Постанова

від 08.11.2024 по справі 733/435/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 листопада 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 733/435/24

Головуючий у першій інстанції Овчарик В. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1503/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Магнат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 вересня 2024 року (проголошене о 15 год. 47 хв у м. Ічня, повний текст складено 11 вересня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Магнат» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

У С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Магнат» (далі ТОВ АПК «Магнат»), в якому просила:

- усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 2,17 га, кадастровий номер 7421784000:04:000:0031, розташованою на території Дорогинського старостинського округу Ічнянської територіальної громади Прилуцького району Чернігівської області, що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом повернення ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки ТОВ АПК «Магнат»;

- скасувати рішення реєстратора про державну реєстрацію змін та виправлень до іншого речового права щодо продовження строку дії договору оренди від 03 січня 2013 року, проведеної на підставі додаткової угоди від 03 січня 2019 року відносно земельної ділянки загальною площею 2,17 га, номер ділянки на плані 7/553, кадастровий номер 7421784000:04:000:0031, розташованої на території Дорогинського старостинського округу Ічнянської територіальної громади Прилуцького району Чернігівської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Заявлені вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власницею наведеної земельної ділянки. 03 січня 2013 року між позивачкою та ТОВ АПК «Магнат» укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років з дати його реєстрації. 03 січня 2019 року між ОСОБА_1 та відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди, за якою сторони погодили, що термін дії договору оренди землі № б/н від 03 січня 2013 року продовжено на 10 років з моменту підписання та державної реєстрації. На підставі цієї додаткової угоди відповідачем здійснено реєстрацію речового права оренди та безпідставно встановлено строк дії договору оренди до 03 січня 2029 року, тобто змінено істотні умови договору щодо строку оренди земельної ділянки. Позивачка посилалась на те, що реєстрація відповідачем речового права оренди земельної ділянки загальним строком на 15 років суперечить її волевиявленню, оскільки, укладаючи додаткову угоду, ОСОБА_1 узгоджувала строк у 10 років з часу підписання основного договору, а не додаткової угоди, як вважає відповідач.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неналежно досліджені обставини та наявні у справі докази, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, районний суд не врахував наявність змін у земельному законодавстві, за якими з 01 січня 2013 року припинили дію норми щодо державної реєстрації договору оренди землі, а отже і норми щодо набрання чинності такого договору після його реєстрації. Строк дії договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2013 року слід рахувати з моменту його укладення, а не державної реєстрації, тобто додаткову угоду укладено поза межами строку дії договору оренди землі.

Указує, що додатковою угодою сторони погодили, що термін дії договору оренди землі № б/н від 03 січня 2013 року продовжено на 10 років з моменту підписання та державної реєстрації. Відповідач, укладаючи додаткову угоду, допустив її двозначність та поставив у невигідне становище позивачку, оскільки зі змісту правочину неможливо встановити час, з якого сторони погодили дію договору оренди та строк, на який відповідачу у користування передано земельну ділянку.

Скаржниця вважає, що суд першої інстанції помилково не врахував при вирішенні спору висновки Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 752/8945/19, вважаючи, що слід застосувати принцип сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), для трактування укладеної додаткової угоди від 03 січня 2019 року саме на користь доводів позивачки щодо строку дії договору оренди.

У наданому відзиві представник ТОВ АПК «Магнат» адвокат Ткаченко Д.А., не погодившись з доводами апеляційної скарги, просить у її задоволенні відмовити, а рішення суду залишити без змін.

За доводами відзиву сторони визначили та пов`язали момент державної реєстрації, як подію, з якою пов`язано початок відліку строку дії договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2013 року. Однак на момент підписання договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2013 року чинне законодавство не передбачало можливості державної реєстрації договору, натомість було передбачено державну реєстрацію права оренди на підставі відповідного договору. Тобто поза очевидним і розумним сумнівом сторони договорів мали на увазі, що вони вважатимуться укладеними саме після внесення до відповідного державного реєстру запису про право оренди на підставі такого договору. Сторони скористалися принципом свободи договору та врегулювали взаємні відносини на власний розсуд.

Представник відповідача вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що таке формулювання як «термін дії договору продовжено до 10 років» означає, що після закінчення первісного терміну дії договору, який становить 5 років, дія договору продовжується на додатковий строк, який у даному випадку становить 10 років, тобто дає вказівку на додатковий період часу, протягом якого договір залишається чинним після закінчення його первісного терміну, оскільки продовження терміну дії договору не може бути інтерпретовано як заміна або анулювання первісного терміну, а має розглядатися як додавання до нього, а отже, загальний термін дії договору склав 15 років, а не 10, як помилково стверджує сторона позивача.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року призначено до розгляду справу на 11:00 08 листопада 2024 року (а.с. 105).

07 листопада 2024 року (зареєстровано апеляційним судом 08 листопада 2024 року) через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Бондара Я.О. про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з перебуванням представника у відрядженні.

На думку колегії суддів, зазначене клопотання задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. До наданого апеляційному суду клопотання про перенесення розгляду справи не додано доказів на підтвердження того, що адвокат Бондар Я.О. перебуває у відрядженні.

Апеляційний суд зважає також на те, що 19 лютого 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ЕКСПЕРТНО-АДВОКАТСЬКИЙ ЦЕНТР ДОБРЕ ДІЛО» укладено договір про надання правничої допомоги. Того ж дня ТОВ «ЕКСПЕРТНО-АДВОКАТСЬКИЙ ЦЕНТР ДОБРЕ ДІЛО» на підставі довіреності № 1 уповноважило адвокатів Бондара Я.О., Мороз В.М., Буніна А.Ю. бути представниками товариства, що стосується надання юридичних послуг клієнту ОСОБА_1 , що витікають з договору про надання правової допомоги б/н від 19 лютого 2024 року. Отже, інтереси ОСОБА_1 , крім адвоката Бондара Я.О., також уповноважені представляти інші адвокати - Мороз В.М., Бунін А.Ю., які відповідних клопотань на адресу апеляційного суду не направили, правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не скористалися.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення їй поштового відправлення, про причини власної неявки не повідомила.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Смірнова проти України» та «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).

За змістом ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та її адвоката Бондара Я.О.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що строк дії договору оренди землі сторонами продовжено до 03 січня 2029 року без порушень чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянки, площею 3,26 га (2,17 га та 1,09 га), що розташована на території Дорогинської сільської ради Ічнянського району Чернігівської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 368115, виданим на підставі розпорядження голови Ічнянської районної державної адміністрації від 14 вересня 2007 року № 388 (а.с. 11).

03 січня 2013 року між ТОВ АПК «Магнат» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,17 га, строком на 5 років, починаючи з дати його реєстрації з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою. Пунктом 6.3 цього договору визначено, що передача об`єкта оренди орендарю здійснюється у триденний строк після державної реєстрації цього договору за актом його приймання передачі (а.с. 12-13).

Наведений договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 14262492 від 07 липня 2014 року (а.с. 9).

03 січня 2019 року ОСОБА_1 та ТОВ АПК «Магнат» укладено додаткову угоду до Договору оренди землі № б/н від 03 січня 2013 року, у якій сторони домовились, що термін дії договору оренди землі № б/н від 03 січня 2013 року продовжено на 10 років з моменту підписання та державної реєстрації (а.с. 8).

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 155611790 від 08 лютого 2019 року, внесено запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,1702 га, кадастровий номер 7421784000:04:000:0031, вчиненого на підставі договору оренди земельної ділянки № б/н, укладеного 03 січня 2013 року між ТОВ АПК «Магнат» та ОСОБА_1 та додаткової угоди до договору оренди землі № б/н строком до 03 січня 2029 року (а.с. 10).

Заявляючи вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення ТОВ АПК «Магнат» земельної ділянки та скасування рішення реєстратора щодо продовження строку дії договору оренди до 03 січня 2029 року, ОСОБА_1 посилалась на те, що ТОВ АПК «Магнат» безпідставно зареєструвало право оренди строком до 03 січня 2029 року, тобто на 15 років, що не узгоджувалось сторонами та суперечить волевиявленню позивачки.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У статті 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час підписання сторонами договору оренди) обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Матеріалами справи підтверджується, що договір оренди земельної ділянки між ТОВ АПК «Магнат» та ОСОБА_1 укладено 03 січня 2013 року строком на 5 років, починаючи з дати його реєстрації з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою.

07 липня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права зареєстровано речове права на підставі договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2013 року, укладеного між сторонами.

03 січня 2019 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі № б/н від 03 січня 2013 року, у якій визначили, що термін дії договору оренди землі № б/н від 03 січня 2013 року продовжено на 10 років з моменту підписання та державної реєстрації. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права зроблено запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки строком дії: 03 січня 2029 року.

Перевіряючи доводи скаржниці про те, що через зміни у законодавстві, за якими з 01 січня 2013 року припинили дію норми щодо державної реєстрації договору оренди землі, а отже і норми щодо набрання чинності такого договору після його реєстрації, колегія суддів виходить з наступного.

Сторони, укладаючи договір оренди земельної ділянки від 03 січня 2013 року, визначили та пов`язали час набрання цього правочину з моментом державної реєстрації. Умови договору не містять іншого визначення часу чи моменту набрання його чинності. Наведене підтверджується умовами правочину щодо передачі земельної ділянки орендарю, яка має відбуватись у трьохденний строк після державної реєстрації цього договору. Матеріали цієї справи не містять доказів того, що земельна ділянка позивачкою була передана, а орендарем прийнята та використовувалась саме з моменту укладення договору оренди, а не з моменту його реєстрації.

На час підписання договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2013 року чинне законодавство не передбачало можливості державної реєстрації договору, натомість була передбачена державна реєстрація права оренди, на підставі відповідного договору.

Апеляційний суд погоджується з доводами сторони відповідача про те, що, застосовуючи правило про розумне читання умов договору, у таких випадках поза очевидним та розумним сумнівом сторони договору мали на увазі, що він вважатиметься укладеним саме після внесення до відповідного державного реєстру запису про право оренди на підставі такого договору.

Такими чином, сторони правочину скористалися принципом свободи договору та врегулювали взаємні відносини на власний розсуд.

Це не суперечить чинному законодавству, зокрема пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України, згідно з яким до загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору, та статтям 6, 627 ЦК України, в яких розкривається зміст цього принципу відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 709/1186/21, від 31 травня 2023 року у справі № 709/1187/21, від 15 червня 2023 року у справі № 390/356/21, від 26 липня 2023 року у справі № 357/8085/19.

Отже, колегія суддів відхиляє доводи позивачки про те, що додаткову угоду укладено поза межами строку дії договору оренди землі від 03 січня 2013 року.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Укладаючи з відповідачем 03 січня 2019 року додаткову угоду до договору оренди землі від 03 січня 2013 року, ОСОБА_1 очевидно вважала цей правочин діючим, інакше укладення додаткової угоди до договору, який припинив дію, втрачало б сенс. З матеріалів справи вбачається, що увесь час належна земельна ділянка не вибувала з користування орендаря. Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає твердження сторони позивача про припинення дії договору оренди у січні 2018 року з посиланням на зміни у законодавстві та укладення додаткової угоди поза межами строку його дії, суперечливою і недобросовісною поведінкою.

Твердження ОСОБА_1 про те, що, укладаючи додаткову угоду, відповідач допустив її двозначність та поставив позивачку у невигідне становище внаслідок неможливості встановити час, з якого сторони погодили договір оренди, та на який строк передано земельну ділянку, не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що викладене сторонами формулювання «…термін дії Договору продовжено на 10 років з моменту підписання та державної реєстрації» означає, що після закінчення первісного терміну дії договору, який становить 5 років, дія Договору продовжується на додатковий строк, який у даному випадку становить 10 років, тобто дає вказівку на додатковий період часу, протягом якого договір залишається чинним після закінчення його первісного терміну, оскільки продовження терміну дії Договору не може бути інтерпретовано як заміна або анулювання первісного терміну, а має розглядатися як додавання до нього. Суд вважає, що у разі укладення договору оренди ще на п`ять років, як про це стверджує позивачка, відповідне формулювання мало бути викладено як: «…термін дії Договору продовжено до 10 років з моменту підписання та державної реєстрації», проте сторони погодили саме таку конструкцію речення, яке не являється двозначним і не потребує додаткового тлумачення, визначивши, що строк дії договору продовжується ще на 10 років. Таким чином загальний термін дії договору склав 15 років, а не 10, як помилково стверджує сторона позивача.

Посилання скаржниці на необхідність застосування при вирішенні спору на висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, є помилковими. За обставинами справи № 357/8277/19 за позивачем було зареєстровано право оренди на земельну ділянку, яке в подальшому скасовувалось наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5. Судовим рішенням, що набрало законної сиди, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що внаслідок визнання незаконним і скасування цього наказу право оренди позивача за договором оренди землі є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку, оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права. У цій справі сторони погодили, що договір оренди земельної ділянки від 03 січня 2013 року набирає чинності після підписання та його державної реєстрації.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції помилково не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19, є необґрунтованими, оскільки встановлені фактичні обставини у зазначеній справі та у цій справі не є подібними. Так, у справі № 753/8945/19 вирішувалося питання про встановлення порядку проведення розрахунків між сторонами, де додаткову угоду визнано недійсною з підстав недотримання нотаріальної форми, а у цій справі питання про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою з підстав того, що право оренди строком до 03 січня 2029 року не узгоджувалось сторонами та суперечить волевиявленню позивача.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд приходить висновку, що суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 вересня 2024 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 листопада 2024 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова