Ухвала

від 05.11.2024 по справі 914/167/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

05.11.2024 Справа № 914/167/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова

до відповідача-1 Львівської міської ради

до відповідача-2 Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "АРКАН"

про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку

за участю представників:

від прокуратури Леонтьєва Н.Т.

від відповідача-1 Гордєєва О.В.

від відповідача-2 Медвідь Ю.О.

ВСТАНОВИВ

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/167/23 за позовом Заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова до відповідача-1 Львівської міської ради та до відповідача-2 Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "АРКАН" про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Зокрема у позовній заяві заявлено дві позовні вимоги про:

- Визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4408 від 22.10.2020 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-будівельний кооператив "АРКАН" земельної ділянки";

- Скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "АРКАН" на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0011, площею 2,5 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2198264946101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39327818.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

В судове засідання 05.11.2024 з`явились представники прокуратури, відповідача-1 та відповідача-2.

Необхідно зазначити, що 28.02.2023 відповідачем-2 подано відзив (вх.№5103/23) на позовну заяву, в якому Обслуговуючий кооператив "Гаражно-будівельний кооператив "АРКАН" просить, зокрема, залишити позовну заяву без руху, а також залишити позов без розгляду.

Розглянувши клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без руху, суд зазначає таке.

За подання позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 3969,60 грн (2 х 2481,00 грн із застосуванням коефіцієнта 0,8 за подання позовної заяви через систему електронний суд). Тобто за подання позовної заяви сплачено судовий збір за 2 вимоги немайнового характеру.

Однак відповідач-2 посилається на пункт 2 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Також відповідач-2 посилається на пункт 9 частини 1 статті 176 ЦПК України, відповідно до якого ціна позову у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, визначається дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам - не нижче його балансової вартості.

Як вказав відповідач-2, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

На переконання відповідача-2, позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно в розумінні статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та практики Верховного Суду - є майновою вимогою, однак незважаючи на це прокурором не додано до поданої позовної заяви доказів сплати судового збору у повному розмірі або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до Закону.

Таким чином, на думку відповідача-2, в даному випадку позивачем було порушено вимоги щодо подання позовної заяви до Господарського суду Львівської області, а саме вимог передбачених статтями 162 та 164 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що Обслуговуючим кооперативом "Гаражно-будівельний кооператив "АРКАН" заявлено клопотання про залишення позовної заяви без руху відповідно до частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо поданого відповідачем-2 клопотання про залишення позовної заяви без руху суд зазначає, що порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір", який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до частини 2 статті 4 цього Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 2), а позовної заяви немайнового характеру - 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 2).

При цьому, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь які форми використання останнього.

Тобто, будь який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. Подібна правова позиція викладена в постанові ВП ВС від 25.08.2020 у справі №910/13737/19.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Суд зазначає, що згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Аналогічну позицію містить Постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Суд зазначає, що вимога про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, як і вимога про визнання недійсним рішення ради, відповідно до змін у законодавстві є самостійною підставою для припинення відповідного речового права.

Так, суд погоджується із твердженням відповідача-2 про те, що у випадку задоволення вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку відповідач-2 може позбавитись реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.

Однак при цьому суд зазначає, що такі ж наслідки настають і за результатами визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Якщо позов буде задоволено, то перебування об`єкта нерухомості у власності відповідача-2 може визнаватись неправомірним з моменту реєстрації права власності. Тобто зменшення майнового блага відповідача-2 не відбувається у незаконний спосіб, а навпаки є мірою приведення відносин у відповідність до законодавства. Більше того, Велика Палата Верховного Суду у справі №359/3373/16-ц зробила наступні висновки:

1) володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння;

2) право володіння, користування та розпорядження майном належить власнику майна незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні;

3) власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку із державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності; натомість така (інша - автор примітки суд) особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем;

4) володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним.

На стадії підготовчого провадження, вирішуючи заяву про залишення позову без руху, суд ще не робить жодних висновків щодо суті правовідносин між сторонами, правового режиму спірної земельної ділянки та суті порушених прав і необхідності їх захисту.

Втім, як вбачається із матеріалів справи, підстави позову, заявлені прокурором, спрямовані на доказування незаконності надання спірної земельної ділянки у власність відповідачеві-2 та реєстрації цього права власності.

З підстав наведеного суд дійшов висновку про те, що позовна вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, як і вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування в даному випадку є немайновою вимогою, з огляду на що підстави для задоволення заяви відповідача-2 про залишення позовної заяви без руху відсутні.

Щодо заяви відповідача-2 про залишення позову без розгляду суд зазначає таке.

Положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Частина 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком 29 застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

З урахуванням того, що поняття "інтереси держави", відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.

Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.09.2019 у справі №815/724/15).

Окрім того, Верховний Cуд у постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18 зазначає, що "інтереси держави" полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і "державні органи".

Згідно із частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Положеннями частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Так, згідно з частинами 1 та 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність зокрема у разі передачі їм земель державної власності.

Враховуючи наведене суд зазначає, що Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

Відтак, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.

Втім суд зазначає, що у цій справі позивач та відповідач збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем. Враховуючи предмет спору Львівська міська рада в даному випадку може бути виключно відповідачем у справі.

При цьому, як зазначив прокурор, будь який інший орган, який має повноваження щодо захисту інтересів держави або територіальної громади з вказаного питання, відсутній.

Суд з вказаним твердженням прокурора погоджується, оскільки державний орган виконавчої влади, який здійснює контроль у сфері земельних відносин, - Держгеокадастр не наділений законом правом на звернення до суду з позовом про скасування рішень органу місцевого самоврядування, оскільки спірна земельна ділянка не є землею сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу.

У постанові від 07.11.2018 у справі №916/749/17 Верховний Суд вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить.

Захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення прокурора та визначення ради відповідачем, поза як іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади не існує.

Зважаючи на вищенаведене, суб`єкт, наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави та територіальної громади у випадку прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення, яке є однією зі стадій процедури відведення земельної ділянки у користування, відсутній, що становить виключний випадок, коли прокурор має не тільки право, але і обов`язок, звернутися до суду для захисту інтересів держави.

Таким чином, органи прокуратури України, на даний час є єдиним суб`єктом, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із протиправним розпорядженням земельними ділянками, належними територіальній громаді.

Варто також зауважити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.11.2019 у справі №804/4585/18 зробив висновок про те, що незгода суду з наведеним в адміністративному позові на виконання частини 4 статті 53 КАС України обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

З огляду на викладене суд зазначає, що заступник керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова, реалізуючи надані законом представницькі повноваження, з метою захисту інтересів держави звертається до суду з позовною заявою про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації, а відтак, реалізує покладені від імені держави повноваження по захисту інтересів держави.

При цьому суд звертає увагу на те, що законами України не віднесено до компетенції жодного органу повноваження щодо звернення до суду з позовом про: визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування у земельній сфері, скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та припинення речового права.

Так, за змістом статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Таким органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Разом з тим, як зазначено представником відповідача-2 у відзиві на позовну заяву, відповідно до статті 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Інших видів позовів, з якими б державні інспектори могли звертатись до суду законом не передбачено.

Відповідно, орган, уповноважений державою здійснювати захист її інтересів в даній сфері - відсутній. Таким чином, за цим позовом прокурор набуває статусу позивача. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.06.2020 у справі №241/1153/17-ц, від 25.11.2019 у справі №354/425/19-ц, від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц та від 01.06.2022 у справі №260/1815/21.

З врахуванням наведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду.

Крім того, представником відповідача-2 подано клопотання (вх.№5746/24 від 07.03.2024) про витребування доказів, в якому Обслуговуючий кооператив "Гаражно-будівельний кооператив "АРКАН" просить:

- Поновити строк на подання клопотання про витребування доказів у справі №914/167/23;

- Витребувати у Львівської міської ради наступні докази:

1) Технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 26,5865 га на 7 земельних ділянок, зокрема щодо земельної ділянки №6 площею 8,0334 га, кадастровий номер 4610137500:11:016:0006. Дана технічна документація затверджена рішенням Рясне-Руської сільської ради №3700 від 19.05.2020;

2) Технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, зокрема щодо поділу земельної ділянки площею 8,0334 га на 3 земельні ділянки, серед яких земельна ділянка площею 2,5 га з кадастровим номером 4610137500:11:016:0011. Дана технічна документація затверджена рішенням Рясне-Руської сільської ради від 19.10.2020 року №4376.

Розглянувши вказане клопотання (вх.№5746/24 від 07.03.2024) про витребування доказів, суд зазначає таке.

Як зазначив відповідач-2, на підставі вказаних технічних документацій відбувався процес поділу первинно сформованої земельної ділянки на менші за площею земельні ділянки, в результаті такого поділу було сформовано спірну земельну ділянку та передано її у власність відповідача-2.

На думку відповідача-2 такий доказ дасть змогу суду встановити обставини формування земельної ділянки та встановити містобудівну документацію на підставі якої виготовлялась технічна документація.

Що стосується покликань щодо наявності такої документації саме в Львівській міській раді, відповідач-2 вважає, що оскільки Львівська міська рада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків Рясне-Руської сільської ради відповідно до ухвали ЛМР від 29.12.2020 №7, то при ліквідації Рясне-Руської сільської ради усі документи, які перебували в розпорядженні сільської ради передались до Львівської міської ради.

Щодо неможливості самостійно отримати вказані докази відповідачем-2 вказано, що його представником подано адвокатський запит з метою одержання копій зазначених доказів, проте відповідь на цей запит не надавалась.

Що стосується строку визначеного статті 81 Господарського процесуального кодексу України, а саме, що клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах 2 та 3 статті 80 цього Кодексу відповідач-2 вказав, що оскільки адвокатський запит до Львівської міської ради подано 09.02.2023, а підстав вважати що ЛМР не надасть відповідь на такий адвокатський запит не було, тому клопотання про витребування доказів подано з пропущенням процесуального строку для його подання. При цьому як вказав відповідач-2 у відзиві на позовну заяву ним повідомлялося, що такі докази ним будуть долучені пізніше, після їх одержання. Тобто як вказав відповідач-2, його представником вживались всі належні заходи з метою подання одержання та подання доказів в строк передбачений статтею 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Частиною 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у разі посилання учасника на невчинення іншими учасниками справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Крім того, згідно з частинами 1 та 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах 2 та 3 статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Необхідно зазначити, що представником відповідача-2 подано додаткові пояснення (вх.№14173/24 від 06.06.2023) у справі №914/167/23, долучивши до них технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (при поділі) №6 площею 8,0334 га, кадастровий номер 4610137500:11:016:0006, з огляду на що доцільність розгляду клопотання (вх.№5746/24 від 07.03.2024) про витребування доказів у відповідній частині відпала.

Щодо клопотання (вх.№5746/24 від 07.03.2024) про витребування доказів в частині витребування технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, зокрема щодо поділу земельної ділянки площею 8,0334 га на 3 земельні ділянки, серед яких земельна ділянка площею 2,5 га з кадастровим номером 4610137500:11:016:0011 необхідно зазначити, що зважаючи на предмет та підстави позову у даній справі ця документація не стосується обставин (фактів), які мають значення для вирішення справи, оскільки обставини за яких відбувся поділ земельної ділянки площею 8,0334 га на 3 земельні ділянки не є предметом розгляду у даній справи, а відтак клопотання задоволенню не підлягає.

Разом з цим суд зазначає, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Згідно з частиною 2 статті 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У зв`язку з відсутністю підстав для відкладення підготовчого засідання чи оголошення в ньому перерви, враховуючи те, що судом з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, заперечення щодо позову, позовні вимоги та склад учасників судового процесу, суд дійшов висновку закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті.

Керуючись статтями 2, 81, 177, 182, 183, 185, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ

1. Відмовити у задоволенні заяви відповідача-2 про залишення позовної заяви без руху та про залишення позову без розгляду.

2. Відмовити у задоволенні клопотання про витребування доказів (вх.№5746/23 від 07.03.2023) в частині витребування технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, зокрема щодо поділу земельної ділянки площею 8,0334 га на 3 земельні ділянки, серед яких земельна ділянка площею 2,5 га з кадастровим номером 4610137500:11:016:0011.

3. Закрити підготовче провадження у справі.

4. Призначити справу до судового розгляду по суті на 28.11.2024 на 13:30 год

5. Явку сторін в судове засідання визнати не обов`язковою (на власний розсуд).

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Петрашко М.М.