Постанова

від 23.10.2024 по справі 910/16675/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2024 р. Справа№ 910/16675/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача-1: Єлєнін С.М.

від позивача-2: Єлєнін С.М.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: Горда Ю.А.

від відповідача-3: Костишена В.Л.

від третьої оосби-1: не з`явився

від третьої оосби-2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Талан Системс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024, повний текст якого складено та підписано 18.03.2024

у справі № 910/16675/23 (суддя Ломака В.С.)

за позовом 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Талан Системс"

2. ОСОБА_3

до 1. ОСОБА_4

2. ОСОБА_5

3. ОСОБА_6

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-1 - 1. ОСОБА_7

2. ОСОБА_8

про визнання недійсним договору, визнання недійсним акту приймання-передачі, витребування частки у статутному капіталі

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Талан Системс" (далі - позивач-1, Товариство) та ОСОБА_3 (далі - позивач-2) звернулись до господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач-1), ОСОБА_5 (далі - відповідач-2) та ОСОБА_6 (далі - відповідач-3) про:

- визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі Товариства (код ЄДРПОУ 33447399) від 17.02.2022 № 1/22 (далі - Договір), укладеного між відповідачем-1, відповідачем-3 (як дарувальниками) та відповідачем-2 (як обдарованим);

- визнання недійсним акту приймання-передачі до Договору, складеного відповідачами 17.02.2022 року;

- витребування на користь позивача-1 з незаконного володіння відповідача-2 частки у розмірі 212 500,00 грн., що становить 42,5 % статутного капіталу Товариства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент укладення спірного Договору та підписання Акту дарувальники ( ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ) не оплатили належні їм частки в статутному капіталі (фонді) Товариства, а відтак в силу положень частини 3 статті 21 Закону та пунктів 4.1.8, 4.2.1 Статуту позивача-1 не мали права відчужувані їх на користь відповідача-2. Разом із тим, внаслідок укладення оспорюваного Договору та підписання Акта були порушені права позивачів, оскільки Договором на учасників Товариства покладається обов`язок щодо внесення змін до установчих документів позивача-1, який віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства.

Крім того, ОСОБА_5 , посилаючись на наявність у нього корпоративних прав та частки у статутному капіталі Товариства в розмірі 42,5 %, вчинив дії щодо втручання у діяльність вищого органу управління Товариством, а також виконавчого органу Товариства, шляхом ініціювання безпідставних корпоративних конфліктів та звернення до господарського суду міста Києва з позовами до Товариства про зобов`язання забезпечити аудитору можливість провести аудит (справа № 910/11256/23), надати інформацію та копії документів (справа № 910/11666/23), зобов`язання скликати загальні збори Товариства та включити запропоновані ОСОБА_5 питання до порядку денного (справа № 910/12465/23).

Доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач-1 з позовом не погодився, посилаючись, зокрема, на те, що у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження чи спростування факту здійснення відповідачем-1 оплати належної йому частки у статутному капіталі Товариства.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2, заперечуючи проти задоволення позову, зазначав, що він є добросовісним набувачем 42,5 % частки статутного капіталу Товариства внаслідок укладення Договору. Після підписання оспорюваного правочину відповідач-2, як новий учасник Товариства (відомості про це були та наразі відображені в ЄДРПОУ), звернувся до останнього з вимогами: про надання інформації про діяльність Товариства; про проведення аудиту в Товаристві; про проведення позачергових загальних зборів Товариства. Усі ці дії були спрямовані на отримання відповідачем-2 інформації, у тому числі про фінансовий стан позивача-1, рух коштів, баланси, стан заборгованостей, стан оплати часток статутного капіталу Товариства. Проте, в порушення корпоративних прав відповідача-2, Товариство відмовило у задоволенні означених вимог ОСОБА_5 , що призвело до необізнаності відповідача-2 про стан діяльності Товариства (у тому числі щодо часток та пропорцій їх оплати у статутному капіталі позивача-1).

У відзиві на позовну заяву відповідач-3 заперечив проти задоволення вимог позивачів та зазначав, що відчуживши частки статутного капіталу Товариства, відповідач-1 та відповідач-3 діяли відповідно до вимог Статуту позивача-1 та статей 20, 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Крім того, у позовній заяві Товариство жодним чином не обґрунтувало, яким чином відповідачі порушили його права, адже право на частку у статутному капіталі товариства мають саме його учасники, а не сама юридична особа. Також ОСОБА_6 звернув увагу на те, що вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена лише стороні недійсного правочину.

В письмових поясненнях від 27.11.2023 року ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (треті особи) вказували про наявність, на його думку, правових підстав для задоволення вимог позивачів у даній справі.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/16675/23 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що оскільки позивачі в установленому законом порядку не довели та не підтвердили, яким чином оспорюваний ними Договір та Акт безпосередньо порушує (зачіпає) їх права та законні інтереси, не обґрунтували того, що в результаті визнання їх недійсними права позивачів (зокрема, корпоративні) буде захищено та відновлено, а також зважаючи на фактичне використання позивачами приватно-правового інструментарію, який полягає у ініціюванні спору та поданні позову в справі № 910/16675/23 про визнання недійсними Договору та Акта, для створення преюдиційного рішення суду в інших справах (№ 910/11666/23, № 910/11256/23, № 910/12465/23), суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивачів незалежно від інших встановлених судом обставин.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, позивач - 1 та позивач - 2 звернулися з апеляційною скаргою, в якій просять його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

А саме апелянти посилаються на те, що:

- висновки суду першої інстанції, що позивачами конкретно не зазначено та не доведено належними доказами, які саме їх корпоративні права та яким чином були порушені внаслідок укладення оспорюваного Договору та підписання Акта, є хибними та упередженими, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи, доводам та доказам, які надані Позивачами.

- в позовній заяві акцентувалось, що ОСОБА_5 посилаючись на те, що він є учасником Товариства із часткою 42,5%, вчинив дії, як з втручання в права інших учасників Товариства, зокрема у право на управління товариством та у право на отримання прибутку, так і в діяльність вищого органу управління Товариством, вимагаючи від останнього надання інформації, документів та проведення аудиту, а також безпідставно ініціював корпоративний конфлікт, шляхом звернення до суду з низкою позовів, під штучно створеними приводами;

- відповідно до умов Договору дарування, він є підставою для обов`язкового підписання відповідних змін до установчих документів Товариства у зв`язку із відступленням Часток у Статутному капіталі Обдарованому та змінами у складі Товариства (п.2.3 Договору дарування). Таким чином, умовами спірного правочину на учасників Товариства покладено обов`язок, який віднесено до виключної компетенції вищого органу Товариства - загальних зборів учасників;

- в позовній заяві зазначалось, що внаслідок укладення та підписання спірного Договору дарування і Акта, були порушені права та інтереси учасника ТОВ «Талан Системс» ОСОБА_3 та інших учасників ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на управління (п.п. 4.1.1 Статуту) та інші права учасників і виконавчого органу Товариства, що визначені пунктами б), в), е), і) п.п. 2.1.11, підпунктами 4.1.2, 4.1.3, 4.1.7 Статуту та відповідними положеннями Цивільного кодексу України і Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»;

- положення Господарського процесуального кодексу України не містять заборони звертатися з окремим позовом про визнання недійсним правочину, навіть якщо рішення у такій справі буде мати значення при розгляді інших спорів, в т.ч. між тими ж сторонами;

- відповідно до вимог ч. 3 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та п.п.4.18. п.4.1, п.п.4.2.1 п.4.2 Статуту, дарувальники ОСОБА_4 і ОСОБА_9 мали право відчужувати (дарувати) належні їм частки обдарованому ОСОБА_5 лише в тій частині, в якій вони є оплаченими.

Крім того, в апеляційній скарзі позивачами наведено попередній розмір суми судових витрат в розмірі 100 000,00 грн, остаточний розрахунок яких буде поданий у заяві про ухвалення додаткового рішення.

Доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач-1 - ОСОБА_4 у своєму відзиві заперечив проти апеляційної скарги позивачів та просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що:

- апелянтами не доведено, що частка несплаченого статутного капіталу перейшла саме до відповідачів;

- позивачі не довели належними та допустимими доказами, що Договір дарування та Акт приймання-передачі до нього є недійсними.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 - ОСОБА_5 з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:

- суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачами не доведено порушення їх прав укладеними договором дарування та актом приймання-передачі частки;

- апелянти не зазначили жодної конкретної правомочності, яка була б порушена в силу укладення оспорюваного договору. Апелянти не зазначають які саме їх корпоративні права та яким чином були порушені внаслідок укладення оспорюваного договору та підписання акта. Перелік корпоративних прав є чітким та вичерпним, але апелянти не навели в чому полягає порушення їх прав;

- апелянти ініціювали оспорення правочину (спір, що наразі розглядається) не для фактичного захисту їх цивільних прав та інтересів у даному провадженні, а фактично для створення преюдиційних обставин/ доказів для інших судових проваджень (у справах № 910/11666/23, № 910/11256/23, № 910/12465/23), що є недопустимим;

- оскільки відповідач-2 здійснив платіж щодо неоплаченої частки в статуті товариства після укладення договору про відчуження неоплаченої частки, то будь-які правові підстави для визнання його недійсним відпадають, оскільки права товариства на одержання вкладу не порушуються (позиція ВС викладена у п. 45 постанови у справі № 686/26335/21 від 14.06.2023).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем-2 наведено орієнтований розмір судових витрат на правничу допомогу в сумі 55 000,00 грн.

Від відповідача-3 - ОСОБА_6 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Так, відповідач-3 зазначає, що:

- доводи апелянтів про те, що відчужувані за оспорюваним договором дарування та актом частки в статутному капіталі товариства є неоплаченими, безпідставні, оскільки згідно Фінансових звітів за 2007-2012 роки частина статутного капіталу підприємства є сплаченою. Вказані звіти не дають детальної інформації, хто саме з учасників сплатив свою частку у статутному капіталі ТОВ «Талан систем», квитанцій чи будь-яких інших платіжних документів матеріали справи не містять. Тому, не можна стверджувати, що на момент укладення Договору дарування частки №1/22 у Статутному капіталі ТОВ «Талан систем» від 17.02.2022 року частки Дарувальників не було сплачено;

- позивачами не було доведено, що частка несплаченого статутного капіталу перейшла саме до відповідачів, а не до позивача-2;

- позивач (ТОВ «Талан систем») не визначив, яким чином порушені його права як юридичної особі у спорі стосовно відчуження часток у статутному фонді між учасниками даного товариства;

- вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Відповідач-3 у відзиві на апеляційну скаргу повідомив, що попередній розрахунок витрат на правову допомогу становить 40 000,00 грн, докази чого буду надані в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Треті особи не подали відзивів на апеляційну скаргу позивачів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16675/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у розмірі 10 266,60грн. Роз`яснено скаржникам, що протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.

24.05.2024 недоліки апеляційної скарги усунено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Талан Системс" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/16675/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 01.07.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 26.06.2024. Встановити учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 26.06.2024. Явка учасників справи не визнана обов`язковою.

У розгляді справи оголошувалась перерва, зокрема до 23.10.2024.

23.10.2024 представник відповідача-3 подав клопотання-повідомлення, в якому просить завершити розгляд апеляційних скарг, оскільки підстави для відкладення відсутні з огляду на те, що ОСОБА_4 відомо про розгляд справи №910/16675/23 у Північному апеляційному господарському суді, про що долучає копію його заяви.

Явка представників учасників справи

Представник позивачів в судовому засіданні 23.10.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники відповідача-2,3 в судовому засіданні 23.10.2024 заперечили проти доводів апелянта та просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача-3 в судове засідання не з`явився, просив здійснити розгляд справи 23.10.2024 без його участі.

В судове засідання від 23.10.2024 представники третіх осіб не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином. Поштові повідомлення неодноразово повертались за зворотною адресою до суду з відмітками відділення поштового зв`язку: «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням строку зберігання».

Додатково суд апеляційної інстанції виклав оголошення на офіційному сайті «Судова влада України» про розгляд справи 23.10.2024.

Виходячи зі змісту ст. 242 ГПК, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил № 270 (в редакції на день видачі та направлення судового наказу), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. (Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17.).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду.

Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, та у постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 14.06.2024 у справі №910/8002/23.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

З матеріалів справи вбачається та учасниками справи не заперечується, що до 17.02.2022 року учасниками Товариства (код ЄДРПОУ 33447399) були: ОСОБА_3 (позивач-2 у справі) (з часткою в статутному капіталі у розмірі 30 %, що становить 150 000,00 грн.), ОСОБА_8 (з часткою в статутному капіталі у розмірі 20 %, що становить 100 000,00 грн.), ОСОБА_7 (з часткою в статутному капіталі у розмірі 7,5 %, що становить 37 500,00 грн.), ОСОБА_4 (з часткою в статутному капіталі у розмірі 35 %, що становить 175 000,00 грн.) та ОСОБА_6 (з часткою в статутному капіталі у розмірі 7,5 %, що становить 37 500,00 грн.). Наведена інформація відображена у Статуті позивача-1 в редакції, затвердженій протоколом загальних зборів учасників Товариства від 13.06.2019 року № 13/06/19.

17.02.2022 року між ОСОБА_4 (відповідач-1 у справі, дарувальник-1), ОСОБА_6 (відповідач-3, дарувальник-2) та ОСОБА_5 (відповідач-2, обдаровуваний) укладено Договір, за умовами якого дарувальники зобов`язалися передати безоплатно у власність (відступити) обдаровуваному належні дарувальникам частки (дарунок) у розмірі 42,5 %, що складає 212 500,00 грн. у статутному капіталі Товариства (код ЄДРПОУ 33447399).

Відповідно до пункту 1.2.4 Договору розмір статутного капіталу: 500 000,00 грн.

За умовами пунктів 1.3-1.6 цієї угоди на момент її підписання відчужувана частка дарувальника-1 у статутному капіталі становить 35 %, що складає 175 000,00 грн.; частка дарувальника-2 у статутному капіталі становить 7,5 %, що складає 37 500,00 грн.

Частки у статутному капіталі належать дарувальникам, як учасникам Товариства, згідно установчих документів Товариства.

Дарувальники підтверджують, що частки у статутному капіталі, а також права на них нікому не продані, не подаровані, іншим способом не відчужені, не заставлені, під арештом (забороною) не перебувають, судового спору щодо них немає.

Дарувальники і обдаровуваний підтверджують, що вони не визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними, однаково розуміють значення своїх дій та умови даного Договору і його правові наслідки.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору частки у статутному капіталі передаються від дарувальників до обдаровуваного в момент підписання даного Договору. Право власності у обдаровуваного на частки, що відчужуються, виникає з моменту підписання даного Договору.

Договір є підставою для обов`язкового підписання відповідних змін до установчих документів Товариства у зв`язку із відступленням часток у статутному капіталі обдаровуваному та змінами у складі учасників (пункт 2.3 наведеного правочину).

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що він безоплатний, тобто такий, що не потребує з боку обдаровуваного здійснювати на користь дарувальників будь-яку оплату за дарунок.

Договір є укладеним з моменту його підписання всіма сторонами (пункт 6.1 Договору).

Судом встановлено, що згідно з актом приймання-передачі до Договору (далі - Акт) дарувальник-1 безоплатно передав обдаровуваному частку в розмірі 35 %, що складає 175 000,00 грн. у статутному капіталі Товариства, а дарувальник-2 безоплатно передав обдаровуваному частку в розмірі 7,5 %, що складає 37 500,00 грн. у статутному капіталі Товариства.

