Ухвала

від 12.11.2024 по справі 344/7779/24

ЖИДАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №344/7779/24

Провадження №2/443/520/24

УХВАЛА

іменем України

12 листопада 2024 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Павліва А.І.,

секретар судового засідання Стасів С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування,

встановив:

Суть клопотання.

Представник відповідача ПрАТ «Страхова група «ТАС» Пилипчак І. подав клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС».

В обгрунтування клопотання покликається на те, що правовідносини в частині вимог позивача ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до відповідача ПрАТ «Страхова група «ТАС» виникли між двома господарюючими суб`єктами, тому такі вимоги мають бути розглянуті в порядку господарського судочинства.

Представник відповідача ПрАТ «Страхова група «ТАС» у судове засідання не з`явився, хоч повідомлений про дату, час і місце його проведення належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні представник позивача проти задоволення клопотання заперечив, суду пояснив, що у відповідачів є солідарний обов`язок виплатити позивачу страхове відшкодування і цей обов`язок виник внаслідок ДТП, тому до відповідачів пред`явлена солідарна вимога. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачено процесуальним законом незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов`язання. Позовні вимоги у справі є пов`язаними та мають розглядатися в одному провадженні.

Відповідач ОСОБА_1 вважає, що питання, які виникають між юридичними особами, мають вирішуватися між цими юридичними особами.

Позиція суду.

Суд, заслухавши думку учасників справи, вивчивши викладені у клопотанні аргументи та зважаючи на обставини справи, доходить висновку, що провадження у справі підлягає закриттю виходячи з такого.

Нормативно-правові акти, якими керувався суд.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів, а тому при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, правового статусу суб`єкта звернення та відповідний статус учасників справи.

Таким чином, судова юрисдикція це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом із предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб`єктний чинник.

Відповідно до статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 20 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові ВеликоїПалати ВерховногоСуду від03жовтня 2018року усправі №760/15471/15-ц в аналогічних правовідносинах зроблено висновок про те, що за вимогами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому в деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Тобто страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Вирішуючи питання щодо юрисдикційності спору у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір між двома господарюючими суб`єктами (страховими компаніями) повинен бути вирішений за правилами іншого судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення із заподіювача шкоди та страховика за встановлених судом обставин є неможливим.

Також висновку в аналогічних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 07 липня 2021 року в справі № 515/425/20 (провадження № 61-17201св20).

Мотиви, з яких суд дійшов висновків.

Суд зазначає, що спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

З огляду на те, що правовідносини в частині позовних вимог ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ПрАТ «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування виникли між двома господарюючими суб`єктами, а тому ці вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, у зв`язку з чим провадження у справі в частині зазначених вимог слід закрити.

Керуючись статтями 19, 255, 260, 261 ЦПК України, суд

постановив:

Закрити провадження у справі в частині вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування витрат, заподіяних позивачеві, у сумі 4316 грн 63 коп.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано.

Відповідно до частини 6 статті 259 та частини 1 статті 268 ЦПК України складання повного тексту ухвали відкладено на п`ять днів.

Дата складення повного тексту ухвали 13 листопада 2024 року.

Головуючий суддя А.І. Павлів