Ухвала

від 14.11.2024 по справі 755/19906/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

"14" листопада 2024 р.

м. Київ

справа № 755/19906/24

провадження № 2/755/10594/24

суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісснаб» про звернення стягнення на предмет застави,

УСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісснаб» про звернення стягнення на предмет застави.

Вивчивши матеріали поданої позовної заяви, суд дійшов до наступного.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач ОСОБА_1 просить звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості на предмет застави автомобіль «Хавал», державний номер НОМЕР_1 , визнавши за позивачем право власності на вказаний автомобіль, мотивуючи свої вимоги тим, що 23.12.2020 року між ТОВ «Данко» та АТ «Комерційний індустріальний банк» було укладено кредитний договір № 176/20 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, 04.02.2021 року у рахунок забезпечення кредитного договору між ТОВ «Сервісснаб» та АТ «Комерційний індустріальний банк» було укладено договір застави транспортного засобу «Хавал», державний номер НОМЕР_1 , 25.03.2021 року у рахунок забезпечення кредитного договору між позивачем ОСОБА_1 та АТ «Комерційний індустріальний банк» укладено договір поруки. Оскільки боржник ТОВ «Данко» не виконало зобов`язання в повній мірі, позивачем здійснено погашення залишку заборгованості, після чого позивач набув статусу обтяжувача автомобіля та звернувся до відповідача ТОВ «Сервісснаб» як заставодавця з даним позовом про звернення стягнення на предмет застави.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та, 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, позивач ОСОБА_1 як новий кредитор, який за основним зобов`язанням виступав поручителем, звернувся до суду з позовом до юридичної особи як майнового поручителя за договором застави, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачем та відповідачем існує спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України, про що також зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 березня 2019 року у справі № 904/2530/18)

Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, враховуючи викладене, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 березня 2019 року у справі № 904/2530/18)

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що з огляду на те, що даний спір виник щодо правочинів, укладених для забезпечення основного зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи, позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісснаб» про звернення стягнення на предмет застави не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства і має розглядатись за положеннями господарського судочинства, що відповідає правовому висновку, наведеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 березня 2019 року у справі № 904/2530/18.

На підставі викладеного, керуючись статтями 19, 20, 186, 258-261, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісснаб» про звернення стягнення на предмет застави.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду.

Суддя: В.І. Галаган