Постанова

від 07.11.2024 по справі 353/848/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 353/848/24

Провадження № 22-ц/4808/1350/24

Головуючий у 1 інстанції Мотрук Л. І.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В.,

суддів: Максюти І. О., Фединяка В. Д.,

секретаря Петріва Д.Б.

за участю апелянта ОСОБА_1

представника апелянта адвоката Голуба Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Голуб Григорій Степанович, на ухвалу Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2024 року в складі судді Мотрук Л. І. , постановлену у м. Тлумачі Івано-Франківської області,у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи - ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Олешанської сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст вимог

У серпні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Голуб Г. С., звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який розірвано рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 28 березня 2019. Під час перебування у шлюбі у них народилась двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2020 року, залишеного без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 червня 2020 року, місцем проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено місце проживання його батька ОСОБА_1 , по АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1 500,00 грн щомісячно. Починаючи з 2020 року заявник сам бере участь у житті дитини, виховує та утримує, оплачує гуртки, заняття футболу, забезпечує належний рівень життя своєму сину. В той же час мати дитини протягом останніх 4 років самоусунулась від виховання та утримання дитини.

У зв`язку із процесами мобілізації заявник у березні 2024 року звернувся до ТЦКтаСП та отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до 22 листопада 2026 року. Через внесення змін до законодавства, ОСОБА_4 звернувся до ТЦКтаСП для оновлення даних та виконання вимог закону, проте працівниками ТЦКтаСП був змушений повторно подати заяву на відстрочку. Подавши повторно заяву про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації заявнику відмовили у наданні відстрочки з мотивів відсутності рішення про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. За наслідком такого, з незрозумілих причин та підстав, заявник був мобілізований, а син залишився без догляду.

А тому для захисту прав та інтересів його сина та прав заявника як батька, уникнення суперечності зі сторони органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших фізичних та юридичних осіб ОСОБА_1 необхідно встановити факт самостійного виховання та утримання сина.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2024 року відмовлено у відкритті провадження.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявник просив встановити факт самостійного виховання дитини батьком без участі матері з метою оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину. Державна соціальна допомога призначається у встановленому законом порядку та відноситься до компетенції відповідних органів державної влади як суб`єктів владних повноважень, які реалізують державну політику у сфері соціального захисту населення. Отже, правовідносини у цій сфері носять публічних характер.

Також ОСОБА_4 вказував, що встановлення факту самостійного виховання ним дитини пов`язане з виконанням військового обов`язку, стосується проходження військової служби, реалізації ним права на відстрочку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року (справа № 362/643/21) зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів. Враховуючи, що між ОСОБА_4 та РТЦК та СП виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для відстрочки (про що заявник вказав у заяві) і не пов`язаний з виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника, існуванням та припиненням, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин, тому, такий спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Фактично зі змісту поданої заяви ОСОБА_1 вбачається те, що передумовою звернення до суду в порядку цивільного судочинства, а саме: в порядку окремого провадження, є отримання документу, який би підтверджував самостійне виховання та утримання дитини заявником, що в подальшому дозволить останньому отримати допомогу на дитину та реалізувати інші права.

Однак, рішення компетентного органу про відмову у призначенні соціальної допомоги на дитину може бути предметом самостійного оскарження, в рамках чого заявник повинен доводити відповідні факти на підтвердження наявності у нього відповідного статусу.

При цьому, інститут окремого провадження не повинен використовуватися особами для здобуття преюдиції для іншого можливого спору або ж для уникнення виконання покладених на осіб обов`язків, особливо в умовах діючого воєнного стану в державі.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - адвокат Голуб Г. С., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в обґрунтування мети встановлення факту самостійного виховання та утримання сина ОСОБА_1 зазначав необхідність захисту прав та інтересів його сина та прав заявника як батька, уникнення суперечності зі сторони органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших фізичних та юридичних осіб. Іншого способу встановити такий факт, окрім як у судовому порядку, законодавством не передбачено. У даному випадку відсутній спір про право, підтвердження чому є долучені до матеріалів справи рішення судів, які набрали законної сили та носять преюдиційне значення для встановлення такого факту. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини жодним чином не пов`язується з подальшим вирішення спору. Проте, суд першої інстанції вказані доводи не врахував та дійшов необґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадженні.

Також вказує, що суд першої інстанції зіслався на постанову Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі №2014/5972/22, де розглядалось питання пов`язане з отриманням відстрочки, внаслідок чого може виникати спір з ТЦК. Проте заявник уже мобілізований, відповідно, спору щодо отримання відстрочки виникати не може, а тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Помилковим вважає і посилання суду щодо процесу отримання соціальної допомоги, оскільки заявник не вказував на таке.

Позиція інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник - адвокат Голуб Г. С. доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити з підстав, що викладені в ній.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) викладено висновок, за яким «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

З таких самих критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18),від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

Звертаючись із вказаною заявою, ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання дитини. При цьому зазначав, що він самостійно виховує та утримує сина, мати дитини протягом останніх 4 років самоусунулась від виховання та утримання дитини. Метою встановлення факту заявник визначив захист прав та інтересів його сина, а також своїх прав та інтересів як батька, що займається вихованням та утриманням дитини.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходиз того, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте повністю із таким висновком колегія суддів не може погодитись.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені в статях 150, 151 СК України.

Відповідно до вимог частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За вимогами частин першої-третій статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Водночас сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

У силу положень ЦК України в момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється в зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

У СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

У частині першій статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, що підтвердив у судовому засіданні ОСОБА_1 .

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Таким чином, зазначені у заяві ОСОБА_1 обставини щодо самостійного виховання дитини можуть доводитися при вирішенні справи в порядку цивільного судочинства, але не окремого, а позовного провадження, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі частини 4 статті 315 ЦПК України.

Оскільки при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального та процесуального права, але зробив правильний остаточний висновок про відмову у відкритті провадження у справі, необхідно апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржувану ухвалу суду відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від від 28 серпня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текс постанови складено 13 листопада 2024 року.

Суддя-доповідач Л. В. Василишин

Судді: І. О. Максюта

В. Д. Фединяк