Рішення

від 11.11.2024 по справі 910/10831/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.11.2024Справа № 910/10831/24Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Омега", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - фізичної особи ОСОБА_1 , про стягнення 100 920,00 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2024 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулося до Господарського суду Київської області з вказаним позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Омега" (далі - Компанія) 100 920,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог МТСБУ посилалося на те, що воно відшкодувало потерпілій особі шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), у порядку, передбаченому підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон), вважаючи, що відповідальність винної у вчиненні ДТП особи застрахована не була. Однак, після здійснення регламентної виплати, позивачу стало відомо, що цивільно-правова відповідальність винної особи була застрахована на підставі полісу обов`язкового страхування в Компанії. У зв`язку з цим позивач просив суд стягнути з відповідача сплачену ним суму відшкодування в розмірі 100 250,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 9 вересня 2024 року вищенаведену позовну заяву МТСБУ прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10831/24, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - фізичну особу ОСОБА_1 , та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику сторін (без проведення судового засідання).

Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та зобов`язано позивача надіслати на адресу третьої особи - ОСОБА_1 , копію позовної заяви з доданими до неї документами, а також надати суду відповідні докази.

30 вересня 2024 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 23 вересня 2024 року вих. № 123, у якому Компанія проти позову заперечувала, оскільки позивач, у порушення приписів підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону, не направив на адресу відповідача заяву про страхове відшкодування протягом одного року з моменту скоєння відповідної ДТП, що виключає стягнення з відповідача спірної суми. Крім того, пункт 22.1 статті 22 Закону обмежує розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню страховиком, межами ліміту відповідальності, зазначеними в страховому полісі. Згідно з умовами полісу № АМ/0486068 від 19 квітня 2018 року ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000,00 грн, розмір франшизи - 2 000,00 грн. Також відповідач у відзиві заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності до спірних правовідносин.

4 жовтня 2024 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання від 20 серпня 2024 року вих. № 80493/ІНС.ЛОУ з доказами направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами на адресу третьої особи.

Третя особа про розгляд даної справи була повідомлена належним чином та в установленому законом порядку, проте жодних заяв чи клопотань на адресу суду не направила.

Інших заяв чи клопотань від учасників справи на адресу суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

7 жовтня 2018 року приблизно о 20 годині 15 хвилин на перехресті вулиць Тулузи та бульвару Ромена Роллана в місті Києві відбулась ДТП за участю транспортних засобів: "Mercedes-Benz A150", державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля "Opel Vectra", державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_1 порушив підпункти 2.3 (б), 10.1, 16.6 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, перед початком руху, повертаючи праворуч на вулицю Тулузи, не впевнився в безпечності маневру, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем "Mercedes-Benz A150", державний номерний знак НОМЕР_1 , який рухався в попутному напрямку, що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.

Зазначені обставини були встановлені постановою Святошинського районного суду міста Києва від 12 квітня 2019 року в справі № 759/18596/18, якою водія автомобіля "Opel Vectra", державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль "Mercedes-Benz A150", державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 .

15 січня 2019 року ОСОБА_3 звернулася до МТСБУ із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок спірної ДТП.

Відповідно до наявного в матеріалах даної справи звіту про оцінку автомобіля "Mercedes-Benz A150", державний номерний знак НОМЕР_1 , від 28 січня 2019 року, складеного на замовлення позивача суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем Диким Володимиром Петровичем (далі - ФОП Дикий В.П.), вартість матеріального збитку, завданого вказаному транспортному засобу, становить 156 647,73 грн.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За підпунктом а) пункту 41.1. статті 41 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

З урахуванням визначеного вказаним звітом розміру матеріального збитку, завданого ОСОБА_3 внаслідок пошкодження транспортного засобу "Mercedes-Benz A150", державний номерний знак НОМЕР_1 , та встановлених чинним на час здійснення відповідного розрахунку законодавством лімітів відповідальності страховика за шкоду, завданому майну, МТСБУ на підставі приписів пункту 41.1. статті 41 Закону відповідно до наказу від 1 липня 2019 року № 6410 виплатило власнику пошкодженого транспортного засобу страхове відшкодування в розмірі 100 000,00 грн. Зазначене підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 2 липня 2019 року № 967307 на вищевказану суму.

Відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно підпункту 38.2.1. пункту 38.2. статті 38 Закону до МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Враховуючи вищевказані приписи чинного законодавства МТСБУ звернулося до Святошинського районного суду міста Києва з регресним позовом про стягнення 100 000,00 грн з винної у вчиненні ДТП особи.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Київського апеляційного суду від 8 серпня 2024 року в справі № 759/4848/21 за позовом МТСБУ до ОСОБА_1 про стягнення 100 000,00 грн матеріальної шкоди, яка набрала законної сили в установленому законом порядку, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 червня 2021 року про часткове задоволення позову скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У вказаній постанові суду апеляційної інстанції встановлено, що на час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "Opel Vectra", державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована відповідачем у даній справі на підставі договору (полісу) серії АМ № 0486068 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Копії вищевказаного полісу, а також листа Компанії від 7 травня 2024 року вих. № 78, яким відповідач підтвердив факт укладання відповідного договору обов`язкового страхування з третьою особою, наявні й у матеріалах даної справи.

У вказаному судовому рішенні також зазначено, що договір цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 19 квітня 2018 року №АМ/0486068 недійсним у передбаченому законом порядку не визнавався, обставини його нікчемності судом не встановлені.

Згідно з підпунктом 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону МТСБУ після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.

Як уже було зазначено судом, позивач виплатив відповідну суму страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу на підставі підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону. Однак, у процесі реалізації МТСБУ права на регрес, було встановлено, що цивільно-правова відповідальність винного в скоєнні ДТП водія ОСОБА_1 , на момент вчинення останньої, була застрахована у відповідача за полісом № АМ/0486068.

Разом із цим, жодними нормами чинного законодавства не передбачено права МТСБУ на звернення з регресним позовом до страховика у випадку, коли МТСБУ виплатило страхове відшкодування потерпілому, помилково вважаючи, що власник/водій транспортного засобу, який заподіяв шкоду, не застрахував цивільно-правову відповідальність, а через певний період часу з`ясувало протилежне.

В обґрунтування позовних вимог у даній справі МТСБУ зазначало, що оскільки Компанія є особою, на яку вказаним полісом покладено обов`язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації вищевказаного автомобіля "Opel Vectra", державний номерний знак НОМЕР_2 , на момент ДТП, відповідач повинен повернути безпідставно сплачену МСТБУ суму страхового відшкодування в розмірі 100 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані виключно посиланням на приписи статті 1212 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

На відміну від норм глави 82 ЦК України (відшкодування шкоди), які передбачають можливість відшкодування завданої матеріальної шкоди, стаття 1212 ЦК України включена до глави 83 цього Кодексу, що має назву "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави".

У постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 19 вересня 2024 року в cправі № 914/2450/22 (914/3313/23) міститься правова позиція про те, що права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Судом встановлено, що спірні кошти - регресну виплату в сумі 100 000,00 грн, МТСБУ перерахувало потерпілій особі - ОСОБА_3 , внаслідок виконання покладеного на позивача зобов`язання, яке визначено підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 Закону. Якщо МТСБУ вважає, що підстав для проведення зазначеної регламентної виплати, яка визначена підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 Закону, не було, то, виходячи з імперативних приписів статті 1212 ЦК України та вказаної правової позиції того ж Верховного Суду, позивач має право звернутися саме до володільця спірного майна - потерпілої особи, а не до Компанії, яка взагалі не була учасником спірних правовідносин.

Отже володільцем спірного майна (коштів, виплачених МТСБУ на підставі підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону) є потерпіла особа, а не Компанія.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, МТСБУ посилалося на те, що відповідач фактично зберіг спірні кошти за рахунок позивача, оскільки саме у Компанії виник обов`язок виплатити страхове відшкодування потерпілій особі за полісом № АМ/0486068.

Однак суд з таким твердженням не погоджується, оскільки з наявної у матеріалах даної справи копії листа відповідача від 7 травня 2024 року вих. № 78, вбачається що від його страхувальника надійшло повідомлення про спірний страховий випадок (ДТП). Оскільки до Компанії не надходили жодні документи про підтвердження страхового випадку як від страхувальника, так і від потерпілої особи, відповідач прийняв рішення про закриття страхової справи на підставі пункту 37.1.4. статті 37. Закону, відповідно до якої підставою для відмови в здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

У силу пункту 35.1 статті 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб`єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону.

З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону право страховика за договором (полісом) відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку.

При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону строк є присічним і поновленню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 910/7449/17, у постановах Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду: від 6 березня 2019 року в справі № 465/6315/16-ц, від 1 червня 2022 року в справі № 577/5482/19.

Судом встановлено, що ні МТСБУ, ні власник пошкодженого транспортного засобу - ОСОБА_3 , не будь-яка інша особа не зверталися у встановлений законом річний строк до відповідача. Ця обставина була встановлена і в постанові Київського апеляційного суду від 8 серпня 2024 року в справі № 759/4848/21.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та висновки Верховного Суду про присічний річний строк, суд дійшов висновку про наявність на час розгляду даного спору безумовної правової підстави для відмови у здійсненні відповідачем страхової виплати за спірною ДТП, що спростовує доводи позивача про збагачення відповідача за рахунок його спірних коштів.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Вказані рішення страховика є дискреційними та приймаються останнім виключно за результатами дослідження наявних у нього документів та матеріалів страхової справи.

За статтею 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; підпис заявника та дата подання заяви. До заяви додаються: паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого; документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника; відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).

Згідно з пунктами 34.1. та 34.2. статті 34 Закону страховик зобов`язаний протягом 2-х робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10-ти робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Поряд із цим, у зв`язку з відсутністю поданої потерпілою особою чи МТСБУ заяви про страхове відшкодування у встановлений Законом строк відповідач був позбавлений права та можливості отримати документи, на підставі яких останній міг би оцінити завдану шкоду внаслідок спірної ДТП, у тому числі провести огляд пошкодженого транспортного засобу за участі уповноваженого представника Компанії, а відтак і був позбавлений можливості реалізувати надане Законом право прийняти відповідне рішення про здійснення страхового відшкодування та визначення його розміру, чи про відмову в задоволенні такої вимоги.

Разом із цим, судом враховано, що згідно з полісом № АМ/0486068 страхова сума (ліміт відповідальності страховика) за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 100 000,00 грн, сума франшиза - 2 000,00 грн.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічна норма міститься у статті 9 Закону України "Про страхування", відповідно до якої франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 статті 36 Закону).

Отже, норми Закону обмежують розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи (пункт 12.1 статті 12).

Таким чином, виконання обов`язку з відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладається на страховика такої особи лише в межах, встановлених Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (полісом).

У свою чергу, вимога МТСБУ про стягнення з Компанії безпідставно збережених коштів у розмірі 2 000,00 грн, є сумою франшизи за полісом № АМ/0486068, яка взагалі не підлягала відшкодуванню відповідачем ні за яких обставин.

Так само заявлена МТСБУ до стягнення з Компанії сума грошових коштів у розмірі 920,00 грн не є сумою сплаченого позивачем на користь потерпілої особи матеріального збитку, а є витратами самого позивача на збір документів та визначення розміру шкоди, зокрема, виготовлення наявного в матеріалах справи звіту про оцінку автомобіля "Mercedes-Benz A150", державний номерний знак НОМЕР_1 , від 28 січня 2019 року, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФОП Диким В.П. на замовлення позивача в цій справі.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: акта виконаних робіт від 28 січня 2019 року на суму 920,00 грн, який підписаний представником МТСБУ та ФОП Диким В.П., рахунку-фактури ФОП Дикого В.П. від зазначеної дати № 232 на відповідну суму, виставленого позивачу, та платіжного доручення від 6 березня 2024 року № 935758 на суму 920,00 грн, яка була перерахована безпосередньо вказаному суб`єкту підприємницької діяльності.

У свою чергу, положення пунктів 34.2, 34.4 статті 34, пункту 40.3 статті 40 Закону, які регулюють повноваження МТСБУ щодо залучення аварійних комісарів та експертів, як і інші норми вказаного Закону, не передбачають право МТСБУ на відшкодування за рахунок інших осіб витрат, пов`язаних із залученням аварійного комісара або експерта або юридичних осіб (страхових компаній).

При цьому, залучення аварійних комісарів або експертів або інших юридичних осіб замість власних працівників МТСБУ для визначення причин настання страхового випадку та розміру завданих збитків, є правом, а не обов`язком позивача.

Окрім того, пунктом 34.3 статті 34 Закону передбачено лише обов`язок страховика (у даному випадку МТСБУ) відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження) у разі, якщо потерпілий самостійно обирає аварійного комісара або експерта. Будь-яких інших випадків, коли витрати на аварійного комісара або експерта або залучення інших юридичних осіб (страхових компаній) підлягають відшкодуванню, вказаним Законом не передбачені.

Відповідно до положень статей 28, 29 Закону до складу витрат, що відшкодовуються страховиком (МТСБУ) та які можуть бути стягнуті в порядку регресу, витрати на аварійного комісара та експерта або залучення іншої юридичної особи (страхової компанії) також не входять.

За таких обставин суд також дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Компанії на користь МТСБУ витрат останнього в розмірі 920,00 грн, пов`язаних із залученням позивачем суб`єкта оціночної діяльності.

Враховуючи вищезазначені обставини справи, положення статей 12, 22, 29 Закону, статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1192 ЦК України, а також те, що у розумінні статті 1212 ЦК України саме набувач зобов`язаний повернути належне власнику майно, яке безпідставно набув (зберігав), суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 100 920,00 грн. Відтак, позовні вимоги позивача є необґрунтованими, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Суд відхиляє посилання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 910/17324/19, оскільки в цій постанові касаційна інстанція здійснювала телеологічне тлумачення приписів статті 1212 ЦК України (пункт 40 постанови). У цій постанові Верховний Суд (на противагу даному рішенню) не здійснював аналізу спірних правовідносин, не досліджував, хто у цих спірних правовідносинах є володільцем спірного майна - потерпіла особа чи Компанія, а також не обґрунтував, чи є страхова компанія тією особою, яка, як стверджує МТСБУ, збагатилася за рахунок його кошів, якщо сплив присічний річний строк, встановлений Законом для звернення до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування.

У той же час судом у даній справі враховані правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19 вересня 2024 року в cправі № 914/2450/22 (914/3313/23), де зазначено, що приписи статті 1212 ЦК України визначають можливість пред`явлення відповідного позову виключно до володільця спірного майна. Також судом враховані висновки Верховного Суду, викладені в постановах: від 5 червня 2018 року в справі № 910/7449/17, від 6 березня 2019 року в справі № 465/6315/16-ц, від 1 червня 2022 року в справі № 577/5482/19, де зазначено, що встановлений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону річний строк для звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є присічним і його пропуск є безумовною підставою для відмови страховиком у виплаті страхового відшкодування.

Отже, у такому випадку страхова компанія відповідно до вказаної норми Закону не має обов`язку виплачувати потерпілій особі страхове відшкодування, що виключає безпідставне збагачення відповідача за рахунок МТСБУ.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності до пред`явлених позивачем вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог статей 256 та 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за змістом статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, за приписами статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю, підстави для застосування строку позовної давності у даній справі відсутні.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.

Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин у задоволенні позову МТСБУ слід відмовити.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 11 листопада 2024 року.

Суддя Є.В. Павленко