Рішення

від 12.11.2024 по справі 288/2546/23

ПОПІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 288/2546/23

Провадження № 2/288/71/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року селище Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Рудник М. І.,

за участю секретаря судових засідань - Колодяжної Н.В.,

позивачів за первісним позовом - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника позивачів за первісним позовом - ОСОБА_3 ,

відповідача за первісним позовом - ОСОБА_4 ,

представника відповідача за первісним позовом - ОСОБА_5 ,

представника Органу опіки та піклування Попільнянської селищної ради Житомирської області - Семенюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Попільня Житомирської області цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа: Орган опіки та піклування Попільнянської селищної ради Житомирської області про відібрання малолітньої дитини та передачу її батькам та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Попільнянської селищної ради Житомирської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач 1 за первісним позовом) та ОСОБА_2 (далі - позивач 2 за первісним позовом) звернулися до суду з первісним позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач за первісним позовом), третя особа: Орган опіки та піклування Попільнянської селищної ради Житомирської області (далі - третя особа) про відібрання малолітньої дитини та передачу її батькам, в якому вказують, що їх дочка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з ними в АДРЕСА_1 .

В квітні 2023 року відповідач - мати позивача 2 за первісним позовом, після сімейної суперечки забрала до свого місця проживання дочку позивачів за первісним позовом, де вона проживає і до даного часу.

Відповідач за первісним позовом, після того як забрала дитину, звернулась до третьої особи із заявою про позбавлення позивачів за первісним позовом батьківських прав та ними зроблено висновок, що позивача 1 за первісним позовом доцільно позбавити батьківських прав, а підстави для позбавлення батьківських прав позивача 2 за первісним позовом відсутні.

Позивачі за первісним позовом зазначають, що вони не позбавлені батьківських прав відносно своєї дитини, мають належні умови для проживання дитини, постійне місце роботи та дохід, а тому спроможні забезпечити належні умови для фізичного, духовного, соціального розвитку та матеріального забезпечення дитини. Батьки неодноразово намагалися повернути дочку додому, проте відповідач за первісним позовом перешкоджає їм це зробити, забороняє спілкуватися з дочкою, здійснює на дитину психологічний вплив, налаштовує її проти них, вказані дії відповідача за первісним позовом є протиправними, так як дитина має проживати з ними, тому що вони як батьки мають переважне право на її особисте виховання.

На підставі вищевикладеного, позивачі за первісним позовом просять відібрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від її баби - ОСОБА_4 та передати її батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

09 жовтня 2023 року ОСОБА_4 (далі - позивач за зустрічним позовом) звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач 1 за зустрічним позовом), ОСОБА_2 (далі - відповідач 2 за зустрічним позовом), третя особа: Орган опіки та піклування Попільнянської селищної ради, Житомирського району, Житомирської області (далі - третя особа) про позбавлення батьківських прав /а.с. 36-39/, в якому вказує, що в квітні 2023 року до неї прийшла її онука - ОСОБА_6 та повідомила, що хоче проживати з нею. Зі своїми батьками онука проживати не може в зв`язку з систематичними образами з боку матері - відповідача 1 за зустрічним позовом, яка зловживає спиртними напоями, не займається вихованням дочки, а натомість її ображає. Батько дитини - відповідач 2 за зустрічним позовом, не в змозі самостійно належним чином виховувати, утримувати, забезпечити за нею належний догляд, безпечні умови проживання та захистити свою дочку від протиправних дій матері, а тому позивач за зустрічним позовом погодилася на те, щоб онука проживала з нею.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2005 року, відповідачів за зустрічним позовом було позбавлено батьківських прав відносно їх дітей та позивача за зустрічним позовом було призначено опікуном над ними, таким чином відповідачі за зустрічним позовом не змінили своє ставлення і до малолітньої дочки.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що відповідачі за зустрічним позовом проживають в будинку, який їм не належить, в даному будинку дитина має окреме спальне місце та місце для приготування уроків, тобто окрема кімната у неї відсутня. Третьою особою надано висновок про доцільність позбавлення відповідача -1 за зустрічним позовом батьківських прав.

Відповідачі за зустрічним позовом самоусунулись від виконання своїх батьківських обов`язків, вихованням та утриманням дитини не займаються, не піклуються про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток дитини, а з квітня 2023 року позивач за зустрічним позовом повністю утримує свою онуку, піклується про неї та займається вихованням, а враховуючи те, що дитина звернулась до неї за захистом, вона змушена звернутись до суду з даним позовом.

На підставі вищевикладеного, позивач за зустрічним позовом просить позбавити відповідачів за зустрічним позовом батьківських прав по відношенню до їх дочки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначити її опікуном над малолітньою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачі за первісним позовом в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі та заперечували щодо задоволення зустрічного позову. Також в судовому засіданні дали пояснення про те, що вони на даний час не заперечують щодо проживання їх дитини з бабою. Крім того, зазначили, що баба перешкоджає їм у спілкуванні з дочкою. Щодо позбавлення їх батьківських прав заперечують, так як позов не обґрунтований та не підлягає задоволенню.

Представник позивачів за первісним позовом в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі та заперечував щодо задоволення зустрічного позову.

Відповідач та її представник за первісним позовом в судовому засіданні заперечували щодо задоволення позовних вимог за первісним позовом та просили задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом.

Також відповідач за первісним позовом в судовому засіданні вказала, що дитина з березня 2023 року проживає у неї, батьки самоусунулись від виховання дитини, а тому просить позбавити їх батьківських прав.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог за первісним позовом, не заперечувала щодо задоволення зустрічного позову.

Суд, вислухавши позивачів та їх представника за первісним позовом, відповідача та її представника за первісним позовом, представника третьої особи, свідків, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши в сукупності докази по справі, приходить до наступного висновку.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , запис за № 12. /а.с.5/

Як вбачається з Акту обстеження умов проживання від 04 квітня 2023 року, проведено обстеження умов проживання за адресою АДРЕСА_2 , на момент обстеження в будинку прибрано, кімнати умебльовані, наявні продукти харчування. У дитини є окреме спальне місце, місце для приготування уроків. Дівчина на час обстеження проживає у бабусі через конфлікт з матір`ю. За даною адресою проживають та мають постійне місце реєстрації: - ОСОБА_1 ; - ОСОБА_2 ; - ОСОБА_6 . Стосунки в сім`ї незадовільні, через сварки з матір`ю ОСОБА_7 тимчасово проживає у бабусі - ОСОБА_4 . Члени комісії провели бесіду з матір`ю про недопущення подальших конфліктів з донькою та профілактичну бесіду щодо шкідливості зловживання алкогольними напоями, матір попереджено про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов`язків. /а.с.6/

Відповідно до довідок, виданих комунальним некомерційним підприємством «Попільнянська лікарня», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на обліку в психіатричному та наркологічному кабінетах не перебувають. /а.с.7, 8/

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 004791 від 30 вересня 2004 року, ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Попільнянської районної державної адміністрації від 07 червня 2004 року № 202, є власником земельної ділянки площею 2.2189 га, яка розташована на території Попільнянської сільської ради, Житомирського району, Житомирської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. /а.с.9/

Відповідно до довідки від 27 червня 2023 року за вих.№ 7, ОСОБА_2 працює в фермерському господарстві «Новацький» з 01 лютого 2019 року по даний час і його заробітна плата з грудня 2022 року по травень 2023 року становить - 50400.00 гривень. /а.с.10/

22 серпня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Відділення поліції № 2 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області з заявою про кримінальне правопорушення в якій вказує, що ОСОБА_4 забрала до свого місця проживання його дочку - ОСОБА_6 , де незаконно утримує дитину. Вважає, що в діях ОСОБА_4 вбачається склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 146 КК України. Просить внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Притягнути ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності та вирішити питання про повернення дитини до батьків. /а.с.11/

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2023 року в справі № 288/2370/23, скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого відділення поліції № 2 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань задоволено, зобов`язано уповноважену особу відділення поліції № 2 Житомирського управління поліції ГУНП в Житомирській області відповідно до вимог статті 214 КПК України, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою (повідомленням) ОСОБА_2 , зареєстрованого в ІТС ІПНП (журналі ЄО) відділення № 2 Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області 22 серпня 2023 року за № 3223 та розпочати досудове розслідування. /а.с.12-13/

02 травня 2023 року ОСОБА_4 звернулась до Попільнянської селищної ради з заявою в якій просить надати їй висновок про доцільність позбавлення батьківських прав її сина - ОСОБА_2 та невістки - ОСОБА_1 стосовно їх малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як вони не займаються належним доглядом та вихованням дівчинки, яка з 02 квітня 2023 року постійно проживає з нею. /а.с.27/

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2005 року в справі № 2-565/2005, позбавлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 батьківських прав відносно синів ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 аліменти на користь опікуна ОСОБА_4 на утримання дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частки їх заробітку до повноліття дітей та призначено ОСОБА_4 опікуном над дітьми. /а.с.40/

Згідно Висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , затвердженого рішенням виконавчого комітету селищної ради від 01 грудня 2023 року № 131, з метою захисту прав та інтересів малолітніх дітей, запобігання бездоглядності, орган опіки та піклування селищної ради вважає за доцільне надати висновок про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . /а.с.55, 56/

Відповідно до Висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету селищної ради від 07 червня 2023 року № 72, з метою захисту прав та інтересів малолітніх дітей, запобігання бездоглядності, орган опіки та піклування селищної ради вважає за доцільне надати висновок про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , 1975 року народження. /а.с.57, 58/

В судовому засіданні оглядались фотознімки, на яких зображені позивачі за первісним позовом з їх дочкою ОСОБА_7. /а.с. 96-104/

ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що позивачі за первісним позовом є її батьки, а відповідач її баба. 26 березня 2023 року вона прийшла додому, її мати ОСОБА_1 була в нетверезому стані, стала з нею говорити в грубій формі, дорікала їй, що вона нічого не робить по господарству, почала її шарпати, повалила на диван, вони борюкались біля години, але вона вирвалась від неї, зателефонувала бабі та розповіла, що у неї з матір`ю відбувся конфлікт. Баба викликала працівників поліції і сама приїхала. Після цього вона проживає у баби. Мати часто ображала її словесно і могла вдарити, батько спостерігав за цим, але ніяких мір не приймав. Мати при батькові її не б`є. Вона допомагала матері по господарству. Мати дуже рідко готувала їй сніданки, коли вона йшла до школи, то вона заходила до баби і там снідала. Баба їй купувала одежу, продукти, прала її одежу. З матір`ю вона рідко робила уроки. Батько раніше вживав спиртне, а зараз не вживає, він постійно на роботі. Батько приходить до баби і говорить, щоб вона йшла додому. З батьками не примирилась і вона хоче проживає з бабою, в неї створені всі умови для проживання, є окрема кімната та все необхідне.

В судовому засіданні 12 листопада 2024 року ОСОБА_6 вказала, що за час проживання у баби у неї відносини з батьками не змінились, батьки не допомагають їй матеріально та вона хоче в подальшому проживати з бабою.

Неповнолітня ОСОБА_6 допитувалась в присутності психолога ОСОБА_10 , вона давала покази добровільно, впливу з боку учасників судового розгляду на неї не було.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні дала показання про те, що позивачі за первісним позовом є її сватами, їхній син одружений на її дочці і їй відомо, що ОСОБА_1 дуже часто перебуває в нетверезому стані, кричить на дитину. З дитиною вона її рідко бачила, батько ОСОБА_12 ходив з дитиною на прогулянку до лісу, на річку. ОСОБА_1 не займається своєю дитиною, в неї в будинку часто збираються люди і вони вживають спиртні напої.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні дала показання про те, що ОСОБА_15 є її братом, а ОСОБА_16 є її матір`ю і 26 березня 2023 року вона була у матері, зателефонувала до баби ОСОБА_7 та повідомила, що її б`є мати. Вона з матір`ю приїхали в будинок брата, дитина ОСОБА_7 плакала і розповідала, що її мати била. В той день приїжджали працівники поліції, вони забрали дитину до баби і з тих пір дитина проживає з бабою. Їй відомо, що це були непоодинокі випадки, що дитина плакала від того, що її ображала мати. Баба ОСОБА_4 забезпечує дитину усім необхідним, зокрема одягом, харчуванням. ОСОБА_17 та ОСОБА_13 приходили до дочки і просили, щоб вона повернулася додому, а дитина сказала, що не повернеться і буде проживати з бабою.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засідання дала показання про те, що вона одружена з ОСОБА_19 , сином позивачів за первісним позовом. В грудні 2022 року було весілля, а 21.01.2023 року вона з ОСОБА_19 переїхали проживати в будинок до баби ОСОБА_20 . Після весілля ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вживали спиртне. На даний час ОСОБА_12 не вживає спиртне, а ОСОБА_13 продовжує випивати. Також їй відомо, що з 21 січня 2023 року і до березня 2023 року ОСОБА_7 постійно робила уроки у баби, ОСОБА_13 телефонувала до дитини, щоб йшла додому. 15.02.2023 року був випадок, що дитина повернулась додому, а її мати закрилась в будинку і не пускала її. 26 березня 2023 року дитина ОСОБА_7 зателефонувала до баби та повідомила, що її мати побила. Вони викликали поліцію і баба забрала ОСОБА_7 жити до себе, де вона проживає і до теперішнього часу. Батьки не можуть забезпечити умови проживання дитини, а баба купляє ОСОБА_7 одяг та різні речі, забезпечує продуктами харчування, готовить для неї їсти та створила всі належні умови для її проживання.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні дала показання про те, що ОСОБА_16 є баба її чоловіка і вона добре знає ОСОБА_12 та ОСОБА_22 . ОСОБА_13 зловживає спиртними напоями, в неї вдома збираються сумнівні компанії і розпивають спиртне. Вона неодноразово чула, як ОСОБА_13 кричала на дитину, заставляла її поратись по господарству. Дочка її ОСОБА_7 як йшла до школи, то заходила до баби, там снідала, баба її заплітала і тоді вона йшла до школи. Зараз дитина проживає в баби - ОСОБА_4 , дитина більш спокійна, набагато краще стала одягатись, охайна.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позивачі в поданому первісному позові просять відібрати свою малолітню дочку та передати її батькам, з тих підстав, що відповідач за первісним позовом будучи бабою дитини, після сімейної суперечки забрала її до свого місця проживання, де вона проживає і до даного часу, проте вони не позбавлені батьківських прав відносно своєї дитини, мають належні умови для її проживання та переважне право на її особисте виховання, вони неодноразово намагалися повернути дочку додому, проте відповідач за первісним позовом перешкоджає їм це зробити, забороняє спілкуватися з дочкою, здійснює на дитину психологічний вплив та налаштовує її проти них.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Главою 13 СК України визначені особисті немайнові обов`язки батьків, серед яких, зокрема закріплені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Відповідно до ч.3 ст.163 СК України суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789- XII (далі - Конвенція про права дитини), зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року § 54). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ у справі Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, від 16 липня 2015 року).

При розгляді позовів батьків про передачу їм дитини іншими особами, від яких вони мають право вимагати її повернення, суд бере до уваги зокрема можливість батьків забезпечити належне виховання дитини, характер їхніх взаємовідносин з нею, прихильність дитини до осіб, у яких вона перебуває, й інші конкретні обставини справи. При цьому суд враховує, хто з зацікавлених осіб виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожної з осіб, особисті якості сторін, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані однієї з осіб сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. У будь-якому випадку суд повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам малолітньої дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користуванню житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажаю проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

У зв`язку з тим, що на даний момент дитині виповнилося 14 років, з урахуванням положень частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, відсутні передбачені законом підстави для визначення органом опіки і піклування або судом місця проживання дитини з батьками або одним із батьків, у тому числі надання відповідного висновку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц та від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц.

У разі спору, місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями статті 29 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Вказана норма узгоджується з положеннями статті 29 ЦК України, зокрема, її частиною другою, відповідно до якої фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Стаття 171 СК України зазначає що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

При розгляді справи щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, тощо.

Такі висновки викладені в постанові Великої палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

Також, у постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі №351/611/21 (провадження № 61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.

Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства дитина у віці 14-ти років може вільно обирати собі місце проживання за винятком обмежень, які встановлюються законом. Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22)».

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Судом встановлено, що дитина з 2023 року живе у баби, так як у неї виникають постійні конфлікти з матір`ю, вона звикла до баби, тобто там їй комфортно, спокійно і безпечно. У будинку баби вона має свою кімнату, особистий простір до якого вона вже звикла.

Зазначене також стверджується думкою самої дитини, яка в судовому засіданні зазначила, що їй 14 років та вона хоче проживати у бабусі.

Також, як вбачається з акту обстеження умов проживання від 04 квітня 2023 року, проведеного у житловому будинку де проживають позивачі за первісним позовом, особистої кімнати дитина не має, стосунки в сім`ї незадовільні, через сварки з матір`ю ОСОБА_7 тимчасово проживає у бабусі - ОСОБА_4 . Члени комісії провели бесіду з матір`ю про недопущення подальших конфліктів з донькою та профілактичну бесіду щодо шкідливості зловживання алкогольними напоями, матір попереджено про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов`язків.

Таким чином, дитина не може бути повернута батькам (одному з батьків), коли існує загроза їй або умови проживання з батьками (одним з батьків) є небезпечними для її життя, здоров`я і морального виховання (постанова Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 400/936/18).

Втручання у право на повагу до сімейного життя не є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно (а) здійснено згідно із законом, (б) відповідає одній чи кільком законним цілям, що визначені пунктом 2 статті 8 Конвенції, (в) є необхідними у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Таким чином, суд вважає, що в якнайкращих інтересах дитини слід забезпечити їй комфортні та спокійні умови проживання в оточенні людей до яких вона прихильна.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини третьої статті 249 СК України опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.

Отже, встановлені обставини вказують на те, що зміна місця проживання дитини внаслідок відібрання її від баби негативно вплине на її емоційний та психологічний стан та установивши, що законом не передбачено можливості визначення місця проживання дитини, яка досягла 14 років, оскільки на час ухвалення рішення дитині виповнилось 14 років (21.10.2010 року народження), від так вона може вільно обирати місце проживання, а тому підстави для визначення місця проживання дитини відсутні, таким чином суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у даній частині.

Позивач за зустрічним позовом звернулася до суду з позовом в якому просить позбавити Відповідачів за зустрічним позовом батьківських прав по відношенню до їх дочки з тих підстав, що вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини, не піклуються про неї, а в зв`язку з конфліктами з матір`ю та пасивною поведінкою батька дитина виявила бажання проживати з нею.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 5 СК України визначено, що держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї; створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство; забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Пунктами 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно частини другої 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частини першої статті 151 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав, так мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України, дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Приписами статті 165 СК України встановлено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

При цьому, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків, зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).

Судом встановлено, що позивачі за первісним позовом - відповідачі за зустрічним позовом є батьками дитини, яка на даний час проживає у баби по батьківській лінії - відповідача за первісним позовом - позивача за зустрічним позовом, яка звернулась до третьої особи для вирішення питання про доцільність позбавлення їх батьківських прав з тих підстав, що батьки самоусунулись від виховання дитини, в той час як батьки дитини звернулись до суду з позовом про відібрання у відповідача за первісним позовом дитини та повернення її батькам.

За змістом частин четвертої-шостої статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Під час розгляду справи, органом опіки та піклування надано висновки щодо доцільності позбавлення батьківських прав батька дитини - ОСОБА_2 , з якого вбачається, що він був присутній під час засідання комісії і пояснив, що не самоусунувся від виховання дочки, і не спілкується з нею через перешкоди, які створює його мати - ОСОБА_4 у якої проживає дитина, при цьому дитина пояснила, що не бажає проживати з батьками через конфлікти з матір`ю, її способом життя та пасивною поведінкою батька, при цьому частина висновку містить лише пояснення, зазначені зі слів баби - ОСОБА_4 , інші відомості, одержані у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи у висновку відсутні.

Також, органом опіки та піклування надано висновки щодо доцільності позбавлення батьківських прав матері дитини - ОСОБА_1 , при цьому частина висновку містить лише пояснення, зазначені зі слів баби - ОСОБА_4 та довідку Попільнянського ліцею № 2, інші відомості, одержані у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи у висновку відсутні.

А посилання у висновку про те, що ОСОБА_1 зловживає спиртними напоями спростовуються наданою до матеріалів справи довідкою /а.с.7/ про те, що ОСОБА_1 на обліку в психіатричному та наркологічному кабінетах не перебуває.

Враховуючи вищевикладене, суд не погоджується з даними висновками органу опіки та піклування про доцільність позбавлення позивачів за первісним позовом батьківських прав, так як вказані висновки є недостатньо обґрунтованими та суперечливими, частина висновків містить лише особисті пояснення позивача за зустрічним позовом, а документом на підставі якого їх винесено є лише довідка ліцею № 2 та свідоцтво про народження дитини, при цьому суд враховує, що вказані висновки носять рекомендаційний характер.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Судом встановлено, що позивачі за первісним позовом - відповідачі за зустрічним позовом заперечують проти позбавлення їх батьківських прав відносно дочки, звернулись до суду з позовом про повернення дитини, бажають приймати участь у вихованні дитини та вживають заходи щодо сприяння налагодженню стосунків з нею, а тому зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, судом не встановлено винної поведінки відповідачів за зустрічним позовом щодо ухилення від виконання ними своїх батьківських обов`язків, їх поведінку можливо змінити в кращу сторону, що сприятиме захисту інтересів дитини щодо її права на батьківське піклування.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. При цьому в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Вищевикладене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20); від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20) та інші.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачів за зустрічним позовом батьківських прав, відсутні, а тому в задоволенні зустрічного позову належить відмовити.

Частиною першою статті 243 СК України визначено, що опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Позивачем за зустрічним позовом також заявлено позовну вимогу про встановлення опіки над дитиною, яка також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від заявленої вимоги про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до пункту 18 Постанови № 3 від 30 березня 2007 року зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Із врахуванням вищевказаних положень та обставин, що між позивачами за первісним позовом та дитиною стався конфлікт, що не заперечується сторонами, суд вважає за необхідне попередити позивачів за первісним позовом про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дочки та покласти на Службу у справах дітей Попільнянської селищної ради Житомирської області контроль за виконанням ними своїх батьківських обов`язків.

Також, в судовому засіданні позивачі за первісним позовом зазначають, що баба ОСОБА_4 перешкоджає їм спілкуватись з дитиною, а тому суд рахує за необхідне зобов`язати ОСОБА_4 , з якою проживає неповнолітня дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не чинити перешкоди батькам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в спілкуванні з дитиною.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України визначено, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищевказаного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні первісного позову та зустрічного позову.

Не підлягають, відповідно до статті 141 ЦПК України, до подальшого розподілу понесені судові витрати, оскільки в задоволенні позову за первісним позовом та за зустрічним позовом відмовлено.

Керуючись статтею 51 Конституції України; Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»; Законом України «Про охорону дитинства»; статтями 15, 16, 29 ЦК України; статями 5, 13, 19, 150, 151, 160, 163, 164, 165, 166, 171, 243, 257 СК України; статтями 4, 5, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 89, 128, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа: Орган опіки та піклування Попільнянської селищної ради Житомирської області про відібрання малолітньої дитини та передачу її батькам - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Попільнянської селищної ради Житомирської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Контроль за виконанням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків покласти на Службу у справах дітей Попільнянської селищної ради Житомирської області.

Зобов`язати ОСОБА_4 , з якою проживає неповнолітня дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не чинити перешкоди батькам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в спілкуванні з дитиною.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду М. І. Рудник