Вирок

від 28.10.2024 по справі 132/1986/24

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 132/1986/24

Провадження №1-кп/132/307/24

Вирок

Іменем України

28 жовтня 2024 року м. Калинівка

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202402022000217 від 04 червня 2024 року, та № 12024025220000047 від 08 червня 2024 року, за обвинувальними актами, складеними у відношенні:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Яришівка Тиврівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із загальною середньою освітою, неодруженого, офіційно непрацевлаштованого, судимого 15 листопада 2017 року Вінницьким міським судом Вінницької області за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді 5 (п`яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі, звільненого 16 вересня 2021 року із Державної установи «Стрижавська виправна колонія (№81)», на підставі ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 10 вересня 2021 року, умовно-достроково, з невідбутим терміном 4 місяці 21 день, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

який обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.246, ч.1 ст.309 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 04 червня 2024 року близько 07год.00хв. без наявності спеціального дозволу на використання лісових ресурсів лісорубного або лісового квитка, діючи всупереч пунктів 2, 3 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 761 від 23 березня 2007 року «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів», маючи на меті здійснити незаконну порубку лісових насаджень, заготівлі дров для власних потреб, взяв з дому належну йому бензопилу марки «STIHL MC 180», та прибув до лісосмуги, розташованої на території Дочірнього підприємства «Калинівський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс», яка знаходиться поблизу села Лісова Лисіївка Хмільницького району Вінницької області. Перебуваючи на кварталі 67, відділі 10 зазначеного Дочірнього підприємства «Калинівський райагроліс», ОСОБА_6 виконуючи свої злочинні дії, направлені на незаконну порубку лісових насаджень, в порушення вимог ст.ст.4, 69 Лісового кодексу України, діючи свідомо, умисно, із заздалегідь заготовленим та прилаштованим майном, а саме бензопилою марки «STIHL MC 180», здійснив незаконну порубку 4-ох сироростущих дерев породи «вільха», відділивши стовбур дерев від коріння, а саме: пень дерева породи «вільха», діаметром на зразі 56см.; пень дерева породи «вільха», діаметром на зраза 36см.; пень дерева породи «вільха», діаметром на зрізі 36см.; пень дерева породи «вільха», діаметром на зрізі 50см. Не зупиняючись на вчиненому, виконуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 того ж дня близько 10год.30хв., порізав незаконно зрізані ним дерева, на колоди різного діаметру у кількості 4-ох штук, під час чого, був зупинений працівниками відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, які здійснювали патрулювання території. Відповідно до висновку судової інженерно-екологічної експертизи № 1972/24-21 від 17.06.2024 року, загальний розмір шкоди заподіяної державі в результаті незаконної вирубки 4-ох сироростущих дерев породи «вільха», на території Дочірнього підприємства «Калинівський райагроліс», становить 66695грн.07коп.

Він же, маючи умисел на незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів, всупереч встановленим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, суспільним відносинам, що охороняють здоров`я населення України, в порушення вимог статей 7, 12, 17, 25 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995 року № 60/95-ВР, Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також зловживання ними» від 15.02.1995 року № 62/95-ВР, положень постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» від 06.05.2000 року № 770, та наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» від 01.08.2000 року № 188, у травні 2024 року (більш точної дати під час досудового розслідування не встановлено), незаконно придбав рослини коноплі, зірвавши їх на полі неподалік вулиці Островського в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, які заніс до свого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де вподальшому шляхом її сушіння та подрібнення, виготовив наркотичний засіб, помістивши його у поліетиленовий пакет. Вподальшому, 08 червня 2024 року о 10год.50хв. незаконно зберігаючи наркотичний засіб у лівій кишені спортивної жилетки, ОСОБА_6 рухаючись пішки поблизу заводу «ГлікоХім», розташованого по вулиці Островського в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, був зупинений працівниками поліції, під час спілкування з якими, видав їм наявний у нього поліетиленовий пакет із вмістом речовини рослинного походження. За висновком експерта № СЕ-19/102-24/11415-НЗПРАП від 14.06.2024 року, надана на дослідження речовина рослинного походження є наркотичним засобом канабісом, який відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг якого заборонено. Маса канабісу (у перерахунку на висушену речовину) становить 19.83г., яку ОСОБА_6 незаконно придбав, виготовив та зберігав для власних потреб, без мети збуту. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» від 06.05.2000 року № 770 (Список № 1 «Наркотичні засоби та рослини, обіг яких обмежено» в Таблиці 2), канабіс віднесено до наркотичного засобу та рослин, обіг яких обмежено. Згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» від 01.08.2000 року № 188, маса вилученого у ОСОБА_6 наркотичного засобу канабіс становить більш ніж невеликий розмір.

Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях визнав повністю, зазначивши, що дійсно 04.06.2024 року близько 07.00год. маючи намір здійснити незаконну порубку лісових насаджень, з метою заготівлі дров для власних потреб, він взявши з дому бензопилу, прийшов до лісосмуги, розташованої поблизу села Лісова Лисіївка, де здійснив незаконну порубку 4-ох сироростущих дерев породи «вільха», відділивши стовбур від коріння. Під час порізки дерев на колоди різного діаметру, його зупинили працівники органу Національної поліції, які вилучили останні. Окрім цього, він у травні 2024 року (більш точної дати не пам`ятає) на полі неподалік вулиці Островського в місті Калинівка, зірвав рослини коноплі, які заніс до свого будинку АДРЕСА_2 , з якої вподальшому шляхом сушіння та подрібнення, виготовив наркотичний засіб, який помістив в поліетиленовий пакет. Так, 08.06.2024 року о 10.50год. зберігаючи останній в кишені своєї спортивної жилетки, та рухаючись пішки поблизу заводу «ГлікоХім», був запинений працівниками поліції, яким видав цей поліетиленовий пакет із вмістом наркотичного засобу.

Потерпіла особа (по епізоду вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України) представник ДП «Калинівський райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс» ОСОБА_7 в судове засідання не з`явився, надавши письмову заяву, згідно якої просить справу розглянути за його відсутності, до обвинуваченого застосувати покарання згідно вимог закону, а цивільний позов задовольнити.

Враховуючи те, що обвинувачений не оспорював фактичні обставини справи і судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, заслухавши думку учасників судового розгляду та роз`яснивши їм положення ч.3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Оцінюючи викладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.1 ст.246 КК України, а саме незаконна порубка дерев у лісах, що заподіяло істотну шкоду, та за ч.1 ст.309 КК України, а саме незаконне виготовлення, придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, правильно кваліфіковані органами досудового слідства.

Положення частини 2статті 50 КК Українивстановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до змістустатті 65 КК України,особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно пункту 1постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимогстатті 65 КК Українистосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За роз`ясненнями, викладеними у пункті 3цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Прокурор ОСОБА_8 у своїй промові, під час виступу у судових дебатах, просила визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.246, ч.1 ст.309 КК України, та призначити його покарання: за ч.1 ст.246 КК України 3 (три) роки позбавлення волі; за ч.1 ст.309 КК України 2 (два) роки обмеження волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі. На підставіст.75 КК України, звільнити засудженого ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, із іспитовим строком, визначеним судом. Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України, покласти обов`язки на ОСОБА_6 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

Суд погоджується з такою позицією, та призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальні правопорушення, які відповідно до вимог статті 12 КК України, віднесені до проступку (ч.1 ст.309 КК України) та нетяжкого злочину (ч.1 ст.246 КК України).

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Яришівка Тиврівського району Вінницької області, є громадянином України, має базову загальну середню освіту, неодружений, офіційно непрацевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно відомостей персонально-довідкового обліку, отриманих з Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України про притягнення осіб до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України від 17.04.2024 року, ОСОБА_6 раніше був судимий 15 листопада 2017 року Вінницьким міським судом Вінницької області за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді 5 (п`яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі, звільнений 16 вересня 2021 року із Державної установи «Стрижавська виправна колонія (№81)», на підставі ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 10 вересня 2021 року, умовно-достроково, з невідбутим терміном 4 місяці 21 день.

За довідкою-характеристикою № 261, виданою 04.06.2024 року в.о.старости Лісоволисіївського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області ОСОБА_9 , будь-якими матеріалами компрометуючого характеру відносно ОСОБА_6 старостинський округ не відає.

Як слідує з консультативних висновків спеціалістів, складених 07.06.2024 року Комунальним підприємством «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради, ОСОБА_6 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Відповідно до статті 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Згідно пункту 5 частини 1статті 368 КПК Українисуд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За пунктом 4 частини 1статті 91 КПК Україниобставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зістаттею 92 КПК Українипокладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках,на потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування визначено обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого: щире каяття; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а обставиною, яка обтяжує його покарання: рецидив злочину.