Зазначений Акт приймання-передачі підписаний відповідачами та 17.02.2022 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О.

21.02.2022 року державним реєстратором Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації Шубіною Т.Я. проведено відповідну державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (№ 1000741070037005870): зміну складу засновників (учасників)/зміну відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

Обґрунтовуючи пред`явлені у даній справі вимоги, Товариство та ОСОБА_3 посилалися на те, що на момент укладення спірного Договору та підписання Акту дарувальники ( ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ) не оплатили належні їм частки в статутному капіталі (фонді) Товариства, а відтак в силу положень частини 3 статті 21 Закону та пунктів 4.1.8, 4.2.1 Статуту позивача-1 не мали права відчужувані їх на користь відповідача-2.

Враховуючи наведені обставини, позивачі просили суд визнати недійсним Договору та Акт, а також витребувати на користь Товариства з незаконного володіння ОСОБА_5 частку в розмірі 212 500,00 грн, що становить 42,5 % статутного капіталу позивача-1.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Враховуючи положення статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу) та факту його порушення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 27.06.2018 у справі № 910/11255/16, від 14.05.2019 у справі № 916/465/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16448/18.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки викладені в п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340).

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

Одним із загальних способів захисту цивільного права або інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже правом оспорювати правочин ЦК України законодавець наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, які не є сторонами правочину, визначаючи статус цих осіб як «заінтересовані особи».

У п. 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 міститься висновок, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

За статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18).

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права особи чи інтересу. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи чи інтерес, за захистом якого позивач звернувся до суду; яке саме право порушено чи інтерес та в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права особи чи інтересу є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

З аналізу статей 16, 203, 215 ЦК України вбачається, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці (подібні висновки містяться у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (аналогічний висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Частиною 1 статті 167 ГК України встановлено, що корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Права учасників господарського товариства закріплені у ст. 116 ЦК України. Одним з цих прав є право учасники господарського товариства брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом.

Аналогічна норма міститься у п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», яка є спеціальною щодо учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Право брати участь в управлінні товариством як організаційно-господарське (немайнове) право нерозривно пов`язане із іншими немайновими та майново-господарськими корпоративними правомочностями учасника, утворюючи з ними внутрішньо цілісний єдиний комплекс, яку законодавець визначає як корпоративні права.

Отже, якщо правочин, укладений між учасником Товариства і третьою особою, порушує корпоративні права іншого учасника Товариства, зокрема на управління Товариством, правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом цього учасника (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №902/882/21).

Разом з цим, вирішуючи корпоративний спір, Суд зобов`язаний перевірити наявність в позивача суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати в чому полягає порушення його корпоративних прав, надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача, визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення його порушеного права.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачі на обґрунтування позову зазначали, що внаслідок укладення оспорюваного Договору та підписання Акта були порушені права позивачів через те, що Договором на учасників Товариства покладається обов`язок щодо внесення змін до установчих документів позивача-1, який віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства.

Крім того, ОСОБА_5 , посилаючись на наявність у нього корпоративних прав та частки у статутному капіталі Товариства в розмірі 42,5 %, вчинив дії щодо втручання у діяльність вищого органу управління Товариством, а також виконавчого органу Товариства, шляхом ініціювання безпідставних корпоративних конфліктів та звернення до Господарського суду міста Києва з позовами до Товариства про зобов`язання забезпечити аудитору можливість провести аудит (справа № 910/11256/23), надати інформацію та копії документів (справа № 910/11666/23), зобов`язання скликати загальні збори Товариства та включити запропоновані ОСОБА_5 питання до порядку денного (справа № 910/12465/23).

В апеляційній скарзі позивачі, посилаючись на необґрунтованість висновків суду про недоведеність порушення їх прав оспорюваними правочинами, повторно, зокрема, закцентували увагу суду на порушенні прав учасника на управління у зв`язку наявністю в договорі дарування умови пункту 2.3 договору.

