Ухвала

від 08.11.2024 по справі 539/4953/24

ЛУБЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/4953/24

Провадження № 2/539/1492/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2024 року

Суддя Лубенського міськрайонного суду Полтавської області Просіна Я.В., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Юхимович О.В. до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області

встановив:

Адвокат Юхимович О.В., який діє в інтересах позивача, звернувся до суду з позовом в якому просить: встановити факт самостійного виховання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 її батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вивченням позовної заяви та доданих до неї документів встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України та ст. 177 ЦПК України з наступних підстав.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

За змістом ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Проте, позовна заява не містить та не доданий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, які бажають брати участь у її вихованні.

Крім того, нормою ст.141 СК України встановлено, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Позивач не вказує, чи звертався він або відповідачка до органу опіки та піклування з питань спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та, які заходи органом опіки та піклування вживались.

При цьому, позивач в позовній заяві не зазначив в чому спірність правовідносин, що склалися між сторонами щодо спорів щодо участі одного з батьків у вихованні їх неповнолітньої дитини, чим це підтверджується і чому не може бути вирішено сторонами у безспірному порядку.

Крім того, у позові не вказано мету встановлення такого факту, як встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Частиною другою статті 19 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За загальним правилом, визначеним ч. 2 ст. 293 ЦПК України, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в порядку окремого провадження.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом; справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Однак відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Згідно з висновком щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеним в пунктах 87-90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

Разом з тим суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

Суд враховує указаний висновок при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у порядку ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Водночас суд констатує, що у поданій заяві позивач просить суд встановити факт самостійного виховання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 її батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Тобто в позові з вимогою про встановлення вказаного факту не заявлено будь-якої матеріально-правової вимоги до відповідача ОСОБА_2 у межах спору про право між батьками дитини.

У відповідності з ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Виходячи з наведеного суд доходить висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 необхідно залишити без руху, визначивши спосіб усунення названих вище недоліків, шляхом подання заяви у новій редакції, з наданням позивачеві строку для усунення вказаних в цій ухвалі недоліків.

Керуючись статями 175-177, 185, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачу.

Ухвала набирає законної сили після підписання її суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Я.В.Просіна