Рішення

від 05.11.2024 по справі 903/747/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 листопада 2024 року Справа № 903/747/24

за позовом Приватного підприємства "Торговий дім"ВО-ЕЛЕКТРИК"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіджі Груп», м.Луцьк

про стягнення 233 847,95 грн.

Суддя Шум М.С.

Без виклику представників сторін

встановив: в позовній заяві Приватне підприємство "Торговий дім"ВО-ЕЛЕКТРИК" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіджі Груп», від 20.08.2024 позивач просить суд стягнути з відповідача 233 847.95 грн. з яких 198 172.87 грн. основного боргу, 7 078.52 грн. втрат від інфляції, 2 822,65 грн. 3% річних, 25 773,91 грн. пені, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3 507,71 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу №б/н від 15.01.2024.

Ухвалою суду від 03.09.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 03.09.2024 надіслана до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіджі Груп» (а.с. 37).

Суд зазначає, що відповідач вимог ухвали суду від 03.09.2024 про відкриття провадження у справі не виконав, своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, інших передбачених ГПК України заяв та клопотань не скористався, останніх суду у визначенні ГПК України строки та порядку не подав.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Як передбачено ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач відзиву на позов не подав справу на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України розглянуто за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

встановив:

15.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юбіджі Груп» (Позивач, Покупець) та Приватним підприємством "Торговий дім" ВО-ЕЛЕКТРИК" (Відповідач, Продавець) було укладено договір купівлі-продажу №б/н

Відповідно до п.1.1 Договору Продавець зобов`язується поставити та передати у власність Покупеця обладнання, матеріали (Товар), у кількості, асортиментах і за ціною, зазначених у видаткових накладних, які с невід`ємною частиною даного Договору, а Покупець приймає та оплачує такий Товар відповідно до умов даного Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору - Строк та умови передачі Товару зазначаються в Специфікації на партію Товару, яка с невід ємним додатком до даного Договору.

Відповідності до п. 4.1 Договору - Розрахунки за даним Договором між Продавцем та Покупцем: Покупець здійснює оплату на рахунок Продавця з відсрочкою платежа 30 календарних днів з дати підписання видаткової накладної після отримання Товару в національнії валюті України - гривні.

Згідно з п. 4.3 Договору момент проведення розрахунків вважається момент поступлення грошових коштів на рахунок Продавця.

З матеріалів справи судом встановлено, що з 15.01.2024 ПП «ТД «ВО-Електрик» здійснено поставку Товару Відповідачу на суму 198172,87 гривень, що підтверджується видатковими накладними, а саме: за №17012 від 15.01.2024 року на суму 15351,85 грн.; за №17013 від 15.01.2024 року на суму 23576,46 грн.; №17048 від 18.01.2024 року на суму 830,46 грн.; №17049 від 18.01.2024 року на суму 9276,91 грн., №17051 від 18.01.2024 року на суму 1246,10 грн., №17052 від 18.01.2024 року на суму 9 487,03 грн.; №17072 від 19.01.2024 року на суму 445,40 грн.; №17097 від 22.01.2024 року на суму 6026,26 грн.; №17098 від 22.01.2024 року на суму 4233,77 грн.; №17139 від 25.01.2024 року на суму 9492,64 грн.; №17140 від 25.01.2024 року на суму 2932,50 грн.; №17141 від 25.01.2024 року на суму 9011,70 грн.; №17142 від 25.01.2024 року на суму 5515,39 грн.; №17149 від 25.01.2024 року на суму 10285,76 грн.; №17162 від 26.01.2024 року на суму 6080,05 грн.; №17199 від 31.01.2024 року на суму 2159,86 грн.; №17200 від 29.01.2024 року на суму 2185,10 грн.; №17233 від 30.01.2024 року на суму 4466,39 грн. ; №17293 від 05.02.2024 року на суму 57599,28 грн.; №17302 від 06.02.2024 року на суму 8383,82 грн.; №17303 від 06.02.2024 року на суму 2918,06 грн.; №17304 від 06.02.2024 року на суму 4345,88 грн.; №17435 від 16.02.2024 року на суму 2322,20 грн.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Згідно п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таке ж положення містить ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторонами у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.

Відповідно до п. 2.5 Договору - Право власності на Товар та ризик випадкової загибелі або псування останнього переходить від Продавця до Покупця з моменту передачі Покупцеві Товару, що підтверджується підписаними накладними на поставлений Товар (його партію).

