Ухвала

від 11.11.2024 по справі 308/17901/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2024 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі :

слідчого судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Ужгород, клопотання ОСОБА_3 подану в порядку статті 206 КПК України,

встановив:

05 листопада 2024 року в програмі «Електронний суд» Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області зареєстровано зазначене (клопотання).

В обґрунтування клопотання заявник зазначив, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 , орієнтовно біля 14 год. 27 хв. затримано гр. ОСОБА_4 , чим прушено його право на особисту недоторканість, право на захист, його утримання відбувається без рішення суду.

11 листопада 2024 року в судове засідання:

-заявник не з`явилася, подала заяву згідно якої просить розгляд провести без її участі, вимоги підтримує в повному обсязі, скаргу просить задоволити, крім того подала клопотання щодо витребування доказів та інформації;

-представник ІНФОРМАЦІЯ_2 не з`явився, через канцелярію суду подав заяву згідно якої відносно задоволення скарги заперечив, посилаючись на обставини викладені в заяві та долучених до неї додатків.

Ознайомившись зі скаргою та матеріалами, доданими до такої, заслухавши позицію адвоката, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 206 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), якою регламентовано загальні обов`язки судді щодо захисту прав людини, належить застосувати у комплексі із іншими нормами КПК України, в тому числі із загальними положеннями КПК України, які визначають статус слідчого судді та межі його повноважень.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

В п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено, що слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.

Кримінальне провадження це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України).

Положеннями п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України передбачено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Аналіз наведених вище положень КПК України свідчить про те, що слідчий суддя уповноважений на здійснення ним судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у конкретному кримінальному провадженні на стадії його досудового розслідування та його повноваженнями не охоплюється вирішення питання щодо законності позбавлення особи свободи, яке здійснюється у межах процедур, врегульованих іншими, окрім КПК України, нормативно-правовими актами (у тому числі Законам України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «;Про військовий обов`язок і військову службу» тощо).

Із змісту ч. 2,3 ст. 206 КПК України, на яку посилається скаржник, обґрунтовуючи вимоги клопотання, слідує, що якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов`язаний постановити ухвалу, якою має зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з`ясування підстав позбавлення свободи. Слідчий суддя зобов`язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

Тобто слідчий суддя за наслідками розгляду клопотання, поданого у порядку ст. 206 КПК України на стадії досудового розслідування кримінального провадження, наділений правом ухвалити лише рішення про звільнення особи, яка тримається під вартою та за наявності двох підстав: 1) не надання органом державної влади чи відповідною службовою особою судового рішення, яке набрало законної сили, яке би уповноважувало їх на таке утримання особи під вартою; 2) не доведення органом державної влади чи відповідною службовою особою наявності інших правових підстав для позбавлення особи свободи шляхом її тримання під вартою.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про попереднє ув`язнення» підставою для попереднього ув`язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення», установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.

Із змісту досліджених судом письмових доказів та пояснень учасників судового розгляду вбачається, що ОСОБА_4 не є особою, яка тримається під вартою у зв`язку із застосованим відносно нього запобіжним заходом, не є затриманим у порядку ст. 208 КПК України та не є особою, затриманою не уповноваженою службовою особою у порядку ст. 207 КПК України, не утримається правоохоронними органами у зв`язку із розслідуваним ними кримінальним правопорушенням у межах жодного порушеного кримінального провадження.

Згідно наявних матеріалів, ОСОБА_4 призваний на військову службу за мобілізацією та направлений до місця несення служби у в/ч НОМЕР_1 , що вбачається наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 № 988 від 05.11.2024 року «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації», поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані та відправлені до військової частини НОМЕР_1 від 05.11.2024.

Суд наголошує, що призов громадянина на військову службу під час мобілізації не єпозбавлення особи права на свободу, а є обов`язком громадянина України, що передбачений ст. 65 Конституції України, відтак, не є незаконним утриманням особи, якщо такі обставини буде встановлено.

У п.59 рішення «Engel and Others v. the Netherlands» від 08.06.1976 Європейський суду з прав людини зазначив, що необхідність проживання військовослужбовців у казармах не суперечить вимогам статті 5 Конвенції, бо таке обмеження «не виходить за рамки звичайної військової служби». Навіть «легкі форми арешту», коли військовослужбовці мають перебувати в житлових приміщеннях, армійських корпусах чи спорудах, не створює порушення статті 5 Конвенції, бо «вони продовжують перебувати в більш або менш звичайних рамках свого армійського життя». Водночас подібні обмеження щодо цивільних осіб є неприйнятними.

Так, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.1,17,20 ч.1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.

У відповідності до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України, для з`ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов`язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду клопотання у порядку ст. 206 КПК України, а отже відсутні повноваження і до вчинення інших дій передбачених ст. 206 КПК України, зокрема, щодо медичного обстеження.

Також слідчий суддя звертає увагу скаржника на те, що уразі порушення його прав чи інтересів службовими(посадовими) особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військової частини при здійсненні ними свої повноважень, пов`язаних із мобілізацією, для судового захисту він вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень, - до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Щодо клоптання заявника адвоката ОСОБА_3 щодо витребування документів та інформації, таке судом до уваги та розгляду не прийнято, оскільки, як зазначено вище поставлені у ньому питання не підлягають розгляду та встановленню в порядк ст. 206 КПК України.

Положеннями КПК України не врегульовано питання щодо відмови у задоволенні скарги, поданої в порядку ст.206 КПК України.

Однак, згідно з ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.307 КПК України передбачено, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 4) відмову у задоволенні скарги.

Оцінюючи зібрані по справі докази, слідчий суддя приходить до висновку, що скарга до задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 206, 303-307, 309 КПК України, суд,-

постановив:

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 поданув порядкустатті 206КПК України відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1