Рішення

від 06.11.2024 по справі 910/4714/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2024Справа № 910/4714/24Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "Нерухомість столиці" (Україна, 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; ідентифікаційний код: 30965299)

до 1) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Україна, 01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 32-А; ідентифікаційний код: 26199097) та

2) Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (Україна, 01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-А, ідентифікаційний код: 37993783)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фемелі Хілс Форт" (03035, м. Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, 45, ідентифікаційний код 44550463)

про розірвання угоди та стягнення 2 060 386,10 грн

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Приходько А.С.

Від відповідача 1: Васильєва С.М.

Від відповідача 2: не з`явився

Від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство "Нерухомість столиці" до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про розірвання угоди від 21.10.2008 № 89 про сплату авансового внеску в рахунок оплати вартості земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Михайлівська, 12 у Шевченківському районі міста Києва, укладену між Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (правонаступником якого є Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)) та Відкритим акціонерним товариством "Нерухомість столиці" (після зміни типу та найменування Приватне акціонерне товариство "Нерухомість столиці"); та стягнення з бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь грошових коштів у розмірі 2 060 386,10 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/4714/24 здійснювати у порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фемелі Хілс Форт" (03035, м. Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, 45, ідентифікаційний код 44550463), призначено підготовче засідання на 20.05.2024.

14.05.2024 засобами поштового зв`язку від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, які залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 20.05.2024 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для ознайомитися з матеріалами справи, зокрема, з відзивами на позовну заяву.

Представник відповідача 1 заперечень щодо задоволення даного клопотання не навів.

Розглянувши клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання, суд його задовольнив з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи.

Відповідач 2 та третя особа участь своїх представників у засідання суду 20.05.2024 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 відкладено підготовче засідання на 08.07.2024.

24.05.2024 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшли відповіді на відзиви, які залучено до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 08.07.2024 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідач- 2 та третя особа участь своїх представників у засідання суду 08.07.2024 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.08.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 відкладено судове засідання на 25.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 відкладено судове засідання на 02.10.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 відкладено судове засідання на 06.11.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 06.11.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у засідання суду 06.11.2024 проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.

06.11.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22 липня 2004 року між Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Нерухомість столиці» (далі - позивач) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 745 Щербаковим В.З., та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 13.09.2004 року за № 91-6-00330, згідно з умовами якого орендодавець (Київська міська рада) за Актом приймання- передачі передає, а орендар (ВАТ «Нерухомість столиці») приймає в оренду (у строкове платне користування) земельну ділянку, розташовану по вул. Михайлівській, 12 у Шевченківському районі м. Києва, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:82:013:0001, цільове призначення землі - для реконструкції нежитлового будинку під офісні і торговельні приміщення з підземним паркінгом, їх подальшої експлуатації та обслуговування (п.п. 1.1., 2.1. договору).

13 вересня 2004 року відбулась фактична передача зазначеної земельної ділянки ВАТ «Нерухомість столиці» на підставі Акту приймання-передачі земельної ділянки від 13.09.2004 року.

21 жовтня 2008 року між Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та позивачем була укладена угода №89 про сплату авансового внеску в рахунок оплати вартості земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Михайлівська, 12 у Шевченківському районі міста Києва (далі - угода).

Відповідно до п.п. 1.1., 3.1. угоди позивач сплачує в рахунок оплати вартості земельної ділянки, згідно з нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки, площею 0,1881 га. на вул. Михайлівській, 12 у Шевченківському районі, аванс у розмірі 15 % від суми нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 2 060 386,10 грн протягом 40 (сорока) банківських днів з дня набрання чинності цієї Угоди.

Відповідно до п. 4.1. угоди ця угода набуває чинності з моменту її реєстрації в Головному управлінні і діє до: моменту прийняття рішення Київською міською радою про відмову у продажу та повернення коштів товариству відповідно до п. 2.1.3 цієї угоди; повного виконання товариством зобов`язань, викладених у п.п. 3.1. та 5.2. цієї угоди.

На виконання умов угоди, платіжними дорученнями від 17.12.2008 року №205 та №2818 ВАТ «Нерухомість столиці» перераховано ГУ земельних ресурсів грошові кошти в загальній сумі 2 060 386, 10 грн, з призначенням платежу: «сплата авансового внеску в рахунок оплати вартості земельної ділянки (0, 1881 га.) по вул. Михайлівська, 12., згідно Угоди №89 від 21.10.2008 року», одержувач: ГУ земельних ресурсів ВО Київради, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві.

В подальшому, на підставі рішення Київської міської ради від 15.03.2012 року №198/7535 «Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» (п. 2.8. Рішення) Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) реорганізовано у Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

На підставі Протоколу від 27.12.2010 року №22 позачергових Загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Нерухомість столиці», з метою приведення Статуту та діяльності Товариства у відповідність до норм закону, змінено тип товариства з Відкритого акціонерного товариства на Публічне акціонерне товариство та його найменування (п.п. 1.1. - 1.2 Протоколу).

На підставі Протоколу від 21.04.2017 року №29 річних Загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства «Нерухомість столиці», змінено тип Товариства з Публічного акціонерного товариства на Приватне акціонерне товариство та його найменування (питання 9-10 порядку денного Протоколу).

Викладене підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.04.2024 року.

У відповідь на адвокатський запит від 09.04.2024 року №123 Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-1, Департамент земельних ресурсів) до листа від 10.04.2024 року №05710-4925 надав копію виписки з рахунку з урахуванням КЕКВ, рахунок №37116001002659 за 17.12.2008 року, якою підтверджується факт зарахування грошових коштів, сплачених на підставі Угоди, на рахунок ГУ земельних ресурсів.

Листом від 15.04.2024 року №05710-5133 Департамент земельних ресурсів у відповідь на адвокатський запит від 09.04.2024 року №124 повідомив, що авансові внески в рахунок оплати вартості земельних ділянок зараховані на рахунок 37116001002659 «Інші рахунки клієнтів Казначейства України» та перераховані Головним управлінням земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) платіжним дорученням від 18.12.2008 № 59 (U1685643) в загальній сумі 2 060 386,15 гривень, до бюджету на розподільчий рахунок №33119327700001 «Кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами».

Наданими Департаментом земельних ресурсів копіями Виписки з рахунку з урахуванням КЕКВ, рахунок №37116001002659 за 18.12.2008 року, платіжного доручення від 18.12.2008 року №59 та Реєстру №55 платіжних доручень, що підлягають оплаті з бюджетного рахунку єдиного казначейського рахунку від 18.12.2008 року підтверджується факт перерахування вказаних грошових коштів до бюджету.

Як передбачено п. 2.1.1. угоди, після сплати авансу та за умов наявності бюджетних асигнувань на організацію продажу, ГУ земельних ресурсів зобов`язується організувати проведення та оплату експертної грошової оцінки та складання технічної документації з продажу земельної ділянки.

З моменту виконання робіт, зазначених в п. 2.1.1 цієї угоди, ГУ земельних ресурсів зобов`язується підготувати проект рішення про продаж земельної ділянки та направити його на розгляд до Київської міської ради (п. 2.1.2. угоди).

У відповідь на адвокатські запити від 14.11.2023 року №№118, 119 Департамент земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) листом від 11.12.2023 року №05708-16541 повідомив, що технічна документація з продажу земельної ділянки на вул. Михайлівській 12, розроблена у 2011 році.

Позивач у позовній заяві зазначає, що проект рішення про продаж земельної ділянки по вул. Михайлівська, 12 у м. Києві не готувався та до Київської міської ради не направлявся. Київська міська рада рішення про продаж земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:82:013:0001 на вул. Михайлівській, 12 у Шевченківському районі м. Києва не приймала.

Тобто, позивач стверджує, що ГУ земельних ресурсів (Департамент земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) як правонаступник) за тривалий час (більш 15 років) не виконало взятих на себе зобов`язань за угодою в частині належної організації проведення експертної грошової оцінки землі, підготовки і належного оформлення проекту рішення про продаж земельної ділянки та направлення його на розгляд до Київської міської ради, в результаті чого допущено істотне порушення умов угоди.

Поряд з цим, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.02.2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О., зареєстрованого в Реєстрі за №193, ПрАТ «Нерухомість столиці» передало у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Фемелі Хілс Форт» нежитлову будівлю (літ. «А»), розташовану за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 12.

Згідно з п.п. 1.1., 1.4. договору купівлі-продажу нерухомого майна продавець (ПрАТ «Нерухомість столиці») зобов`язується передати у власність покупця (ТОВ «Фемелі Хілс Форт»), а покупець зобов`язується прийняти у власність від продавця нежитлову будівлю (літ. «А»), поверховість: 9 поверхів, загальна площа будівлі 13 304, 6 кв.м., загальна площа приміщень 13 030, 2 кв.м., кількість паркомісць: 93 місця, розташовану за адресою: місто Київ, вул. Михайлівська, будинок 12. Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:82:013:0001.

Таким чином, як зазначає позивач, власником нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 12, а відтак і фактичним користувачем земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:82:013:0001 за цією адресою, в силу приписів ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України, є ТОВ «Фемелі Хілс Форт». Право власності підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03.04.2024 року №372628477.

21 лютого 2024 року позивач направив відповідачу-1 лист від 21.02.2024 року №51 з пропозицією розірвання угоди та повернення сплаченого авансу, додавши два підписані примірники додаткової угоди про розірвання угоди.

Лист від 21.02.2024 року №51 відповідачем-1 отримано 04.03.2024 року, що підтверджується роздруківкою із сервісу відстеження руху кореспонденції АТ «Укрпошта». Проте, як зазначає позивач, станом на день подання цієї позовної заяви, відповідь не надано, підписаний примірник додаткової угоди про розірвання угоди не повернуто, вимога про повернення авансового внеску проігнорована.

Враховуючи вищевикладене, позивач зазначає, що ефективним способом захисту своїх порушених прав він вважає розірвання угоди від 21.10.2008 року №89 про сплату авансового внеску в рахунок оплати вартості земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Михайлівська, 12 у Шевченківському районі міста Києва та стягнення з бюджету через Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві (далі - відповідач- 2, ГУ ДКСУ у м. Києві) на користь позивача грошових коштів в сумі 2 060 386,10 грн.

Позовна заява обґрунтована істотним порушення відповідачем -1 умов угоди від 21.10.2008 року №89 про сплату авансового внеску в рахунок оплати вартості земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Михайлівська, 12 у Шевченківському районі міста Києва у вигляді тривалого (більше 15 років) невиконання взятих на себе зобов`язань за угодою в частині належної організації проведення експертної грошової оцінки землі, підготовки і належного оформлення проекту рішення про продаж земельної ділянки та направлення його на розгляд до Київської міської ради.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до положень ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради належить розпорядження землями територіальної громади міста Києва, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, а також вирішення інших питань в галузі земельних відносин відповідно до Закону.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам міст належить право комунальної власності на землю.

Згідно ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується регулювання земельних відносин.

Згідно ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Як встановлено у ч. 1 ст. 116, ч.ч. 3, 6 ст. 128 Земельного кодексу України право власності на земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, набувається на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 Земельного кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 128 Земельного кодексу України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Частиною 2 ст. 128 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

У відповідності до ч. 3 ст. 128 Земельного кодексу України орган державної влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки (ч. 6 ст. 128 Земельного кодексу України).

Отже, договір купівлі-продажу укладається лише на останньому етапі. До моменту укладення цього договору, починаючи з моменту звернення особи до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з заявою (клопотанням) про продаж земельної ділянки, тривають переддоговірні відносини: сторони ведуть переговори щодо предмета договору, а саме щодо можливості укладення договору купівлі-продажу в майбутньому, щодо визначення конкретної земельної ділянки на масиві земель державної або комунальної власності та щодо покупної ціни.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі №688/2908/16-ц.

При цьому частиною 5 статті 128 Земельного кодексу України передбачено, що підставою для відмови у продажу земельної ділянки є, зокрема, відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Суд зазначає, що укладення спірної угоди свідчить про те, що позивач звертався із заявою в порядку ч. 2 ст. 128 Земельного кодексу України.

З наведеного випливає, що угода між позивачем та Головним управлінням земельних ресурсів, укладена на виконання вимог ст. 128 Земельного кодексу України, яка передбачає виконання обов`язку (внесення авансу) позивачем за майбутнім договором купівлі-продажу земельної ділянки, до того, як цей договір буде укладений.

Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 134 ЗК України).

Згідно з ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, крім випадків відмови власника розташованого на земельній ділянці нерухомого майна від її викупу або укладення договору оренди.

Вірним є посилання відповідача - 1 у відзиві на позовну заяву на Рішення Київської міської ради від 19.07.2005 року №810/3385 «Про затвердження Тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в місті Києві», пп. 2.3. п. 2 якого визначено, що продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам і юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 23.09.2004 року №1777 «Про будівництво будинку на вул. Михайлівській, 12 у Шевченківському районі» підтверджується, що на момент укладення угоди на земельній ділянці по вул. Михайлівській, 12 у м. Києві розташовувалась нежитлова будівля, яка згідно з свідоцтвом про право власності від 07.11.2001 року НБ №010004771 належала позивачу на праві власності. Дана обставина визнається Департаментом земельних ресурсів, про що зазначається у відзиві на позовну заяву.

Крім цього, згідно з ч.ч. 3, 5 ст. 128 Земельного кодексу України неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки та/або виявлення недостовірних відомостей у поданих документах та/або встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність є підставою для відмови в продажу земельної ділянки (із зазначенням обґрунтованих причин відмови) і рішення про таку відмову має бути прийняте органом державної влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня прийняття заяви (клопотання).

Пунктом 2.2. чинного на той час Тимчасового порядку продажу земельних ділянок в м. Києві, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 14.03.2002 року №304/1738 «Про визначення тимчасового порядку продажу земельних ділянок в м. Києві» передбачено, що Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації опрацьовує представлені матеріали (тобто, заяви про продаж земельних ділянок з додатками) і при можливості подальшого їх оформлення організовує проведення експертної грошової оцінки та складання технічної документації з продажу земельної ділянки, або готує відповідь про відмову. Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації погоджує документацію та готує проект рішення Київради про продаж земельної ділянки і подає його разом з технічною документацією та звітом про експертну грошову оцінку для розгляду та погодження постійною комісією Київради з питань містобудування та землекористування.

Таким чином, встановивши, що є підстави для відмови в прийнятті рішення про продаж позивачу земельної ділянки по вул. Михайлівській, 12 у Шевченківському районі м. Києва, ГУ земельних ресурсів, правонаступником якого є відповідач -1, мало підготувати відповідь про відмову в продажі, а за їх відсутності - проект рішення Київради про її продаж.

При цьому, чинне законодавство України (як тоді так і зараз) не ставило (не ставить) прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, та/або про відмову в продажу в залежність від проведення чи не проведення будівельних (демонтажних) робіт на об`єктах нерухомого майна, розташованих на цих земельних ділянках.

Проект рішення про продаж земельної ділянки по вул. Михайлівська, 12 у м. Києві не готувався та до Київської міської ради не направлявся. Київська міська рада рішення про продаж земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:82:013:0001 на вул. Михайлівській, 12 у Шевченківському районі м. Києва не приймала.

За умовами п. 2.1.1 Угоди відповідач-1 прийняв на себе обов`язок організувати проведення та оплату експертної грошової оцінки та складання технічної документації з продажу земельної ділянки.

З наведеного вбачається, що дотримання Київською міською радою передбаченого чинним законодавством порядку для прийняття рішення про продаж земельної ділянки залежить безпосередньо від дій Головного управління земельних ресурсів, оскільки попередню підготовку матеріалів для прийняття такого рішення здійснює саме відповідач-1, а тому належне виконання його обов`язків обумовлює загальне дотримання відповідної процедури.

Відтак, незважаючи на відсутність в угоді чітких строків підготовки проекту рішення про продаж земельної ділянки та направлення його на розгляд до Київської міської ради (п. 2.1.2. угоди), невиконання відповідачем-1 своїх обов`язків, зокрема, в частині підготовки на направлення Київраді проекту рішення про продаж земельної ділянки більше 15 років вказує на істотне порушення умов угоди.

Істотне порушення з боку відповідача-1 умов угоди у вигляді довготривалого невиконання своїх зобов`язань в частині організації проведення експертної грошової оцінки землі, підготовки і належного оформлення проекту рішення про продаж земельної ділянки, не прийняття Київською міською радою рішення про продаж земельної ділянки, а також фактична зміна користувача земельної ділянки по вул. Михайлівська, 12 у м. Києві, зумовили втрату позивачем інтересу до її викупу.

Більше того, судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.02.2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О., зареєстрованого в Реєстрі за №193, ПрАТ «Нерухомість столиці» передало у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Фемелі Хілс Форт» нежитлову будівлю (літ. «А»), розташовану за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 12.

Згідно з п.п. 1.1., 1.4. договору купівлі-продажу нерухомого майна продавець (ПрАТ «Нерухомість столиці») зобов`язується передати у власність покупця (ТОВ «Фемелі Хілс Форт»), а покупець зобов`язується прийняти у власність від продавця нежитлову будівлю (літ. «А»), поверховість: 9 поверхів, загальна площа будівлі 13 304, 6 кв.м., загальна площа приміщень 13 030, 2 кв.м., кількість паркомісць: 93 місця, розташовану за адресою: місто Київ, вул. Михайлівська, будинок 12. Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:82:013:0001.

Таким чином, власником нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 12, а відтак і фактичним користувачем земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:82:013:0001 за цією адресою, в силу приписів ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України, є ТОВ «Фемелі Хілс Форт». Право власності підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03.04.2024 року №372628477.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає доведеними посилання позивача на невиконання відповідачем-1 умов угоди про те, що, зокрема, свідчить неприйняття Київською міською радою рішення щодо продажу або відмови в продажу земельної ділянки, в зв`язку з чим, на даний час відсутня підстава для укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено Главою 20 Господарського кодексу України

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 Господарського кодексу України).

Частинами першою та другою статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У вказаній статті йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Верховний Суд України у своїх висновках щодо застосування ст. 651 ЦК України, які мають враховуватись судами загальної юрисдикції при застосуванні вказаної статті, зазначив, що вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі N 6-75цс13).

Оцінка порушення умов договору, як істотного, повинна здійснюватись судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, а саме істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Враховуючи встановлені судом обставини тривалого невиконання відповідачем-1 умов угоди, що є істотним порушенням прийнятих на себе зобов`язань, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині вимог про розірвання угоди в порядку ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги про розірвання угоди № 89 від 21.10.2008 про сплату авансового внеску в рахунок оплати вартості земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Михайлівська, 12 у Шевченківському районі міста Києва є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь грошових коштів у розмірі 2 060 386,10 грн, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Глава 83 Цивільного кодексу України встановлює засади набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до п. 3.5 угоди у випадку, передбаченому п. 2.1.3 цієї угоди, Головне управління повертає товариству кошти, вказані у п. 1.1 цієї угоди, у безготівковій формі, шляхом їх переказу на поточний рахунок товариства, вказаний в п. 8 цієї угоди, або на банківські реквізити, вказані товариством відповідно до п. 2.2.4 цієї угоди.

Враховуючи припинення договірних правовідносин між позивачем та відповідачем-1, внаслідок розірвання угоди в судовому порядку, сплачені в рахунок виконання майбутнього договору грошові кошти у сумі 2 060 386,10 грн, підлягають поверненню позивачу.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 2 060 386,10 грн авансового внеску є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, посилаючись на приписи Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 «Про затвердження Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» (надалі - Порядок №787), відповідач-2 зазначає про існування позасудового порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, а тому, на переконання відповідча-2, стягнення коштів, сплачених позивачем за угодою в судовому порядку є недопустимим.

Відповідно до п. 2 Порядку №787 це порядок визначає:

- повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі);

- перерахування платежів, помилково або надміру зарахованих до відповідних бюджетів (крім коштів, зарахованих через єдиний рахунок), у рахунок сплати інших платежів незалежно від виду бюджету на відповідні бюджетні рахунки для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями);

- перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або

надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок.

У свою чергу, п. 1 Порядку №787 визначено, що:

- надміру зараховані кошти - сума коштів, що становить позитивну різницю між сумою фактично сплачених коштів та сумою коштів, яку повинен сплатити до відповідного бюджету платник платежів (зборів), що визначені відповідним законодавством (крім платежів (зборів), контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби), для повного виконання покладеного на нього грошового зобов`язання;

- помилково зараховані кошти - кошти, що сплачені платником за видом доходів, який не відповідає суті платежу (збору), визначеного в абзаці третьому цього пункту, та/або до невідповідного бюджету.

Як було встановлено вище, на виконання умов угоди, платіжними дорученнями від 17.12.2008 року №205 та №2818 позивачем на рахунок Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є відповідач-1, перераховано грошові кошти в загальній сумі 2 060 386, 10 грн. Призначення платежу: «сплата авансового внеску в рахунок оплати вартості земельної ділянки (0, 1881 га.) по вул. Михайлівська, 12., згідно Угоди №89 від 21.10.2008 року», одержувач: ГУ земельних ресурсів ВО Київради, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві.

Листом від 15.04.2024 року №05710-5133 Департамент земельних ресурсів повідомив, що авансові внески в рахунок оплати вартості земельних ділянок зараховані на рахунок 37116001002659 «Інші рахунки клієнтів Казначейства України» та перераховані Головним управлінням земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) платіжним дорученням від 18.12.2008 № 59 [U1685643] в загальній сумі 2 060 386,15 гривень, до бюджету на розподільчий рахунок №33119327700001 «Кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами».

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 підтверджує той факт, що кошти в загальній сумі 2 060 386,10 гривень, згідно з платіжними дорученнями від 17.12.2008 року №205 та №2818 перераховані ВАТ «Нерухомість столиці» на рахунок №37116001002659 «Інші рахунки клієнтів Казначейства України», та перераховані Головним управлінням земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) платіжним дорученням від 18.12.2008 №111685643 в загальній сумі 2 060 386,15 гривень, до бюджету на розподільчий рахунок №33419327700001 «Кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами», відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 33010101 «Кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення до розмежування земель державної та комунальної власності (крім земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, та земельних ділянок, які знаходяться на території Автономної Республіки Крим) (без пільг).

Відтак, сплачені позивачем за спірною угодою грошові кошти а ні до «надміру зараховані кошти», а ні до «помилково зараховані кошти» в розумінні Порядку №787 не відносяться.

За таких обставин, посилання відповідача-2 на Порядок №787 як на підставу для відмови в задоволенні позову, а також твердження про необхідність застосування в даному випадку позасудового порядку повернення коштів, є помилковими.

Щодо посилання відповідача-1 на сплив строку позовної давності, суд відзначає наступне.

Так, вказуючи у відзиві на позовну заяву на виготовлення технічної документації з продажу земельної ділянки 02.12.2011 року, відповідач-1 стверджує про закінчення 02.12.2014 року строку звернення до суду.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - частина 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4.1. угоди ця угода набуває чинності з моменту її реєстрації в Головному управлінні і діє до:

- моменту прийняття рішення Київською міською радою про відмову у продажу та повернення коштів товариству відповідно до п. 2.1.3 цієї угоди;

- повного виконання товариством зобов`язань, викладених у п.п. 3.1. та 5.2. цієї угоди.

Таким чином, з моменту укладення угоди та станом на дату звернення до суду Угода є чинною, права та обов`язки за нею не є припиненими, а отже і зобов`язання за нею не є припиненими. Крім того, спірна угода не містить строку виконання відповідачем-1 обов`язку щодо передачі проекту рішення щодо купівлі-продажу земельної ділянки на вирішення Київради.

При цьому, позовна давність не може застосовуватися до вимоги про розірвання чинної угоди у зв`язку з її невиконанням, оскільки стан порушення умов угоди є триваючим правопорушенням і особа може захистити своє право протягом усього строку порушення свого права.

Більше того, позивач 21.02.2024 року направив відповідачу-1 лист від 21.02.2024 року №51 з пропозицією розірвання угоди та повернення сплаченого авансу, додавши два підписані примірники додаткової угоди про розірвання угоди.

Лист №51 від 21.02.2024 року відповідачем-1 був отриманий 04.03.2024 року, але відповідь надана не була.

У даному випадку відповідач-1 неправомірно ухиляється від передачі документації та проекту рішення завіреного у встановленому порядку про продаж земельної ділянки до Київської міської ради для подальшого розгляду та затвердження, що і є триваючим правопорушенням, яке триває більш як 15 років.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із меж заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Нерухомість столиці" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача-1.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати угоду № 89 від 21.10.2008 про сплату авансового внеску в рахунок оплати вартості земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Михайлівська, 12 у Шевченківському районі міста Києва, укладену між Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (правонаступником якого є Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)) та Відкритим акціонерним товариством "Нерухомість столиці" (після зміни типу та найменування Приватне акціонерне товариство "Нерухомість столиці").

3. Стягнути з бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві (вул. Терещенківська, 11-А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код: 37993783) на користь Приватного акціонерного товариства "Нерухомість столиці" (Україна, 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; ідентифікаційний код: 30965299) грошові кошти у розмірі 2 060 386 (два мільйони шістдесят тисяч триста вісімдесят шість) грн 10 коп.

4. Стягнути з Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 32-А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код: 26199097) на користь Приватного акціонерного товариства "Нерухомість столиці" (Україна, 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; ідентифікаційний код: 30965299) 33 933 (тридцять три тисячі дев`ятсот тридцять три) грн 79 коп. - судового збору.

5.Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 12.11.2024

Суддя І.О. Андреїшина