Рішення

від 01.11.2024 по справі 702/691/24

МОНАСТИРИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 702/691/24

Провадження № 2/702/351/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2024 м.Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

головуючої судді Барської Т.М.,

за участю секретарясудового засідання Карабань З.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників третьої особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач ОСОБА_4 не з`явився,

розглянувши увідкритомусудовомузасіданні впорядкузагальногопозовного провадженнявзалісудовихзасідань вм.Монастирище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 ,треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей виконавчого комітету Монастирищенської міської ради та виконавчий комітет Монастирищенської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,

у с т а н о в и в :

12.07.2024 ОСОБА_1 звернулась до Монастирищенського районного суду Черкаської області з позовною заявою, в якій висунула вимогу про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 .

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з відповідачем ОСОБА_4 вона проживала спільно без реєстрації шлюбу і 24.03.2018 під час спільного проживання в Республіці Італія у них народився син ОСОБА_5 .

Позивач стверджує, що спільне життя з відповідачем у неї не склалось з причин систематичного вживання ним наркотичних засобів та алкоголю, а також вчинення щодо неї насильства. Невдовзі після народження сина ОСОБА_1 виїхала з Італії в Україну і стала проживати зі своїми батьками, а 16.03.2024 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 .

ОСОБА_1 вказує, що відповідач життям сина не цікавиться, не відвідує його, не надає йому матеріальної допомоги, не підтримує і не бажає підтримувати родинні відносини з сином, хоча у 2020 - 2021 роках відвідував Україну і гостював у своїх батьків. На переконання позивача задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав відповідає інтересам дитини.

Постановленою 15.07.2024 ухвалою у справі відкрите загальне позовне провадження і призначене підготовче судове засідання.

12.08.2024 суд закрив підготовче провадження і призначив справу до розгляду по суті спору.

Відповідач у судові засідання не з`являвся, копію позовної заяви з додатками не отримував, правом на подачу відзиву не скористався. Надіслані на його адресу повістки повернулись до суду з відміткою про те, що «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до отриманих за ініціативи суду відомостей Державної прикордонної служби України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 30.01.2022 через пункт пропуску Бориспіль D перетнув кордон України за маршрутом Київ Неаполь.

Судом враховано, що за відомостями Єдиного демографічного реєстру зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_4 є АДРЕСА_1 , а за приписами п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, тому відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на позбавленні відповідача батьківських прав. Суду пояснила, що батько з народження дитини ніякої участі у вихованні сина не приймає, взагалі з ним не спілкується і коштів на утримання не надає. Звернутись до суду з такого характеру вимогами її спонукало бажання змінити прізвище дитини та забезпечити її справжнім батьком.

Водночас позивач повідомила суду, що з відповідачем спільно проживала в республіці Італія, відповідач там винаймав для них житло і утримував сім`ю, оскільки ОСОБА_1 не працювала. Однак, після народження сина ОСОБА_4 став вживати наркотичні засоби і алкоголь, вчиняти щодо неї насильство, тому вона вирішила залишити його і повернутись в Україну до своїх батьків.

Стверджує, що з часу повернення в Україну з відповідачем не спілкувалась зовсім. Лише від спільних знайомих отримувала інформацію про його перебування в Україні, а також про те, що, начеб то, наразі він проходить лікування у психіатричній клініці.

Представники третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 переконані, що оскільки відповідач з народження сина не цікавився його життям, його здоров`ям, навчанням та дозвіллям, і фактично самоусунувся від виховання дитини, рішення про позбавлення відповідача батьківських прав відповідає інтересам дитини.

З`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків і такого рішення.

Дослідженням копії Витягу з реєстру актів про народження міської ради Сарно Італійської республіки (акт №85 частина І серія А рік 2018) встановлено, що 24.03.2018 у місті Сарно (провінція Салерно) Італія у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 народився син ОСОБА_10 (а.с.5-10).

Хлопчик зареєстрований громадянином України відповідно до довідки про реєстрацію особи громадянином України, виданої 02.07.2018 Генеральним консульством України в Неаполі (а.с.11).

16.03.2024 зареєстрований шлюб між гр. ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , що підтверджує копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 16.03.2024 (а.с.12).

Згідно з Витягом з реєстру територіальної громади №2024/006589858 від 05.06.2024 ОСОБА_5 зареєстрований по АДРЕСА_2 за заявою законного представника ОСОБА_1 з 31.01.2020 (а.с.13).

По АДРЕСА_2 з 31.01.2020 також зареєстрована позивач ОСОБА_1 (а.с.5).

Доказів того, що відповідач вживає наркотичні засоби, алкоголь, вчиняв насильство щодо позивача суду не надано.

Також належними і допустимими доказами не доводяться зазначені у позові обставини про те, що позивач відразу після народження сина ОСОБА_12 повернулась в Україну, що відповідач ніколи не цікавився сином, не допомагав ні позивачу, ні синові.

За змістом датованої 16.04.2024 довідки директора закладу дошкільної освіти (ясла - садок) «Усмішка» загального типу Монастирищенської міської ради ОСОБА_5 відвідував заклад, батько ОСОБА_4 в дошкільному закладі не з`являвся, участі у вихованні дитини не брав (а.с.14).

Згідно з довідкою лікаря педіатра ОСОБА_13 . ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває під медичним спостереженням лікаря, за медичною допомогою звертався у супроводі мами або бабусі, батько на прийом з дитиною не приходив, станом здоров`я не цікавився (а.с.15).

На виконання ухвали суду наданий Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав (а.с.54).

