 01.01.2023 по 31.12.2023 постачати позивачу (замовник за договором) теплову енергію в гарячій воді для забезпечення потреб теплових установок замовника, а замовник - прийняти і оплатити вартість використаної (спожитої) теплової енергії в гарячій воді та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до умов пункту 1.2. Договору № 7085/2023 сторони погодили найменування товарної продукції: ДК 021:2015 - 09320000-8 - «Пара, гаряча вода та пов`язана продукція». Кількість товарної продукції: Очікувані обсяги постачання теплової енергії з 01.01.2023 по 31.12.2023 становлять 235,566 Гкал.

У пункті 3.1. Договору № 7085/2023 сторони погодили, що сума договору становить 1 060 561,00 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 176 760,17 грн. Сума цього договору є орієнтовною і буде визначатися з урахуванням тарифів, які встановлюються уповноваженими органами для учасника, та фактичного обсягу спожитої замовником товарної продукції.

Сторони, керуючись пунктом 7 статті 19 Постанови № 1178, також погодили, що у разі зміни регульованих цін (тарифів) на теплову енергію, яка постачається на підставі договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України, ціна на такий товар може бути змінена шляхом укладання додаткової угоди, яка підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється їх печатками і є невід`ємною частиною договору.

01.11.2022 сторони спору уклали Додаткову угоду № 1 до Договору № 7085, якою викладено в такій редакції пункт 33 «Розрахунки за користування тепловою енергією»: «Розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться відповідно до тарифів, встановлених уповноваженим органом. В разі зміни тарифів розрахунки здійснюються за новими тарифами. Тариф на теплову енергію для потреб бюджетних установ (з урахуванням витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів та без урахування витрат на утримання та ремонт індивідуальних теплових пунктів) становить: - умовно-змінна частина двоставкового тарифу на теплову енергію - 3 064,76 грн/Гкал (без ПДВ); - умовно-постійна частина двоставкового тарифу на теплову енергію (місячна абонентська плата на одиницю теплового навантаження) - 170 458,64 грн/Гкал/год (без ПДВ).

Згідно з пунктом 3 ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами, а її умови поширюються на відносини, що фактично склалися 01.10.2023 (частина третя статті 631 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що починаючи з 01.11.2022 відповідач постачає теплову енергію в гарячій воді позивачу відповідно до умов, укладених ними договорів. Вказане визнається та не оспорюється сторонами спору.

У матеріалах справи містяться рахунки на оплату теплової енергії, поставленої згідно з Договором № 7085, які відповідач в листопаді 2022 - квітні 2023 направляв позивачу. Згідно з указаними рахунками відповідач визначив вартість фактично поставленої теплової енергії (умовно-змінна частина двоставкового тарифу 2 197,08 грн без ПДВ) та місячну абонентську плату за одиницю теплового навантаження (умовно-постійна частина двоставкового тарифу 136 068,84 грн без ПДВ).

Наведене свідчить про те, що в зазначених рахунках відповідач застосовував тарифи, встановлені в Додатку 1 до рішення пленарного засідання шістнадцятої позачергової сесії восьмого кликання Полтавської обласної ради від 30.09.2022 року № 477 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» (далі - Рішення Полтавської облради № 477), яке було опубліковане на офіційному сайті Полтавської облради.

За змістом пункту 1 вказаного рішення Полтавська облрада встановила для певних категорій споживачів послуг ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», зазначених у Додатку 2 до вказаного Рішення, зокрема для бюджетних установ, тарифи на теплову енергію за окремими складовими: тариф на виробництво теплової енергії; тариф на транспортування теплової енергії; тариф на постачання теплової енергії; тарифи на послуги з постачання гарячої води. Також встановлено двоставковий тариф на послугу з постачання теплової енергії, який складається з умовно-змінної частини двоставкового тарифу та умовно-постійної частини двоставкового тарифу (місячної абонентської плати на одиницю теплового навантаження).

Отже, оскільки в указаних рахунках відповідач визначив вартість теплової енергії із застосуванням двоставкового тарифу для потреб бюджетних установ, який встановлено згідно з Додатком 1 до Рішення Полтавської обласної ради № 477, а саме: 2 197,08 грн Гкал без ПДВ як умовно-змінна частина тарифу та 136 068,84 грн без ПДВ як умовно-постійна частина тарифу, місячна абонентська плата на одиницю теплового навантаження замість одноставкового, який застосовувався до споживача станом на 24.02.2022, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, споживач вказував, що відповідач порушив норми законодавства при нарахуванні плати за постачання теплової енергії. Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (далі - ЗУ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», Закон № 2479-IX), який набрав чинності 19.08.2022, запроваджено мораторій на підвищення цін (тарифів) у сфері теплопостачання.

