Рішення

від 23.07.2024 по справі 278/4989/23

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 278/4989/23

2/296/425/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2024 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Анциборенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Кусік В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Житомирі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, про надання дозволу на тимчасовий виїзд дітей за кордон без згоди та супроводу батька,

ВСТАНОВИВ:

05.10.2023 ОСОБА_1 звернулася до Житомирського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, про надання дозволу на тимчасовий виїзд дітей за кордон без згоди та супроводу батькаі просить надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозвіл на виїзд доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у Канаду на відпочинок без дозволу (без згоди) та супроводу батька дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з жовтня 2023 року до жовтня 2024 року включно.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 13.02.2010 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис №160.

Від шлюбу у подружжя є двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

26.04.2023 року Корольовським районним судом м. Житомира було зареєстровано позовну заяву у справі №296/3865/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

17.08.2023 року було ухвалено рішення у справі № 296/3865/23, яким було задоволено усі позовні вимоги.

Протягом двох років, маючи реальну можливість приймати участь у вихованні та забезпеченні дітей відповідач з власної ініціативи самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, а саме не спілкується з дітьми, участі у житті дітей свідомо не приймає.

Наразі діти сторін проживають з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач самостійно несе усі витрати по утриманню дітей, при цьому неодноразово в усній формі зверталася до відповідача з проханням прийняти участь в утриманні їх спільних дітей, однак, звернення позивача залишено відповідачем без задоволення.

Позивач має намір забезпечити повноцінний відпочинок дітям в Канаді для підвищення рівня світогляду дітей, покращення стану їхнього здоров`я, фізичного, духовного та морального розвитку, що є забезпеченням інтересів дітей в межах здійснення батьківських прав та обов`язків.

Так, дана поїздка планується з жовтня 2023 до жовтня 2024 року включно. Слід зазначити, що проведення даного відпочинку є важливим для позивача та її дітей і така подорож беззаперечно позитивно впливатиме на дітей.

Позивач орендувала житлове приміщення у АДРЕСА_2 .

Вищезгаданні дані дають можливість зрозуміти, що позивач може надати дітям повноцінний відпочинок та забезпечити хороший рівень проживання у цій країні.

Позивач зробила для себе візу у Канаду та на даний момент у процесі виготовлення візи у Канаду для свої дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , але для цього потрібна згода батька дитини. Відповідач не відповідає на прохання, які неоднорозаво були йому надіслані.

Для виїзду дітей за кордон згідно з чинним законодавством України позивачу необхідно отримати згоду батька дітей.

Позивач неодноразово зверталась до відповідача засобами поштового зв`язку "Укрпошта" із заявою-проханням надати дозвіл на виїзд дітей за кордон.

Дані заяви-прохання відповідач отримав, однак, ці прохання були залишені відповідачем без відповіді. Що ж стосується заяви від 20.09.2023 року, то на цей раз відповідач взагалі відмовився отримувати документ, про що зазначено на веб-сайті "Укрпошта".

Відтак вищеописані обставини є підставою для звернення до суду із позовом.

Враховуючи вищевикладене позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 09.10.2023 позовну заяву передано за підсудністю до Корольовського районного суду м.Житомира (а.с.65-66).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2023 судді Корольовського районного суду м. Житомира Анциборенко Н.М. передано для розгляду справу (а.с.70).

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 24.11.2023 прийнято до провадження цивільну справу за правилами загального позовного провадження (а.с.73).

20.12.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву (а.с.92-96).

Зазначає, що позивач безпідставно зазначає, що відповідач як батько двох спільних дітей протягом останніх двох років самоусунувся від виконання свої батьківських обов`язків, не спілкується з дітьми, участі у їх житті свідомо не приймає, хоча має реальну можливість приймати участь у вихованні та забезпеченні дітей.

Крім того, позивач зазначає, що на даний час вона разом з дітьми проживає за кордоном, а саме в АДРЕСА_1 , самостійно несе витрати на утримання дітей, натомість відповідач на усні прохання про надання допомоги на утримання спільних дітей ніяким чином не реагує.

На спростування зазначеного позивачем відповідач зазначає, що позивач разом з дітьми 09.03.2022 виїхала за межі України до Республіки Польща з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України та у подальшому не повернулася до України.

У зв`язку із зазначеним на даний час відповідач позбавлений можливості перетнути державний кордон та відвідати дітей. Натомість постійно спілкується з дітьми по відеозв`язку та за допомогою смс-повідомлень.

Крім того, долучає до матеріалів відзиву скрін смс-переписки з позивачем, відповідно до яких між сторонами досягнута домовленість стосовно перерахування коштів на рахунок подруги позивача, оскільки як остання сама зазначає її рахунки заблоковано.

Твердження позивача про тимчасовий виїзд дітей в Канаду спростовується смс перепискою з відповідачем, у якій позивач повідомила відповідача про намір виїхати з дітьми до Канади на проживання на постійній основі.

Донька ОСОБА_6 не бажає переїжджати до Канади, що підтверджується скрінам смс-повідомлень, що додаються.

Діти з 09.03.2022 року перебувають за кордоном, що визнається самим позивачем, підтверджується копією закордонного паспорта позивача, ця обставина визнається відповідачем, тому не потребує додаткового доказування.

У відповідності до положень пункту 2-3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМ України від 27.01.1995 № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Тобто, з урахуванням наведеної норми для виїзду дитини за кордон в період з введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року не потрібно нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, тому позивач не мала перешкод для перетину державного кордону разом із дітьми та згоди батька не потребувала.

Отже, діти з 09.03.2022 по даний час проживають за кордоном в Республіці Польща. Дана обставина зазначена і самим позивачем у позові.

Вважає беззаперечно доведеною відсутність необхідності у наданні дозволу на виїзд дітей за кордон без згоди батька у випадку коли діти уже проживають за кордоном, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

27.12.2023 представник позивача подав відповідь на відзив на позовну заяву (а.с.111-114).

Щодо перерахування коштів на утримання дітей зазначає, що відповідач не приймає участь у вихованні та забезпеченні дітей. Надані ним скріншоти з застунку Вайбер є неналежними доказами, оскільки згідно з практикою Верховного Суду, зокрема постанова від 19.01.2022 по справі №202/2965/21 роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч.1 ст 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Надані відповідачем до відзиву документи в своїй більшості, а саме скріншоти з телефону не відповідають зазначеним вимогам, передбаченим до електронних документів, тому вони не можуть розглядатися в якості належних і допустимих доказів по даній справі. В цих переписках не зазначено ПІБ осіб, які ведуть листування, та дані скріншоти не містять електронного підпису, який с обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Інших доказів, які б були належними і допустимими в розумінні ЦПК України, та які б підтверджували аргументи відповідача надано не було.

Відповідачем не було надано виписки з його рахунків, які б підтверджували перерахування коштів ОСОБА_1 .

Позивач самостійно несе усі витрати по утриманню дітей.

Щодо норми права, які були зазначені відповідачем зазначає, що по-перше, так позивач разом з дітьми проживають за кордоном, а саме у Польщі, однак, позивач просить суд надати дозвіл на виїзд дітей у Канаду на відпочинок (в країну для якої потрібно зробити візу для виїзду).

По-друге, позивач у позовній заяві зазначила конкретні дати початку та закінчення поїздки у Канаду па відпочинок. Позивач вважає, що тимчасовий виїзд дітей за кордон надасть можливість дітям підвищити рівень світогляду, покращити стан здоров`я, а також фізично, духовно та морально розвинутися. При цьому, задоволення вимоги позивача жодним чином не порушуватиме право батька на участь у вихованні власних дітей, оскільки мають за мету перш за все захист прав дітей.

Зазначає, що позивач та її діти є громадянами України, мають постійне місце проживання в Україні, позивач має місце роботи, батьки позивача проживають в Україні, діти знаходиться на утриманні у матері, позивач бере на себе всю відповідальність за дітей під час їх поїздки за кордон.

17.01.2024 відповідач подав заперечення (а.с.128-129).

Щодо неналежності доказів зазначає, що дійсно ним було подано до суду разом із відзивом на позовну заяву лише ті докази, які були в нього наявні та у відповідній формі - скрін-шот переписки з телефону.

Натомість звертає увагу суду, що позивач зі своєї сторони ніяким чином не підтвердила своє твердження про те, що він не бере участі у вихованні та утриманні дітей.

Як вбачається з позовної заяви позивач мала змогу подати до суду позов про розірвання шлюбу, однак, з позовом про стягнення аліментів на утримання спільних дітей не звернулася не маючи у тому потреби, оскільки між сторонами існувала усна домовленість про добровільну сплату коштів на утримання дітей.

Крім того, повторно зазначає про відсутність можливості бачитися з дітьми через введення в Україні військового стану, оскільки позбавлений можливості перетинати державний кордон, а позивач не бажає повернутися разом з дітьми до України хоч б на декілька днів.

Стосовно заперечень позивача щодо застосованих норм права зазначає, що ним у відзиві на позов не ставилося питання чи заперечення стосовно країни, у якій перебувають чи у майбутньому перебуватимуть діти, періоду їх перебування за кордоном, у тому числі заперечення стосовно тривалості, початку чи закінчення перебування.

Натомість позивач посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, що викладений в постанові від 04.07.2018 у справі № 712/10623/17, правовідносини у якому не є подібними.

Так, у зазначеній позивачем справі № 712/10623/17 мати дитини звернулася повторно до суду з позовом про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без дозволу батька. На момент подання позову дитина перебувала в Україні, попередньо було визначено місце проживання дитини разом з матір`ю, у судовому засідання з`ясовувалася думка дитини стосовно її бажання виїзду за кордон.

Як зазначено позивачем, спільні діти з 09.03.2022 і по даний час вже перебувають за межами України - в Республіці Польща. У даній справі місце проживання дітей з матір`ю не визначене, думка дітей стосовно їх бажання перебувати за кордоном не з`ясована.

Тобто, позивач посилається на практику Верховного Суду, правовідносини в якій не є подібними з правовідносинами, що розглядаються у даній справі.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 27.03.2024 закрито підготовче провадження у справі (а.с.157).

Позивач та представник позивача у судове засідання не з`явилися, згідно поданої заяви просять розглянути справу за їх відсутності та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі(а.с.189-190).

Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з`явилися, згідно поданої заяви просять розглянути справу за їх відсутності та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі(а.с.191).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, у судове засідання не з`явилася, згідно поданої заяви просить розглянути справу за її відсутності (а.с.177).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті,надані сторонами, суд приходить до наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції , актовий запис №160 (а.с.9).

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 17.08.2023 шлюб, зареєстрований 13.02.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано (а.с.10-12).

Сторони по справі мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 17.09.2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області (а.с.13), та доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 09.09.2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції (а.с.14).

Відповідно до копії довідки про доходи за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 ОСОБА_7 , яка проживає у м.Люблінець, працює на підприємстві за цивільно-правовим договором та розмір її заробітної плати складає 3 500, 00 (а.с.34).

Як вбачається з копії договору оренди квартири, укладеного 01.08.2023 у Люблінці між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , договір укладено з 01.08.2023 по 31.07.2024. Протягом дії строку договору існує можливість продовження строку дії договору та зміни його умов. Проживати з орендарем мають право ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . У зв`язку з адаптацією приміщення для власних потреб орендна плата стягуватиметься з 01.09.2022 року (а.с.18-20).

Як вбачається з наданої позивачем документації позивач ОСОБА_7 оформила для себе робочу візу у Канаду, яка видана 24.04.2023 та дійсна до 01.02.2028 року (а.с.37), а також виготовляє візи у Канаду для дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.36 - 42).

Згідно копії договору оренди житлового приміщення, укладеного 10.09.2023 року між ОСОБА_12 включно з її дітьми ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , об`єктом оренди є житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Строк дії договору починається з 01.11.2023 і закінчується 31.03.2025 року (а.с.27-31).

