Ухвала

від 13.11.2024 по справі 348/2689/24

НАДВІРНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/2689/24

Провадження № 6/348/50/24

13 листопада 2024 року Надвірнянськийрайонний суд Івано-Франківської області в складі судді Матолич В.В., за участю секретаря судового засідання Буратчук О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Надвірна заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Надвірнянський відділ державної виконавчої служби Надвірнянського району Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,

інші учасники: представник заявника ОСОБА_2

встановив:

07.11.2024 ОСОБА_1 подала заяву про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, в обгрунтування заяви навела таке. Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 29.11.2011 у справі №6-77/11, заявника тимчасово обмежили у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за виконавчими документами: №1-12/2011 від 19.08.2011 на користь ПАТ "ВТБ Банк"; №2-580/2008 від 26.05.2008 на користь ПАТ "Брокбізнес Банк" та №6-640/2008 від 27.08.2008 на користь АКБ "Укрсоцбанк". Вказані виконавчі провадження на момент звернення з заявою закінчені та знищені. Тому підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду заявника немає.

Представник заявника у ході судового розгляду заяву підтримав, додатково зазначив, що юридичні особи, які були стягувачами за вказаними виконавчими документами на даній час ліквідовані. З моменту закінчення виконавчих проваджень до заявника жодних майнових вимог не пред`являли.

Представник заінтересованої особи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши заяву та додані до неї документи, суд встановив таке.

Відповідно до ухвали Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 29.11.2011 у справі №6-77/11, заявника тимчасово обмежили у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за виконавчими документами: №1-12/2011 від 19.08.2011 на користь ПАТ "ВТБ Банк"; №2-580/2008 від 26.05.2008 на користь ПАТ "Брокбізнес Банк" та №6-640/2008 від 27.08.2008 на користь АКБ "Укрсоцбанк".

Згідно з листом від 29.10.2024 №67799, у відділі ДВС перебували на виконанні три провадження, боржником за якими була заявник, а саме: ВП 19742348, ВП 28848490 та ВП 27468545. Дані виконавчі провадження завершені на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення про закінчення виконавчого провадження, а саме: виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження повернули стягувачу, оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. На даний час ці виконавчі провадження знищені.

Тобто, на даний час відсутні будь-які законні підстави застосування до заявника тимчасового обмеження права виїзду за межі України, а застосоване судом обмеження підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення.

Згідно ч. 3 ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Отже, обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи є тимчасовим засобом, який встановлюється на певний строк, а саме до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон визначені Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну» громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», при наявності зазначених у цій нормі підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта чи вилучено або затримано паспорт. Зокрема пункт 5 зазначеної статті передбачає таку підставу для відмови громадянину у виїзді з України, як ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Крім цього, відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 313 ЦК України гарантує право на свободу пересування, що означає можливість фізичної особи вільно пересуватися по території України (після 14 років), вільно виїхати за її межі та безперешкодно повернутись до України (після 16 років), а також вільно визначити місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування.

У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених ч.3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і, по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, при чому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (рішення Європейського Суду у справі «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), рішення Європейського Суду у справі «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), рішення Європейського Суду у справі «Рінер проти Болгарії»).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Отже, з огляду на встановлені обставини, встановлена судом заборона виїзду за межі України не забезпечує справедливого балансу між несприятливими наслідками та цілями, на досягнення яких спрямоване зазначене обмеження, а подальше існування обтяження є безпідставним, недоцільним, непропорційним і таким, що порушує права людини.

За таких обставин, зважаючи на те, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є спеціальною нормою, що застосовується на стадії виконання судових рішень, а виконавчі провадження завершено, то накладене судовим рішенням тимчасове обмеження у виконавчому провадженні, що завершене, підлягає скасуванню.

Керуючись ст.441 ЦПК України, суд,

постановив:

заяву задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована в с. Красна Надвірнянського району Івано-Франківської області, РНОКПП НОМЕР_1 , яке застосоване на підставі ухвали Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2011 року у справі №6-77/11.

Повний текст ухвали буде складено 15.11.2024.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її складення.

Суддя Матолич В.В.