Позивач зазначає, що за період з 15.04.2024 року по даний час відповідачем не здійснено оплату вартості поставленого Товару, відповідно станом на даний момент, виникло зобов`язання зі сплати вартості поставленого товару на суму 198172,87 гривень.

Матеріалами справи підтверджена заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 198 172,87 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача.

Щодо стягнення з відповідача 2 822,65 грн. 3% річних та 7 078,52 грн. інфляційних втрат за період з 15.02.2024 по 18.08.2024, суд зазначає таке.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд перевіривши розрахунки позивача встановив, що нараховані відповідачу 2 822,65 грн. 3% річних та 7 078,52 грн. інфляційних втрат за період з 15.02.2024 по 18.08.2024 є арифметично правильними та підставними, оскільки нараховані за період прострочення відповідної суми за поставлений згідно з договором товар.

Позивач на підставі п. 6.4 договору нарахував та просить стягнути з Відповідача пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу в сумі 25 773,91 грн. за період з 15.02.2024 по 18.08.2024.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати , а тому вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 25 773,91 грн. підлягає до задоволення.

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню, а саме з Відповідача на користь Позивача слід стягнути 233 847.95 грн. з яких 198 172.87 грн. основного боргу, 7 078.52 грн. втрат від інфляції, 2 822,65 грн. 3% річних, 25 773,91 грн. пені.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван 7де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Витрати по сплаті судового збору в сумі 3 507,71 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на відповідача.

Щодо заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу), відбувається в такі етапи:1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частини перша, друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

11.08.2024 між адвокатом Кушніруком Анатолієм Валерійовичем та Приватним підприємством "Торговий дім"ВО-ЕЛЕКТРИК"укладено договір про надання професійної правничої допомоги. Відповідно до п. 1.1, 1.2, договору Адвокат бере на себе зобов`язання надавати професйну правничу допомогу, а Клієнт зобов`язаний оплатити надану правничу допомогу та фактичні витрати адвоката .

У матеріалах справи міститься поданий представником позивача ордер серія АС № 1106494 від 20.08.2024 на надання правничої допомоги адвокатом Кушніруком А. В. (а.с. 27), договір про надання професійної правничої допомоги № б/н від 11.08.2024, акт приймання-передачі наданих послуг на суму 10 000,00 грн згідно договору про надання правничої допомоги № б/н від 11.08.2024 (а.с. 26), платіжна інструкція №7603 від 19.08.2024 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 28).

Пунктом 4.3. договору про надання професійної правничої допомоги сторони погодили, що розмір винагороди адвоката за представництво інтересів клієнта та надання послуг клієнту визначається з урахувань того, що одна година роботи адвоката становить 1500 грн. Розмір винагороди за написання, підготовку та оформлення позовної заяви до суду складає 10 000,00 грн.

Відповідно до змісту акту приймання-передачі наданих послуг згідно договору про надання правничої допомоги № б/н від 11.08.2024 адвокатом надано послуги на суму 10 000,00 грн, з них: складання та формування позовної заяви про стягнення з ТОВ "ЮБІДЖІ ГРУП" за договором купівлі-продажу № б/н від 15.01.2024; проведення обрахунків штрафних санкцій, збитків завданих інфляцією та 3% річних до позовної заяви; формування додатків до позовної заяви, оформлення примірника позовної заяви для відповідача та суду для їх направлення на адресу відповідача та суду - 10 000,00 грн.

Ураховуючи викладене, суд зауважує, що в договорі про надання професійної правничої допомоги № б/н від 11.08.2024 встановлена фіксована сума витрат в розмірі 10 000,00 грн., а тому до стягнення із відповідача підлягає 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу відповідно до ст. 129 ГПК України.

Такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, оскільки ці витрати є фіксованими , що передбачено договором про надання професійної правничої допомоги № б/н від 11.08.2024.

Суд зазначає, що при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу судом у даній справі були враховані висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Юбіджі Груп (вул.Рівненська,76, офіс 312, м.Луцьк, Волинська область, 43005, код ЄДРПОУ 43407965) на користь Приватного підприємства "Торговий дім"ВО-ЕЛЕКТРИК" (вул. Фабрична, 3, м.Луцьк, Волинська область, 43001, код ЄДРПОУ 36699443) 233 847.95 грн. з яких 198 172.87 грн. основного боргу, 7 078.52 грн. втрат від інфляції, 2 822,65 грн. 3% річних, 25 773,91 грн. пені, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3 507,71 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяМ. С. Шум