Відповідно до копії заяв про надання згоди на виїзд дітей за кордон від 01.05.2023, 23.05.2023, 27.06.2023 адвоката Мороза В.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повідомлено, що виникла необхідність виїзду дітей за кордон - до Канади, починаючи з липня 2023 року до липня 2024 року, ціль поїздки - оздоровлення та відпочинок і запропоновано повідомити чи погоджує ОСОБА_2 таку поїздку для дітей (а.с.44-45, 48-49, 52-53) та копії заяви про надання згоди на виїзд дітей за кордон від 20.09.2023 ОСОБА_2 повідомлено, що виникла необхідність виїзду дітей за кордон - до Канади, починаючи з жовтня 2023 року до жовтня 2024 року, ціль поїздки - оздоровлення та відпочинок і запропоновано повідомити чи погоджує ОСОБА_2 таку поїздку для дітей (а.с.56-57).

На підтвердження витрат на утримання дітей та підтвердження факту спілкування з дітьми та дружиною ОСОБА_1 . ОСОБА_2 долучив скріншоти з телефону (а.с.97, 98, 101).

На підтвердження факту, що позивач з дітьми 09.03.2022 виїхала за межі України до Республіки Польща та у подальшому не повернулася до України відповідач долучив до матеріалів справи фотокопію закордонного паспорта позивача з відміткою про перетин державного кордону України(а.с.99-100).

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Згідно ст.ст.141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

За правилами статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Конституція України відповідно до ст.33 гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14.07.2016 року внесено зміни до Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", які набрали чинності з 01.10.2016 року, з нього вилучено норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законодавчим актом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Водночас, за змістом статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм Закону дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення та точного місця перебування за кордоном.

Одночасно, суд зазначає, що надання дозволу на необмежений по кількості разів виїзд дитини за кордон чинним законодавством не передбачено.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену 03.07.2019 року у справі №643/1090/17 (провадження №61-28548св18), відповідно до якої Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог закону дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки незазначення позивачем конкретної адреси місця перебування дитини та ненадання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України виключає можливість встановити обов`язкові обставини, а саме: чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини. Сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки. Надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та ненадання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості.

Як на одну з підстав своїх позовних вимог щодо надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України дітей без згоди та супроводу батька позивач посилається на те, що такий дозвіл жодним чином не порушить право батька на участь у вихованні дітей, оскільки має за мету перш за все захист прав дітей.

При цьому позивачем жодними належними, допустимими та достатніми доказами не доведено обґрунтованості надання дітям дозволу на тимчасовий виїзд за межі України без згоди та супроводу батька, зокрема необхідності у наданні дозволу на тимчасовий виїзд дітей до Канади саме на термін до жовтня 2024 року, не надано доказів на підтвердження повернення дітей на територію України, що виключає суду можливість встановити чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дітей.

Разом з тим як зазначалося вище позивач просить надати дозвіл на тимчасовий виїзд дітей до Канади на термін до жовтня 2024 року, однак, як вбачається з копії договору оренди житлового приміщення, укладеного 10.09.2023 року між ОСОБА_12 включно з її дітьми ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , об`єктом оренди є житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та строк дії вищевказаного договору закінчується лише 31.03.2025 року (а.с.27-31).

Враховуючи перебування дітей за кордоном суд позбавлений можливості з`ясувати думку дітей, які в силу свого віку (11 і 14 років) усвідомлюють, яке питання розглядається судом, і думка яких має бути заслухана та врахована.

Крім того, позивач у позовній заяві стверджує про те, що вона не має наміру виїжджати з дітьми на постійне місце проживання до Канади, а лише з метою оздоровлення та відпочинку. Натомість як вбачається з скріншоту з телефону (а.с.101) позивач потребує від відповідача дозволу на проживання дітей у Канаді на постійній основі та, маючи робочу візу, подала заяви від імені дітей про імміграційний статус і отримання громадянства.

Також, суд зазначає, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє і по теперішній час. У зв`язку з цим були внесені зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року №724 зі внесеними змінами), які регулюють порядок перетину державного кордону, зокрема виїзд осіб, які не досягли 16 річного віку.

Так, згідно п.п.2-3 Правил виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Враховуючи наведені вимоги закону та встановлені обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір у разі відмови в позові покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.4, 81, 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду абирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач :

ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_3

Відповідач:

ОСОБА_2 ,

АДРЕСА_3

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:

Служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації,

м.Житомир, вул. Л.Українки, 1

Cуддя Н. М. Анциборенко