Рішення

від 12.11.2024 по справі 465/7827/24

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/7827/24

2/465/3300/24

РІШЕННЯ

Іменем України

12.11.2024 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Баран О.І.,

за участі секретаря судового засідання Блистіва Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул.Смаль-Стоцького, 1, корпус 28),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович (місцезнаходження: 10008, м. Житомир, вул.Велика Бердичівська, буд.35),

приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Шарков Олександр Олександрович (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місцезнаходження: 04052, м.Київ, вул. Глибочицька, 40-у, прим. № 502, каб. № 1),

предмет позову: визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2024 року позивач, через свого представника, звернувся до Франківського районного суду м. Львова із указаною позовною заявою. Предметом позову є визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 33736 від 18.03.2021, вчиненого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем (надалі третя особа-1), про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«КРЕДИТ-КАПІТАЛ»(ЄДРПОУ: 35234236) (надалі відповідач) заборгованості за кредитним договором №2697832 від 15.09.2020.

Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 8000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Підставою позову є порушення прав позивача, оскільки вимоги позивача не є безспірними. Позивач указаний у спірному виконавчому написі кредитний договір не підписував взагалі. Тобто, нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис щодо стягнення саме за цим договором. Крім цього, позивачем не отримано вимоги, а про наявність відповідних вимог відповідача за кредитним договором, позивач дізнався лише після відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій, що позбавило позивача можливості виразити свої заперечення. Однак, приватний нотаріус, вчиняючи спірний виконавчий напис, на ці обставини уваги не звернув, що призвело до передчасного вчинення виконавчого напису. Надалі, на підставі спірного виконавчого округу міста Києва Шарковим Олександром Олександровичем (надалі третя особа-2) відкрито виконавче провадження.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11.10.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, треті особи пояснень суду не надали.

Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович згідно з Єдиного реєстру нотаріусів не здійснює нотаріальну діяльність.

В судове засідання, призначене на 12.11.2024 учасники справи не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки не повідомили.

Від представника позивача на адресу суду, відповідно до ч.3ст.211ЦПК України, надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалося.

Суд, з`ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії документа, 18.03.2021 третьою особою-1, вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі під номером 33736, яким з позивача, боржника за кредитним договором №2697832 від 15.09.2020, укладеним з ТОВ «МІЛОАН» (ЄДРПОУ: 40484607), правонаступником всіх прав та обов`язків якого за Договором відступлення права вимоги №57-МЛ від 24.12.2020 року є відповідач, стягнуто заборгованість за Кредитним договором №2697832 від 15.09.2020, яка утворилась за період 24.12.2020 - 27.02.2021. Всього за спірним виконавчим написом визначено суму до стягнення у розмірі 26004,00 грн., що складається з:

6000,00 грн. простроченої заборгованості за сумою кредиту;

19584,00 грн. простроченої заборгованості по несплаченим відсоткам за користування

Кредитом;

420,00 грн. заборгованості за штрафами.

За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плати із стягувача (без зазначення розміру), які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача.

На підставі указаного виконавчого напису 31.05.2021 третьою особою-2 відкрито виконавче провадження ВП №65617805.

Оцінка суду.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Однак відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Умови вчиненнявиконавчого написувизначені п.3.1.Глави 16розділу ІІПорядку,відповідно дояких нотаріус вчиняє виконавчі написи:

якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат»,захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року, справа № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018, справа № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі№ 916/3006/17.

Верховним Судом у постанові від 29 січня 2019 року, у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, відповідно до Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні», прийнятого на підставі Постанови ВССУ № 2 від 07 лютого 2014 року, вказано, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом №3424-ХІІ. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07 лютого 2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому, судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

З урахуванням вищезазначеного, на підтвердження факту безспірності заборгованості відповідач мав би надати нотаріусу первинні бухгалтерські документи, чеки, квитанції, та інше, які підтверджують факти оплати або неналежної оплати, відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнанні їх.

Зокрема, документом, що може (з врахуванням заяв чи листів боржника) підтверджувати такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.

Позивач стверджує про те, що його не повідомлено про наявність відповідних вимог відповідача, що позбавило позивача можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги стягувача, або виконати їх.

Аналіз пункті 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172 (далі - Перелік) передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку), подається: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання, дав підставу Верховному Суду у справі № 554/6777/17 (ухвала від 15 квітня 2020 року), дійти висновку про те, що у Переліку не розкрито які саме документи підтверджують безспірність заборгованості боржника.

У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Тому існують підстави для застосування частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» за аналогією закону, в тому числі й при вчиненні виконавчого напису за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).

У зв`язку із цим, Верховний Суд у цивільній справі №554/6777/17 дійшов висновку про те, що процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:

перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

другий етап - вчинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У цивільній справі, що розглядається в процесі судового розгляду не встановлено дотримання ні першого, ні другого з етапів. Крім цього, позивачем заперечено сам факт укладення того кредитного договору, який зазначено у спірному виконавчому написі, внаслідок чого суду не надано його копію.

При цьому, враховуючи те, що позивачем не отримано вимоги, а про наявність відповідних вимог відповідача за кредитним договором, позивач дізнався лише після відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій, що позбавило позивача можливості виразити свої заперечення з приводу визначеної заборгованості. Однак, приватний нотаріус, вчиняючи спірний виконавчий напис, на ці обставини уваги не звернув, що призвело до передчасного вчинення виконавчого напису.

Отже, у разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимог ст. 12, 82 ЦПК України,кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 76 ЦПК Українивизначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому відповідачем відзиву за позовну заяву не подано, позовних вимог не спростовано, та не доведено наявності безспірних вимог на момент звернення до нотаріуса із заявою про вчинення нотаріальних дій.

Встановлені судом обставини свідчать про відсутність підстав для вчинення виконавчого напису.

З врахуванням наведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні підтвердилась та обставина, що оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та Постанови Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 р.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо сплати судового збору, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, то суд враховує приписи ч. 6 ст. 141 ЦПК, відповідно до якої, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Стосовно стягнення судових витрат на сплату судового збору та витрат на правову допомогу.

Пункт 12 ч.3 ст.2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ст.134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст.141 ЦПК України).

Згідно із частинами 1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат у розмірі 8000,00 грн. позивач подав до суду копію Договору про надання правничої допомоги б/н/24 від 24.09.2024, предметом якого, згідно із п..1. є надання правової допомоги у справі про визнання виконавчого напису №33736 від 18.03.2021 таким, що не підлягає виконанню.

Пунктом 2.1 договору сторони визначили фіксовану суму гонорару у розмірі 8000,00 грн., що визначена в розрахунку суми гонорару за надання правничої (правової) допомоги.

Відповідно до розрахунку суми гонорару за надання правничої (правової) допомоги до цих витрат, зокрема, належать:

зустріч з клієнтом, консультації клієнта та ознайомлення з документами, копіювання документів, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження в електронному вигляді, узгодження правової позиції у спорі 3750,00 грн. (2,5 години по ціні 1500,00 грн.);

складання позовної заяви, формування додатків до позовної заяви 3750,00 грн. (2,5 години по ціні 1500,00 грн.);

завіряння додатків до позовної заяви та направлення третій особі копії позовної заяви з додатками, через установу зв`язку 500,00 грн. (1 година);

При цьому, відповідно до опису вкладення у цінний лист на імя третьої оосби-1, представником позивача скеровано 6 (шість предметі): позовну заяву, копії паспорта, коду позивача, свідоцтва багатодітної, інформацію про доходи; копію постанови про відкриття виконавчого провадження; копію постанови про звернення стягнення на заробітну плату; копію договору про надання правничої допомоги, ордера, свідоцтва, розрахунку, акта та квитанції.

Відповідно до акта виконаних робіт від 24.09.2024 представник позивача надав послуги, визначені указаним вище розрахунком.

На підтвердження понесених витрат надано квитанцію №241005-1 від 05.10.2024 про оплату за договором про надання правничої допомоги від 24.09.2024 у розмірі 9000 грн.

На підтвердження повноважень представника надано суду ордер про надання правничої допомоги від серія ВІ №1244541 від 06.10.2024, виписаний на підставі договору б/н від 24.09.2024 про надання правничої допомоги та копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ №1581 від 04.01.2017.

Як встановлено в ч. 4 ст. 58 ЦК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Здійснивши аналіз та оцінку наданих позивачем доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд дійшов висновку, що факт надання позивачу професійної правничої допомоги підтверджується матеріалами справи.

Суд привизначенні сумивідшкодування витратсуд повиненвиходити зкритерію реальностіадвокатських витрат(встановленняїхньої дійсностіта необхідності),а такожкритерію розумностіїхнього розміру,виходячи зконкретних обставинсправи тафінансового стануобох сторін.Ті самікритерії застосовуєЄвропейський судз правлюдини (далі-ЄСПЛ),присуджуючи судовівитрати напідставі статті41Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим(п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч.4 ст.137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.202 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Верховний Суд також часто підкреслював необхідність детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Як уже зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У справі, яка розглядається, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Суд констатує, що справи за позовами про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною, позовна заява містить фактичний виклад обставин справи на одну сторінку, інша частина змісту позовної заяви містить виклад законодавства та судової практики, який є загальним для будь-якого позову із таким предметом.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Тобто, попередня консультація клієнта, надання правової оцінки ситуації, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження в електронному вигляді, звернення з адвокатським запитом до прийняття адвокатом на себе обов`язку представництва та роботи у певній справі клієнта, до погодження сторонами умов договору, зокрема в частині оплати, звісно вони вважаються послугами адвоката, але не можуть бути віднесені до правничої допомоги як судові витрати. Це не судові витрати, що мають відшкодовуватись другою стороною судового спору як витрати на професійну правничу допомогу.

Вивчення документів та нормативних актів, надання оцінки ситуації є невід`ємною частиною роботи адвоката перед прийняттям ним рішення щодо співпраці з клієнтом та погодження самим клієнтом на умови роботи адвоката.

Фактичне надання адвокатом послуг може мати місце й тоді, коли він фактично надав консультацію, вчинив певні дії, але клієнт не бажає продовжувати роботу з цим адвокатом, не просить далі скласти позов, здійснювати подальше представництво в суду. Тому вартість цих послуг має залишатися за клієнтом, який, прийшовши до адвоката, отримує послуги консультації.

Ці послуги могли б лише включатись до складання позовної заяви, але не окремо.

Крім цього, завіряння додатків до позовної заяви та їх направлення третій особі засобами поштового зв`язку на суму 500,00 грн. суд також вважає необґрунтованим у зв`язку із тим, що складання позовної заяви та формування додатків до неї уже міститься у ціні послуги на суму 3750,00 грн.

Тому, суд вважаю розумну необхідність судових витрат для конкретної справи у розмірі 3750,00 грн.

Здійснивши аналіз та оцінку наданих представником позивача доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у справі, ураховуючи висновки вищеуказаної постанови Великої Палати Верховного Суду, суд вважає доцільним зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача з 8000,00 грн. До 3750,00 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.1, 4, 15, 16 ЦК України; ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат»; Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5; Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 №1172, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 ,про визнаннявиконавчого написутаким,що непідлягає виконанню задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславовича від 18.03.2021, під реєстровим номером 33736, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором №2697832 від 15.09.2020.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» на користь ОСОБА_1 3750 (три тисячі сімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» на користь держави 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13.11.2024.

Суддя: Баран О.І.