Ухвала

від 04.11.2024 по справі 758/13991/24

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/13991/24

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

04 листопада 2024 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі судді Якимець О.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД»</a>, про визнання майнових прав

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мамаєва Дмитра Юрійовича звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом, в якому просила визнати за нею майнові права на об`єкт незавершеного будівництва (тип приміщення: приміщення для зберігання велосипедів, будівельний номер 13, -1 поверх, загальна площа 5,90 кв.м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважаю, що зазначену позовну заяву необхідно залишити без руху з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

При цьому, позов за змістом і формою повинен відповідати вимогам ст. ст. 175-177 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

В порушення зазначених вимог, позивачем не додано до позовної документ, що підтверджує сплату судового збору. У позовній заяві зазначено, що позивач звільняється від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» як споживач за позовом, що пов`язаний з порушенням його прав.

Однак, із такими доводами позивача не можна погодитись, виходячи з наступного.

Закон України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно зі ст. 21 Закону, крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості про те, яке право споживача порушено, коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду, про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

Отже, позивач при зверненні до суду зобов`язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону, зазначити, яке право споживача порушено з урахуванням ст. 21 Закону, навести підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом.

Разом з тим, у позовній заяві таке обґрунтування позовних вимог відсутнє, а єдине посилання позивача на норми Закону стосується виключно підстав звільнення від судового збору.

Застосування Закону до даних правовідносин можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору.

Як вбачається з позовної заяви, між сторонами існують договірні відносини, які виникли за фактом укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 12.07.2019 № РБЛ/05-КД/013, а спір виник з приводу неналежного виконання зобов`язань однією зі сторін договору.

Таким чином, після укладення зазначеного договору між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та самого договору, а відтак, до спірних правовідносин щодо виконання такого договору Закон застосовуватись не може.

З урахування таких обставин, суд прийшов до висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами за даним позовом, не стосуються захисту прав споживачів, а посилання заявника на ч. 3 ст. 22 Закону як на підставу звільнення від сплати судового збору за даним позовом, є безпідставними.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Позивачем у даній справі заявлено перед судом вимогу про визнання майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва.

Згідно з ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Таким чином, вимога про визнання майнових прав у розумінні даної статті є майновою вимогою, тобто судовий збір за подання позовної заяви про визнання майнових прав сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше ніж 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Разом з тим, позивачем в порушення ст. 175 ЦПК України не зазначено у позовній заяві ціну позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна, у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам - не нижче його балансової вартості.

Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Якщо законами або нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, договором на проведення оцінки майна або ухвалою суду не зазначено вид вартості, який повинен бути визначений в результаті оцінки, визначається ринкова вартість.

Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому, суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом ЦПК України такий обов`язок покладається на позивача. Вартість майна визначається на момент пред`явлення позову.

Тобто, ціна позову повинна бути визначена на момент пред`явлення позову з урахування грошової оцінки ринкової вартості майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності.

Суд зазначає, що вартість майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва за договором купівлі-продажу майнових прав від № РБЛ/05-КД/013 (141 600 грн), не може бути прийнята як ринкова або дійсна вартість, оскільки договір було укладено у липні 2019 року, тобто з моменту визначення такої вартості до звернення позивача до суду минуло вже більше ніж 5 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст.175 і 177 цього кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).

Разом з тим, позивачем не зазначено ціну позову, а матеріали справи не містять доказів ринкової вартості майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва, що позбавляє суд можливості самостійно визначити ціну позову, а відповідно, і точний розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання даного позову.

Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.ст. 175 і 177 цього кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

За таких обставин суд вважає, що позовну заяву необхідно залишити без руху та надати позивачу десятиденний строк з дня вручення копії даної ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Керуючись ст. ст. 175, 185, 260, 261 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД»</a>, про визнання майнових прав - залишити без руху.

Надати позивачу десятиденний строк з дня вручення копії даної ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, позовна заява вважається неподаною та повертається позивачу разом з усіма доданими до неї документами.

Ухвала про залишення позовної заяви без руху оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя О. І. Якимець