Зокрема, передбачено, що протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Позивач вважає, що постачання відповідачем теплової енергії в гарячій воді має здійснюватися за тарифами, які не повинні перевищувати тарифи, за якими позивач отримував теплову енергію станом на 24.02.2022 та які були встановлені для інших теплопостачальників, зокрема ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ».

Вказував, що з 01.11.2022 (після набрання чинності Законом № 2479-IX) відповідач почав застосовувати при обрахунку вартості поставленої позивачу теплової енергії двоставковий тариф, що є більшим за одноставковий тариф, який діяв у м. Кременчуці Полтавської області станом на 24.02.2022, при незмінній площі (об`ємі) приміщення та однаковій кількості теплової енергії (Гкал), яка споживається цією площею (об`ємом) приміщення, при двоставковому тарифі, який зараз застосовує відповідач, позивач вимушений сплатити на 41 535,34 грн за рік (12 місяців) більше, ніж при застосуванні одноставкового тарифу.

Крім того, при застосуванні до нього відповідачем двоставкового тарифу була порушена процедура його встановлення. Зокрема, згідно з пунктом 6 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) № 869 від 01.06.2011 (далі - Порядок № 869), у разі коли ліцензіат (в цьому випадку відповідач) провадить (має намір провадити) діяльність у межах кількох територіальних громад, формування та встановлення тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється окремо для кожної територіальної громади. При цьому витрати формуються за кожним видом ліцензованої діяльності у межах відповідної територіальної громади.

Отже, на думку позивача, формування та встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для Кременчуцької міської територіальної громади відповідач повинен провести окремо. Натомість відповідач неправомірно автоматично застосував до всіх споживачів Кременчуцької міської територіальної громади раніше встановлені тарифи, які ніяк не розраховувалися та уповноваженим органом не схвалювалися. Зазначає, що тарифи на послугу з постачання теплової енергії ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» для споживачів м. Кременчука не можуть перевищувати рівня тарифів, що застосовувалися для цих споживачів до 24.02.2022, навіть якщо ці послуги до вказаної дати надавались іншим суб`єктом господарювання.

Оскільки відповідач направив споживачам м. Кременчука, в тому числі позивачу, рахунки, у яких при визначенні вартості поставленої теплової енергії був застосований двоставковий тариф, позивач стверджував, що відповідач такими діями порушив норми чинного законодавства, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що визначення відповідачем в наданих позивачем рахунках на оплату вартості теплової енергії за двоставковим тарифом на теплову енергію, який був встановлений згідно з Додатком 1 до рішення Полтавської обласної ради № 477 для бюджетних установ, відповідало як умовам укладених між сторонами договорів, так і вимогам чинного законодавства.

Апеляційний господарський суд з висновками суду першої інстанції погодився.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що за рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 у справі № 440/6193/23, яке залишене без змін згідно з постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2024, позов виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Полтавської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - КП «Полтаватеплоенерго», про визнання протиправним та нечинним рішення, а саме пункту 1 Рішення Полтавської облради № 477 в частині встановлення КП «Полтаватеплоенерго» двоставкових тарифів на послугу з постачання теплової енергії за категорією споживачів «Для потреб бюджетних установ» відповідно до Додатку 2, залишено без задоволення.

У справі, що розглядається, причиною виникнення спору є питання наявності / відсутності підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок вартості наданих послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для споживача - Кременчуцького ЗДО № 58 стосовно приміщення за адресою: 39610, м. Кременчук, проспект Лесі Українки, 8-А за період з початку опалювального періоду 2022- 2023, а саме з 01.11.2022 і до дня ухвалення судом рішення у справі, відповідно до рівня цін (тарифів) за послуги постачання тепла, що застосовувалися до позивача станом на 24.02.2022.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.04.2024 у справі № 917/730/23.

Розглянувши наведені скаржником доводи у касаційній скарзі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

З огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи що чинний ГПК України та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів та визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки стосовно тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно.

Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

У пункті 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Доводи скаржника про неврахування судом попередньої інстанції висновку Верховного Суду, який викладений у постанові Верховного Суду у справі № 917/730/23, щодо застосування норм права є безпідставними та відхиляються Судом з огляду на таке.

У справі, що розглядається, правовідносини стосуються зобов`язання відповідача здійснити перерахунок вартості вже наданих / отриманих послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води позивачу, тоді як у справі № 917/730/23, на яку посилається скаржник, як на підставу неоднакового застосування, правовідносини стосувалися врегулювання переддоговірного спору в судовому порядку.

Ураховуючи наведене, Суд доходить висновку, що правовідносини у вказаних справах відрізняються за матеріально-правовим регулюванням, змістом заявлених позовних вимог, підставами та предметом позову, встановленими судами обставинами справи, що виключає подібність спірних правовідносин.

У наведеній скаржником справі № 917/730/23 Верховний Суд не давав висновку щодо питання застосування частини першої статті 1 ЗУ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», а також постанови КМУ від 29.04.2022 № 502 «Деякі питання регулювання діяльності у сфері комунальних послуг у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану», на неоднакове застосування яких вказує скаржник.

Верховний Суд у справі № 917/730/23 зауважив, що скаржник не довів необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведеної ним норми права у спірних правовідносинах. Постанова мотивована з урахуванням обставин, встановлених судами попередніх інстанцій на підставі оцінки ними доказів (включно з роз`ясненням Міністерства розвитку громад та територій України від 25.08.2022, листами зазначеного Міністерства від 18.11.2022, від 16.02.2023 тощо), з яких виходив, зокрема, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову.

Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Окрім наведеного, скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме статті 1 ЗУ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», у подібних правовідносинах, що виникли між суб`єктами господарювання (позивачем і відповідачем) у сфері постачання теплової енергії та надання послуг з постачання теплової енергії під час дії воєнного стану.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, розглядаючи доводи касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі скаржник вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статті 1 ЗУ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» в контексті спірних правовідносин.

Оскільки правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц).

Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені у касаційній скарзі, а також у відзиві на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою в цій частині на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що, у справі, що розглядається, на думку скаржника, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права - статті 1 ЗУ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» в контексті спірних правовідносин.

Проте, Верховний Суд встановив, що у касаційному порядку переглядалася справа № 917/1389/23 за позовом Кременчуцької гімназії № 31 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Підприємства - ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» про зобов`язання здійснити перерахунок вартості наданих послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для споживача. Позовні вимоги у вказаній справі обґрунтовувалися аналогічними підставами, що й у справі, яка розглядається № 917/1121/23.

Верховний Суд у постанові від 26.09.2024 у справі № 917/1389/23 дійшов висновку про незастосовність норм статті 1 ЗУ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» до подібних правовідносин.

У наведеній постанові Суд зазначив:

«Відповідно до змісту частини першої статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на:

послуги з розподілу природного газу;

теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Водночас до частини першої зазначеної статті Закону були внесені зміни згідно із Законом України від 30.06.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення та «зеленої» трансформації енергетичної системи України» (набрав чинності з 27.07.2023) та викладено статтю 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» у такій редакції:

«Протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення тарифів на: послуги з розподілу природного газу для всіх категорій споживачів; теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) для населення, послуги з постачання теплової енергії для населення та постачання гарячої води для населення».

За доводами позивача, відповідач всупереч мораторію на підвищення цін (тарифів) у сфері теплопостачання, який встановлений згідно із Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з початку опалювального сезону 2022-2023 здійснює нарахування позивачу плати за надані послуги за тарифами, розмір яких значно перевищує рівень тарифів, що діяв станом на 24.02.2022, та самочинно, без відповідного погодження визначив позивачу двоставковий тариф (у той час як раніше для позивача діяв одноставковий тариф).

Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону належать до повноважень органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною п`ятою статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - це грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Отже, тариф (ціна) на теплову енергію нерозривно пов`язаний з особою, яка здійснює виробництво, транспортування, постачання такої теплової енергії.

Частиною третьою статті 20 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Приписами статті 16-1 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій при регулюванні діяльності у сфері теплопостачання належить, зокрема, ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках), транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах, що не перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами).

При провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен здійснювати постачання теплової енергії за тарифами, що встановлюються уповноваженим законом державним колегіальним органом або органами місцевого самоврядування в межах наданих повноважень (підпункт 9 пункту 3.2 зазначених Ліцензійних умов).

Відповідно до пункту 37 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна районна чи обласна рада, а також суб`єктами господарювання, що здійснюють управління (експлуатацію) цілісними майновими комплексами таких підприємств.

Частиною третьою статті 189 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання (статті 190 ГК України).

Державні регульовані ціни, у розумінні частин першої-другої статті 191 ГК України, запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення» та іншими законами.

Пунктом 4 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 (в редакції від 03.04.2019 № 291), визначено, що під час формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води суб`єктами господарювання, що перебувають у спільній власності територіальних громад, вимоги цього Порядку в частині формування тарифів для кожної окремої територіальної громади (у разі провадження ліцензованої діяльності та надання комунальних послуг у декількох територіальних громадах) на таких суб`єктів господарювання не поширюються.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, КП «Полтаватеплоенерго» внесене до ліцензійного реєстру суб`єктів господарювання (ліцензіатів), які здійснюють господарську діяльність з виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії (в тому числі з використанням альтернативних видів палива) у Полтавській області; згідно зі статутом КП «Полтаватеплоенерго» засноване на майні спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області, засновником підприємства є Полтавська обласна рада; тарифи на постачання теплової енергії відповідачем встановлюються Полтавською обласною радою; застосовані відповідачем тарифи у рахунках на оплату, які були виставлені позивачу, відповідають тарифам, встановленим у додатку № 2 до Рішення Полтавської обласної ради № 477; тарифи, які були встановлені Рішенням Полтавської обласної ради № 477, залишились на рівні тарифів, встановлених рішенням Полтавської обласної ради від 21.10.2021 № 286 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (які були введені в дію з 01.11.2021); тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, які були встановлені Полтавською обласною радою для відповідача станом на 24.02.2022 не змінювались (не підвищувалися) після набрання чинності Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування». Відповідач є суб`єктом господарювання, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області та провадить ліцензовану діяльність і надає комунальні послуги у декількох територіальних громадах в межах Полтавської області, а, отже, з урахуванням пункту 4 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, відповідач не зобов`язаний ініціювати розгляд питання щодо встановлення окремого тарифу для споживачів м. Кременчука; тариф КП «Полтаватеплоенерго» єдиний для всіх споживачів Полтавської області, і будь-які підстави для обрахування вартості теплової енергії для споживачів м. Кременчука за окремим тарифом у відповідача відсутні.

Суд зазначає, що стаття 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» є спеціальною нормою, яка, виходячи з буквального тлумачення її змісту:

- містить заборону, тобто вимогу про зобов`язання утриматися від вчинення певної конкретної дії - підвищення тарифів;

- стосується конкретного кола осіб відносин, на які цей Закон розрахований - суб`єктів, що наділені відповідними владними повноваженнями стосовно встановлення таких тарифів або внесення змін до них шляхом підвищення.

Проте відповідач як постачальник теплової енергії за регульованими тарифами до числа таких суб`єктів не віднесений, а у своїй діяльності керується встановленими для нього Полтавською обласною радою тарифами, грошовий вираз яких, як було встановлено судами попередніх інстанцій у цій справі, застосований до позивача на рівні тарифів, встановлених рішенням Полтавської обласної ради від 21.10.2021 № 286 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (які були введені в дію з 01.11.2021), тобто в розмірі, який діяв станом на 24.02.2022.

Отже, враховуючи наведене вище, з урахуванням предмета та підстав заявленого позову, визначеного позивачем відповідача у справі, приписи статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин».

Ураховуючи наведене, Суд вважає, що висновок щодо застосування норми статті 1 ЗУ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» у подібних правовідносинах, про відсутність якого вказує скаржник у касаційній скарзі, сформований Верховним Судом у вказаній вище постанові від 26.09.2024 у справі № 917/1389/23, є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню норм права.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Оскільки висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, ухвалені судами з урахуванням таких же мотивів та не суперечать правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.09.2024 у справі № 917/1389/23, підстав для відступлення від такого висновку Верховний Суд не вбачає, як і не визначалась така підстава касаційного оскарження.

Отже, ураховуючи наведене, Верховний Суд відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Оскільки з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначаються підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Відповідно до статті 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Ураховуючи наведене, Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Кременчуцького ЗДО № 58 на оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у справі № 917/1121/23 підлягає закриттю відповідно до вимог пунктів 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Кременчуцького закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 58 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення Господарського суду Полтавської області від 25.04.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі № 917/1121/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Суддя І. В. Булгакова

Суддя І. Б. Колос