Суд надав можливість малолітньому ОСОБА_5 висловити свою думку у справі, але хлопчик лише розповів, що проживає з мамою і папою, спілкується з бабусею і дідусем, а також із хлопчиками однолітками, інший батько це його хрещений, який до нього приходить.

Втрату психологічного зв`язку дитини з батьком та абсолютну байдужість батька до сина Марка суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі - Закон).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд зважує на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід необхідно як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц, провадження № 61-40224св18, від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц, провадження № 61-36265св18, від 21 серпня 2019 року у справі № 592/14785/18, провадження № 61-8567св19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 356/642/18, провадження № 61-12661св19, від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц, провадження № 61-13009св19, від 25 лютого 2020 року у справі № 492/1091/18 (на які посилається заявник), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.

На переконання суду позбавлення батьківських прав без достатніх для цього підстав, суперечить інтересам дитини тому, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Отже, при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Відповідно до положеньст.81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

У постановах від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19, у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 361/1484/16-ц, провадження № 61-6126св18, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

У судовому засіданні не встановлено та позивачем не надано доказів того, що відповідач умисно та свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Відомостей про фактичне місце перебування відповідача за межами України суду не надано, орган опіки та піклування, готуючи висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, не вжив заходів до з`ясування стосунків, які склались між батьками дитини, чи дійсно у відповідача відсутній інтерес до сина, чи дійсно між батьком і сином відсутній родинний зв`язок.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Жодної з цих обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.

Позивач в підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, посилається на те, що відповідач систематично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно свого сина, однак в судовому засіданні так і не було встановлено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Не підтверджено належними доказами те, що до відповідача застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративних стягнень, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

У судовому засіданні не доведено, що поведінка відповідача ОСОБА_4 відносно сина є свідомим нехтуванням своїми батьківськими обов`язками, крім іншого, суду не надано доказів в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Суд критично оцінює довідки директора закладу дошкільної освіти та лікаря педіатра про те, що батько ОСОБА_14 участі у вихованні сина не брав, оскільки ні директор ясел - садка, ні лікар педіатр не вказують у яких первісних документах, в якому вигляді та упродовж якого періоду часу фіксувались випадки відвідування батьками дитячих закладів, в який спосіб обліковувалась їх участь у вихованні дітей.

Оцінюючи надані позивачем довідки закладу дошкільної освіти та лікаря - педіатра, суд звертає увагу на відсутність у них відомостей про те, упродовж якого часу хлопчик відвідував ясла садок «Усмішка» та перебуває під медичним спостереженням лікаря педіатра, відомостей про те, які первинні документи стали підставою для видачі довідок.

Висновок органу опіки та піклування від 31.07.2024 №494/03-01-37 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно малолітнього сина ОСОБА_5 суд також оцінює критично та вважає, що зазначений висновок не містить об`єктивних обставин або обґрунтувань за яких суд мав би можливість дійти висновку про доцільність (в інтересах малолітньої дитини) позбавлення батьківських прав відповідача.

За змістом пунктів 72-74 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24.09.2008, під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.

Всупереч наведеному, виконавчий комітет міської ради висновок про доцільність позбавлення батьківських прав зробив тільки на підставі доводів позовної заяви, без урахування фактичних обставин спору, мотивів, з яких відповідач не виконує покладені на нього батьківські обов`язки, та без урахування бажання відповідача зберегти відносини з сином і брати участь в його вихованні, а тому не може бути беззаперечним доказом для підтвердження факту умисного ухилення ОСОБА_4 від виконання батьківських обов`язків, а також застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

Доказів того, що ОСОБА_4 запрошувався до служби у справах дітей та на засідання виконавчого комітету Монастирищенської міської ради і на них не з`являвся, що вчиняв домашнє насильство в сім`ї, в матеріалах справи немає, крім тверджень самого позивача, які служба у справах дітей виконавчого комітету міської ради взяла до уваги без належного з`ясування та перевірки доказами у їх сукупності.

Крім іншого, оцінюючи висновок від 31.07.2024 №494/03-01-37 на предмет допустимості, суд звертає увагу, що відповідно до вимог частини першоїстатті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»,ст. 56 ЦК України, а також положень Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866, органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Згіднозп.4ч.1б) ст.34ЗаконуУкраїни«Про місцевесамоврядування вУкраїні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування.

Служба справах дітей виконавчого комітету міської ради є органом, на який покладене безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (ст. 12 Закону України«Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»).

Водночас пункт 8Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866, визначає, що орган опіки та піклування надає до суду висновок про доцільність чи не доцільність позбавлення батьківських прав відповідача.

Основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання (ч.1 ст. 53 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з ч.6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Пункт 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, унормовує, що після обстеження житлово побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Однак, наданий суду датований 31.07.2024 висновок на засіданні виконавчого комітету міської ради не розглядався, рішення щодо нього орган місцевого самоврядування не приймав, а тому цей доказ критерію допустимості не відповідає.

Вирішуючи спір суд також враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про залишення позову без задоволення, то в такому разі судові витрати підлягають залишенню за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.150,164,166,171 СК України, ст.12,81,89,141,263-265,268,354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Монастирищенської міської ради, виконавчий комітет Монастирищенської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку упродовж тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана упродовж тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване та фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Монастирищенської міської радимісцезнаходження: вул. Соборна, 121 м. Монастирище Черкаської області, код ЄДРПОУ 43972373.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виконавчий комітет Монастирищенської міської ради, як орган опіки та піклування, місцезнаходження: вул. Соборна, 117 м. Монастирище Черкаська область, код ЄДРПОУ 22793113.

Повне судове рішення складене 13.11. 2024.

Суддя Тетяна БАРСЬКА