Рішення

від 13.11.2024 по справі 915/155/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року Справа № 915/155/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання за наявними матеріалами, справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрснаб 2014" , вул. Суворова, с. Ярове,буд. 26, Тарутинський район, Одеська область

електронна адреса: ukrbud2015@gmail.com

представник позивача: Масловський Ігор Миколайович

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БФ "Капіталжитлобуд", пр.Центральний, 93 В/1 оф. 203, м. Миколаїв, 54017

про: стягнення грошових коштів у сумі 249 813,84 грн.

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача грошові кошти за договором поставки №01/01-05/06 від 11.09.2023 року у загальній сумі 249813,84 грн., з якої: 224618,07 грн. - основний борг; 4420,24 грн. - втрати від інфляції; 14266,97 грн. - пеня; 6508,56 грн. - упущена вигода.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2024 року (суддя - Алексєєв А.П.) позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2024 року (суддя - Алексєєв А.П.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.03.2024 (суддя - Алексєєв А.П.) повторно направлено ухвалу суду від 04.03.2024 року про відкриття провадження у справі на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "БФ "Капіталжитлобуд" (м. Миколаїв, пр. Центральний, 93В/1 оф. 203) рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 (суддя - Алексєєв А.П.) повторно направлено ухвалу суду про відкриття провадження у справі на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "БФ "Капіталжитлобуд", (м. Миколаїв, пр. Центральний, 93 В/1 оф. 203) до електронного кабінету відповідача (за наявності) або рекомендованим листом з повідомлення про вручення.

У зв`язку з відпусткою судді Алексєєва А.П. (для догляду за дитиною), розпорядженням керівника апарату Господарського суду Миколаївської області №94 від 19.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебувають у провадженні судді Алексєєва А.П., зокрема, судової справи № 915/155/24.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2024, справу № 915/155/24 прийнято до провадження судді Семенчук Н.О. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання за наявними матеріалами. Встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2024, направлена на адресу місцезнаходження відповідача та отримана останнім 02.08.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним в матеріалах справи.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду справи із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вказана справа розглядалась судом у розумний строк.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

11.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрснаб 2014» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БФ» Капіталжитлобуд» (покупець) укладено Договір № 01/01-05/06.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.

Відповідно до п. 8.5 договору термін дії договору з 11.09.2023 по 11.09.2024.

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець приймає на себе зобов`язання поставити і відвантажити, а покупець - прийняти і оплатити товар, в асортименті і кількості, зазначеній в відвантажувальних документах (видаткова накладна), що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна товару вказується в рахунку на оплату і товаросупровідних документах.

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата за товар, здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до п. 4.2 Договору оплата за товар повинна бути проведена протягом 2 днів (двох) банківських днів з моменту передачі товару від продавця покупцеві.

Відповідно до п. 4.3 Договору у разі, якщо у встановлений цим договором термін (п. 4.2), покупець не розрахувався повністю за отриманий товар, він зобов`язаний виплатити продавцю 0, 05 % від загальної вартості неоплаченого товару, за кожен день затримки оплати. Дана умова не звільняє його від повної оплати за товар.

Відповідно до п. 5.2 Договору товаросупровідним документом є товарна накладна або товаротранспортна накладна, в залежності від умов поставки товару (EXM (сам з нашого складу) або DDP(здійснюємо ми) (ІНКОТЕРМС 2000).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем ТОВ «Укрснаб 2014» (постачальником) поставлено відповідачу ТОВ «БФ» Капіталжитлобуд» (покупцю) товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме:

- № 11272 від 06.09.2023 на загальну суму 133 904, 47 грн. з ПДВ, яка підписана сторонами;

- -№ 11296 від 11.09.2023 на загальну суму 101 498, 30 грн. з ПДВ, яка підписана сторонами;

- № 11297 від 11.09.2023 на загальну суму 17 680, 90 грн. з ПДВ, яка підписана сторонами;

- № 11298 від 12.09.2023 на загальну суму 5 710, 75 грн. з ПДВ, яка підписана сторонами;

- № 11319 від 13.09.2023 на загальну суму 5 222, 40 грн. з ПДВ, яка підписана сторонами;

- № 11403 від 26.09.2023 на загальну суму 53 888, 28 грн. з ПДВ, яка підписана сторонами;

- № 11411 від 27.09.2023 на загальну суму 3 445, 60 грн. з ПДВ, яка підписана сторонами;

- № 11473 від 29.09.2023 на загальну суму 4 388, 40 грн. з ПДВ, яка підписана сторонами;

- № 11592 від 17.10.2023 на загальну суму 27 596, 94 грн. з ПДВ, яка підписана сторонами;

- № 11521 від 09.10.2023 на загальну суму 186 186, 50 грн. з ПДВ, яка підписана сторонами.

Підставою поставки товару у видаткових накладних вказано договір № 01/01-05-06 від 11.09.2023.

Позивач у позові зазначає, що відповідач за поставлений товар розрахувався частково на суму 181 000, 00 грн.

Між позивачем та відповідачем було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.06.2022 по 23.10.2023, згідно якого відповідач визнав заборгованість у розмірі 310 618, 07 грн.

В подальшому 09.01.2024 позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрснаб 2014" направлено на адресу відповідача претензію № 1 від 09.01.2024, докази направлення претензії додано до матеріалів справи.

В претензії позивач вимагав негайно сплатити на банківський рахунок ТОВ «Укрснаб 2014» заборгованість на загальну суму 224 618, 07 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «БФ» Капіталжитлобуд» (відповідач) направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрснаб 2014" (позивач) гарантійний лист про повернення коштів № 11/01 в якому відповідач гарантував повну виплату коштів у сумі 224 618, 07 грн. до 10.03.2024.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 224 618, 07 грн. (405 618, 07 грн. - 181 000, 00 грн.), яку позивач просить суд стягнути з відповідача.

Згідно вимог ст. 712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар (Товари), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного Кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 224 618, 07 грн. за поставлений товар є обґрунтованими відповідно до вимог Закону та Договору та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрати в загальному розмірі 4 420,24 грн., нараховані:

- на заборгованість 498, 30 грн. за видатковою накладною № 11296 від 11.09.2023 за період з 14.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 12, 57 грн.;

- на заборгованість 17 680, 90 грн. за видатковою накладною № 11297 від 11.09.2023 за період з 14.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 446, 12 грн.;

- на заборгованість 5 710, 75 грн. за видатковою накладною № 11298 від 12.09.2023 за період з 15.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 144, 09 грн.,

- на заборгованість 5 222, 40 грн. за видатковою накладною № 11319 від 13.09.2023 за період з 16.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 105, 13 грн.;

- на заборгованість 53 888, 28 грн. за видатковою накладною № 11403 від 26.09.2023 за період з 29.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 1 084, 84 грн.;

- на заборгованість 3 445, 60 грн. за видатковою накладною № 11411 від 27.09.2023 за період з 30.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 69, 36 грн.;

- на заборгованість 4 388, 40 грн. за видатковою накладною № 11473 від 29.09.2023 за період з 04.10.2023 по 09.02.2024 в сумі 88, 34 грн.;

- на заборгованість 106 186 грн. за видатковою накладною № 11521 від 09.10.2023 за період з 12.10.2023 по 09.02.2024 в сумі 2 137, 66 грн.;

- на заборгованість 27 596, 94 грн. за викаткою накладною № 11592 від 17.10.2023 за період з 20.10.2023 по 09.02.2024 в сумі 332, 13 грн.

Судом за допомогою програми «IpLex» перевірений розрахунок інфляційних та встановлено, що розмір інфляційних, становить 5 336, 40 грн., нараховані:

- на заборгованість 498, 30 грн. за видатковою накладною № 11296 від 11.09.2023 за період з 14.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 14, 62 грн.;

- на заборгованість 17 680, 90 грн. за видатковою накладною № 11297 від 11.09.2023 за період з 14.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 518, 63 грн.;

- на заборгованість 5 710, 75 грн. за видатковою накладною № 11298 від 12.09.2023 за період з 15.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 167, 51 грн.,

- на заборгованість 5 222, 40 грн. за видатковою накладною № 11319 від 13.09.2023 за період з 16.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 126, 44 грн.;

- на заборгованість 53 888, 28 грн. за видатковою накладною № 11403 від 26.09.2023 за період з 29.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 1 304, 73 грн.;

- на заборгованість 3 445, 60 грн. за видатковою накладною № 11411 від 27.09.2023 за період з 30.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 83, 42 грн.;

- на заборгованість 4 388, 40 грн. за видатковою накладною № 11473 від 29.09.2023 за період з 04.10.2023 по 09.02.2024 в сумі 106, 25 грн.;

- на заборгованість 106 186 грн. за видатковою накладною № 11521 від 09.10.2023 за період з 12.10.2023 по 09.02.2024 в сумі 2 570, 95 грн.;

- на заборгованість 27 596, 94 грн. за викаткою накладною № 11592 від 17.10.2023 за період з 20.10.2023 по 09.02.2024 в сумі 443, 85 грн., але враховуючи принцип диспозитивності стягненню підлягають інфляційні у розмірі 4 420, 24 грн. які заявлені позивачем в позовній заяві.

Щодо стягнення з відповідача пені слід зазначити наступне.

Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у загальному розмірі 14 226, 97 грн. нараховані:

- на заборгованість 498, 30 грн. за видатковою накладною № 11296 від 11.09.2023 за період з 14.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 37, 12 грн.;

- на заборгованість 17 680, 90 грн. за видатковою накладною № 11297 від 11.09.2023 за період з 14.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 1 317, 23 грн.;

- на заборгованість 5 710, 75 грн. за видатковою накладною № 11298 від 12.09.2023 за період з 15.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 422, 60 грн.,

- на заборгованість 5 222, 40 грн. за видатковою накладною № 11319 від 13.09.2023 за період з 16.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 383, 85 грн.;

- на заборгованість 53 888, 28 грн. за видатковою накладною № 11403 від 26.09.2023 за період з 29.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 3 610, 51 грн.;

- на заборгованість 3 445, 60 грн. за видатковою накладною № 11411 від 27.09.2023 за період з 30.09.2023 по 09.02.2024 в сумі 229, 13 грн.;

- на заборгованість 4 388, 40 грн. за видатковою накладною № 11473 від 29.09.2023 за період з 04.10.2023 по 09.02.2024 в сумі 283, 05 грн.;

- на заборгованість 106 186 грн. за видатковою накладною № 11521 від 09.10.2023 за період з 12.10.2023 по 09.02.2024 в сумі 6 424, 25 грн.;

- на заборгованість 27 596, 94 грн. за викаткою накладною № 11592 від 17.10.2023 за період з 20.10.2023 по 09.02.2024 в сумі 1 559, 23 грн.

За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.

Враховуючи, що умовами договору не встановлена відповідальність у вигляді пені, то вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 14 226, 97 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення розміру упущеної вигоди суд зазначає таке.

Відповідно до особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Отже, відшкодування шкоди (в тому числі у формі упущеної вигоди) може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. Водночас на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача такої шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні такої шкоди.

Суб`єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов`язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов`язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких законом покладено обов`язок із відшкодування шкоди.

Вимагаючи відшкодування шкоди (збитків) у формі упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Разом із тим відповідно до частини першої статті 142 ГК України прибуток суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Системний аналіз положень частини першої статті 42, частини першої статті 44 ГК України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відтак, суб`єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб`єкта господарювання.

Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується, оскільки одним з критеріїв, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності здійснених позивачем витрат.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У виді упущеної вигоди відшкодовуються та шкода (збитки), які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 30.03.2021 у справі №908/2261/17, від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20.

Також позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц).

Суд, у спірних правовідносинах, також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладених у постановах від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, від 13.10.2021 у справі №908/2445/20, від 11.11.2021 у справі №910/7511/20, згідно з якими: "…..відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток. При визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має урахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків. Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин. Визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків".

Позивач, відповідно до розрахунку упущеної вигоди, за період з 14.09.2023 по 09.02.2024 зазначає, що йому завдано збитків у формі упущеної вигоди (неодержаного доходу) визначеної різницею курсу долара США на суму 6 508, 56 грн.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача збитків позивач зазначив, що через прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати товару та послуг з транспортування, фактичне замороження оборотних коштів, позивач не зміг закупити інший товар, який необхідний був для продовження здійснення безперебійної та ефективної господарської діяльності та подальшого отримання доходу з реалізації цього товару. Вартість товару, який позивач планував закупити, якби відповідач вчасно виконав свої зобов`язання, обчислювалась у доларах США. Позивач вважає, що розмір упущеної вигоди (неодержаного доходу) визначається різницею курсу долара США на момент виникнення заборгованості та на момент подачі позову, а саме різниця в гривневому еквіваленті між тим скільки доларів США становила б сума заборгованості на момент її виникнення та скільки та ж сума становить на момент подачі позову.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть

У відповідності ч. 1 до ст. 79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивач в порушення вказаних вимог, не подав суду жодного доказу в підтвердження наміру закупівлі товару, необхідного для продовження здійснення його безперебійної та ефективної господарської діяльності та який мав обчислюватися у доларах США.

За таких обставин, вимога позивача щодо стягнення з відповідача упущеної вигоди у сумі 6 508, 56 грн. задоволенню не підлягає.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 29, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БФ "Капіталжитлобуд" (пр. Центральний, 93 В/1 оф. 203, м. Миколаїв, 54017, код ЄДРПОУ 42593311) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрснаб 2014" (вул. Суворова, с. Ярове,буд. 26, Тарутинський район, Одеська область, код ЄДРПОУ 40761758) заборгованості за договором № 01/01-05/06 від 11.09.2023 у розмірі 224 618, 07 грн., інфляційних втрат у розмірі 4 420, 24 грн. та 3 435, 44 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Н.О. Семенчук