ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/12955/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Баранець О.М., Губенко Н.М., Кролевець О.А., Мамалуй О.О., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Янковського В.А.,
представників учасників справи:
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Костюков Д.І., Мостепанюк В.І., Щербина О.І.,
ОСОБА_1 - Коломацька Г.А.,
ОСОБА_2 - не з`явився,
ОСОБА_3 - Доник М.М. ,
ОСОБА_5 - не з`явився,
ОСОБА_6 - не з`явився,
ОСОБА_7 - не з`явився,
ОСОБА_8 - не з`явився,
ОСОБА_9 - не з`явився,
ОСОБА_10 - не з`явився,
ОСОБА_11 - не з`явився,
Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" - не з`явився,
Національного банку України - Кузьменко Ю.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 (суддя Турчин С.О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 (колегія суддів: Хрипун О.О., Агрикова О.В., Мальченко А.О.)
у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд)
до відповідачів:
1) ОСОБА_1 ,
2) ОСОБА_2 ,
3) ОСОБА_3 ,
4) ОСОБА_5 ,
5) ОСОБА_6 ,
6) ОСОБА_7 ,
7) ОСОБА_8 ,
8) ОСОБА_9 ,
9) ОСОБА_10 ,
10) ОСОБА_11
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1) Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" (далі - ПАТ "Платинум Банк", Банк),
2) Національного банку України (далі - НБУ)
про солідарне стягнення 1 477 708 016,17 грн.
СУТЬ СПОРУ
1. У серпні 2020 року Фонд звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення збитків до 12 колишніх керівників Банку - осіб, які входили до складу спостережної ради, правління та кредитного комітету, і протягом періоду 2013 -2016 років тією чи іншою мірою брали участь в ухваленні рішень щодо надання кредитів та зміни умов їх обслуговування.
2. За заявою Фонду суд першої інстанції залишив без розгляду позовні вимоги Фонду до двох колишніх керівників - іноземців, а щодо інших відповідачів - відмовив у задоволенні позовних вимог через те, що позивач не довів наявність складу цивільного порушення в діях відповідачів.
3. Суд апеляційної інстанції це рішення скасував і ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися з касаційними скаргами до Верховного Суду.
4. Верховний Суд постановою від 18.03.2024 касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишив без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 залишив без змін.
5. ОСОБА_1 , стверджуючи, що справу розглянуто за відсутності останнього, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (п.5 ч.1 ст.310 Господарського процесуального кодексу України), звернувся з касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій.
6. Перед Верховним Судом у цій справі постали питання щодо того, чи було справу розглянуто за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, зокрема:
- чи вичерпав суд всі можливі способи та засоби повідомлення відповідача про розгляд справи;
- чи наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду;
- чи наявний у цій справі іноземний елемент та, відповідно, підстави для застосування Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах;
- чи діяв відповідач добросовісно, чи не ухилявся від участі у процесі та чи міг бути обізнаним про нього;
- щодо співвідношення принципів господарського судочинства, зокрема, обов`язковості судового рішення та розумності строків розгляду справи, та обов`язку повідомити учасника справи про її розгляд.
7. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, виходячи з таких мотивів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
8. У серпні 2020 року Фонд звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про солідарне стягнення 1 477 708 016,17 грн.
9. Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.09.2022 на підставі п.5 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) залишив без розгляду позовні вимоги Фонду до відповідачів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та виключив відповідачів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у справі №910/12955/20.
10. Позовні вимоги обґрунтовані спільним завданням майнової шкоди відповідачами як посадовими особами ПАТ "Платинум Банк" внаслідок прийняття останніми необґрунтованих та недобросовісних рішень в складі колегіальних органів управління ПАТ "Платинум Банк". Позивач визначав заявлену до стягнення шкоду у розмірі неповерненої банку суми кредитної заборгованості за договорами та списану у збиток.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11. Господарський суд міста Києва рішенням від 18.01.2023 у задоволенні позову відмовив з огляду на відсутність у діях відповідачів складу цивільного правопорушення.
12. Рішення суду першої інстанції мотивоване, зокрема, таким:
- при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин (2014-2016 роки); у розумінні наведених норм законодавства, на момент прийняття рішень у лютому 2014 року - квітні 2016 року, відповідачі діяли як керівники банку та пов`язані з банком особи; наведені вище положення законодавства, зокрема статті 92, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), ч.2 ст.89 ГПК, ст.63 Закону "Про акціонерні товариства", статті 37, 39, 40, 42, 43, 44 Закону "Про банки і банківську діяльність", ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у відповідних редакціях, чинних протягом спірного періоду), презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за шкоду, заподіяну юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва; неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в бездіяльності;
- позивач не долучив до матеріалів справи кредитної документації (справ) боржників за спірними договорами, зокрема, фінансову звітність позичальників; інформацію про перевірку цільового використання кредиту; виписки з рахунків позичальника, що підтверджують погашення кредиту; висновки уповноважених фахівців Банку щодо оцінки кредитоспроможності боржників; документи, що підтверджують ринкову вартість заставленого майна (майнових прав) під час видачі кредиту, тощо; витребуваних судом документів позивач та НБУ не надали; дослідити кредитну документацію (справи) позичальників за кредитними договорами неможливо;
- умови додаткових угод до кредитних договорів підтверджують часткове погашення позичальниками сум кредиту і сплати процентів та за наявності таких обставин, не можуть вважатися недоцільними рішення відповідачів про продовження строків кредитування та сплати процентів; зі змісту Звіту ліквідаційної процедури, враховуючи строки повернення кредитів, не вбачається, що Фонд вживав заходи щодо стягнення заборгованості з вказаних позивальників; сам факт невиконання боржниками зобов`язань за кредитними договорами не може автоматично підтверджувати неналежне виконання посадовими особами Банку, які погодили, зокрема, продовження термінів повернення кредитів, сплати процентів, зміни процентної ставки, своїх посадових обов`язків та вимог чинного законодавства;
- суд дослідив доводи позивача про проведення відповідачами ризикової кредитної політики Банку та докази, які ці доводи підтверджують, зокрема наявні в матеріалах справи листи, звіти, довідки, рішення НБУ, складені за результатом проведених у Банку інспекційних перевірок протягом спірного періоду, звіти про результатами перевірки активних операцій банку та незалежну оцінку майна (активів); зважаючи на вимоги НБУ щодо зменшення ризикового кредитування, отримання реального забезпечення за кредитами, Кредитний комітет, Правління та Спостережна рада приймали рішення щодо зміни забезпечення на більш ліквідне; наведене спростовує доводи позивача про те, що такі активні операції створювали надмірну концентрацію ризику та наражали Банк на ризик виникнення проблем із ліквідністю; доводи позивача щодо недостатності кредитного забезпечення заставним майном (цілісний майновий комплекс дробильно-сортувального заводу) не підтверджені оцінкою вартості заставного майна; проаналізувавши умови укладених кредитних договорів, додаткових угод до них, суд встановив, що їх умови не суперечать вимогам Закону щодо дотримання основних принципів кредитування; надання кредитів без забезпечення, зміна процентної ставки, як і строків кредитування не суперечить вимогам чинного законодавства;
- суд враховує, що фактично позивач не оспорює факт дотримання посадовими особами Банку вимог законодавства під час прийняття рішень про безпосереднє надання кредиту за кредитними договорами, не зазначає про недотримання вимог нормативно-правових актів в частині перевірки платоспроможності позичальників;
- більшість відповідачів не були членами Правління чи Кредитного комітету станом на час укладення кредитних договорів ( ОСОБА_8 - член Правління банку з 01.12.2015; ОСОБА_11 - член Кредитного комітету банку з 07.10.2014; ОСОБА_9 - член Правління банку з 01.11.2014; ОСОБА_10 - член Кредитного комітету банку з 14.10.2014; член Правління з 01.12.2015); рішення, прийняті відповідачами у період з лютого 2014 року по квітень 2016 року, не були підставою для віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, оскільки описані у рішенні обставини, що стали підставою для висновку про неплатоспроможність Банку, мали місце протягом 2016 року; кредитування суб`єктів кредитування - позичальників за кредитними договорами не було визначене НБУ як підстава для введення у Банку тимчасової адміністрації; згідно із фінансовою звітністю Банку за 2014 та 2015 роки, Банк фактично здатний продовжувати свою діяльність на безперебійній основі;
- висновки Звіту про інспектування у сукупності з висновками незалежних аудиторів за 2014, 2015 роки та обставини, викладені у довідці, фактично спростовують доводи позивача щодо недобросовісності дій відповідачів та завдання збитків внаслідок прийняття спірних рішень, оскільки спірні рішення відповідачів щодо кредитних договорів були прийняті станом на час проведення перевірки, за результатами якої не було виявлено порушень чинного законодавства та/або внутрішніх положень Банку його керівниками, структурними підрозділами в частині прийняття таких рішень; твердження позивача про відсутність економічної доцільності для Банку у прийнятті спірних рішень за результатами інспектування не підтверджені належними доказами;
- зі Звіту ліквідаційної процедури, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25.03.2021 №288, не вбачається прийняття відповідачами як членами колегіальних органів будь-яких протиправних рішень, що призвели до погіршення фінансового становища Банку або порушення вимог статуту та нормативно-правових актів у сфері банківської діяльності;
- проаналізувавши зміст Звіту про незалежну оцінку майна (активів) Банку, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Північно-східна консалтингова група", суд вважає, що висновки оцінювача ґрунтуються на оціночних судженнях оцінювача, у зв`язку із чим ці висновки є суперечливими;
- наявні у справі докази підтверджують вчинення уповноваженими особами Банку заходів, спрямованих на стабілізацію ситуації в Банку; суд враховує пояснення відповідачів, що необхідність пролонгації кредитів, зміни валюти кредитування, зміни процентів за користування кредитами, анулювання штрафів та пені були обумовлені погіршення економічної ситуації в країні, стрімким зростанням курсу іноземної валюти і його коливанням, з метою недопущення неплатоспроможності позичальників, що мало б наслідком неповернення кредитних коштів та знецінення кредитних портфелів; при цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи протоколів Кредитного комітету, Правління та Спостережної ради, такі рішення приймалися щодо широкого кола позичальників;
- у матеріалах справи відсутні докази того, що спірні рішення були прийняті з перевищенням своїх повноважень членами Кредитного комітету, Правління та Спостережної ради та/або на власну користь, чи з наданням переваг позичальникам за кредитними договорами, а також докази того, що відповідні особи банківської установи діяли шляхом прийняття певних рішень, що не відповідає обсягу їх повноважень;
- діями відповідачів не було заподіяно матеріальної шкоди Банку, а відтак, відсутній і причинно-наслідковий зв`язок між прийнятими рішеннями та будь-якими збитками, заподіяними Банку;
- позивач вибірково визначив склад відповідачів, що входили до складу Кредитного комітету, Правління та Спостережної ради (голова Спостережної ради), не обґрунтувавши, як прийняття рішення саме визначеними позивачем складом відповідачів завдало Банку шкоду, враховуючи те, що рішення приймалися одноголосно, а до складу Кредитного комітету, Правління та Спостережної ради входили також інші особи, вимоги до яких позивач не пред`явив;
- матеріали справи не містять та позивач не надав виписок про рух коштів на позичковому рахунку позичальника, з яких вбачається фактичне надання у користування кредитних коштів та розмір заборгованості позичальників. Дійсний розмір заборгованості за кредитними договорами первинними документами не підтверджений; позивач не надав оціночну вартість активу, визначену незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації (Звіту про оцінку прав вимоги за кредитним портфелем) та виставленого на реалізацію по лоту №F170GL38061; визначена позивачем сума збитків є необґрунтованою;
- враховуючи відсутність у матеріалах справи письмових вимог позивача до відповідачів про відшкодування шкоди та докази їх направлення, враховуючи заперечення відповідачів щодо отримання таких вимог від Фонду, позивач не дотримався процедурних вимог ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в частині звернення до відповідачів із вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб;
- перебіг трирічної позовної давності розпочався 25.04.2017 та закінчився 24.04.2020; Фонд звернувся до суду з позовом про стягнення шкоди з відповідачів у серпні 2020 року; необґрунтованим є посилання на абз.2 ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки на момент звернення позивача до суду з цим позовом 14.06.2021 (дата направлення позову до суду), вищенаведеної норми закону не існувало; однак, оскільки строк карантину неодноразово продовжувався і діє до теперішнього часу, Фонд не пропустив позовну давність для звернення до суду з позовом; суд залишає без задоволення заяву відповідачів про застосування позовної давності.
13. Північний апеляційний господарський суд постановою від 12.06.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 скасував та ухвалив нове - про задоволення позову. Стягнув солідарно з відповідачів заподіяну ПАТ "Платинум Банк" та його кредиторам шкоду в розмірі 1 477 708 016,17 грн на користь Фонду.
14. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, таким:
- до правовідносин, у яких бере участь Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з банком осіб, з позовом до суду) мають застосовуватись редакції ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій;
- відповідачі у спірний період входили до складу органів управління ПАТ "Платинум Банк";
- виходячи з оцінки доказів, зокрема, кредитних договорів та додаткових договорів до них, договорів про забезпечення (застави, іпотеки) та додаткових угод до них, рішень Кредитного комітету, Правління та Спостережної ради ПАТ "Платинум Банк", Звіту про незалежну оцінку майна, Звітів НБУ про інспектування ПАТ "Платинум Банк", рішень НБУ, позивач довів всі необхідні складові цивільного правопорушення, наявність яких є необхідною для настання такої міри відповідальності як стягнення збитків;
- наявні у справі докази не вказують, що відповідачі діяли добросовісно та розумно під час прийняття рішень про намір змінити умови спірних кредитних договорів; рішення відповідачів були необачними та марнотратними, призвели до знецінення активів банку; відповідачі не врахували приписи нормативних актів, які регулюють банківську діяльність щодо оцінки кредитних ризиків, а також інтересів Банку з дотриманням принципів кредитування;
- адресою реєстрації найбільших позичальників є місто Одеса, а не тимчасово окуповані території; рішення відповідачів про майже синхронне, неодноразове перенесення строків виконання позичальниками зобов`язання за кредитними договорами; про заміну забезпечення із майнових прав за договорами постачання на куплені позичальниками напередодні укладення договорів з банком акції, навіть, без часткового погашення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами чи тілу кредитів; про зміну застави на майно, із заставною вартістю, яка не покриває тіло кредитів; про зменшення процентних ставок за кредитами за договорами із вказаними позичальниками нижче ринкових та облікової ставки не дають підстав для висновку про належне виконання відповідачами своїх фідуціарних обов`язків, закріплених в ст.92 ЦК, Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, затверджених постановою правління НБУ від 28.03.2007 №98;
- відповідачі не навели жодних обставин про вчинення достатніх дій, спрямованих на повернення кредитних коштів, що надані групі позичальників (пов`язаним особам банку) за 7 кредитними договорами на загальну суму 50 104 277,21 дол. США та 522 420 460,48 грн, та з яких в подальшому було списано в збиток банку 1 477 708 016,17 грн у зв`язку з веденням відповідачами у справі ризикової кредитної політики;
- безпідставними є доводи відповідачів про порушення принципу рівності сторін; згідно із ст.543 ЦК у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо; солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі; згідно із ст.544 ЦК боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього;
- можливість виявлення недостатності майна банку виникла у Фонду 24.04.2017; перебіг трирічної позовної давності розпочався 25.04.2017 та закінчився 24.04.2020; Фонд звернувся до суду з позовом про стягнення шкоди з відповідачів 28.08.2020; на дату звернення Фонду з позовом, на території України діяв карантин, під час дії якого строки, визначені у ст.258 ЦК продовжувалися на строк дії карантину; отже Фонд подав позов в межах позовної давності, тому заява про її застосування залишається без задоволення.
Короткий зміст рішення Верховного Суду
15. Верховний Суд постановою від 18.03.2024 касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишив без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 залишив без змін.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзивів на касаційну скаргу
16. 21.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
17. На виконання вимог п.5 ч.2 ст.290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) скаржник посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену п.4 ч.2 ст.287, п.5 ч.1 ст.310 ГПК, та зазначає, що він не був повідомлений належним чином про розгляд цієї судової справи, яка була розглянута судами за його відсутності.
18. Скаржник вказує, зокрема, таке:
1) скаржник не був повідомлений про існування цього судового спору та про розгляд справи судом, матеріали справи не містять доказів належного повідомлення скаржника:
- обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства (подібні висновки наведені Верховним Судом у постановах від 07.09.2022 у справі №910/10569/21[12], від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 та від 02.06.2020 у справі №910/17792/17);
- розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21);
- створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень (постанова Верховного Суду від 01.12.2022 у справі №904/332/22);
- положення ГПК не дають підстав для висновку, що повернення до суду кореспонденції із зазначенням причин повернення "за закінченням терміну зберігання" або "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення", є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Повернення поштової кореспонденції з таких причин не свідчить ані про відмову сторони від одержання відправлення, ані про її відсутність за адресою, повідомленою суду (постанови Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/3033/21, від 01.12.2022 у справі 904/332/22, від 12.01.2023 у справі №591/3717/21, від 12.12.2018 у справі №752/11896/17, від 12.02.2019 у справі № 906/142/18);
- Верховний Суд неодноразово наголошував, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст.129 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (подібний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №693/812/21, від 24.05.2021 у справі №2-941/11, від 25.04.2018 у справі №295/5011/15-ц);
- оскільки справа була розглянута за відсутності скаржника, який не був повідомлений належним чином про дату, час і місце судових засідань з її розгляду, то оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню на підставі п.5 ч.1 ст.310 ГПК, яка в імперативному порядку визначає відповідним наслідком скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №906/184/21, від 18.03.2024 у справі №910/268/23, від 03.08.2022 у справі №909/595/21, від 02.06.2020 у справі №910/17792/17, від 08.10.2020 у справі №910/16018/18, від 10.10.2019 у справі №904/3835/18, від 28.12.2018 у справі №905/2190/17);
2) скаржник є громадянином Ізраїлю, перебував у період розгляду справи в Ізраїлі, відомості про що були доступні Фонду в силу повноважень, визначених Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; той факт, що Єдиний державний демографічний реєстр з липня 2011 року містить відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 не спростовує ті обставини, що скаржник у період з січня 2016 року не перебував та не міг перебувати за такою адресою; повідомлення скаржника, який є громадянином іншої держави та перебуває в Ізраїлі, про розгляд справи мало здійснюватися з урахуванням Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах.
19. 30.09.2024 надійшов відзив НБУ на касаційну скаргу, в якому просить за результатами їхнього розгляду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
20. У відзиві, зокрема, вказує:
- зі змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі №910/12955/20 вбачається, що суд першої інстанції звертався до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування); на сайті Судової влади міститься повідомлення для учасників судового процесу про слухання справи №910/12955/20;
- направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 04.03.2021 у справі №910/6835/20, від 27.07.2022 у справі №908/3468/13);
- за змістом ст.43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається; ч.1 ст.365 ГПК встановлено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
- одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (п.46 рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Устименко проти України", пункти 51, 52 рішення ЄСПЛ у справі "Рябих проти росії", п.31 рішення ЄСПЛ у справі "Марушин проти росії", п.61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії").
21. 02.10.2024 надійшов відзив Фонду на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
22. У відзиві на касаційну скаргу, зокрема, вказує:
- для застосування п.5 ч.1 ст.310 ГПК суд повинен з`ясувати наявність одночасного існування трьох підстав: 1) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи; 2) учасник справи належним чином не повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 3) учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; помилковими є твердження ОСОБА_1 про те, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи №910/12955/20;
- подаючи позовну заяву та визначаючи місце проживання чи перебування ОСОБА_1 , Фонд керувався копіями документів особової справи ОСОБА_1 як посадової особи Банку, які перебували на зберіганні в архіві НБУ та відділі кадрів ПАТ "Платинум Банк"; Господарський суд міста Києва звернувся із запитом до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації та отримав офіційну відповідь про те, що зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Одеська обл., м. Одеса) на території України є: АДРЕСА_1 ); в Печерській районній в м. Києві державній адміністрації відсутня інформація про зняття з реєстраційного обліку місця проживання ОСОБА_1 , у зв`язку з його виїздом за межі України чи наявність іншої адреси проживання особи; сам скаржник у скарзі не спростовує та не заперечує наведеного факту щодо дійсної останньої адреси його місця проживання (реєстрації); укладаючи Договір №11-2024 про надання правової допомоги від 09.05.2024 (копія надана скаржником разом із касаційною скаргою), ОСОБА_1 продовжує вказувати в п.5 "Реквізити та підписи сторін" зареєстроване місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 ; з доказів, що містяться в матеріалах судової справи вбачається, що, вся судова кореспонденція (судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій) направлялася ОСОБА_1 за адресою його місця проживання на території України, що зареєстрована у встановленому законом порядку, адже єдина відома суду та позивачу адреса місця проживання ОСОБА_1 , що серед іншого, підтверджена належними та допустимими доказами, є АДРЕСА_1 ;
- приписами ч.1 ст.29 ЦК передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово; ОСОБА_1 зобов`язаний був повідомити суд про зміну свого місця проживання, в порядку ч.7 ст.120 ГПК, однак, зловживаючи своїми процесуальними обов`язками, не подав до суду відповідної заяви, хоча в`їжджав на територію України 22.12.2021 (перебував 13 днів в Україні) та 17.01.2022 (перебував 12 днів в Україні); ОСОБА_1 має статус фізичної особи - підприємця в Україні та здійснює свою господарську діяльність (вчиняє правочини) за місцезнаходженням фізичної особи - підприємця: АДРЕСА_2 , що повністю збігається з його офіційною адресою місця проживання в Україні як фізичної особи;
- скаржник не вказує, як саме обставина виїзду за кордон позбавила його доступу до судових рішень (ухвал-повідомлень), оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) та доступу до офіційного сайту Судової влади України, де розміщується інформація про рух судових справ; рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі ухвалювалися в період з 02.09.2020 по 18.03.2024 (3,5 роки) та оприлюднювалися в ЄДРСР, а інформація про рух справи оприлюднювалась на офіційному веб-порталі судової влади України; ОСОБА_1 не був позбавлений можливості звертатися з процесуальними документами в суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій в електронній формі через підсистему "Електронний кабінет";
- сам скаржник підтверджує наявність у нього офіційної адреси місця проживання, однак вважає, що обставини його відсутності за адресою реєстрації свідчать про неналежне його повідомлення судом про розгляд справи №910/12955/20; такі доводи є помилковими та жодним чином не спростовують вимоги ч.7 ст.120 ГПК; суди першої, апеляційної та касаційної інстанції вчинили всі заходи, які вимагаються від суду за приписами ГПК для повідомлення про розгляд справи; доводи скаржника про його неналежне повідомлення про дату, час і місце судового засідання, у зв`язку з його відсутністю за офіційною адресою місця проживання, серед іншого, не узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду;
- ОСОБА_1 не надав суду жодного доказу, який би підтвердив обізнаність позивача про наявність у нього громадянства Ізраїлю; у позивача була документально підтверджена інформація про наявність у ОСОБА_1 громадянства російської федерації та наявність у нього посвідки на постійне проживання в Україні; за приписами ст.1 Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах, ця Конвенція не застосовується, якщо адреса особи, якій необхідно вручити документ, невідома; іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України (ст.3 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"); процесуальне законодавство передбачає кілька шляхів повідомлення іноземців, в тому числі і громадян російської федерації, однак стосовно російської федерації жоден із цих шляхів наразі не працює; фактична неможливість направлення ухвали відповідачу не може стати підставою для обмеження правосуддя, в будь-якому разі суд повинен виконати завдання та основні засади господарського судочинства; суди вичерпали всі доступні їм способи повідомлення ОСОБА_1 ;
- ОСОБА_1 як на джерело доказів посилається на публікації в українських засобах масової інформації; зважаючи на це, Фонд зазначає про факт обізнаності ОСОБА_1 про розгляд справи №910/12955/20 із публікацій в українських засобах масової інформації (зокрема, на сайті новин "Економічна правда" розміщена стаття від 23.06.2023 під назвою "Суд задовольнив вимоги ФГВФО на 1,5 млрд до топів Платинум Банку, включаючи ОСОБА_3"); інформаційний простір налічував безліч новин та публікацій про вчинення Фондом заходів із повернення шкоди, завданої ПАТ "Платинум Банк" його топ-менеджментом, зокрема і паном ОСОБА_1 ; ОСОБА_1 , посилаючись на електронні джерела інформації як на єдиний спосіб обізнаності, знав або повинен був дізнатися про судовий розгляд справи із тих же засобів масової інформації;
- рішення суду першої інстанції вже було скасоване постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 у справі №910/12955/20, а отже, в цій частині відсутній предмет касаційного оскарження; ГПК не передбачає повноважень Верховного Суду у повторному скасуванні судового акту у справі, який уже було скасовано; рішення суду першої інстанції не вплинуло на права, інтереси та (або) обов`язки скаржника ОСОБА_1 ; прохальна частина касаційної скарги не містить вимог щодо раніше прийнятої постанови Верховного Суду від 18.03.2024.
Рух касаційної скарги, заяви (клопотання) та пояснення сторін
23. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2024 справу №910/12955/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснов Є.В. - головуючий, Рогач Л.І., Мачульський Г.М.
24. 28.05.2024 колегія суддів Верховного Суду Краснов Є.В. - головуючий, Рогач Л.І., Мачульський Г.М. подали заяву про самовідвід з мотивів порушення порядку визначення судді для розгляду справи, яку ухвалою від 28.05.2024 було задоволено.
25. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2024 для розгляду справи №910/12955/20 визначено колегію суддів: Кондратова І.Д. - головуючий, Бакуліна С.В., Баранець О.М.
26. 30.05.2024 суддя Верховного Суду Кондратова І.Д. подала заяву про самовідвід з мотивів порушення порядку визначення судді для розгляду справи, яку ухвалою від 30.05.2024 було задоволено.
27. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.06.2024 для розгляду справи №910/12955/20 визначено колегію суддів: Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Баранець О.М., Вронська Г.О., Губенко Н.М., Кролевець О.А., Студенець В.І.
28. 12.06.2024 через систему Електронний суд від представника ОСОБА_1 адвоката Глушко Г.М. надійшла заява про відвід судді Кібенко О.Р.
29. У зв`язку із відпусткою судді Вронської Г.О. (наказ голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2024 №197-к), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2024 для розгляду справи №910/12955/20 (заяви про відвід) визначено колегію суддів: Кібенко О. Р. - головуючий, Бакуліна С. В., Баранець О.М., Губенко Н.М., Кролевець О.А., Мамалуй О.О., Студенець В.І.
30. Верховний Суд ухвалою від 13.06.2024 заяву ОСОБА_1 про відвід судді Кібенко О.Р. від розгляду справи №910/12955/20 визнав необґрунтованою, а справу передав на автоматизований розподіл для визначення судді з розгляду заяви про відвід судді Кібенко О.Р.
31. Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Жайворонок Т.Є. ухвалою від 19.06.2024 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Кібенко О.Р.
32. Суддя Кібенко О.Р. перебувала у відпустці з 19.06.2024 до 04.07.2024 (наказ голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2024 №203-к).
33. Згідно з протоколами щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10, 11, 12, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31 липня, 01, 02, 05, 06, 07, 08, 09, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 21, 22, 23, 26, 27, 28, 29, 30 серпня та 02 вересня 2024 року автоматичний розподіл не відбувся, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи.
34. Суддя Кібенко О.Р. перебувала у відпустці з 03.09.2024 до 06.09.2024 та з 09.09.2024 до 10.09.2024 (наказ голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2024 №333/0/102-24).
35. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2024 для розгляду справи №910/12955/20 визначено колегію суддів: Кібенко О. Р. - головуючий, Бакуліна С. В., Баранець О.М., Губенко Н.М., Кролевець О.А., Мамалуй О.О., Студенець В.І.
36. Верховний Суд ухвалою від 11.09.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , розгляд справи призначив у відкритому судовому засіданні на 28.10.2023.
37. 22.10.2024 надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 з урахуванням доводів відзиву Фонду.
38. 25.10.2024 надійшли пояснення ОСОБА_3 стосовно доводів та міркувань інших учасників справи щодо забезпечення ОСОБА_1 права на справедливий суд, у яких просить задовольнити касаційну скаргу.
39. 25.10.2024 надійшло клопотання Фонду про витребування доказів у Держприкордонслужби щодо перетину ОСОБА_1 кордону в період з 28.08.2020 по 18.03.2024.
40. 28.10.2024 надійшло дві заяви представників ОСОБА_1 - адвоката Денисенка С.О. (Адвокатське об`єднання "Алібі") та адвоката Глушко Г.М. про припинення повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 .
41. 28.10.2024 надійшла заява адвоката Коломацької О.С. про вступ у справу як представника ОСОБА_1 .
42. 28.10.2024 від ОСОБА_3 надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів розгляду Європейським судом з прав людини справи Rozhkova v. Ukraine.
43. 28.10.2024 надійшло клопотання адвоката Коломацької О.С. про ознайомлення з матеріалами справи.
44. 28.10.2024 надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 з урахуванням відзивів Фонду та НБУ.
45. У судовому засіданні 28.10.2024 представник ОСОБА_1 заявив клопотання про відкладення розгляду справи, зокрема, для забезпечення можливості ознайомитися з матеріалами справи. Верховний Суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання.
46. Також, у судовому засіданні 28.10.2024 представник ОСОБА_1 подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
47. Після цього у вказаному судовому засіданні представник ОСОБА_1 заявив відвід судді Кібенко О.Р. від розгляду справи, у задоволенні якого Верховний Суд ухвалою від 28.10.2024 відмовив.
48. Окрім цього, у судовому засіданні 28.10.2024 представник ОСОБА_3 заявив клопотання про збільшення кількісного складу колегії суддів до 9 суддів, яке у подальшому зняв із розгляду.
49. Додаткові пояснення ОСОБА_1 (надійшли 22.10.2024 та 28.10.2024) та ОСОБА_3 (надійшли 25.10.2024) Верховний Суд, з урахуванням положень ч.5 ст.161 ГПК, залишив без розгляду, оскільки не надавав учасникам справи дозволу на їх подання.
50. Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотань Фонду про витребування доказів у Держприкордонслужби та ОСОБА_3 про приєднання доказів розгляду Європейським судом з прав людини справи Rozhkova v. Ukraine оскільки суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.300 ГПК).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
51. Відповідно до частин 1- 4 ст.305 ГПК, якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. У випадку відкриття касаційного провадження за такою скаргою суд касаційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятої ним постанови та судових рішень, що оскаржуються. За результатами розгляду касаційної скарги суд приймає постанову відповідно до ст.315 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції розглядає скаргу, вказану в ч.1 цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою іншої особи.
52. Зважаючи на здійснений Верховним Судом перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023, касаційний перегляд судових рішень здійснюється виключно в межах доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , які не розглядалися під час касаційного розгляду справи за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ..
53. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
54. Скаржник у касаційній скарзі посилається на випадок, передбачений п.4 ч.2 ст.287 у взаємозв`язку із п.5 ч.1 ст.310 ГПК, що і стало підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
55. При цьому, зокрема, зазначає, що він є громадянином Ізраїлю, перебував у період розгляду справи в Ізраїлі, відомості про що були доступні Фонду в силу повноважень, визначених Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; той факт, що Єдиний державний демографічний реєстр з липня 2011 року містить відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 не спростовує ті обставини, що скаржник у період з січня 2016 року не перебував та не міг перебувати за такою адресою; повідомлення скаржника, який є громадянином іншої держави та перебуває в Ізраїлі, про розгляд справи мало здійснюватися з урахуванням Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах.
56. Відповідно до п.5 ч.1 ст.310 ГПК судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
57. Фонд у відзиві вказує, що для застосування п.5 ч.1 ст.310 ГПК суд повинен з`ясувати наявність одночасного існування трьох підстав: 1) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи; 2) учасник справи належним чином не повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 3) учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
58. При цьому Фонд вважає помилковим твердження ОСОБА_1 про те, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи №910/12955/20, та наводить обґрунтування такої помилковості, тобто, фактично, відсутності однієї з умов застосування п.5 ч.1 ст.310 ГПК.
59. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника та погоджується з доводами Фонду з огляду на таке.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
60. Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
61. Відповідно до ч.1 ст.2 завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
62. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.2 ст.2 ГПК).
63. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 ГПК).
64. Подібні засади судочинства закріплені у ст.129 Конституції України.
65. Стаття 3 ГПК передбачає, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону "Про міжнародне приватне право", Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1). Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору (ч.2). Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.3).
66. Статтею 4 ГПК передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч.1). Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2). Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку (ч.7).
67. Правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин (ст.7 ГПК).
68. Відповідно до ст.9 ГПК ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (ч.1). Інформація щодо суду, який розглядає справу, учасників справи та предмета позову, дати надходження позовної заяви (скарги) або будь-якої іншої заяви або клопотання у справі, у тому числі особи, яка подала таку заяву, вжитих заходів забезпечення позову та (або) доказів, стадії розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з одного суду до іншого є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч.3).
69. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини 1, 2, 4 ст.13 ГПК).
70. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (ст.15 ГПК).
71. Частиною 1 ст.41 ГПК передбачено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
72. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст.4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини 1, 4 ст.45 ГПК).
73. Відповідно до ч.1 ст.42 ГПК учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
74. Учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
75. Згідно зі ст.365 ГПК іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
76. Статтею 120 ГПК визначено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою (ч.1). Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою (ч.2). Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч.3). Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії (ч.4).
77. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету (офіційної електронної адреси) та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває (ч.7 ст.120 ГПК).
78. Відповідно до абз.2 ч.1 ст.176 ГПК якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суд відкриває провадження протягом п`яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому ч.8 цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
79. У разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи (ч.6 ст.176 ГПК).
80. Так, Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.09.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 08.12.2020, позовну заяву Фонду повернув заявнику. Верховний Суд постановою від 28.07.2021 вказані рішення скасував, а справу передав до Господарського суду міста Києва для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
81. На виконання положень ст.176 ГПК Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.08.2021, зокрема, звернувся до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (01010, м. Київ, вул. М. Омеляновича-Павленка, 15) із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за формою, наведеною в додатку №3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №207 від 02.03.2016; зобов`язав Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
82. Після надходження відповідей на запит Господарський суд міста Києва ухвалою від 31.01.2022 відкрив провадження у справі. Згідно цієї ухвали місцем проживання (перебування) ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 .
83. Порядок вручення судових рішень встановлений ст.242 ГПК, відповідно до пунктів 4, 5 ч.6 якої днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
84. Скаржник у касаційній скарзі вказує, що поштові відправлення, які направлялися на відому адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), неодноразово поверталися до суду, що підтверджується поштовими конвертами з довідками про причини повернення, у яких причиною зазначено "за закінченням терміну зберігання", зокрема:
- конверт з поверненням відправнику (Північному апеляційному господарську суду) копії ухвали від 19.10.2020 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0411632602510 (т.1, а.с.132);
- конверт з поверненням відправнику (Північному апеляційному господарську суду) копії ухвали від 23.11.2020 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0411632936605 (т.1, а.с.219);
- конверт з поверненням відправнику (Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду) копії ухвали від 27.01.2021 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0101615807991(т.6, а.с.175);
- конверт з поверненням відправнику (Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду) копії ухвали від 26.02.2021 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0101615915433 (т.6, а.с.185);
- конверт з поверненням відправнику (Господарському суду міста Києва) копії ухвали від 31.01.2022 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0105491678522 (т.7, а.с.98);
- конверт з поверненням відправнику (Господарському суду міста Києва) копії ухвали від 14.04.2022 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0105491867260 (т.8, а.с.21);
- конверт з поверненням відправнику (Господарському суду міста Києва) копії ухвали від 16.05.2022 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0105491869158 (т.8, а.с.63);
- конверт з поверненням відправнику (Господарському суду міста Києва) копії ухвали від 19.05.2022 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням (т.8, а.с.175);
- конверт з поверненням відправнику (Господарському суду міста Києва) копії ухвали від 29.06.2022 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням (т.9, а.с.151);
- конверт з поверненням відправнику (Господарському суду міста Києва) копії ухвали від 14.07.2022 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0105492410965 (т.11, а.с.165);
- конверт з поверненням відправнику (Господарському суду міста Києва) копії ухвали від 03.08.2022 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №015492409991 (т.17, а.с.63);
- конверт з поверненням відправнику (Господарському суду міста Києва) копії ухвали від 15.09.2022 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0105492837438 (т.17, а.с.178);
- конверт з поверненням відправнику (Господарському суду міста Києва) копії ухвали від 24.10.2022 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №010549289376 (т.17, а.с.245);
- конверт з поверненням відправнику (Господарському суду міста Києва) копії ухвали від 10.11.2022 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0105493052310 (т.18, а.с.25);
- конверт з поверненням відправнику (Господарському суду міста Києва) копії ухвали від 01.12.2022 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0105493053392 (т.18, а.с.58);
- конверт з поверненням відправнику (Господарському суду міста Києва) копії ухвали від 15.12.2022 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0105493054590 (т.18, а.с.96);
- конверт з поверненням відправнику (Північному апеляційному господарську суду) копії ухвали від 27.03.2023 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0411638495589 (т.20, а.с.30);
- конверт з поверненням відправнику (Північному апеляційному господарську суду) копії ухвали від 01.05.2023 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0411638636328 (т.20, а.с.173);
- конверт з поверненням відправнику (Північному апеляційному господарську суду) копії ухвали від 02.05.2023 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0411638628023 (т.20, а.с.201);
- конверт з поверненням відправнику (Північному апеляційному господарську суду) копії постанови від 12.06.2023 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0411638899566 (т.21, а.с.69);
- конверт з поверненням відправнику (Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду) копії ухвали від 04.10.2023у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0600228552280 (т.26, а.с.23);
- конверт з поверненням відправнику (Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду) копії ухвали від 01.11.2023 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0600232106651 (т.26, а.с.41);
- конверт з поверненням відправнику (Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду) копії ухвали від 15.11.2023 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0600234983544 (т.26, а.с.171);
- конверт з поверненням відправнику (Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду) копії ухвали від 01.12.2023 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0600241150230 (т.26, а.с.242);
- конверт з поверненням відправнику (Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду) копії ухвали від 10.01.2024 у справі №910/12955/20, направленої ОСОБА_1 відправленням за №0600244403660 (т.27, а.с.44).
85. Верховний Суд у постановах від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 01.10.2024 у справі №906/620/21 зазначав, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
86. Також, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17 та Верховного Суду, викладений у постановах від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20).
87. Разом з тим скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.12.2022 у справі №914/3033/21, від 01.12.2022 у справі 904/332/22, від 12.01.2023 у справі №591/3717/21, від 12.12.2018 у справі №752/11896/17, від 12.02.2019 у справі № 906/142/18, що положення ГПК не дають підстав для висновку, що повернення до суду кореспонденції із зазначенням причин повернення "за закінченням терміну зберігання" або "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення", є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Повернення поштової кореспонденції з таких причин не свідчить ані про відмову сторони від одержання відправлення, ані про її відсутність за адресою, повідомленою суду.
88. Також скаржник заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів існування виключної правової проблеми (ч.5 ст.302 ГПК), яка полягає у тому, що існує протилежна практика як Касаційних судів у складі Верховного Суду так і Великої Палати Верховного Суду щодо встановлення факту вручення судового рішення учаснику справи у випадку повернення поштової кореспонденції суду з відміткою органу поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання":
1) поштова відмітка "за закінченням терміну зберігання" не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для з`ясування факту належного повідомлення сторони у судовій справі, зокрема не визначає чи адресат відмовився від отримання судового повідомлення, чи адресат за вказаною адресою відсутній;
2) якщо судовий акт повернуто підприємством у зв`язку із, зокрема, посиланням на закінченням строку зберігання поштового відправлення, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
89. Верховний Суд посилання скаржника на відповідні висновки вважає необґрунтованими з огляду на твердження самого скаржника про те, що Єдиний державний демографічний реєстр з липня 2011 року дійсно містить відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3 , кв, однак він не міг отримати жодних документів у даній справі, оскільки, не перебуває та не проживає за цією адресою, на яку направлялися процесуальні документи.
90. Тобто, оскільки скаржник підтвердив, що за зареєстрованою адресою не проживає (не перебуває), то фактичною причиною повернення поштової кореспонденції є відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування, як це передбачено пунктами 4, 5 ч.6 ст.242 ГПК.
91. Зазначена обставина є ключовою та такою, що змістовно відрізняє цю справу у порівнянні зі справами, на висновки Верховного Суду із яких посилається скаржник.
92. Так, скаржник у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду посилається, зокрема, на такі висновки:
- приписи ГПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення ухвали суду про призначення розгляду скарги з вказівкою причини повернення: "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення" є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Повернення із вказаної причини не свідчить ні про відмову сторони від одержання відправлення, ні про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №906/142/18);
- витяг з офіційного сайту "Укрпошта" про пересилання поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором не містить інформації як про вручення вказаного поштового відправлення фізичній особі-підприємцю, так і про неможливість чи невдалу спробу вручення даної ухвали скаржнику з відповідних причин (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №908/1514/18);
- положення КАС України не передбачають повернення рекомендованих листів з відміткою "за закінченням терміну зберігання", така відмітка не передбачена як причина невручення судового рішення. Ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист. Отже, така відмітка не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для визначення факту належного повідомлення сторони у судовій справі, зокрема не визначає чи адресат відмовився від отримання судового повідомлення, чи адресат відсутній, чи особу, якій адресовано судове рішення, не виявлено за місцем проживання (постанова Верховного Суду від 22.08.2024 у справі №560/21175/23).
93. Тобто, на відміну від справи, що переглядається, де сам скаржник стверджує про неможливість вручення судового відправлення з огляду на свою відсутність за відомою судам адресою місця проживання (перебування) в Україні, у зазначених справах Верховний Суд констатував неможливість встановити причину невручення учаснику справи поштового відправлення.
94. На думку скаржника, підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду також є те, що матеріали справи в якості доказів його обізнаності про її розгляд містять виключно поштову кореспонденцію суду, у тому числі Верховного Суду, яка направлялась на адресу, але повернулася "за закінченням терміну зберігання"; Верховний Суд визнав зазначене достатнім для висновку про належність повідомлення відповідача про розгляд справи, що оспорюється скаржником; розгляд справи Великою Палатою Верховного Суду убезпечить суд касаційної інстанції від надання правової оцінки власній позиції щодо належності повідомлення ОСОБА_1 .
95. Разом з тим, підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду закріплені у ст.302 ГПК, однак такої підстави як "унеможливлення надання касаційним судом правової оцінки власній позиції" серед вказаних підстав не передбачено.
96. Також, згідно з ч.1 ст.122 ГПК у справах про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, та про визнання торговельної марки (знака для товарів і послуг) добре відомою підлягають оприлюдненню судом на офіційному веб-порталі судової влади України ухвала про відкриття провадження у справі та інформація про відкладення розгляду справи або оголошення перерви в засіданні.
97. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи (ч.4 ст.122 ГПК).
98. Як вбачається із вебсайту "Судова влада України" Північний апеляційний господарський суд 12.04.2023 о 17:52 опублікував оголошення такого змісту: "Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у справі №910/12955/20 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_5 , 5) ОСОБА_6 , 6) ОСОБА_7 , 7) ОСОБА_8 , 8) ОСОБА_9 , 9) ОСОБА_10 , 10) ОСОБА_11 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору 1: Публічне акціонерне товариство "ПЛАТИНУМ БАНК"; третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору 2: Національний банк України, про стягнення 1 477 708 016,17 грн. Призначено справу №910/12955/20 до розгляду на 02.05.2023 о 10:50 ( ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 )".
99. Отже, Верховний Суд дійшов висновків, що (І) суди у цій справі вичерпали всі передбачені ГПК способи та засоби повідомлення відповідача про розгляд справи, а також що (ІІ) скаржник не довів наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Щодо наявності іноземного елемента та підстав для застосування Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах
100. Доводи про необхідність повідомлення скаржника про розгляд справи в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Верховний Суд відхиляє з таких мотивів.
101. Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється, зокрема, в тому, що хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
102. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв`язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю (частини 1, 2 ст.16 Закону "Про міжнародне приватне право").
103. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб (іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, іноземних держав (їх органів та посадових осіб) та міжнародних організацій) в Україні визначаються відповідно до права України (ч.1 ст.74 Закону "Про міжнародне приватне право").
104. Згідно з положеннями ч.1 ст.76 Закону "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
105. Із зазначених норм вбачається, що поруч із громадянством фізичної особи визначальне значення надається також місцю її проживання, місцю знаходження її рухомого чи нерухомого майна та місцю зайняття основною діяльністю.
106. Фонд до позову долучив копію тимчасової посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_2 , виданої 24.04.2012 громадянину росії ОСОБА_1 . У посвідці, зокрема, зазначено: адреса: АДРЕСА_1 ; підстава видачі: Закон "Про імміграцію".
107. Відповідно до ст.1 Закону "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
108. Згідно з пунктами 8, 17 ч.1 ст.1 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом. Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
109. Частина 1 ст.4 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачає, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
110. Іноземці та особи без громадянства, зазначені у ч.1 ст.4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (ч.1 ст.5 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства).
111. Отже, ОСОБА_1 має посвідку на постійне проживання в Україні, інформацію про що Фонд надав суду. Адресою відповідача, вказаною як у посвідці, так і отриманою пізніше судом на запит, є АДРЕСА_1 .
112. За таких обставин, у судів немає підстав сумніватися у дійсності адреси реєстрації ОСОБА_1 . Чинний статус останнього як іноземця, який постійно проживає в Україні (п.8 ч.1 ст.1 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"), відіграє вагоме значення при вирішенні питання щодо необхідності застосування особливої процедури повідомлення про судовий розгляд, оскільки такий статус суттєво відрізняється від статусу іноземця, який не має постійного місця проживання в Україні.
113. При цьому скаржник не спростовує наявності у нього такого статусу та, відповідно, факту наявності дійсної реєстрації в Україні як іноземця, який постійно проживає в Україні.
114. Доводи про те, що ОСОБА_1 з об`єктивних причин був позбавлений можливості провести зняття з реєстрації місця проживання, оскільки останнє, в силу Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207, здійснюється на підставі заяви особи в день подання відповідних документів Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані.
115. Так, скаржник зазначає, що він у період з січня 2016 року не перебував та не міг перебувати за відповідною адресою. Разом з тим, Правила реєстрації місця проживання, положення яких, за твердженням скаржника, об`єктивно унеможливили вчинення дій щодо зняття з реєстрації, були затверджені постановою Кабінету Міністрів України лише 02.03.2016, тобто після стверджуваного виїзду з України.
116. Окрім цього, відповідно до ст.1 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах вона не застосовується, якщо адреса особи, якій необхідно вручити документ, невідома, на що обґрунтовано посилається Фонд у відзиві.
117. Доводи про те, що Фонд не міг не знати про те, що скаржник є громадянином Ізраїлю не доводять того, що, навіть знаючи про Ізраїльське громадянство ОСОБА_1 , Фонд знав або повинен був знати його адресу проживання (перебування) чи реєстрації в іноземній державі, зокрема, Ізраїлі.
118. Як вже було зазначено та вбачається з обставин справи та обставин, на які посилається сам скаржник, належність до громадянства певної держави не підтверджує того, що особа фактично перебуває на її території. ОСОБА_1 , будучи громадянином Ізраїлю та росії, довгий час не проживав у цих державах, натомість проживав та працював в Україні.
119. З доданої скаржником копії паспорта громадянина Ізраїлю вбачається, що цей паспорт видано у м. Києві у 2012 році, що підтверджує його постійне проживання в Україні в період роботи в Банку, відомості про що могли бути наявні у Фонду в силу його повноважень. Натомість відомостями про подальше (після звільнення з Банку) місце проживання (перебування) ОСОБА_1 . Фонд, в силу його повноважень, володіти не повинен.
120. Необґрунтованими є твердження про умисне приховування Фондом факту наявності в ОСОБА_1 громадянства Ізраїлю з метою не затягувати розгляд справи, оскільки: по-перше вони ґрунтуються на припущеннях; по-друге вони є суперечливими.
121. Суперечливість полягає у тому, що скаржник при цьому посилається на подання Фондом, з метою недопущення затягування розгляду справи, клопотання про залишення без розгляду позовних вимог до ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , останнім відомим місцем перебування яких є іноземні країни. За такої логіки Фонд не приховував би факт наявності у ОСОБА_1 громадянства Ізраїлю, а натомість просив би суд залишити позов без розгляду у відповідній частині.
122. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у цій справі підстав для застосування Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах.
Щодо добросовісності відповідача, його можливості бути обізнаним про судовий процес та співвідношення принципів господарського судочинства
123. Згідно з ч.1 ст.43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
124. У рішенні Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Ciricosta and Viola v. Italy" (заява №19753/92) зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв "розумності строку" є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 09.06.2020 у справі №910/3980/16, від 24.02.2021 у справі №916/160/20, від 05.07.2022 у справі №914/1804/18 тощо).
125. Фонд зазначає, що ОСОБА_1 має статус фізичної особи - підприємця в Україні та здійснює свою господарську діяльність за таким місцезнаходженням фізичної особи - підприємця: АДРЕСА_2 , що збігається з відомою судам адресою його місця проживання (перебування) в Україні як фізичної особи.
126. Частина 2 ст.50 ЦК встановлює, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
127. Згідно з ч.1 ст.7 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру.
128. Відповідно до частин 1, 2, 4 ст.10 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (ч.1). Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч.2). Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах (ч.4).
129. Пунктом 4 ч.3 ст.9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем) фізичної особи - підприємця.
130. Враховуючи зазначене, доводи Фонду є обґрунтованими та такими, що підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
131. Верховний Суд також погоджується із тими зауваженнями Фонду, що укладаючи Договір №11-2024 про надання правової допомоги від 09.05.2024 (копія надана разом із касаційною скаргою), ОСОБА_1 продовжує вказувати в п.5 "Реквізити та підписи сторін" зареєстроване місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 .
132. Окрім цього, Верховний Суд вважає, що стверджувана обставина відбування покарання на території Ізраїлю не свідчить про відсутність у скаржника можливості отримати інформацію про судове провадження щодо нього, а протилежного ОСОБА_1 не довів.
133. Так, Мінімальні Стандартні Правила поводження з ув`язненими Організації Об`єднаних Націй встановлюють, що в`язням треба давати можливість спілкуватися через регулярні проміжки часу і під належним наглядом з їхніми сім`ями або друзями, що мають бездоганну репутацію, як шляхом листування, так і безпосередньо, в ході відвідин (п.37). До відома в`язнів слід регулярно доводити найважливіші новини, дозволяючи їм читати газети, журнали або особливі в`язничні видання, слухати радіо й бути присутніми на лекціях, або ж з допомогою будь-яких інших засобів, що допускаються і контролюються органами адміністрації (п.39).
134. Європейськими пенітенціарними (в`язничними) правилами, прийнятими Комітетом Міністрів 11.01.2006 передбачено, що ув`язненим необхідно дозволяти максимально часто спілкуватися поштою, по телефону або в інші способи спілкування зі своїми родинами, іншими особами та представниками зовнішніх організацій; необхідно дозволяти також відвідування ув`язнених зазначеними особами (п.24.1). Контакти та відвідування можуть бути обмежені або поставлені під контроль, якщо це необхідно для продовження кримінального розслідування, підтримки порядку та безпеки, запобігання кримінальним злочинам та захисту жертв злочинів, проте такі обмеження, включаючи спеціальні обмеження, визначені судовим органом, повинні допускати прийнятний мінімальний рівень контактів (24.2). Адміністрація пенітенціарних установ мусить сприяти ув`язненим підтримувати адекватні контакти із зовнішнім світом та надавати їм із цією метою відповідну матеріальну підтримку (п.24.5). Ув`язнені мусять мати можливість регулярно одержувати інформацію про суспільні події, отримуючи за передплатою або читаючи газети, періодичні видання та інші публікації, а також по радіо або телебаченню, за винятком, коли в окремих випадках судовий орган визначає конкретну заборону на певний період (24.10).
135. Більше того, за твердженнями ОСОБА_1 він перебував в ув`язненні 36 місяців, починаючи з січня 2019 року, тобто на початок 2022 року термін ув`язнення сплив. Натомість провадження у справі, що переглядається, фактично тривало з серпня 2020 року (подання позову Фондом) до березня 2024 року (ухвалення Верховним Судом постанови по суті справи).
136. Верховний Суд також звертає увагу на таке.
137. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 з 20.11.2013 перебував на посаді голови спостережної ради Банку.
138. Фонд додав до позову наявну у нього інформацію, зокрема, Відомості про остаточних ключових учасників у структурі власності банку станом на 01.04.2016 (т.2, а.с.132), Особові листки по обліку кадрів, серед яких - особовий листок ОСОБА_1 (т.2, а.с.77-79).
139. З матеріалів справи, а саме зі згаданих Відомостей про остаточних ключових учасників у структурі власності банку станом на 01.04.2016 (т.2, а.с.132) вбачається, що ОСОБА_1 був власником істотної участі в Банку - опосередкована участь 9,21% через ЗЕВЕТРО ІНВЕСТМЕНТС ЛТД (ZEVETRO INVESTMENTS LTD) (100%).
140. У цьому контексті Верховний Суд mutatis mutandis звертається до висновків щодо існування презумпції можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав (постанова Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі №6-2469цс16).
141. Малоймовірним є те, що ОСОБА_1 , будучи колишнім головою спостережної ради Банку та власником істотної участі у ньому, не був обізнаним про триваючу процедуру виведення Банку з ринку та не слідкував за цією процедурою, не підтримував жодних зв`язків з іншими посадовими особами Банку та/або його співвласниками.
142. Відповідно до ч.1 ст.18 ГПК судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
143. У рішеннях Європейського суду з прав людини принцип правової визначеності трактується у світлі дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (п.46 рішення від 29.10.2015 у справі "Устименко проти України", заява №32053/13).
144. Разом з тим, скаржник не довів наявності таких особливих і непереборних обставин. Навпаки вбачається, що ОСОБА_1 не міг не знати про виведення Банку з ринку та, в подальшому, судовий процес щодо відшкодування шкоди, заподіяної Банку та/або його кредиторам, однак участі у ньому не брав, і лише після ухвалення остаточного судового рішення у справі, яке його не влаштовувало, доволі оперативно почав вчиняти дії, спрямовані на перегляд цього рішення з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
145. Отже, касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
146. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
147. Згідно із ч.1 ст.309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
148. Відповідно до ч.3 ст.332 ГПК суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
149. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін. Також Верховний Суд поновляє виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023.
Судові витрати
150. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то судові витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи №910/12955/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 у справі №910/12955/20 залишити без змін.
4. Поновити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 у справі №910/12955/20.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
О. Баранець
Н. Губенко
О. Кролевець
О. Мамалуй
В. Студенець
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 28.10.2024 |
Оприлюднено | 14.11.2024 |
Номер документу | 122983682 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Кібенко О. Р.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні