Рішення

від 06.11.2024 по справі 910/8035/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2024Справа № 910/8035/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Черкаської селищної ради

(51272, Дніпропетровська область, Новомосковський район, селище

міського типу Черкаське, вул. Лісна, буд. 24;

ідентифікаційний код: 21927787)

до Міністерства юстиції України

(01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13;

ідентифікаційний код: 00015622)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача 1) ІНФОРМАЦІЯ_1

(АДРЕСА_1;

ідентифікаційний код: НОМЕР_1)

2) Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

(49006, м. Дніпро, вул. Філософська, буд. 39-а;

ідентифікаційний код: 39835428)

3) Державний реєстратор Перещепинської міської ради

Дніпропетровської області Ільчак Ігор Юрійович

(51220, Дніпропетровська область, Новомосковський район,

м. Перещепине, вул. Шевченка, буд. 43;

ідентифікаційний код: 39835428)

про визнання протиправним та скасування наказу

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Черкаська селищна рада (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги" №821/5 від 22.03.2024, яким задоволено скаргу Міністерства оборони України від 27.02.2024 №220/68/395 та анульовано рішення державного реєстратора Перещепинської міської ради Дніпропетровської області Ільчака Ігоря Юрійовича №64646071 від 31.08.2022.

Ухвалою від 28.06.2024 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 31.07.2024.

18.07.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує повністю з підстав необґрунтованості та недоведеності та зазначає, що Мін`юст під час розгляду скарг перевіряє лише правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує факт набуття чи припинення майнових прав.

29.07.2024 позивачем подано відповідь на відзив.

30.07.2024 від третьої особи - Міністерства оборони України надійшли письмові пояснення по справі.

31.07.2024 від третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надійшли письмові пояснення по справі.

Протокольною ухвалою суду від 31.07.2024 розгляд справи відкладено на 11.09.2024

Протокольною ухвалою від 11.09.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.10.2024.

Протокольною ухвалою від 09.10.2024 суд ухвалив відкласти судове засідання з розгляду судової справи по суті до стадії судових дебатів у справі на 06.11.2024

06.11.2024 у судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити. Представник Міністерства оборони України проти задоволення позову заперечував.

У судовому засіданні 06.11.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З офіційного сайту Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мін`юст), посилання - https://minjust.gov.ua/files/general/2024/03/22/20240322170305-39.pdf, Черкаській селищній раді стало відомо про те, що наказом Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги» № 821/5 від 22.03.2024 скаргу Міністерства оборони України від 27.02.2024 № 220/68/395 задоволено, визнано прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анульовано рішення від 31.08.2022 №64646071 державного реєстратора Перещепинської міської ради Дніпропетровської області Ільчака Ігоря Юрійовича. Виконання наказу покладено на Офіс протидії рейдерству.

22.03.2024 року наказ виконано представником Офісу протидії рейдерству - анульовано рішення № 64646071 від 31.08.2022 про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223256200:02:001:1001 (далі - земельна ділянка) за Черкаською селищною радою, про що свідчить Інформаційна довідка з Реєстру речових прав від 25.04.2024 року.

Звертаючись до суду із позовом, Черкаська селищна рада зазначає, що наказ Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги» № 821/5 від 22.03.2024 (далі - наказ) є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, адже він суперечить положенням норм чинного законодавства, фактичним обставинам справи.

На переконання позивача, Наказом анульовано законне рішення державного реєстратора про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку за Черкаською селищною радою, чим порушені та потребують судового захисту права комунальної власності (майнові права щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1223256200:02:001:1001) Черкаської селищної територіальної громади, представництво якої на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та витягу з ЄДРПУО, здійснює Черкаська селищна рада.

Згідно тексту наказу «Про задоволення скарги» від 22.03.2024 № 821/5 Міністерством юстиції України, наказ прийнято «відповідно до частини третьої статті 26, підпунктів а, б пункту 1 частини сьомої статті 37, пунктів 1, 4 частини першої статті 3, пункту 1 частини першої статті 23, пунктів 4, 8 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та на підставі висновку центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 19.03.2024 за результатами розгляду скарги Міністерства оборони України від 27.02.2024 № 220/68/395, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.02.2024 за № СК-1365- 24» (далі - висновок).