Утім такі мотиви не можуть бути підставою для визнання порушеними прав позивача-2, що випливають з його частки, позаяк жодним чином не доводять того, що умова пункту 2.3 договору дарування, яка стосується відчуження неналежної ОСОБА_3 частки, якимось чином порушує чи обмежує права останнього на прийняття участі в управлінні справами (п. 4.1.1 Статуту) в межах розміру його частки.

Суд першої інстанції вірно виснував, що внесення змін до установчих документів позивача-1 внаслідок зміни складу учасників Товариства безпосередньо не впливають на їх корпоративні права. Більше того, за змістом пункту 2.3 Договору останній є лише підставою для підписання відповідних змін до установчих документів Товариства, проте прямо не покладає такого обов`язку на позивачів, що відповідає закріпленому в статті 511 Цивільного кодексу України принципу, за яким зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи.

Відносно посилань апелянтів на вчинення відповідачем-2 дій із втручання у діяльність вищого органу управління Товариством, а також виконавчого органу Товариства колегія суддів зазначає, що за законодавством, яке діє після набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», вже не вимагається вказувати у статуті товариства склад учасників та розмір належних їм часток. Відповідно зміна учасників не потребує ні внесення змін до статуту, ні проведення загальних зборів учасників для внесення таких змін. За змістом частини 5 статті 24 названого Закону учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу.

Отже, з моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19.

Як вже зазначалось у цій постанові 21.02.2022 року державним реєстратором Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації Шубіною Т.Я. проведено відповідну державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (№ 1000741070037005870): зміну складу засновників (учасників)/зміну відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

В контексті вищенаведених висновків Великої Палати Верховного Суду із застосування норм Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та встановлених у цій справі обставин звернення відповідача-2 як нового власника частки, набутої за договором дарування, до товариства з вимогами, що надалі стали підставою для пред`явлення наведених вище позовів у зв`язку з їх незадоволенням, не може бути визнано втручанням у діяльність вищого органу управління та виконавчого органу ТОВ "Талан Системс". А відтак і не доводять порушення прав та інтересів позивачів в межах розгляду цього спору, що відповідно є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Водночас, як слушно наголошено судом, визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічні висновки викладено у пунктах 5.5-5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 року в справі № 908/976/19.

Посилання апелянтів на те, що Господарський процесуальний кодекс України не містять заборони звертатися з окремим позовом про визнання недійсним правочину задля встановлення преюдиційного факту визнаються колегією суддів неприйнятними, позаяк заявниками не було враховано, що наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, захисту підлягає наявний законний і порушений (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) такого інтересу та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушений інтерес, і чи цей інтерес порушено відповідачем.

Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. При цьому, відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Враховуючи те, що позивачі в установленому законом порядку не довели та не підтвердили, яким чином оспорюваний ними Договір та Акт безпосередньо порушує (зачіпає) їх права та законні інтереси, не обґрунтували того, що в результаті визнання їх недійсними права позивачів (зокрема, корпоративні) буде захищено та відновлено, колегія суддів погоджується з виснуванням суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивачів незалежно від інших встановлених судом обставин.

Додатково колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово робив висновок, що у подібних спірних правовідносинах належним способом захисту є витребування власником майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що єдиний належний спосіб захисту у такій категорії справ міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Так, у пунктах 60 - 61 постанови Велика Палата Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) зробила висновок, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

У пункті 32 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 466/3221/16-а та пункті 43 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 Велика Палата також вказала, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Цей висновок був застосований та підтверджений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19 (провадження № 12-133гс19); пункті 7.62 постанови від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/19 (провадження № 12-145гс19); пункті 44 постанови від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20).

Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду мають загальний характер та мають враховуватись при вирішенні питання щодо належності обраного позивачем способу захисту в усіх справах, що стосуються зміни розміру часток та відновлення складу учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення прав або інтересів учасників товариства.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Талан Системс" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі №910/16675/23 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано, - 12.11.2024.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков