Постанова

від 14.11.2024 по справі 127/18576/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/18576/24

Провадження № 22-ц/801/2334/2024

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 рокуСправа № 127/18576/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,

з участю секретаря судового засідання Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Вдовцової Аліни Дмитрівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 жовтня 2024 року, постановлену у складі судді Дернової В. В. в залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , за участі як третіх осіб ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на утриманні позивача перебуває донька від попереднього шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Із 13 грудня 2022 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , яка має сина від попереднього шлюбу із відповідачем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батько (відповідач) не бере участі у вихованні дитини, не забезпечує сина матеріально, відтак із початком шлюбних відносин із ОСОБА_3 дитина перебуває на повному матеріальному утриманні ОСОБА_1 .

На момент звернення до суду із позовом ОСОБА_3 перебуває у відпустці у зв`язку із вагітністю і пологами, а тому сама потребує матеріальної допомоги.

Після народження спільної дитини позивач має намір оформити в установленому законом порядку відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як чоловік, на утриманні якого перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, у зв`язку із чим виникла необхідність у зверненні до суду для встановлення відповідного факту.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 у заявленому позові просив суд встановити факт перебування на його утриманні неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 жовтня 2024 року провадження у справі було закрито.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що заявлені позовні вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу батька, який утримує трьох і більше дітей віком до 18 років. Однак, процедура встановлення факту у порядку цивільного судочинства не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (зокрема, у порядку адміністративного судочинства), а спірний факт може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у відповідному спорі.

Отже, розгляд цієї справи належить до адміністративної юрисдикції.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Вдовцова А. Д. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Рибчинський В. П., Голота Л. О.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2024 року було справу призначено до розгляду на 14 листопада 2024 року о 10 год. 20 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновки суду першої інстанції про підвідомчість цієї справи адміністративному суду є помилковими, адже розгляд позовів про встановлення фактів, які мають юридичне значення, віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції.

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшов.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені у ній підстави.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Позиція судуапеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції зазначив, що процедура встановлення факту у порядку цивільного судочинства не може використовуватися для створення преюдиційнихфактів зметою подальшоговирішення будь-якогоспору проправо (зокрема,у порядкуадміністративного судочинства),а спірнийфакт може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у відповідному спорі. Тому справа підлягає розгляду адміністративним судом.

Однак з такими висновками неможливо погодитися.

За приписами частини першоїстатті 2КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначенимстаттею 2 КАС України.

Частиною другоюстатті 245 КАС Українивизначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбаченоКАС України.

У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, та не є вичерпним.

Статтею 19 ЦПК Українивизначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК Українита пункту 5 частини першоїстатті 315 ЦПК України.

При цьому, відповідно до частини п`ятоїстатті 188 ЦПК Українине допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Аналогічне правило закріплено в частині четвертійстатті 172 КАС Українипро те, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 вказала таке:

«Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року (справа №287/167/18-ц), виснував про те, що оскільки вимоги заявниці пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, то відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими такі висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначенимистаттею 2 КАС України.

Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідневідступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц(провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України».

Отже, висновки місцевого суду про підсудність справи, яка розглядається, суду адміністративної юрисдикції є хибними та не узгоджуються із завданням і метою адміністративного судочинства, визначенимистаттею 2 КАС України.

Окрім тогоапеляційний судзвертає увагуна те,що воскаржуваній ухвалісуд першоїінстанції пославсяна висновкиВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені в ухвалі від 27 вересня 2023 року у справі № 201/5972/22 та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2024 року у цій же справі.

Однак викладені у тексті ухвали витяги із вказаних судових рішень не є висновками за результатами розгляду справи. Так, ухвала від 27 вересня 2023 року містить виключно мотивацію для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а висновки Великої Палати у постанові від 11 вересня 2024 року зводяться до залишення позову без розгляду у зв`язку із наявністю спору про право.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає, що місцевий суд, закриваючи провадження у справі, дійшов помилкових висновків, а тому ухвала суду першої інстанції не може залишатися у силі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, колегія суддів виснує, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід скасувати, а справу направити в суд першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Вдовцової Аліни Дмитрівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 жовтня 2024 року скасувати.

Матеріали цивільної справи № 127/18576/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі як третіх осіб ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді Л. О. Голота

В. П. Рибчинський