Статтею 66 КК України визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються: 1) з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення; 3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім; 4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності; 5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого; 8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Судувід 25.07.2019року усправі №156/98/18(провадження№ 51-9408км18),наведений у статті 66 КК України перелік не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, й інші обставини, не зазначені у цій статті. Ними, зокрема, можуть бути: вчинення злочину вперше; визнання вини особою, що вчинила злочин; молодий вік цієї особи; позитивна характеристика за місцем праці; навчання чи проживання; стан її здоров`я; наявність малолітніх дітей чи інших осіб на її утриманні та інше.

За рекомендаціями, викладеними в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що визнання обставинитакою,що пом`якшуєпокарання,має бутивмотивоване увироку.

З урахуванням вищезазначених вимог закону та роз`яснень щодо застосування його норм, суд ретельно дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість визнання обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 : щире каяття; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; визнання вини особою, що вчинила кримінальні правопорушення.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого, є рецидив злочину.

Санкція частини 1 статті 246 КК України передбачає покарання у виді штрафу від тисячі до тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційного нагляду на строк до трьох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Санкція частини 1 статті 309 КК України передбачає покарання у виді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або пробаційного нагляду на строк до п`яти років, або обмеження волі на той самий строк.

За приписами частини 1 статті 70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.

Первинним етапом повинна бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду і розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 290/932/19 зазначив, що призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частиниКК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статейКК Україниє альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.

Враховуючи ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, та визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Абзацами 1, 2 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України№ 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватисявимоги статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінальногозакону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані проособу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання.

Частиною шостоюстатті 368 КПК Українивстановлено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин п`ятої, шостоїстатті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені упостановах ВерховногоСуду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені упостановах ВерховногоСуду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені устатті 65 ККУкраїни загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

А дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

За змістомстатті 414 КПКУкраїни, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частиниКК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

За приписамистатті 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбаченестаттями 403,405,407,408,429цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбаченечастиною третьоюстатті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вказані положення підлягають застосуванню у взаємозв`язку із приписами статей 50, 65 КК України, за якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Системне тлумачення правових норм, визначених у статтях 50, 65 та 75 КК України, дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання тазвільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.За приписами статті 75 КК України, рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням приймається з урахуванням можливості досягнення цілей покарання.

Для застосування положень статті 75 КК України, суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується в тому разі, коли є відповідні умови і підстави.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст протиправної поведінки. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які перебувають на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.

При цьому в аспекті застосування положеньстатті 75 ККУкраїни, законодавець підкреслює важливість досягнення такої цілі покарання, як виправлення засудженої особи, прямо вказавши, що звільнення з випробуванням застосовується, якщо суд дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, де суд має врахувати нетільки тяжкість злочину, особу винного, а й інші обставини справи.

В аспекті досягнення мети покарання виправленняє таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення, що виявляється, зокрема, у внесенні коректив у її соціально-психологічні характеристики, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.

Досягнення мети виправлення означає, що в особистості засудженого в результаті застосування до нього покарання відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення і засудження вчиненої суспільно небезпечної дії та своєї винуватості.

З урахуванням наведеного, враховуючи характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень; особи обвинуваченого ОСОБА_6 та способу його життя, беручи до уваги наявність декількох обставин, які пом`якшують його покарання, суд прийшов до висновку, що вищезазначені судом обставини у їх сукупності не свідчать про ОСОБА_6 , як про особу, яка схильна до продовження злочинної діяльності, та не свідчать про неможливість звільнення його від покарання з випробуванням.

За таких обставин, суд приходить до висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання, а тому приймає рішення про звільнення від відбування остаточного покарання з випробуванням, із іспитовим строком на 3 (три) роки, та покладенням обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України.

При визначенні даного покарання, судом враховано, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та межі покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (абзац п`ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року, заява № 10249/03) (рішення Конституційного Суду від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011).

З урахуванням вищенаведеного, визначене даним вироком покарання, відповідає принципам справедливості.

Відповідно до частини дев`ятоїстатті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме 4 (чотири) хлиста дерева породи «вільха», які відповідно до постанови старшого слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_10 від 04.06.2024 року, передані на відповідальне зберігання директору ДП «Калинівський райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс», після набуття вироком законної сили, необхідно залишити у власника (законного володільця).