Відповідно до висновку, центральною Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія) рекомендовано задовольнити скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення № 64646071 від 31.08.2022 державного реєстратора Перещепинської міської ради Дніпропетровської області Ільчака Ігоря Юрійовича, у зв`язку з тим, що: «Колегією встановлено, що оскаржуване рішення є неправомірним та підлягає анулюванню, оскільки його прийнято з порушенням загальних засад реєстрації прав щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно, щодо внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також така реєстрація проведена без рішення органів виконавчої влади про передачу земельної ділянки у комунальну власність, та без акта приймання-передачі земельної ділянки» (мотиви рішення у стислому викладенні).

Водночас, на переконання позивача, розглядаючи скаргу по суті, відповідачем, в першу чергу, порушено частини третю та шосту статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон).

Так, як вказує позивача, в поясненнях щодо скарги від 14.03.2024 Черкаська селищна рада, прохаючи Мін`юст скаргу Міністерства оборони України від 27.02.2024 року № 220/68/395, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 27.02.2024 року за № СК-1365-24 залишити без розгляду по суті, наголошувала на тому, що відповідно до абзацу першого частини третьої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав. В частині 6 скарги Міністерством оборони України зазначалось, що скаргу подано в межах встановленого законом 60-денного строку, так як лише 22 лютого 2023 року на підставі листа Держгеокадастру від 19.02.2024 року Головному управлінню земель оборони та фондів стало відомо про порушення права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1223256200:02:001:1001, площею 742,63 га, яка входить до складу земель Військового радгоспу «НОМЕР_2» Міністерства оборони України, право на яку посвідчено державним актом на право постійного користування землею І-ДП №002906.

Проте, на переконання Черкаської селищної ради, з матеріалів господарської справи №904/1005/23 за позовною заявою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро до Черкаської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на боці позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування державної реєстрації права власності, Міністерству оборони України про рішення державного реєстратора Перещепинської міської ради Ільчак І.Ю. від 31.08.2022 № 64646071 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223256200:02:001:1001 за Черкаською селищною радою стало відомо не 22 лютого 2024 року, а щонайменше 06.07.2023 року у зв`язку з наданням письмових пояснень та подальшою особистою участю у справі представника Міністерства оборони України Вологжаніної О.Д., що підтверджується наступними документами: - позовною заявою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро від 21.02.2023 року, якою сторони, в тому числі і ІНФОРМАЦІЯ_1, повідомляються про прийняття оскаржуваного рішення реєстратором; - ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.06.2023 року про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на боці позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1; - поясненнями Міністерства оборони України у справі № 904/1005/23 від 06.07.2023 року; - ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 року про залишення без розгляду позову у зв`язку з неявкою представника позивача (копії документів додаю).

Скарга Міністерства оборони України від 27.02.2024 № 220/68/395 згідно наданих матеріалів зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.02.2024 за № СК-1365-24.

Отже, обґрунтовуючи необхідність звернення до суду із позовом позивач стверджує, що скарга Міністерством оборони України подана пізніше двох місяців з дня, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав, а отже, скарга подана після закінчення встановленого законом строку для її подання.

Щодо розгляду скарги Міністерством юстиції України судом встановлені наступні обставини.

Так, зі скаргою до Міністерства юстиції України звернулось ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1/Скаржник) від 27.02.2024 № 220/68/395, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 27.02.2024 за № СК-1365-24 (далі - скарга), на рішення від 31.08.2022 № 64646071 (далі - оскаржуване рішення) державного реєстратора Перещепинської міської ради Дніпропетровської області Ільчака Ігоря Юрійовича (далі - державний реєстратор Ільчак І.Ю.) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1223256200:02:001:1001 (далі - земельна ділянка).

За результатами розгляду скарги, 19.03.2024 Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія), рекомендовано скаргу Міністерства оборони України від 27.02.2024 № 220/68/395 задовольнити. Визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 31.08.2022 №64646071 державного реєстратора Перещепинської міської ради Дніпропетровської області Ільчака Ігоря Юрійовича.

Скаржником подано скаргу з вимогою анулювати оскаржуване рішення. Він зазначає, що власником земельної ділянки є держава в особі Кабінету Міністрів України, а її користувачем Військовий радгосп «НОМЕР_2» ІНФОРМАЦІЯ_1. Скаржник також зазначає, що рішенням ОВК від 05.06.1945 № 845 оборонному відомству СРСР було надано в користування земельну ділянку для потреб оборони площею 20447 га. Виконавчим комітетом Новомосковської районної ради депутатів трудящих в 1988 році було видано Дніпропетровській квартирно-експлуатаційній частині району державний акт 1988 року серії Б № 020061 на право постійного користування землею площею 20447 га.

