Рішення

від 04.11.2024 по справі 915/493/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року Справа № 915/493/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Артьомові І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА", вул. Борщагівська, 152-Б, м. Київ, 03056 (код ЄДРПОУ 37226740)

електронна пошта: sudmgu@mgukraine.com

представник позивача Бочкарь Роман Віталійович

електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "НАШЕ ТБ", вул. Молодіжна, 6, смт. Веселинове, Вознесенський район, Миколаївська область, 57001 (код ЄДРПОУ 33439021)

про стягнення коштів в сумі 22 052, 38 грн.

Представники сторін в судове засідання не з`явились

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАШЕ ТБ" заборгованість за Субліцензійним договором № УНІ-129307/2021 від 09.12.2021 р. в сумі 22 052, 38 грн., яка складається з: 12 877, 00 грн. - сума основного простроченого зобов`язання; 6 644, 71 грн. - пеня відповідно до умов п. 5.3 Договору; 902, 99 грн. - 3 % річних (ст. 625 ЦК України); 1 627, 68 грн. - інфляційне збільшення суми боргу.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422, 40 грн.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання по справі на 04.06.2024.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2024 відкладено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 03.09.2024.

Судове засідання з розгляду даної справи, яке було призначено на 03.09.2024, не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Олейняш Е.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2024 призначено судове засідання на 04.11.2024.

Сторони явку повноважних представників в судове засідання 04.11.2024 не забезпечили, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

02.08.2024 на адресу Господарського суду Миколаївської області від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача (вх. № 9334/24 від 05.08.2024).

Відповідач повноважного представника в судове засідання 04.11.2024 не направив, причини неявки повноважного представника суду не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

В судовому засіданні 04.11.2024 судом відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України підписано вступну та резолютивну частини рішення без проголошення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Субліцензійного договору № УНІ-129307/2021 від 09.12.2021 (з урахуванням додаткових угод № 1, № 2), а саме зобов`язань щодо виплати винагороди за надане субліцензіату невиключне суміжне право на розповсюдження Програм в порядку та строки, передбачені умовами договору, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 12 877, 00 грн.

За порушення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати, а також пеню відповідно до умов п. 5.3 договору та вимог законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 193, 198, 222 ГК України, ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 629, 630, 639, 640, 691, 692, 712 ЦК України.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

04.11.2024 на адресу Господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшла заява (вх. № 13467/24 від 04.11.2024), в якій відповідач зазначив, що:

- визнає позовні вимоги позивача частково, а саме в частині сплати грошового зобов`язання в сумі 12 877, 00 грн., тобто суми основного простроченого зобов`язання;

- не визнає позовні вимоги щодо стягнення з нього пені у розмірі 6 644, 71 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 627, 68 грн. та 3 % річних, оскільки підписанням додаткової угоди № 2 сторони фактично змінили строк виконання зобов`язання та погодили сплату відповідачем заборгованості в розмірі 24 937, 00 грн. у строк до 30.09.2022, тобто нарахування штрафних санкцій можливе після цієї дати;

- посилаючись на п. 9.1 договору, відповідач зазначає, що не має нести відповідальності за порушення строків виконання зобов`язання, оскільки не виконував свої зобов`язання через військовий стан, який діє на території України та бойові дії, які велися безпосередньо на території Вознесенського району Миколаївської області, що є загальновідомим фактом.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

09.12.2021 між ТОВ "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" (ліцензіат) та ТОВ "НАШЕ ТБ" (субліцензіат) укладено Субліцензійний договір № УНІ-129307/2021 від 09.12.2021.

Відповідно до п. 6.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін (дата набрання чинності) і діє до 31.12.2022 (дата закінчення чинності) включно, а в частині розрахунків - до повного виконання.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно п. 2.1 договору Ліцензіат надає Субліцензіату невиключне суміжне право на використання Програм шляхом їх Розповсюдження у складі Соціального Пакету (обов`язково) та Базового Пакету (обов`язково), та в решті Пакетів (на вибір Субліцензіата) за допомогою технології Аналогової мережі (далі - "право на Розповсюдження"), а Субліцензіат зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на Розповсюдження відповідно до умов цього Договору.

Відповідно п. 2.2 договору передача права на Розповсюдження у Звітному місяці підтверджується двосторонніми Актами прийому-передачі прав (далі - "Акт"), датованими останнім днем Звітного місяця, що будуть підписуватися Ліцензіатом, а також Субліцензіатом за кожен Звітний місяць. Ліцензіат направляє Субліцензіату два підписаних зі сторони Ліцензіата примірники Акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання Акту підписати та повернути Ліцензіату один примірник Акту. У випадку, якщо у вказаний строк Ліцензіат не отримав від Субліцензіата підписаний примірник Акту, Акт вважається підписаним Субліцензіатом та право на Розповсюдження Програм переданим Субліцензіату.

Для однозначності розуміння на унеможливлення непорозумінь сторони додатково погодили наступне:

п. 2.2.1 договору Ліцензіат підписує та надсилає Субліцензіату кореспонденцію (у т.ч. рахунки, Акти, додаткові угоди, цей Договір, інші документи) на поштову адресу, про яку Субліцензіат письмово повідомив Ліцензіата, в інших випадках - на адресу місцезнаходження Субліцензіата (юридичну адресу), зазначену у Договорі. Ризики, пов`язані з отриманням кореспонденції за повідомленою Субліцензіатом поштовою адресою та за його місцезнаходженням (юридичною адресою) приймає на себе Субліцензіат.

п. 2.2.2 договору у разі неможливості Субліцензіата отримати за поштовою адресою та/або за своїм місцезнаходженням (юридичною адресою) кореспонденції незалежно від причин (зміни фактичного місця перебування, блокування офісу, проведення антитерористичної операції, фактичної відсутності адресата за вказаною адресою, недоставляння/повернення кореспонденції відділенням пошти/кур`єрською службою, з будь-яких інших причин) у Субліцензіата на підставі цього пункту Договору виникає зобов`язання завчасно письмово повідомити про такі обставини Ліцензіата, а також зазначити нову адресу чи з`явитися в офіс Ліцензіата для одержання уповноваженою особою Субліцензіата відповідних документів. Субліцензіат за цим пунктом Договору зобов`язується самостійно звертатися до Ліцензіата (у т.ч. зв`язуватися засобами телефонного зв`язку, електронної пошти тощо), а також за необхідності з`являтися до офісу Ліцензіата у разі неодержання та/або неможливості одержання кореспонденції від Ліцензіата з причин, за які Ліцензіат не відповідає. При цьому презюмується, що Субліцензіат, який не повідомляє Ліцензіата про неодержання кореспонденції та/або який не з`являється до офісу Ліцензіата для отримання кореспонденції, є таким, що належно отримує всю кореспонденцію від Ліцензіата (у т.ч. рахунки, Акти, додаткові угоди, цей Договір, інші документи), а також позбавляється права посилатися в подальшому на обставини неодержання від Ліцензіата кореспонденції.

п. 2.2.3 договору Субліцензіат зобов`язується докласти необхідних зусиль з тим, щоб належно і своєчасно отримувати від Ліцензіата кореспонденцію, а також у разі неможливості одержувати кореспонденцію у погоджений спосіб - зобов`язується з`являтися за кореспонденцією до офісу Ліцензіата.

Відповідно до п. 3.7.1 договору субліцензіат зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання від Ліцензіата Акту підписати та повернути Ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від Субліцензіата підписаний примірник акту, Акт вважається підписаним Субліцензіатом та Право на Розповсюдження програм - переданим Субліцензіату.

Відповідно до п. 3.7.9 договору Субліцензіат зобов`язується вчасно та у повному обсязі проводити розрахунки з ліцензіатом згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 4.1 договору винагорода вважається роялті та не оподатковується ПДВ згідно п. 196.1.6 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 4.2 договору щомісячна сума Винагороди становить 5 830, 00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 4.3 договору сума щомісячної Винагороди вказується Ліцензіатом в рахунках-фактурах за відповідний звітний місяць, у якому Субліцензіату було надано право на Розповсюдження.

Відповідно до п. 4.5 договору Субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за Звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок Ліцензіата Винагороду за Звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 Договору, на підставі рахунку-фактури Ліцензіата за Звітний місяць.

Відповідно до п. 4.6 договору зобов`язання Субліцензіата з оплати винагороди за відповідний звітний місяць вважаються виконаними у момент зарахування повної суми грошових коштів на відповідний поточний рахунок Ліцензіата.

Відповідно до п. 5.1 договору за невиконання (неналежне виконання) своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п. 5.3 договору у випадку несвоєчасної виплати Субліцензіатом на рахунок Ліцензіата Винагороди, або її частини, відповідно до умов Розділу 4 цього Договору, Ліцензіат має право нарахувати, а Субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок Ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої Винагороди за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 6.1.1 договору Право на Розповсюдження програм надається Субліцензіату, починаючи з 01.01.2022 та до дати закінчення чинності цього договору (ліцензійний строк). Дострокове розірвання цього договору тягне за собою припинення Права на Розповсюдження програм Субліцензіатом з моменту дострокового розірвання цього договору (припинення ліцензійного строку).

Відповідно до п. 8.2 договору цей договір може бути змінений чи доповнений тільки за взаємною згодою Сторін, оформленою у вигляді додаткової угоди, яка з моменту її укладення стане невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 8.6 договору всі додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною за умови, що вони укладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками Ліцензіата, а також Субліцензіата.

Відповідно до п. 9.1 договору сторони не несуть господарсько-правову відповідальність, якщо доведуть, що належне виконання їх господарських зобов`язань за цим договором виявилося неможливим у зв`язку та внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин таких як: стихія, оголошена війна, блискавка, пожежа, буря, повінь, землетрус, дії та нормативно-правові акти органів державної влади, місцевого самоврядування, що перебувають поза межами розумного контролю та впливу сторони, які не могли бути передбачені сторонами на момент укладення договору, та які настали після укладення цього договору і перешкоджають повному або частковому виконанню сторонами своїх господарських зобов`язань за цим договором.

Відповідно до п. 9.3 договору зобов`язана сторона, яка посилається на будь-яку з обставин, що зазначені у п. 9.1 цього договору, зобов`язана негайно, але не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з дати настання / припинення обставин непереборної сили, письмово повідомити управнену сторону про початок та припинення дії цих обставин відповідно.

Відповідно до п. 9.5 договору зобов`язана сторона, у якої виникла обставина непереборної сили і яка своєчасно не повідомила або повідомила управнену сторону про її настання з порушенням п. 9.3, п. 9.4 договору не звільняється від відповідальності за порушення господарського зобов`язання.

До матеріалів справи позивачем подано додаткову угоду № 1 від 01.04.2022, якою вирішено п. 4.2 договору викласти в наступній редакції:

« 4.2. Щомісячна сума Винагороди становить 5 830, 00 грн. без ПДВ. Щомісячна сума винагороди за березень місяць 2022 року (з 01.03.2022 по 31.03.2022) становить 3 498, 00 грн. без ПДВ».

Додаткова угода № 1 не підписана сторонами.

До матеріалів справи позивачем подано додаткову угоду № 2 від 21.07.2022, якою вирішено внести зміни до умов договору та викласти їх в наступній редакції:

1. Враховуючи, що становище, яке склалось в Україні внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України негативно впливає на господарську діяльність Ліцензіата та Субліцензіата, в тому числі при виконанні договору, Сторони за взаємною згодою вирішили змінити розмір Винагороди за договором, зокрема, за період з 01 квітня 2022 по 21 липня 2022, виклавши п. 4.2 в такій редакції:

« 4.2. Щомісячна сума Винагороди становить 5 830, 00 грн. без ПДВ.

Щомісячна сума винагороди за березень місяць 2022 року (з 01.03.2022 по 31.03.2022) становить 3 498, 00 грн. без ПДВ».

Щомісячна сума винагороди за квітень місяць 2022 року (з 01.04.2022 по 30.04.2022) становить 2 915, 00 грн. без ПДВ.

Щомісячна сума винагороди за травень місяць 2022 року (з 01.05.2022 по 31.05.2022) становить 2 915, 00 грн. без ПДВ.

Щомісячна сума винагороди за червень місяць 2022 року (з 01.06.2022 по 30.06.2022) становить 2 915, 00 грн. без ПДВ.

Щомісячна сума винагороди за 21 день липня місяця 2022 року (з 01.07.2022 по 21.07.2022) становить 1 034, 00 грн. без ПДВ".

2. Сторони за взаємною згодою домовились викласти п. 6.1 та п. 6.1.1 договору в наступній редакції:

« 6.1. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох Сторін (дата набрання чинності) і діє до 21.07.2022 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань, що виникли протягом строку дії Договору».

« 6.1.1. Право на Розповсюдження Програм надається Субліцензіату, починаючи з дати, вказаної в п. 2.6 договору та до 21 липня 2022 включно. Субліцензіат зобов`язаний припинити Розповсюдження Програм та/або будь-яке використання програм від дати завершення вказаного в цьому пункті строку».

3. Сторони підтверджують, що станом на 21 липня 2022 у Субліцензіата існує безспірна непогашена заборгованість перед Ліцензіатом у розмірі 24 937, 00 грн. без ПДВ згідно п.п. 196.1.6 ПКУ. Субліцензіат зобов`язується погасити зазначену у цьому пункті суму заборгованості у повному обсязі до 30 вересня 2022 шляхом перерахування на поточний рахунок Ліцензіата, що вказаний у розділі «Реквізити та підписи сторін» цієї додаткової угоди.

Додаткова угода № 2 не підписана сторонами.

Судом встановлено, що за передачу Ліцензіатом та використання наданого Субліцензіату невиключного суміжного права на використання Програм шляхом їх Розповсюдження в період з 01.01.2022 по 21.07.2022 позивачем складено та направлено відповідачу акти прийому-передачі прав, а саме:

- акт прийому-передачі прав № 144 від 31.01.2022 на суму 5 830, 00 грн. без ПДВ;

- акт прийому-передачі прав № 1449 від 28.02.2022 на суму 5 830, 00 грн. без ПДВ;

- акт прийому-передачі прав № 2768 від 31.03.2022 на суму 3 498, 00 грн. без ПДВ;

- акт прийому-передачі прав № 4184 від 30.04.2022 на суму 2 915, 00 грн. без ПДВ;

- акт прийому-передачі прав № 5299 від 31.05.2022 на суму 2 915, 00 грн. без ПДВ;

- акт прийому-передачі прав № 6684 від 30.06.2022 на суму 2 915, 00 грн. без ПДВ;

- акт прийому - передачі прав № 7881 від 21.07.2022 на суму 1 034, 00 грн. без ПДВ.

Загальна вартість прав, що їх надав Ліензіат Субліцензіату за вищевказаними актами становить 24 937, 00 грн.

Акти підписано лише позивачем та скріплено його печаткою.

Підставою складання актів є договір № УНІ-129307/2021 від 09.12.2021.

Факт направлення вищевказаних актів прийому-передачі прав, а також додаткових угод № 1 та № 2 до договору підтверджується описом вкладення, поштовою накладною Укрпошти та поштовою квитанцією. Поштове відправлення отримано відповідачем 18.07.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0305613439647.

Суду не подано доказів повернення відповідачем на адресу позивача підписаних актів та додаткових угод.

Судом також встановлено, що відповідачем частково проведено оплату за передані права на розповсюдження програм в загальній сумі 12 060, 00 грн., що підтверджується наявними в справі платіжними інструкціями, а саме:

- платіжна інструкція № 1828 від 08.08.2022 на суму 5 830, 00 грн. з призначенням платежу "за канали зг. рах. бн від 30.06.2022 без ПДВ";

- платіжна інструкція № 1833 від 06.09.2022 на суму 5 830, 00 грн. з призначенням платежу "за канали зг. рах. бн від 30.06.2022 без ПДВ";

- платіжна інструкція № 1839 від 06.09.2022 на суму 400,00 грн., з призначенням платежу "за канал Україна зг рах 747 від 31.05.2022 без ПДВ".

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 12 877, 00 грн. (24 937, 00 грн. - 12 060, 00 грн.).

Позивачем подано суду акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2022-18.03.2024, не підписаний сторонами, відповідно до якого заборгованість ТОВ "НАШЕ ТБ" перед ТОВ "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" становить 12 877, 00 грн.

Суду не подано доказів оплати відповідачем грошових коштів в загальній сумі 12 877, 00 грн. за передані права на розповсюдження програм, що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

4.1. Правове регулювання договірних відносин.

В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (господарського зобов`язання), яке (зобов`язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

Відповідно до ст. 426 ЦК України способи використання об`єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.

Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких правочинів: ліцензійний договір.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов`язується вносити плату за використання об`єкта, якщо інше не встановлено договором.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

4.2. Правове регулювання зміни умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

4.3. Правове регулювання нарахування та стягнення пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14.

Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16 та від 13.09.2019 у справі № 902/669/18.

Верховний Суд зауважує, що приписами частини шостої статті 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане (постанова КГС ВС від 20.08.2020 у справі № 902/959/19).

4.4. Правове регулювання відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова ОП КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц; постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц; постанова ВП ВС від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц; постанова ВП ВС від 27.11.2019 у справі № 340/385/17).

4.5. Правове регулювання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України:

відкриває свої представництва та філії в інших країнах, а також засновує разом із зарубіжними партнерськими організаціями як в Україні, так і за її межами змішані торгово-промислові палати, ділові ради та інші спільні організації;

засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб;

засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб`єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників);

веде недержавний реєстр українських підприємців за їх згодою, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність як партнерів у підприємницькій діяльності в Україні та за її межами. Порядок ведення зазначеного реєстру визначається Торгово-промисловою палатою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності (п. 5.48 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Подібна правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.

Сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п. 75-77 постанови Об`єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17; п. 5.19-5.21 постанови КГС ВС від 21.09.2022 у справі № 911/589/21; п. 47 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 904/6463/14; п. 44 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (п. 52 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Неналежне повідомлення сторони договору може позбавити права іншу сторону посилатися на форс-мажорні обставини.

Верховний Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (п. 33, 46, 50, 52 постанови КГС ВС від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

09.12.2021 між ТОВ "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" (ліцензіат) та ТОВ "НАШЕ ТБ" (субліцензіат) укладено Субліцензійний договір № УНІ-129307/2021 від 09.12.2021, який підписано та скріплено печатками сторін, відповідно до умов якого ліцензіат надає субліцензіату невиключне суміжне право на використання програм шляхом їх розповсюдження за допомогою технології аналогової мережі, а субліцензіат зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на розповсюдження відповідно до умов цього договору.

Судом встановлено, що позивачем до матеріалів справи подано додаткову угоду № 1 від 01.04.2022 та додаткову угоду № 2 від 21.07.2022, які не містять ані підписів, ані печаток сторін. Відповідачем також не подано суду доказів підписання додаткових угод та направлення підписаних примірників додаткових угод позивачу. В силу положень ст. 188 ГК України, ст. 651, 654 ЦК України та п. 8.6 договору, враховуючи неподання суду підписаних та скріплених печатками сторін додаткових угод до договору, в суду відсутні правові підстави стверджувати про погодження сторонами та внесення змін до умов договору. Отже, під час розгляду даної справи суд керується умовами договору № УНІ-129307/2021 від 09.12.2021, який є підставою для виникнення у сторін прав та обов`язків.

Судом встановлено, що за передачу ліцензіатом та використання наданого субліцензіату невиключного суміжного права на використання програм шляхом їх розповсюдження в період з 01.01.2022 по 21.07.2022 позивачем складено та направлено відповідачу акти прийому-передачі прав, за якими загальна вартість прав, що їх надав ліензіат субліцензіату, становить 24 937, 00 грн. Судом також встановлено, що акти підписано лише позивачем та скріплено його печаткою. Факт направлення вищевказаних актів прийому-передачі прав позивачем відповідачу підтверджується описом вкладення, поштовою накладною Укрпошти та поштовою квитанцією. Водночас суду не подано доказів повернення відповідачем на адресу позивача підписаних актів. Отже, в силу умов п. 2.2, п. 2.2.2, п. 3.7.1 договору акти вважаються підписаними субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

В силу умов п. 3.7.9, п. 4.5 договору у субліцензіата виник обов`язок до 15 числа місяця, наступного за звітним, перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду.

Судом встановлено, що відповідачем частково проведено оплату за передані права на розповсюдження програм в загальній сумі 12 060, 00 грн., у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 12 877, 00 грн., яка не спростована жодними доказами у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем ст. 530, 629, 1109 ЦК України та умов п. 3.7.9, п. 4.5 договору. Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 12 877, 00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За порушення виконання грошового зобов`язання позивачем відповідно до умов п. 5.3 договору нараховано відповідачу пеню в загальній сумі 6 644, 71 грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення. При цьому, судом встановлено, що в розрахунку позивачем зазначено про нарахування пені в межах шестимісячного строку, проте фактично пеню нараховано позивачем не по кожному окремому зобов`язанню, а наростаючим підсумком, та поза межами шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України (за період з 16.02.2022 по 26.04.2024).

Судом за допомогою Бази законодавство "Ліга.Закон" здійснено перерахунок розміру пені, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення. Розрахунок пені виконано судом по кожному зобов`язанню окремо (кожному місяцю / акту окремо) з урахуванням здійснених відповідачем оплат з наступного дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тобто з 16 числа відповідного місяця та в межах шестимісячного строку. Судом встановлено, що пеня становить:

- пеня за порушення грошового зобов`язання за січень 2022, нарахована за період з 16.02.2022 по 07.08.2022 на суму 5 830, 00 грн. становить 868, 91 грн.;

- пеня за порушення грошового зобов`язання за лютий 2022, нарахована за період з 16.03.2022 по 05.09.2022 на суму 5 830, 00 грн. становить 1 011, 07 грн.;

- пеня за порушення грошового зобов`язання за березень 2022, нарахована за період з 16.04.2022 по 05.09.2022 на суму 3 498, 00 грн. становить 547, 22 грн.;

- пеня за порушення грошового зобов`язання за березень 2022, нарахована за період з 06.09.2022 по 16.10.2022 на суму 3 098, 00 грн. становить 174, 00 грн.;

- пеня за порушення грошового зобов`язання за квітень 2022, нарахована за період з 16.05.2022 по 16.11.2022 на суму 2 915, 00 грн. становить 695, 61 грн.;

- пеня за порушення грошового зобов`язання за травень 2022, нарахована за період з 16.06.2022 по 16.12.2022 на суму 2 915, 00 грн. становить 734, 74 грн.;

- пеня за порушення грошового зобов`язання за червень 2022, нарахована за період з 16.07.2022 по 16.01.2023 на суму 2 915, 00 грн. становить 738, 73 грн.;

- пеня за порушення грошового зобов`язання за липень 2022, нарахована за період з 16.08.2022 по 16.02.2023 на суму 1 034, 00 грн. становить 262, 04 грн.

Загальний розмір пені становить 5 032, 32 грн. Отже, в частині стягнення пені в сумі 5 032, 32 грн. позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню В решті пені в сумі 1 612, 39 грн. судом відмовлено, у зв`язку з безпідставністю.

Судом також встановлено, що позивачем нараховано відповідачу 902, 99 грн. - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 16.02.2022 по 26.04.2024 (включно).

Розрахунок суми 3 % річних, виконаний позивачем, є арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства (ст. 625 ЦК України), фактичним обставинам та матеріалам справи. Розгорнутий розрахунок 3 % річних наявний в матеріалах справи. Отже, в цій частині позов підлягає задоволенню.

Позивачем також нараховано відповідачу 1 627, 68 грн. - інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з лютого 2022 по березень 2024 (включно).

Розрахунок суми інфляційних втрат, виконаний позивачем, є арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства (ст. 625 ЦК України), фактичним обставинам та матеріалам справи. Під час нарахування інфляційних втрат позивачем правомірно враховано дефляцію. Розгорнутий розрахунок інфляційних втрат наявний в матеріалах справи. Отже, в цій частині позов підлягає задоволенню.

Щодо посилань відповідача на необхідність нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, починаючи з дати, визначеної в додатковій угоді № 2, то оскільки матеріали справи не містять доказів підписання та скріплення печатками сторін додаткових угод, то суд під час нарахування вищевказаних сум виходить зі строків, встановлених умовами п. 4.5 договору.

Щодо посилань відповідача на невиконання грошового зобов`язання у зв`язку з введенням воєнного стану та необхідність застосування умов п. 9.1 договору, то суд зазначає, що суду не подано доказів виконання відповідачем умов п. 9.3 договору щодо повідомлення контрагента про виникнення обставин непереборної сили (форс-мажор), у зв`язку з чим в силу умов п. 9.5 договору втратив право на звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання. Отже, підстави для звільнення відповідача від відповідальності відсутні. Будь-яких інших доказів, які б спростовували позовні вимоги, суду не подано.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 2 245, 28 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "НАШЕ ТБ", вул. Молодіжна, 6, смт. Веселинове, Вознесенський район, Миколаївська область, 57001 (код ЄДРПОУ 33439021) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА", вул. Борщагівська, 152-Б, м. Київ, 03056 (код ЄДРПОУ 37226740) IBAN: НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ»:

- 12 877, 00 грн. (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят сім грн. 00 коп.) - суми основного простроченого зобов`язання за Субліцензійним договором №УНІ-129307/2021 від 09.12.2021;

- 5 032, 32 грн. (п`ять тисяч тридцять дві грн. 32 коп.) - пені відповідно до умов п. 5.3 Договору;

- 902, 99 грн. (дев`ятсот дві грн. 99 коп.) - 3 % річних (ст. 625 ЦК України);

- 1 627, 68 грн. (одна тисяча шістсот двадцять сім грн. 68 коп.) - інфляційного збільшення суми боргу;

- 2 245, 28 грн. (дві тисячі двісті сорок п`ять грн. 28 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 12.11.2024

Суддя Е.М. Олейняш