Речовий доказ, вилучений в ході розслідування кримінального провадження, а саме речовину рослинного походження зеленого кольору (згідно висновку експерта від 14.06.2024 року № СЕ-19/102-24/11415-НЗПРАП особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено канабіс, масою (у перерахунку на висушену речовину) 19,83г.), який відповідно до постанов дізнавача СД відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області лейтенанта поліції ОСОБА_11 від 08.06.2024 року та від 25.06.2024 року, передано на зберігання до камери зберігання речових доказів відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, необхідно знищити.

Згідно з частиною 9статті 100 КПК України,питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Відповідно до пункту 1 вказаної норми гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).

У відповідності з вимогами частини 10статті 100 КПК України,під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання.

Згідно з вимогамистатті 374 КПК України,у резолютивній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, крім іншого, суд має зазначити рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації.

Відповідно до частини 1статті 96-1 КК Україниспеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини 1статті 96-2 КК України,спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Таким чином, з огляду на вказані законодавчі норми спеціальна конфіскація може бути застосована до майна обвинуваченого чи у передбаченихКК Україниу випадках - до майна іншої особи, яке використовувалося як знаряддя вчинення злочину, лише у випадках, якщо власник знав про їх незаконне використання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, бензопила марки «STIHL MC 180», використовувалася обвинуваченим ОСОБА_6 в якості засобу (знаряддя) вчинення злочину.

За таких обставин, суд вважає за необхідне при призначенні покарання обвинуваченому за ч.1 ст.246 КК України, застосувати конфіскацію засобу (знаряддя) для вчинення злочину - бензопили марки «STIHL MC 180», яка належить ОСОБА_6 .

Відповідно до вимог частини 4 статті 174 КПК України, суд одночасноз ухваленнямсудового рішення,яким закінчуєтьсясудовий розгляд,вирішує питанняпро скасуванняарешту майна.Суд скасовуєарешт майна,зокрема,у випадкувиправдання обвинуваченого,закриття кримінальногопровадження судом,якщо майноне підлягаєспеціальній конфіскації,непризначення судомпокарання увиді конфіскаціїмайна та/абонезастосування спеціальноїконфіскації,залишення цивільногопозову безрозгляду абовідмови вцивільному позові.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, на вилучене в ході досудового розслідування кримінального провадження майно накладався арешт, а саме на 4 (чотири) хлиста дерева породи «вільха» /ухвала слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_12 від 06.06.2024 року у справі № 132/1755/24/, та речовину рослинного походження зеленого кольору (згідно висновку експерта від 14.06.2024 року № СЕ-19/102-24/11415-НЗПРАП особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено канабіс, масою (у перерахунку на висушену речовину) 19,83г.) /ухвала слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_13 від 12.06.2024 року у справі № 132/1798/24/.

З урахуванням вимог процесуального закону, та беручи до уваги, що в застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_12 від 06.06.2024 року у справі № 132/1755/24, та ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_13 від 12.06.2024 року у справі № 132/1798/24.

Відповідно до частини 2 статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Згідно з пінкту 2 частини 4 статті 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у резолютивній частині вироку зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат.

За роз`ясненнями, викладеним в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 07.07.1995 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат», у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Витрати на залучення експерта згідно висновку експерта № СЕ-19/102-24/11415-НЗПРАП від 14.06.2024 року у розмірі 3029грн.12коп.; висновку експерта № 1972/24-21 від 17.06.2024 року у розмірі 3786грн.40коп.; висновку експерта № 1968/24-21 від 18.06.2024 року у розмірі 1135грн.92коп., а всього 7951грн.44коп., підлягають стягненню з ОСОБА_6 на користь держави.

Заходи забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого в ході досудового розслідування та судового розгляду не застосовувались.

Положеннями статей 127,128КПК України передбачено право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, шляхом її стягнення за судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно пункту 3 частини першої статті 91 КПК України, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Вказані обставини можуть бути елементами складу відповідних злочинів, а також впливати на визначення міри відповідальності винної особи.

За пунктом 7 частини першої статті 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Згідно з частиною другою статті 24 ЛК України збитки, завдані внаслідок порушення прав власників лісів, лісокористувачів та громадян, підлягають відшкодуванню в повному обсязі відповідно до закону.

Пунктом 1 частини першої статті 105 ЛК України передбачено, що порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Статтею 107 ЛК України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

За змістом статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Отже, підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто діє презумпція вини завдавача шкоди.

За змістом положень статей 127, 128 КПК України, статті 22 ЦК України, сума відшкодування за цивільним позовом у кримінальному провадженні не обов`язково має збігатися з розміром завданої злочином шкоди, вказаним в обвинуваченні, яке суд визнав доведеним. Заподіяна кримінальним правопорушенням шкода як обставина, що впливає на його кваліфікацію та вирішення інших питань, пов`язаних із притягненням особи до кримінальної відповідальності, та відшкодування збитків як спосіб захисту порушеного цивільного права і компенсаційний механізм мають неоднакову юридичну природу, відрізняються за критеріями визначення і правовими наслідками.

Зокрема, розмір відшкодування збитків є предметом позовних вимог у межах заявленого цивільного позову, доводиться цивільним позивачем (потерпілим) самостійно за правилами цивільного судочинства з дотриманням приписів частини п`ятої статті 128 КПК України, і не охоплюється межами обвинувачення, яке висувається прокурором в обвинувальному акті або постанові про зміну обвинувачення в суді і обов`язок доказування якого покладається на державного обвинувача.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, ДП «Калинівський райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс» заявлено цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням внаслідок незаконної порубки лісу на суму 66695грн.07коп., розмір якої визначений висновком судової інженерно-екологічної експертизи № 1972/24-21 від 17.06.2024 року.

Обвинувачений ОСОБА_6 позовні вимоги визнає, тому відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (частина четверта статті 206 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.246, ч.1 ст.309 КК України та призначити йому покарання у виді:

-за ч.1 ст.246 КК України 3 (три) роки позбавлення волі;

-за ч.1 ст.309 КК України 2 (два) роки обмеження волі;

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставіст.75 КК України, звільнити засудженого ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, із іспитовим строком на 3 (три) роки.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України, покласти обов`язки на ОСОБА_6 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду, тобто з 28 жовтня 2024 року.

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме 4 (чотири) хлиста дерева породи «вільха», які відповідно до постанови старшого слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_10 від 04.06.2024 року, передані на відповідальне зберігання директору ДП «Калинівський райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс», після набуття вироком законної сили, залишити у власника (законного володільця).

Речовий доказ, вилучений в ході розслідування кримінального провадження, а саме речовину рослинного походження зеленого кольору (згідно висновку експерта від 14.06.2024 року № СЕ-19/102-24/11415-НЗПРАП особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено канабіс, масою (у перерахунку на висушену речовину) 19,83г.), який відповідно до постанов дізнавача СД відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області лейтенанта поліції ОСОБА_11 від 08.06.2024 року та від 25.06.2024 року, передано на зберігання до камери зберігання речових доказів відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, знищити.

В порядку ч.9 ст.100 КПК України, ст.ст.96-1, 96-2 КК України, застосувати спеціальну конфіскацію та конфіскувати у власність держави вилучену в ході розслідування даного кримінального провадження бензопилу марки «STIHL MC 180».

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_12 від 06.06.2024 року у справі № 132/1755/24 на 4 (чотири) хлиста дерева породи «вільха», та ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_13 від 12.06.2024 року у справі № 132/1798/24 на речовину рослинного походження зеленого кольору (згідно висновку експерта від 14.06.2024 року № СЕ-19/102-24/11415-НЗПРАП особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено канабіс, масою (у перерахунку на висушену речовину) 19,83г.) скасувати.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта згідно висновку експерта № СЕ-19/102-24/11415-НЗПРАП від 14.06.2024 року у розмірі 3029грн.12коп.; висновку експерта № 1972/24-21 від 17.06.2024 року у розмірі 3786грн.40коп.; висновку експерта № 1968/24-21 від 18.06.2024 року у розмірі 1135грн.92коп., а всього 7951грн.44коп.

Цивільний позов Дочірнього підприємства «Калинівський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс» до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням внаслідок незаконної порубки лісу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Дочірнього підприємства «Калинівський райагроліс» Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс» шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням внаслідок порушення природоохоронного законодавства в сумі 66695грн.07коп.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

З підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час розгляду і дослідження яких було визначено судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку.

Роз`яснити засудженому, що він має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженому та прокурору.

Суддя