Крім того, на підставі розпорядження Голови Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 21.11.2022 № 1135 Військовому радгоспу «НОМЕР_2» ІНФОРМАЦІЯ_1 видано державний акт від 02.12.2022 серії І-ДП № 002906 на право постійного користування земельною ділянкою площею 753,200 га (далі - державний акт на право постійного користування), який зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 384.

Водночас 29.01.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов лист від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону від 18.01.2024 № 07-8ВИХ-24, в якому йшлося про те, зокрема, що земельна ділянка вибула з державної власності в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та 24.02.2022 прийнята в комунальну власність Черкаської селищної ради без погодження з ІНФОРМАЦІЯ_1 чи Кабінетом Міністрів України.

09.02.2024 Головним управлінням земель оборони та фондів (далі - Головне управління) за дорученням Державного секретаря ІНФОРМАЦІЯ_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру було скеровано запит від 08.02.2024 № 220/68/266 з метою підтвердження або спростування факту того, що земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі (далі - ДЗК) помилково у зв`язку з тим, що сформована за рахунок земель оборони, з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про Державний земельний кадастр». Відповідно до інформації, викладеної в листі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 19.02.2024 № 11-28-0.211-217/2- 24, який надійшов до Головного управління 22.02.2024, стало відомо про те, що у 2013 році за результатом проведеної Державним підприємством «Дніпровський інститут землеустрою» інвентаризації проведено державну реєстрацію земельної ділянки, яка входить до складу земель Військового радгоспу «НОМЕР_2» ІНФОРМАЦІЯ_1, право на яку посвідчено державним актом на право постійного користування, з урахуванням попередніх рішень про вилучення чистини земельної ділянки. Інформація щодо вилучення у встановленому законом порядку земельної ділянки із земель оборони в Головному управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відсутня та така земельна ділянка до комунальної власності Черкаської територіальної громади Новомосковського району Дніпропетровської області за актом прийманняпередачі не передавалась.

Згідно з пунктами 2 та 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру. Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Скаржник також зазначає, що Головному управлінню про порушення права постійного користування земельною ділянкою стало відомо з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 19.02.2024 № 11-28- 3 0.211-217/2-24.

Обставин та доказів на їх підтвердження, які б спростовували такі доводи скаржника. Колегією Міністерства юстиції не встановлено.

Скаржник зауважує, що згода на припинення права постійного користування вказаною земельною ділянкою ні власником - Кабінетом Міністрів України, ні постійним користувачем ІНФОРМАЦІЯ_1 не надавалася.

Під час підготовки скарги до та в ході колегіального розгляду з відкритих відомостей порталу судова влада України (court.gov.ua) та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не встановлена наявність інформації про відкриті за заявою скаржника судові провадження, предметом яких є оскарження того самого рішення, дій у сфері державної реєстрації.

Під час дії воєнного стану та з урахуванням вимог, встановлених пунктом 10 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (зі змінами), (далі - Порядок № 1128), за 15 днів (дата публікації оголошення: 01.03.2024) до дня засідання колегії на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України було забезпечено оприлюднення інформації про дату засідання розгляду даної скарги та додатково повідомлено зазначену інформацію скаржнику, державному реєстратору Ільчаку І.Ю., а також Черкаській селещній раді та Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області засобами електронної пошти.

Абзацом п`ятим пункту 10 Порядку № 1128 регламентовано, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (далі - заінтересовані особи).

Після повідомлення заінтересованих осіб про розгляд скарги до Міністерства юстиції України надійшли клопотання про надіслання матеріалів скарги від державного реєстратора Ільчака І.Ю. від 04.03.2024, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 04.03.2024 за № СК- 1435-24, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 04.03.2024 № 34014/СК-1435-24/33.2.1, від Черкаської селищної ради в особі селищного голови Юрія Тарана від 04.03.2024 № 614/0/2-24, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 04.03.2024 за № СК- 1439-2, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 04.03.2024 № 24128/СК-1439-24/33.2.1, та клопотання від 18.03.2024, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.03.2024 за № СК-1658-24.

Пунктом 12 Порядку № 1128 передбачено, що заінтересовані особи мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов`язково приймаються Колегією до розгляду.

Після призначення колегіального розгляду скарги надійшли пояснення від Черкаської селищної ради в особі селищного голови Юрія Тарана від 14.03.2024 № 707/0/2-24, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15.03.2024 за № СК-1632-24, від державного реєстратора Ільчака І.Ю. від 14.03.2024, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 18.03.2024 за № СК-1640-24, які було долучено до матеріалів скарги та досліджено в ході колегіального розгляду.

Згідно з відомостями Державного реєстру прав встановлено, що на підставі оскаржуваного рішення державним реєстратором Ільчакаом І.Ю. проведено державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку за Черкаською селищною радою.

Вказана державна реєстрація проведена на підставі Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», рішення Черкаської селищної ради від 24.02.2022 № 06/17/VIII «Про прийняття в комунальну власність земельної ділянки», листа Черкаської селищної ради від 25.08.2022 № 1157/0/2-22 «Про підтвердження прийняття рішення», листа Черкаської селищної ради від 25.08.2022 № 1158/0/2-22 «Про реєстрацію речового права», а також відомостей ДЗК від 25.08.2022 № 57085921.

Колегією встановлено, що оскаржуване рішення було прийнято державним реєстратором Ільчаком І.Ю. з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 4 частини першої статті 3 Закону, а саме щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, щодо внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених Законом, а також прийнято за наявності підстав для зупинення розгляду заяв та відмови у державній реєстрації прав у зв`язку із тим, що для такої реєстрації заявником не було подано рішення органів виконавчої влади про передачу земельної ділянки у комунальну власність, а також без акта приймання-передачі земельної ділянки.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Частиною другою статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Пунктами 13, 14 частини першої статті 27 Закону визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

В даному випадку власником спірної земельної ділянки, щодо якої була здійснена оскаржувана реєстраційна дія є держава, яка надала в постійне користування цю земельну ділянку Військовому радгоспу «НОМЕР_2» ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до ч. З та 4 ст. 117 Земельного кодексу України на підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності, територіальної громади на неї.

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 1223256200:02:001:1001, площею 742,63 га, входить до складу земель Військового радгоспу «НОМЕР_2» Міністерства оборони України, право на які посвідчене державним актом на право постійного користування землею І-ДП №002906, зареєстрованим в Книзі записів за №384 02,12,2002, тазі складу земель оборони у встановленому порядку не вибували.

Отже, судом встановлено, що у Міністерства оборони України були наявні всі підстави для звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України для оскарження реєстраційної дії та поновлення порушеного права.

У випадках, коли подається скарга до суб`єкта владних повноважень, необхідно виходити з безумовного обов`язку суб`єкта владних повноважень (за винятком, зокрема, судів, для яких встановлений окремий порядок розгляду звернень у формі позовних заяв, скарг тощо) розглянути відповідне звернення та прийняти вмотивоване рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий висновок ґрунтується на положеннях Конституції України: усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст.40); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19) (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 червня 2023 року по справі № 910/2529/22).

Мін`юст здійснює розгляд скарг у сфері державної реєстрації у межах компетенції, визначеної законом, зокрема, на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора.

Суд погоджується із запереченнями відповідача стосовно того, що Міністерство юстиції України під час розгляду скарг перевіряє лише правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує факт набуття чи припинення майнових прав.

Таким чином, у Колегії Мін`юсту були відсутні підстави для відмови у прийняті скарги або залишенні скарги без розгляду.

Отже, за висновками суду, Міністерство юстиції України при виконанні покладених на нього функцій та обов`язків, діяло на підставі та у межах визначених чинним законодавством України, а тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги» №821/5 від 22.03.2024р.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про відмову в задоволенні скарги повинно бути доведено суду обставини порушення прав та законних інтересів позивача вказаним наказом, невідповідність вказаного наказу вимогам чинного на момент його видання законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси заявників буде відновлено.

Вирішуючи цей спір суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Водночас, застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Наразі, зі змісту позовної заяви та пояснень представника третьої особи у судових засіданнях вбачається, що фактично спір існує між позивачем та Міністерством оборони України щодо права власності на спірну земельну ділянку та визначення статусу землі як державної чи комунальної, а отже, позовна вимога про скасування спірного наказу Міністерства юстиції України не є ефективним способом захисту, оскільки не матиме жодного відновлювального впливу на права позивача, які стосуються спірної земельної ділянки.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див.рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на викладене, суд на підставі власної оцінки матеріалів справи та представлених сторонами доказів дійшов висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав та законних інтересів, які позивач вважає порушеними, що є підставою для відмови в позові, а тому заявлені позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 13.11.2024

Суддя М.О. Лиськов