Рішення

від 11.11.2024 по справі 760/4463/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/6454/24

Справа № 760/4463/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Зуєвич Л.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом приватного підприємства «ШЕРИФ-ВІННИЦЯ» /далі - ПП «ШЕРИФ-ВІННИЦЯ»/ (код ЄДРПОУ: 35945151, адреса: 08340, Київська обл., Бориспільський р-н., с. Гнідин, вул. Мєшкова, буд. 20; e-mail представника: ІНФОРМАЦІЯ_2; РНОКПП представника /для пошуку в системі «Електронний суд»/: НОМЕР_2) до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

23.02.2024 до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла вказана позовна заява, датована 22.02.2024, за підписом представника позивача - Неровного Д.В. (діє на підставі довіреності), в якій позивач просить стягнути з відповідача на користь ПП «ШЕРИФ-ВІННИЦЯ» заборгованість за договором № 605/КВ про надання послуг охорони від 04.06.2015 в загальній сумі 6 103,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2024 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справа передана судді по реєстру 28.02.2024.

Судом в порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Остання відповідь на такі запити надійшла до суду 01.03.2024.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04.03.2024 вказану позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 ЦПК України/).

Доводи позову

В позові вказується, що 04.06.2015 між ПП «Шериф-Охорона» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 605/КВ про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони.

Зазначається, що 11.10.2022 на підставі рішення ПП «Шериф-Охорона» № 11/10/22 завіреного приватним нотаріусом КМНО Шкодою О.ЯМ. та зареєстровано в реєстрі за № 3631 було затверджено нове повне найменування позивача: «ПП «Шериф-Охорона» та відповідно відбулася заміна в найменуванні юридичної особи з ПП «Шериф-Охорона» на ПП «Шериф-Вінниця».

Як стверджується у позові, з моменту підписання Договору відповідачем періодично допускалося прострочення по оплаті за надання послуг, проте з листопада місяця 2021 року та до 27.07.2023 (включно) відповідачкою взагалі не здійснено жодної оплати.

При цьому, у позові звертається увага на те, що відповідач міг в будь-який час призупинити або розірвати дію Договору повідомивши виконавця в любий зручний час, в телефонному режимі, оскільки представниками виконавця регулярно велися перемовини, щодо існуючого боргу.

Разом з тим, зауважується, що з 24.02.2022 коли почалося повномасштабне вторгнення «російської федерації», підприємство продовжувало свою роботу по охороні об`єктів, всіх без виключення, робота контактного центру не припинялася ні на хвилину, були клієнти, які повідомляли про призупинення надання послуг, поте відповідач ніяким чином не проінформував про відключення чи призупинення надання послуг по об`єкту який зазначений в п. 1 Додатку № 1 до Договору.

Позивач вказує, що оскільки, протягом тривалого часу відповідач не виконував грошові зобов`язання по сплаті вартості послуг, їй неодноразово направлялися повідомлення про можливість виконавця призупинити надання послуг та розірвання договору в разі непогашення існуючого боргу.

Разом з тим, зазначається, що у зв`язку з невиконанням грошових зобов`язань, позивачем на адресу відповідача 15.01.2024 направлено повторно повідомлення-вимогу вих. № 08-12/22-8 від 03.01.2024 про неналежне виконання зобов`язань за Договором, сплату грошових коштів та вказаною вимогою відповідач був повторно проінформований про припинення надання послуг по Договору на підставі п. 3.1.1 з 28.07.2023.

У позові наголошується, що відповідач не виконує грошові зобов`язання по сплаті вартості наданих позивачем послуг та станом на дату подання позовної заяви сума заборгованості відповідача складає 6 103,00 грн.

Щодо правової позиції відповідача

Відзив на позовну заяву не надійшов.

Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Як вбачається з довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА, відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.08.1999 по т.ч., зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 33).

За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.

Згідно з п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.

За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Відповідач кореспонденцію суду не отримала, а лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 41).

Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідача, суд 10.07.2024 зробив оголошення для відповідача про розгляд даної справи на офіційному сайті судової влади (а.с. 42-43; https://sl.ki.court.gov.ua/sud2609/gromadyanam/111/1635266/).

Крім того, суд намагався повідомити відповідача про існування даного судового провадження шляхом телефонограми на номер телефону, вказаний у позові, проте абонент за таким номером не перебуває в мережі (а.с. 40).

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання а також шляхом оголошення через сайт судової влади), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 04.06.2015 між ПП «Шериф-Охорона» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 605/КВ про надання послуг охорони (далі - Договір) /а.с. 21-22/.

Відповідно до п. 1.2 Договору охорона об`єкта здійснюється шляхом спостереження за станом технічних засобів охорони - сигналізації на об`єкті та негайного виїзду Групи Мобільного Реагування при їх спрацюванні з метою вжиття заходів, спрямованих на встановлення причин спрацювання засобів сигналізації, а при необхідності - затримання осіб, які протиправно проникли на об`єкт для наступної передачі їх правоохоронним органам (а.с. 21).

Пунктом 1.1. Договору визначено, що послуги надавалися за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 21).

Вартість обраних замовником послуг, згідно п. 7.1. Договору, складає 300,00 грн без ПДВ за один місяць. (а.с. 22)

Відповідно до п. 7.2 Договору, оплата за цим договором здійснюється на умовах передоплати і проводиться замовником щомісячно, протягом перших п`ятнадцяти календарних днів місяця в якому надаються послуги (а.с. 22).

Крім того, п.п. 8.1-8.2 Договору визначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2015, але у будь-якому випадку до моменту повного виконання обома сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Якщо за 15 днів до закінчення дії договору жодна зі Сторін не вимагатиме його припинення, договір вважається продовжений на той же термін, без обмежень кількості разів продовження дії договору (а.с. 22).

Згідно з розрахунком позивача, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором про надання послуг охорони № 605/КВ від 04.06.2015 (а.с. 26), складає 6 103,00 грн (а.с. 26).

Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2024 на адресу відповідача було направлено письмову вимогу (повідомлення), а саме ПП «Шериф-Охорона» вимагає протягом 15 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги погасити заборгованість в загальному розмірі 6 103,00 грн (а.с. 17-20).

Крім того, на підтвердження позовних вимог позивачем до матеріалів справи долучено копії: рішення № 11/10/22 власника ПП «Шериф-Охорона» (а.с. 12); виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань щодо ПП «Шериф-Охорона» (а.с. 14-15); інструкції з користування сигналізацією (а.с. 23); реквізитів на оплату послуг за пультову охорону квартири «Шериф» (а.с. 24); паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 (а.с. 27-29).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частинами 1-3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, який є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення (див. постанову Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 916/2239/22).

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (див. постанову Верховного Суду від 11.01.2024 № 916/1247/23).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами ст. 978 ЦК України встановлено, що за договором охорони охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов`язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У справі, що є предметом розгляду, обставин, які б свідчили про визнання недійсним договору, на підставі якого позивачем ставиться питання про стягнення коштів, не встановлено.

Разом з тим, судом враховується, що за змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Частинами 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивачем доведено розмір заборгованості належними доказами, в той час як відповідачем, всупереч положенню ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано будь-яких доказів своєчасної та у повному обсязі сплати наданих їй позивачем послуг, відсутності заборгованості перед позивачем по оплаті таких послуг та/або ненадання позивачем відповідних послуг, розірвання договору тощо.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо судових витрат

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 3 028,00 грн судового збору, що підтверджується платіжним інструкцією № 135 від 15.02.2024 (а.с. 13).

З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 028,00 грн судового збору сплаченого за подання позовної заяви (а.с. 13).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов приватного підприємства «ШЕРИФ-ВІННИЦЯ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь приватного підприємства «ШЕРИФ-ВІННИЦЯ» (код ЄДРПОУ: 35945151, адреса: 08340, Київська обл., Бориспільський р-н., с. Гнідин, вул. Мєшкова, буд. 20; e-mail представника: ІНФОРМАЦІЯ_2):

- 6 103,00 грн (шість тисяч сто три гривні) заборгованості за договором від 04.06.2015 № 605/КВ про надання послуг охорони;

- 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) судового збору.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л. Л. Зуєвич