Рішення

від 04.11.2024 по справі 161/10393/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/10393/24

Провадження № 2/161/3218/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2024 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого - судді Філюк Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Дмитроци Б.М.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Підкамінської селищної ради, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Білик Романна Олегівна звернулася до суду з позовною заявою, поданою через систему "електронний суд" до відповідача ОСОБА_3 , третя особа - Органопіки та піклування Підкамінської селищної ради, про позбавлення батьківських прав..

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що шШлюб між сторонами не укладався. 31 травня 2021 року ОСОБА_3 поїхав в пошуках роботи в Карпати і з цього часу перестав цікавитись життям позивача і їх доньки.На виконанні в відділі державної виконавчої служби у м.Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження НОМЕР_4 про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 3000 грн., починаючи з 20.12.2021 року і до досягнення дитиною повноліття. Відповідно до Розрахунку заборгованості виданого 25 квітня 2024 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції станом на 25.04.2024 року заборгованість по аліментах становить 85 161,29 грн. Матір дитини, ОСОБА_2 докладає багато зусиль для фізичного та духовного розвитку доньки, піклується про її здоров`я та фізичний розвиток. Весь цей час дитина була забезпечені усім необхідним. Батько у вихованні дитини участі не бере, не піклується харчуванням, відпочинком та духовним розвитком. Протягом останніх років батько дитини не відвідував її жодного разу. Останній раз він бачив дитину після її народження. ОСОБА_3 проживає окремо та жодного з покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовку до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти - створились умови, які шкодять інтересам дитини.

На підставі наведеного, просить позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою від 04 червня 2024 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Білик Р.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити, не заперечувала щодо ухвалення заочного рішення.

Від представника третьої особи Бутинського Б. надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника органу опіки та піклування Підкамінської селищної ради.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився по невідомим суду причинам, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи. Встановлено, що копію ухвали про відкриття провадження, надіслано відповідачу засобами поштового зв`язку на адресу зареєстрованого місця проживання, що відповідає вимогам п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України. Адресоване відповідачу поштове відправлення згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення повернулось на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання ».

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду.

Зважаючи на те, що судом вжито всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача ОСОБА_3 про розгляд справи, незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відтак, враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, суд висновує, що відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 березня 2021 року по справі 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

За погодженням представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши зібрані та досліджені по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Суд встановив, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується дослідженою в судовому засіданні копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 27.05.2021 року, наявного в матеріалах справи (а.с.27).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, проведеного в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4, у відповідача ОСОБА_3 станом на 25 квітня 2024 року за період з грудня 2021 року по квітень 2024 року утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 85 161,29 грн. (а.с.11-12).

Відповідно до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Підкамінської селищної ради від 14 лютого 2024 року № 15, позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно ч. 2,3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про стан здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Разом з тим це, насамперед, є способом захисту прав та інтересів дитини, а тому при вирішенні цього питання перш за все необхідно виходити з інтересів дитини, з`ясувати та оцінити який позитивний чи негативний наслідок для дитини матиме таке рішення.

Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток доньки Емілії, не забезпечує її необхідними матеріально-побутовими умовами, доглядом, вихованням, що свідчить про свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що свідоме і тривале нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо дитини є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про обґрунтованість позову про позбавлення батьківських прав відповідача відносно його неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки судовим розглядом встановлено факт ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків.

Також суд зазначає, що у відповідності до вимог ст.169 СК України батько, позбавлений батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Підкамінської селищної ради( місцезнаходження: Львівська область, смт. Підкамінь, вул. І.Франка,1; код ЄДРПОУ 04372483).

Дата складання повного тексту заочного рішення 13 листопада 2024 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.М.Філюк