Рішення

від 14.11.2024 по справі 910/11245/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2024Справа № 910/11245/24

Суддя Н.Б. Плотницька, розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укpнaфта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський асфальтобетонний завод № 8" (02068, місто Київ, вулиця Ревуцького, будинок 41А)

про стягнення 203 166 грн 83 коп.

Представники сторін:не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.09.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Укpнaфта" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський асфальтобетонний завод № 8" про стягнення 203 166 грн 83 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеної сторонами угоди № 01 від 15.05.2024 до договору від 5360/16-НП/24 від 15.05.2024 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 171 720 грн 00 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 9 018 грн 54 коп. пені, 17 172 грн 00 коп. штрафу, 1 478 грн 45 коп. та 3 777 грн 84 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 відкрито провадження у справі № 910/11245/24, справу визнано малозначною, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Станом на 14.11.2024 відповідачем вимог ухвали суду від 16.09.2024, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано, хоча ухвалу про відкриття провадження у справі було отримано 17.09.2024, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський асфальтобетонний завод № 8".

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський асфальтобетонний завод № 8" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.05.2024 між Публічним акціонерним товариством "Укpнaфта" (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський асфальтобетонний завод № 8" (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір поставки нафтопродуктів №530/16-НП/24 від 15.05.2024 (далі - договір), предметом якого є поставка нафтопродуктів, що є власністю постачальника. Під поставкою сторони розуміють передачу нафтопродуктів постачальником для прийняття покупцем за відповідну плату.

Відповідно до пункту 1.2. договору передбачено, що найменування, кількість ціна і вартість нафтопродуктів, що підлягають поставці, строк їх поставки та умови передачі, порядок і умови оплати, та інші необхідні умови погоджуються сторонами в угодах до даного договору.

Згідно з пунктом 1.3. договору постачальник зобов`язується передати покупцю у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити нафтопродукти на умовах даного договору та відповідних угод.

На виконання умов договору, 15.05.2024 між сторонами було укладено Угоду № 01 до договору, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити покупцю "Бітум дорожній 70/100" у кількості 48 тон загальною вартістю 1 296 000 грн 00 коп.

Відповідно до пункту 4 угоди датою поставки (датою прийняття нафтопродуктів покупцем) є дата акту приймання-передачі нафтопродуктів та/або накладної, оформлених належним чином обома сторонами.

Відповідно до пункту 6 угоди покупець здійснює оплату попередньої вартості партії нафтопродуктів, вказаної в пункті 1 цієї угоди шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника в термін до20.05.2024.

При цьому, у разі, якщо обсяг фактично відвантажений нафтопродуктів перевищив обсяг, оплачений покупцем на умовах, визначених у відповідних угодах до цього договору, оплату обсягу перевантажених нафтопродуктів покупець здійснює за ціною, відповідно до такої угоди до договору, протягом 3 (трьох) банківських днів за дати відвантаження нафтопродуктів (пункт 6.8. договору).

Пунктом 11.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до 31.12.2024 (включно), але в буді якому випадку до повного завершення виконання зобов`язань, що були розпочаті до вказаної дати на підставі укладених угод до даного договору.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

16.05.2024 та 24.05.2024 відповідачем в якості попередньої оплати перерахувало на рахунок позивача 648 000 грн 00 коп. та 540 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями від 16.05.2024 та 24.05.2024.

Як встановлено судом, на виконання умов угоди № 01 від 15.05.2024 до договору № 530/16-НП/24 від 15.05.2024 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений договором товар на загальну суму 1 259 720 грн 00 коп., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними від 16.05.2024 №1/05-Б та від 24.05.2024 №2/05-Б, копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору поставки нафтопродуктів від 15.05.2024 № 530/16-НП/24 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 171 720 грн 00 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару на вказану суму.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не приймаються судом до уваги, оскільки не спростовують заявлені позивачем вимоги.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, те що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати виконаних позивачем робіт відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 171 720 грн 00 коп. заборгованості за виконані за вказаним договором роботи підлягають задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 777 грн 84 коп. інфляційних втрат нарахованих за загальний період прострочення з 28.05.2024 по 31.07.2024, 1 478 грн 45 коп. 3 % річних та 9 018 грн 54 коп. пені нарахованих за загальний період прострочення з 20.05.2024 по 09.09.2024, а також 17 172 грн 00 коп. штрафу.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 7.6 договору у випадку порушення покупцем строків оплати згідно з даним договором та відповідними угодами, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,05% від суми, несплаченої в строк, за кожний день прострочення платежу, а у випадку порушення покупцем строків оплати за нафтопродукти більше ніж на 5 (п`ять) робочих днів, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника додатково штраф, розмір якого становить 10% (десять відсотків) вартості/попередньої вартості (при формульному ціноутворенні) відповідної угоди.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 7.2. договору.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Здійснивши перевірку наведених позивачем у позовній заяві розрахунків штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат у межах заявлених позивачем періодів, суд дійшов висновку про те, що вони є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 9 018 грн 54 коп. пені, 17 172 грн 00 коп. штрафу, 1 478 грн 45 коп. та 3 777 грн 84 коп. інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський асфальтобетонний завод № 8" (02068, місто Київ, вулиця Ревуцького, будинок 41А, ідентифікаційний код 44343782) на користь Публічного акціонерного товариства "Укpнaфта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, ідентифікаційний код 00135390) заборгованість у розмірі 171 720 грн (сто сімдесят одна тисяча сімсот двадцять) грн 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 3 777 (три тисячі сімсот сімдесят сім) грн 84 коп., 3 % річних в розмірі 1 478 (одна тисяча чотириста сімдесят вісім) грн 75 коп., 9 018 (дев`ять тисяч вісімнадцять) грн 54 коп. пені, 17 172 (сімнадцять тисяч сто сімдесят два) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 438 (дві тисячі чотириста тридцять вісім) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька