Ухвала

від 13.11.2024 по справі 948/849/24

МАШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 948/849/24

Провадження № 2/948/454/24

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

13.11.2024 суддя Машівського районного суду Полтавської області Косик С.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» про захист прав споживачів,

у с т а н о в и л а :

у листопаді 2024 року до Машівського районного суду Полтавської області надійшла вказана позовна заяву, у якій позивач просить визнати недійсним (незаконним) та скасувати рішення відповідача складене у формі протоколу №010135 засідання комісії АТ «Полтаваобленерго» від 10.09.2024 р. по розгляду Акту про порушення споживачем ОСОБА_1 . ПРРЕЕ, визнати протиправними дії відповідача щодо проведення нарахування позивачці не облікованої електричної енергії в розмірі 82272,36 грн на підставі рахунку №21800209 від 10.09.2024 р. на компенсацію вартості необлікованої електричної енергії внаслідок порушення ПРРЕЕ згідно з протоколом №01135 від 10.09.2024 р., а також визнати протиправними дії відповідача щодо проведення нарахування відповідачці відшкодування за проведене експертне дослідження у розмірі 1817,48 грн на підставі рахунку №91223337 від 10.09.2024 р.

У даному позові позивачка посилається на те, що 12.03.2014 р. між відповідачем та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір про постачання електричної енергії №209 на магазині ФОП ОСОБА_1 , що знаходиться на АДРЕСА_1 . В подальшому 16.09.2024 р. представниками Машівської дільниці ПОФ АТ «Полтаваобленерго» було здійснено технічну перевірку на вказаному об`єкті за результатами якої було складено акт про порушення №010135. Разом з цим позивачка повідомила, що вона здійснювала підприємницьку діяльність з 28.05.2003 р. по 13.09.2023 р., але вищевказаний акт був складений на неї як на фізичну особу, а не на ФОП, так як на дату його складення вона не здійснювала підприємницьку діяльність та приміщення магазину належить їй як фізичній особі. За результатами розгляду комісією даного акту про порушення було вирішено стягнути з неї заборгованість за необліковану електричну енергію, оформлену протоколом та складено відповідний рахунок. Позивачка вважає, що вказаний акт складений з порушенням ПРРЕЕ, а рішення комісії оформлене протоколом є незаконним та необґрунтованим, а в її діях відсутні порушення норм чинного законодавства України, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України далі ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена устатті 20 ГПК України.

За правилами п.1 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ч.2 ст.55 ГК України суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно із ч.1 ст.128 ГК Українигромадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно достатті 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

За положеннямистатті 51 ЦК Українидо підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до ч.9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (частина першастатті 52 ЦК України).

Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

З 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першоїстатті 20 ГПК Україниспорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.08.2023 р. у справі № 342/1333/17.

За змістом статей51,52,598-609 ЦК України,статей 202-208 ГК України,статті 46Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Такого висновку дійшла Велика Палата у своїй постанові від 09.10.2019 р. у справі № 127/23144/18.

Як вбачається з матеріалів справи правовідносини виникли з господарського договору про надання послуг з постачання електричної енергії, який був укладений 12.03.2014 р. між ПАТ «Полтаваобленерго» та ФОП ОСОБА_1 , акт про порушення від 16.05.2024 р. було складено представниками Машівської дільниці ПОФ АТ «Полтаваобленерго» в межах даних правовідносин, отже спірні правовідносини виникли із здійснення ними господарської діяльності (укладено господарський договір), суб`єктний склад сторін правочину Товариство та ФОП, тобто за своїм змістом (предметною юрисдикцією) правовідносини мають господарський характер також зважаючи на те, що хоч і на момент складення акту про порушення та пред`явлення позову позивачка 13.09.2023 р. втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що вбачається з інформації з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, але даний спір пов`язаний з підприємницькою діяльністю, яку вона раніше здійснювала, а тому спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За вказаних обставин, враховуючи суб`єктний склад сторін спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства, у зв`язку з цим відкритті провадження у справі за цим позовом потрібно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 186 ЦПК України

у х в а л и л а :

відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» про захист прав споживачів.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, а у випадку її оскарження, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя С. М. Косик